Мотря Кочубей:на олтарі кохання

Ті, хто твердою рукою вершили справи державні, часто були безсилі на свій розсуд керувати власною долею. Надто вже яскраве світло падало на їхні постаті. Надто багато значення надавали кожному їхньому жестові, слову й учинку. А особливо в 18 столітті – в епоху, коли все вирішували віковічні традиції, родова честь та устої, зрушити які часто більше під силу жебракові й жебрачці, аніж дочці генерального судді та гетьманові України. За однією з версій, рід Кочубеїв походить від охрещеного ногайського татарина Кучук-бея. Здається, Мотря Кочубеївна доводилася йому правнучкою. Може, саме від татарського прадіда успадкувала вона свій шалений норов, гарячу неприборкану кров та схильність до авантюр. Тим авантюрам судилося змінити не тільки життя вродливої коханки гетьмана, не тільки долю самого Івана Мазепи, а й увесь хід української історії. То тільки на перший погляд здається, що історію рухають чоловіки. А Троянська війна?

 

Портрет В.Л.Кочубея (батька Мотрі)

Народилася Мотря 1688 року в родині генерального судді Василя Кочубея та доньки полтавського полковника Любові Жученко (Кочубей). Дитинство її було щасливим і безтурботним. Інакше просто не могло бути з улюбленою дитиною значного державного діяча, який мав удосталь і влади, і коштів, і маєтностей. Хрещеним батьком Мотрі був сам гетьман України Іван Мазепа. Беручи в куми гетьмана, Василь Кочубей, видно, хотів зажити ще більшої слави та почестей.

Іван Мазепа часто навідувався до маєтку свого кума, спостерігав як росте хрещениця. А коли Мотрі виповнилось вісімнадцять, а йому було вже далеко за шістдесят, між ними спалахнув роман – як у страшних казках, як у трагедіях Шекспіра. Дослідники зазначають, що ні сам Мазепа, ні його юна полюбовниця до пуття не знали, що їм робити з тим великим і руйнівним почуттям. Гетьман осипав Мотрю грошима й діамантами, подейкують, що навіть обіцяв посадити на герцогський престол. Мотря у відповідь мліла й запевняла, що її не цікавлять статки й коштовності, а щаслива вона вже з того, що лежить в обіймах такої великої людини. Але Мазепа був щедрий – обручки, персні, золоті червінці. Натомість просив пасемце волосся, коралі з шиї, сорочку з тіла. А вона не відмовляла. Гетьман падав на коліна й шепотів у якомусь півзабутті “Прости, прости мене, моя чиста…” Додому Мотрі йти не хотілось, адже батьки вже передчували недобре й загрожували проклясти дочку, якщо вона наважиться збезчестити славетний рід. Назрівав скандал, грандіозний, епохальний скандал – з авантюрним початком, романтичною кульмінацією й кривавим фіналом у цілком середньовічному дусі. Але всі були, здається, безсилі щось зробити.

Коли старий Макбет таки зважився попросити Мотриної руки, батьки йому відповіли рішучою відмовою. Мовляв, різниця в віці надто вже велика, а ще – не можна ж женитися на похресниці: церква ж, устої! І як же родова честь? Що люди казатимуть? На думку декого з дослідників, Мотрина мати Любов Кочубей теж свого часу була коханкою гетьмана. Якщо так і було насправді, то пікантності цій історії не бракує. В усякому разі, гетьман поїхав додому ні з чим, а Мотря – буцімто не без допомоги гетьманових слуг – кинулася вночі за ним. Учинок, як для представниці її суспільного статусу в тому часі, безпрецедентний. Але – марний. Мазепа чи то прокинувся від любовного дурману, чи то послухався чиїхось напучувань і Мотрю в себе не залишив, а відіслав назад, у батьківський маєток.

З того часу їхня любов почала вичахати. Гетьман ще писав їй листи, у яких вимолював прощення, а Мотря на них не відповідала. Чи то сердилась, чи то батьки тепер стерегли її надто пильно.

Василь Кочубей:доноси на гетьмана

Хтозна, чи знала Мотря, що батько, змовившись із полковником Іваном Іскрою, готує донос Петрові І – про змову Мазепи з польськими й шведськими королями, і що до того доносу прикріплені любовні листи, як свідчення аморальності гетьмана. Не знав і сам Василь Кочубей, що Петро, який уже не раз отримував доноси на Мазепу, вкотре їм не повірить. Царські посіпаки тортурами вибили з Кочубея й Іскри зізнання в тому, що вони хотіли оббрехати гетьмана для власної вигоди. Невдовзі Петро І повернув закованих у кайдани змовників в Україну, де за велінням Івана Мазепи вони й були страчені.

Гетьман, життя якого вже добігало кінця, сумував за коханою й увесь час шукав приводу зустрітися з нею. За однією зі сміливих версій, головною причиною Полтавської битви була саме Мотря Кочубей. Мазепа не зміг знайти іншої причини для зустрічі, а тому переконав Карла йти на Полтаву – буцім для того, аби нагодувати голодних шведських солдатів та добути сухий порох. Чим закінчилася ця історія 27 червня 1709 року – добре відомо… Мотрю гетьман зустрів на дорозі, якою відступали шведи. Разом вони втекли до Туреччини. Через кілька місяців Іван Мазепа помер.

Мотря повернулася в Україну. За однією версією, вона доживала віку в Пушкарівському монастирі під Полтавою, часто навідуючись на могилу батька та згадуючи щасливі часи, проведені разом з любим гетьманом. Перед своєю смертю вона зізналася черниці Оксані Хмарі: “Я, проклята, в усьому винна: я погубила й батька, й Мазепу, і всю Україну. Не будь мене, гетьман би не пішов супроти волі матері, а мій тато не пішов би до царя.” Є й інша версія – повернувшись із Туреччини, Мотря поїхала до Києва, знайшла матір Івана Мазепи – Марію Магдалину, яка була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря, і зосталася там жити.

Могила Мотрі Кочубеївни коло Полтави.  XVIII ст.

Як там не було насправді, куди б не відніс її наприкінці життя вітер історії, впевнено можна сказати одне – Мотря Кочубей побожно зложила квіт свого життя на олтар кохання, пожертвувавши всім, чим тільки може пожертвувати жінка. Можна засуджувати, можна співчувати, але чогось саме тут пригадуються похмурий рядок із Шекспіра “Немає спокою голові в короні…”.

Сергій Осока