Юрій Липа: доля державника

Юрій Липа (1900-1944) – одна з найбільш недооцінених постатей українського ХХ століття. Забутим його не назвеш: ім’я Липи носять вулиці у Києві, Одесі та ще декількох містах України, Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих, а також лікарня у Новояворівську. Є на Львівщині і пам’ятник — здається, єдиний в усій Україні. Різносторонню інтелектуальну спадщину Липи вивчають у академічних колах, а от що стосується ширшого загалу, його ідеї більш-менш відомі хіба що у націоналістичному середовищі. Але сьогодні його геополітичні міркування, зокрема стосовно розподілу Росії та Чорноморської доктрини, здобули нове звучання. І можливо, вони ще стануть пророчими: майже сто років тому Липа передбачав, що Росія (тоді — вже СРСР), пройшла першу фазу розпаду, за якою неодмінно настане друга.

У родині тарасівця

Відомості про ранні роки Юрія Липи суперечливі. За найбільш обґрунтованою версією, він народився у 1900 році у Старих Санжарах на Полтавщині в сім’ї священника Андрія Геращенка і при народженні був названий Георгієм. Те, що його матір’ю була Єлизавета Геращенко, не викликає сумнівів, а от хто був його батьком, історики дискутують і досі. Відомо, що у Єлизавети Геращенко був роман із земським лікарем Іваном Липою і вони певний час жили разом. Цей роман завершився нічим, окрім того, що через вісім років Іван Липа всиновив Георгія. І те, що це не викликало великого опору збоку Геращенків, дозволяє зробити припущення, що Іван Липа тоді офіційно оформив опікунство над своїм рідним сином. Є й інша версія – Іван Липа був лише хрещеним батьком Георгія. Зрештою, то вже ребус для біографістів. Хай там як, Іван Липа, який тоді вже працював на Одещині, забрав восьмирічного хлопця до себе, давши йому нове ім’я та по-батькові. Так наш герой став Юрієм Івановичем Липою.

Юрій Липа у роки юності

Юрій отримав освіту у Одесі — у гімназії №4, а потім вступив до Новоросійського університету (нині Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), щоб стати юристом. Але визначальний вплив на його світогляд справляла нова родина. Іван Липа був одним із засновників «Братерства Тарасівців». Заснована 1891 року у Харкові, ця таємна організація мала на меті втілювати політичні ідеї Кобзаря і фактично стояла на позиціях українського націоналізму — її учасники вважали себе «націоналами». З-поміж суспільних цілей, тарасівці присягалися виховувати власних дітей українцями. Як це відбувалося на практиці, можна дізнатися з листів самого Івана Липи:

«…Увечері в хаті нашій школа, вчимо Юрка. Маруся [дружина Івана Липи, у дівоцтві Шепель-Шепеленко, вчтелька — Ред.], вчить його по програмі в другу класу, а я проходжу з ним українську мову й історію країни по Аркасу та натуральні науки. По історії на завтра йде у нас уже Богдан Хмельницький, а по натуральних науках добуваємо кислород, углевий квас, робимо всякі досліди… Юрко хлопець дуже здібний, розвинений не по літах (йому десятий рік), енергійний. Одна біда — нема що йому читати. Уже перечитав сливе все, що було можно, між іншим і Ів. Левицького, Б. Грінченка, Франка, Мордовця, навить з Л[ітературно-]Н[аукового] Вістника, як от «Беніта», а все не можу настачити. Читає так, що коли б не спитав, то росповисть. Пам’ять чудова».

Іван Липа (1865-1923)

У тому ж листі Іван Липа відзначав нахил сина до суспільної активності: «Прирожденний агітатор, уже всіх школярів повкраїнізував: то читає їм, то дає їм книжки додому, вигадує ріжні загадки, анекдоти, сам пише байки, поеми і то без ніякого мого впливу». Тут зерна впали на родючий ґрунт. Окрім участі у «Братерстві Тарасівців», Іван Липа співпрацював з Одеською «Просвітою» , Одеським Літературним Товариством, Одеською Громадою і загалом був одним з драйверів національного пробудження на південних теренах України, а згодом — і видним учасником Перших визвольних змагань.

Бойове хрещення

Революція 1917 року застала Юрія на студентській лаві. Свій шлях публіциста він почав у сімейному видавництві «Народний стяг», де вийшли його юнацькі брошури «Королівство Київське по проекту Бісмарка», «Союз Визволення України» та кілька інших творів. Але воювати самим лише пером у ті буремні часи не доводилося.

22 січня 1918 року Центральна Рада своїм IV Універсалом нарешті наважилась оголосити про самостійність УНР, про її повне відокремлення від Росії. Одеські більшовики відреагували на це заколотом. Проти них виступили 1-й, 2-й та 3-й гайдамацькі курені, а також підрозділи добровольців, створені з місцевих гімназистів та студентів. Бійцем одного з таких загонів — «Одеської Січі» — і став Юрій Липа. Відомо, що 18-річний юнак став заступником командира підрозділу Трифона Яніва, про якого згодом напише новелу «Гринів». Янів — ветеран Легіону Січових Стрільців, який втік до Одеси аж із Саратова, де перебував у російському полоні — справив на Юрія неабияке враження. «Ми обсіли його, як мухи мед: щось чудесного було в тому — перед нами справжній Усусус! Побожно повторювали його кожний вираз… — згадував про нього Липа. — Перше, чого він навчив нас, це було «Ой у лузі червона калина», що сталася нашою улюбленою піснею. Пізніш ми забрались до муштри, старанно вчилися чвіркової системи Усусусів…» Та одною муштрою все не обійшлося: Юрію довелося взяти безпосередню участь у боях з більшовиками. Загиблих, до речі, поховали на Куликовому полі у Одесі.

Потім Юрій приєднався до свого батька, який 1918 року став урядовцем УНР, і розділив з ним митарства усіх, хто опинився у «вагоні Директорії». У 1919 році їх разом з батьком та Юрієм Коллардом ледь не розстріляли румунські військові, які жадали поживитися скарбницею партії Самостійників-Соціалістів, що була у них на руках [Іван Липа тоді входив до Центрального комітету партії — Ред.] Врятувало їх те, що Коллард наважився на втечу і румуни побоялися гучного скандалу через розстріл урядовців сусідньої країни. Коли уряд УНР опинився за Збручем, Юрій Липа продовжив навчання у Кам’янецькому університеті, але вже на медичному факультеті.

Настільки радикально змінити фах Липу також спонукала війна. У передмові до однієї зі своїх праць з медицини він напише так: «Це було в 1919 році. Люди вмирали і недалеко від фронту і в самому Кам’янці від нестачі найпотрібнішого… Батько мій, тоді лікар Військового міністерства, приходив сумний і мовчазний. Дуже часто доводилося тільки безрадно дивитися, як гинуть від пошестей і хвороб найкращі люди… Після кам’янецької доби немало минуло часу, але все ж пам’ять моя не могла викреслити тих тяжких хвилин, коли лікарі нічим не могли помогти хворим. По Кам’янці пішов я на медицину».

Згодом Юрій Липа переде до Польщі, де 1922 року вступить на медичний факультет університету у Познані, а по закінченні навчання розпочне приватну практику. До його доробку у лікарській галузі увійдуть такі фундаментальні праці, як «Фітотерапія», «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині», «Ліки під ногами», а також ціла низка вужчих тематичних статей.

Поезія та ідеологія

Але зосередитись винятково на медицині йому не довелося. Під час навчання у Польщі Юрій Липа активно долучається до молодіжного корпоративного руху емігрантів. Своїм завданням те покоління бачило розробку стратегії розвитку нової України і готувало себе, як фахівців для розбудови звільненої у майбутньому країни. Юрій долучився до корпорації «Чорноморе» і став співзасновником низки літературних організацій, серед яких «Авангард», «Ми», «Сонцесвіт», «Варяг», «Танк». В цей період побачили світ і перші «програмні» твори Липи — «Державницька молодь» і «Влада й особистості».

Здібного юнака помітив і В’ячеслав Липинський, який у одному з листів адресував йому такі рядки: «Бачу Вашу глибоку ідейність і щиру любов до України. Хай Бог милосердний дає Вам сили, мій дорогий юначе, зберегти на ціле життя найцінніші прикмети молодості». Втім, ідейної «дружби» між ними не склалося — Юрій Липа надовго застряг на орбіті Дмитра Донцова.

Цілих 13 років Липа дописував до редагованого Донцовим «Літературно-наукового вістника». За цей час Липа пройшов шлях від захопленого учня Донцова до його відвертого критика і навіть ідеологічного опонента. У брошурі «Українська доба» 1936 року, коли стосунки між ними остаточно розпалися, Липа дав в’їдливу, але напрочуд влучну оцінку Донцову: «Перед його статтями бліднуть вірші і поеми. Може він дійсно найбільший сучасний поет України ? Може його доктрина — це просто вісь його власної літературної творчости, його особистої творчої експансії?.. Можливо. Але це не вісь України. Україна є більша від окремих поетів». До речі, про поезію Липа міг міркувати зі знанням справи — якраз у 1930-х вийшли основні збірки його власних віршів: «Світлість», «Суворість» та «Вірую».

Хай там як, польський період у житті Юрія Липи був складним. 1939 року держава була розчленована між СРСР і Третім Райхом і нацисти безуспішно намагалися у той чи інший спосіб використати помітного і здібного українця у своїх планах. Але плани самого Липи плани були пов’язані з Україною. 1940 року у Варшаві він разом із Левом Биковським, Іваном Шовгенівим, Михайлом Садовським створили науково-дослідну установу «Чорноморський інститут», який об’єднав багатьох науковців та був покликаний визначити переваги географічного положення України.

Обкладинка другого видання книги «Розподіл Росії», 1954 рік

Для самого ж Липи це була зручна платформа для розробки своєї власної геополітичної доктрини, викладеній у його «Всеукраїнській трилогії», що складалася з праць «Призначення України», «Чорноморська доктрина» та «Розподіл Росії». Додавалися й суто матеріальні обставини. На той момент Липа вже був одружений на художниці Галині Захарясевич, з якою мав двох доньок — і виживати у голодній окупованій Варшаві їм ставало все складніше. Звичайно, існували шляхи еміграції кудись далі на захід, але влітку 1943 року родина Лип переїхала на українські терени, а саме у село Бунів неподалік від Яворова на Львівщині. Біографи сходяться на тому, що це було свідоме рішення — бути в буремні часи зі своїм народом.

Юрій Липа

Назустріч призначенню

У пригоді Липі став його лікарський фах — приватна практика дозволяла родині якось зводити кінці з кінцями. Але місцеві мешканці запам’ятали Липу ще й як лікаря УПА. За наявними свідченнями, Юрій Липа неодноразово виїздив до сіл чи навіть до лісу, щоб надавати медичну допомогу повстанцям. Один з упівців згадував, що у 1944 році Липа навіть перестав приймати звичайних пацієнтів, тому що всуціль був зайнятий повстанцями. Також Липа проводив для молоді курси невідкладної допомоги – легальні, але місцевий провід ОУН скеровував туди своїх людей, які потім стали підпільниками-санітарами. Учасниця одного з таких вишколів Дарія Масюк згадувала про нього так: «Дуже гарне враження доктор Липа на нас справив. Він був дуже добрий, якийсь такий сердечний. Бо є лікарі такі: розказав, ніби відрубав — і все. А він так до кожного: "Ти зрозуміла?" — "Не зрозуміла". — "Давай ще раз, давай, повторимо". Щоб кожний знав, щоб то дійшло до кожного. Дисципліна в нас була дуже сильна, ми всі слухали дуже уважно, навіть не можна було про що інше подумати, бо розказував він дуже гарно».

Юрій Липа

Життя Юрія Липи обірвалося раптово і трагічно. 19 серпня 1944 року до будинку, де мешкав Юрій, під’їхала бричка з двома офіцерами НКВС та двома бійцями. Липа був у саду з дружиною і донечками. Лікарю сказали: «Собирайтесь, вы нам нужны», а також наказано взяти медичний інструмент. Дружина Галина запитала, куди його забирають. Жінку запевнили, що чоловік невдовзі повернеться. Офіцер сказав: «Даю вам честное слово советского офицера, что через час-два ваш муж будет дома».

Дружина, художниця Галина Захарясевич

Однак він більше не повернувся… 21 серпня вдосвіта дружина після тривалих пошуків знайшла страшенно скалічене тіло чоловіка, недбало присипане будівельним сміттям у Шутовій. Похований у селі Бунів Яворівського району. Місцевий священник, злякавшись, відмовився відправити в останню путь померлого, а люди силою змусили його відслужити службу в храмі. Труну несли дівчата – в селі були тільки жінки і старі чоловіки. Люди самі відслужили Службу Божу на його могилі.

Галина Липа й дочка Іванна залишила Іваники й перебралася до Львова, де, як вдова «ворога народу», зазнала поневірянь та переслідувань. Лише після смерті Сталіна відновила творчу діяльність і стала відомою мисткинею, мала звання народної художниці України. Півторарічну Марту добрі люди врятували. Довгий час дівчинка носила чуже прізвище і батьком вважала пана Олексія, який виховав її.

Пам'ятний хрест у селі Шутова Яворівського району Львівської області неподалік місця загибелі Юрія Липи

І лише після відновлення Незалежності України було встановлено пам’ятний хрест на місці загибелі Юрія Липи в селі Шутова, пам’ятник в селі Іваники і в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1989 року на могилі Юрія Липи в селі Бунів був поставлений хрест і блакитно-жовтий Прапор України, а згодом пам’ятник. Наказом Головного військового штабу УПА 10 жовтня 1945 року Юрію Липі посмертно присвоєно звання полковника УПА.