Тарас Шевченко: народження

9 березня 1814 року народився Тарас Шевченко.

А побачив світ Тарасик у Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині - Звенигородський район, Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Край, звідки родом Тарас Григорович, наче роздвоївся: з’явився на світ у Моринцях, а виростав у Кирилівці. Ці села майже поруч: і там схили і яруги, і там – ставки та поля. Та й церкви на один штиб – на пошану Іоана Богослова. Від того й забулося попервах поетові, в якому селі материзна. Уже вільним художником Академії мистецтв, виклопотавши метричне посвідчення з духовної консисторії, Тарас укмітував, що його «прописка» на моринському ґрунті, на Зозулівщині, де стояла селитьба непогамованого сільського Кармелюки – Копія. Можна подумати, що випадковий збіг.

Та, коли зазирнути в родовий літопис, проникнути в таємниці Бойків-Шевченків і врахувати поневіряння ще дитиною безпритульного сироти, напоєного леготами, пахощами й пісенними чарами цього незвичайного краю, то легко зрозуміти, що лише з такого кореня міг вирости справжній поет із дивовижним світобаченням і світовідчуттям.

Церковна книга, де запис про народження Тараса.

До речі: у рік, коли світ побачив Тарас Шевченко, шість українських козацьких полків вступили до столиці Франції. У боях за Париж відзначилися хоробрістю «Три бузьких і стільки ж українських козацьких полки». Геройствували козаки з Київщини, які оточили дивізії генерала Пюто в районі гори Монмартр, а на території Німеччини та Франції в 1813–1814 роках взяли участь у боях чотири полки Української кінно-козацької дивізії; два Чернігівські і Полтавський кінно - козацький; кілька Чернігівських ополченських військ для служби в запіллі (тилу).

Духовне життя того періоду пов’язане розгортанням національно-визвольної боротьби за волю й незалежність, бажанням відродити українську державність. Формується й утверджується стиль козацького бароко в живописі, музиці, прикладному мистецтві, архітектурі. Величні храми, палацові будівлі випромінювали впевненість, спокій, красу, одночасно давні українські мистецькі традиції й подих сучасності. І серед отого розмаїття подій на Звенигородщині народжується Поет…

Народження Т. Шевченка образно змалював у книзі «Тарасик» письменник та етнограф Гнат Хоткевич: «Мати кричали на полу, Катря стояла біла, як крейда, й уся трусилася. У печі булькотів великий чавун із водою, ночви було навіщось внесено в хату. Баба туго стягла наміткою голову і спокійними рухами вешталася то за рядно, то сюди... Рядно було вже скинуте й видно було матір. Микита аж не пізнав своєї матері – така вона була біла. Рука звисла з полу, так наче шматок прядива. Баба купала дитину й не переставала бубоніти.

Скінчивши, закутала дитя в стару материну спідницю, перехрестила, шепочучи: «Пошли, боже, щастя-здоров’я, вік довгий, і розум добрий із отцевої молитви, із материної молитви та й з бабиної молитви»... Воду й ножик поклала під голову дитині, щоб відьма не прийшла та не пошкодила. Прикрила мале шматком старого кожуха.

Рипнули двері – то батько вернувся, поглянув на бабу, а та, мов на запит, відповіла: «Син, син». Батько повагом роздягався. Потім пішов у сіни, витер чоботи і, вернувшися, сів на лаві близько жінки. Щось говорив їй потиху. Потім підійшов до дитини й довго дивився, як воно спить. Узяв соломинку й стебельцем доторкався малому чола, носика, губоньок, мовби боючися торкнутися дитини корявою мужичою рукою».

У хаті повіяло тихим заспокоєнням...Народився духовний пророк України.