Спецоперації Кремля:вбивство українських лідерів

Гібридна війна з путінською Росією для багатьох стала великою несподіванкою. Але, за великим рахунком, це лише продовження «столітньої гібридної війни». Вона почалася з 1918 р. після того, як більшовики з допомогою вбивства еліти Російської імперії і небаченого терору захопили владу над Росією й оголосили війну новоутвореній Українській народній республіці. Від самого початку каральні органи більшовиків — ЧК, НКВС, їхній спадкоємець КДБ, формувалися на тлі прихованого, але жорстокого протистояння з рухом за незалежність України. Тому сьогодні немає нічого дивного, що режим вихідців із КДБ, що утримує владу в Росії, з такою легкістю опустився до вбивства українців.

Пастка для командирів Холодного Яру, вбивство Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Степана Бандери — сьогодні ми можемо знати подробиці цих акцій ЧК — НКВС — КГБ. Секрети стали відомі після визнань самих колишніх агентів. Часто ці історії є вершиною людської підступності і фанатизму. Їх треба пам’ятати, оскільки вони демонструють базові прийоми, які більшовицькі спецслужби вже успішно використовували, а їхні послідовники сьогодні можуть використовувати проти України.

В цілому «підхід» спецслужб Кремля можна описати так. «Обкласти» українців своїми агентами впливу. Створювати нові підставні патріотичні організації, які б заважали правильним ініціативам, а також використовувалися як пастки. Ще одна чітка тактика — підбурювання українців між собою, а також іншими народами, передовсім євреями і поляками. А також — вбивство українських лідерів.

Павло Судоплатов

От як про столітню українсько-більшовицьку «гібридну війну» пише її безпосередній учасник, відомий «суперагент» Кремля Павло Судоплатов, який був упроваджений в оточення Євгена Коновальця і вбив його. Так само на його рахунку організація вбивства Льва Троцького. «1921 року, коли мені виповнилося чотирнадцять, співробітники Особливого відділу дивізії потрапили в засідку, влаштовану українськими націоналістами, і багато хто з них загинув. У той час ми билися переважно не з білогвардійцями, а з військами українських націоналістів під проводом Петлюри і Коновальця, командира корпусу «Січові стрільці». Коли почалася громадянська війна, українські націоналісти проголосили незалежну республіку й офіційно у січні 1919 року оголосили війну Росії й українському більшовицькому керівництву. (У 30-х, а потім ще раз у 40-х роках я також брав безпосередню участь у боротьбі з українськими націоналістами.) Боротьба ця фактично завершилася лише в січні 1992 року, після того, як український уряд у вигнанні і решта світу визнали президента Кравчука законним главою суверенної держави Україна». Як ми бачимо, в середині 90-х солдат столітньої «гібридної війни» явно не чекав її продовження.

ВБИВСТВО ПЕТЛЮРИ — ПОДВІЙНИЙ УДАР ПО УКРАЇНІ

Після поразки Української народної республіки у війні за незалежність 1917—1922 років слова «Петлюра» і «петлюрівці» стали головною страшилкою пропаганди більшовиків, головним терміном для позначення борців за незалежність.

З 1924 р. Петлюра з дружиною і дочкою оселився в Парижі, де продовжує очолювати уряд УНР у вигнанні. «Тут 25 травня 1926 року його в Латинському кварталі застрелив ветеран Першої світової і громадянської воєн на Україні, двічі судимий за крадіжки, анархіст і сіоніст, літератор, власник годинникового магазину Самуїл Шварцбард. Згідно з офіційною версією, вбивця діяв сам. Щоправда, безліч фактів вказує на руку Москви в цій справі», — пишуть у книзі «Зовнішня розвідка СРСР» автори Клим Дегтярьов, Олександр Колпакіді.

Куратором убивства виступив агент більшовиків Михайло Володін. Більшовики встановили стеження за Петлюрою через своїх агентів-українців, які створили 1925 року прорадянську організацію Союз українських громадян у Франції. Так, один із них А. Галіп був, що був політичним діячем УНР. Того дня Петлюра вийшов обідати сам (хоча часто — разом із дружиною і дочкою), що стало сигналом для вбивць. Після обіду він вийшов із ресторану, і на розі вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель зупинився біля розкладки книжкового магазину «Жільбер». Цієї миті до нього підійшов Шварцбард, окликнув його на ім’я і сім разів вистрілив. Але, як не дивно, вбивця не втік, а дочекався поліції. Пояснення цьому можна знайти в наступних подіях.

Таємниця вбивства Петлюри

Під час суду 12 присяжних виправдали його вбивцю. «Мета вбивства Петлюри була двовекторною: знищити небезпечного ворога і викликати антиукраїнські настрої серед єврейства. І саме вбивство, а з часом і паризький судновий процес були успішно використані для дискредитації всього українського національного руху на багато десятиліть уперед», — пише історик Сергій Литвин.

За його словами, є немало свідчень того, що у Паризького процесу були свої «драматурги» з ОДПУ СРСР і ДПУ УРСР, які значною мірою доклали руку, аби він засудив «петлюрівський рух» і виправдав С. Шварцбарда. Захист бідного емігранта очолив один із успішних адвокатів Парижа, комуніст Анрі Торрес. «Торрес як талановитий адвокат уміло перекрутив ролі позивача і підсудного, хід слідства зосередився на особі Петлюри. Інспірована довкола суду істерія зробила свій негативний вклад у сприйняття українського визвольного руху на досить тривалий час. Судді постійно слухали про неймовірні злочини в Україні, про річки єврейської крові, про участь у погромах денікінців, червоних, будьонівців, навіть поляків. Але все це відбувалося в Україні, за яку, мовляв, був відповідальний Петлюра, і якщо він не припинив погромів, значить, він і винен», — підкреслює Сергій Литвин.

ПАСТКА ДЛЯ ПОВСТАНЦІВ ХОЛОДНОГО ЯРУ — ПІДСТАВНА ОРГАНІЗАЦІЯ «ЧОРНОМОРСЬКА ПОВСТАНСЬКА ГРУПА»

Головним механізмом у війні з партизанським рухом українських патріотів після 1920 років стали підставні агенти, які працювали під легендою українських патріотів. Такі прийоми були типовими для більшовиків. Аби повстанці повірили в «Чорноморську повстанську групу» НК використовувала агента, який мав авторитет, полковника Трофименка — штабного працівника армії УНР і члена Військового комітету Центральної Ради.

«Ідея була проста: під виглядом об’єднання повстанців створювалася «Чорноморська повстанська група» з командуванням і штабом для координації дій усіх повстанських загонів району», — пише Володимир Кравцевич-Рожнецький.

План операції був такий. «На першому етапі треба було увійти в контакт з отаманом Холодного Яру, який користувався впливом на інших, і змусити його повірити в реальність існування «Чорноморської повстанської групи». На другому — користуючись досягнутим, нейтралізувати дії повстанців і, посилаючись на наказ Петлюри, змусити повстанців відмовитися від активних дій. На третьому — заманити отаманів у пастку і захопити основні командні кадри холодноярської повстанської групи військ». Всі етапи операції були успішно реалізовані.

Холодноярським командирам був розісланий наказ від «Чорноморської повстанської групи» зібратися для обговорення плану майбутнього всеукраїнського наступу. У пастці, влаштованій у селі Звенигородка Черкаської області, українські командири були захоплені без єдиного пострілу. До початку 1923 року в Лук’янівській в’язниці утримувалися 42 повстанських командири.

«ЦУКЕРКИ-УБИВЦІ» ДЛЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ

Галичанин Євген Коновалець організовував і командував Січовими стрільцями, однією з найбільш боєздатних частин УНР, захищав Київ від більшовиків, зокрема придушував відоме повстання у Києві на заводі «Арсенал» 1918 р. Після поразки УНР в еміграції став творцем ОУН. Його вбивство 1938 р. стало можливим завдяки зраді так само галичанина В. Хом’яка (Лебедя).

От як про вербування В. Хом’яка (Лебідя) пише вбивця Коновальця, згаданий агент Павло Судоплатов: «Під час громадянської війни він став заступником Коновальця і командував піхотною дивізією, що билася проти частин Червоної Армії на Україні. Після відступу Коновальця до Польщі 1920 року Лебідь був направлений ним на Україну для організації підпільної мережі ОУН. Але там його заарештували. Вибір перед ним був простий: або працювати на нас, або померти». Вже будучи довгий час агентом НК Лебідь став «головним представником» ОУН Коновальця в Україні.

У 1934 р. В. Хом’як (Лебідь) представляє оточенню Коновальця молодого Судоплатова під легендою колишнього комсомольця з Харкова, який розчарувався в більшовизмі і хоче продовжити боротьбу за Україну. Підозр у причетності до більшовицьких спецслужб в оточенні Коновальця ні в кого не виникло.

Вбивство Євгена Коновальця

Серед завдань Судоплатова було й підбурювання українців між собою. Він переконував Коновальця в уявній змові, яку нібито готувала проти нього берлінська група ОУН.

У своїх мемуарах Судоплатов описує сценку, яку він розіграв перед Коновальцем на могилі Симона Петлюри. «Цю землю з могили Петлюри відвезу на Україну, — відповів я, — ми в його пам’ять посадимо дерево і будемо його доглядати. Коновалець був у захваті. Він обійняв мене, поцілував і гаряче похвалив за прекрасну ідею. В результаті наша дружба і його довіра до мене ще більш зміцнилися...».

Сталін 1937 року особисто спілкувався з Судоплатовим і фактично наказав убити Коновальця. У голландському Роттердамі в кафе готелю «Атланта» Судоплатов замовив келих пива, дочекався Коновальця і домовився зустрітися з ним ще раз увечері. Як сувенір, привезений з України, він подарував Коновальцеві «коробку цукерок», прикрашену українським національними орнаментом. У коробці була бомба, яка повинна була вибухнути за 30 хвилин після повороту її в горизонтальне положення. Коли Євгеній Коновалець ішов площею, прогримів потужний вибух. Йому відірвало праву ногу й ліву руку, а все тіло, окрім голови, було деформоване...

УБИВСТВО СТЕПАНА БАНДЕРИ: «СЕРЦЕВИЙ НАПАД» ВІД МИКИТИ ХРУЩОВА

На відміну від убивства Симона Петлюри, яке більшовики вчинили мало не з першої спроби, Степан Бандера близько 15 років уникав карателів-більшовиків.

Так 1947 року замах на керівника ОУН готував агент МДБ Ярослав Мороз. Йому наказали вбити Бандеру так, щоб підозри впали на іншу українську організацію ОУН-мельниковців.

В іншому випадку КДБ планувало вбити Бандеру в супроводі з інформаційною провокацією, аналогічною тій, яка була у випадку з убивством Петлюри. КДБ готував молодого агента-поляка родом з Волині, який повинен був убити Бандеру привселюдно. При цьому заявивши, що це акт «помсти» за свою родину й інших поляків, які загинули 1943 року «від рук бандерівців».

Убити Степана Бандеру 1959 р. все ж вдалося молодому Богдану Сташинському, галичанинові, завербованому КДБ. Дочекавшись у під’їзді біля квартири Бандеру, коли той в обідню перерву повертався з продуктами додому, Сташинський вистрілив йому в обличчя струменем отрути. Смерть виглядала як природна — від зупинки серця. Таким самим способом за декілька років до цього він убив ще одного відомого діяча демократичних поглядів з ОУН — Льва Ребета.

«Виконавцем обох акцій Тринадцятого управління був Богдан Сташинський, якому було всього 25 років, коли він убив Ребета, — пишуть у книзі «КДБ. Історія зовнішньополітичних операцій від Леніна до Горбачова» Крістофер Ендрю і Олег Гордієвський. — Знаряддя вбивства було розроблене в збройовій лабораторії КДБ («господарство Залізного») і було газовим пістолетом, який стріляв струменем отруйного газу з ампули з ціаністим калієм. При попаданні газ викликав зупинку серця. Тринадцятий відділ правильно розрахував, що патологоанатом, який нічого не запідозрить, швидше за все напише, що причиною смерті стала серцева недостатність. Сташинський спочатку випробував дію пістолета на собаці: він відвів його в ліс недалеко від Карлсхорста, прив’язав до дерева і вистрілив. Собака забився в конвульсіях і за декілька секунд помер».

Операції з убивства Бандери і Ребета проводилися з санкції Генерального секретаря Микити Хрущова, голови КДБ Олександра Шелепіна. Тобто навіть у період «відлиги» вважалося, що вбивства окремих осіб є необхідним елементом діяльності КДБ за кордоном.

Але молодий галичанин вирішив відмовитися від кар’єри кілера Кремля і втік на Захід.

«Сташинський зізнався у вбивстві Ребета і Бандери, його судили в Карлсруе в жовтні 1962 року і засудили до восьми років тюремного ув’язнення за співучасть у вбивстві. Суддя заявив, що головним винуватцем є Радянський уряд, який узаконив політичні вбивства. Після широкого міжнародного розголосу, який отримав суд над Сташинським, Політбюро вирішило відмовитися від організованих КДБ вбивств як звичайного засобу проведення політики за межами країн радянського блоку і вдавалося до цього засобу лише в окремих випадках, як це було, наприклад, в Афганістані у грудні 1979 року, коли був убитий президент Хафізулла Амін», — пишуть Крістофер Ендрю і Олег Гордієвський.

Останній день Степана Бандери

* * *

Судоплатов, який дивом уникнув розстрілу, як більшість інших високопоставлених діячів Луб’янки, сам відсидів 15 років у радянській в’язниці (за звинуваченням у змові з Берією), пише:

«...Мені здавалося, що навіть якщо звинувачення, висунуті проти них (жертв репресій. — Авт.), і перебільшені, це, по суті, дрібниці. Будучи комуністом-ідеалістом, я надто пізно усвідомив всю важливість такого роду «дрібниць» і з жалем бачу, що не мав рації».

Напевно, так само сьогоднішні «патріоти Росії», які вийшли з більшовицького КДБ, вважають, що навіть якщо «звинувачення» проти українців перебільшені, це теж «дрібниці».

Павло Судаплатов, пройшовши свій шлях, дійшов такого висновку: «Свідомо або несвідомо, але ми дозволили втягнути себе в роботу колосального механізму репресій, і кожен із нас зобов’язаний покаятися за страждання безневинних. Масштаби цих репресій жахають мене. Даючи сьогодні історичну оцінку тому часу, часу масових репресій — а вони торкнулися армії, селянства і службовців, — я думаю, їх можна уподібнити розправам, які проводилися за царювання Івана Грозного і Петра Першого. Недаремно ж Сталіна називають Іваном Грозним XX століття. Трагічно, що наша країна має настільки жорстокі традиції».

Трагічно, що Росія від них не позбавилася.

Денис САМИГІН