Конотопська битва: погром московитів

9 липня 1659 року завершилася битва під Конотопом - одна з найбільших перемог українського війська в історії. Ця битва стала найяскравішим епізодом русько-московської війни 1658-1659 років

Передумови війни та битви

Як відомо, 1654 року було укладено Березневі статті , згідно з якими українці переходили під протекцію московського великого князя. Цей крок мав яскраве антипольське спрямування: вже шість років із різною інтенсивністю і з перемінним успіхом українці воювали проти Корони. Також москвини мали намір відновити експансію на Захід, на територію Великого князівства Литовського.

Та договір швидко втратив актуальність. Москва не бажала краху Польщі, натомість шукала ресурси для війни проти Швеції. Це принципово не узгоджувалося з інтересами України: орієнтири козацьких еліт були прямо протилежними. Також на місцях постійно спалахували конфлікти на окупованій частині Білорусі: українці мали намір включити частину з них до Гетьманщини, натомість москвини вважали їх мало не царською отчиною .

Іван Виговський.

Формально поклала край домовленостям Москва: 1656 року вона уклала сепаратний мир із польським королем залишивши Україну один на один із супротивником. У гетьмана Хмельницького були розв язані руки. Та загострювати відносини з царем він не бажав. Тим не менше, його війна продовжувалася: 1657 року український корпус під проводом генерального судді Антона Ждановича увійшов у Варшаву. Та через несприятливий розвиток подій був 060змушений повернутися. Також було організовано українсько-шведсько-трансильванський союз для боротьби проти Польщі. В той же час через волинського каштеляна Беневського було розпочато переговори з королем.

На жаль, Хмельницький помер в надзвичайно відповідальний час. Його наступником став генеральний писар Іван Виговський.

Виговський продовжив лінію попередника: він довів до логічного кінця переговори зі шведами, підписавши із ними договір. Як і Хмельницький, прагнув до часу не загострювати відносин із Москвою.

На малюнку: Кримсько-татарський вершник: озброєний шаблею-ординкою, коротким списом та луком. Захисний обладунок складається з шолома з кольчужною бармицею, зерцала та бавовняного халата. Сильними сторонами була мобільність та вміння вести стрільбу, маневруючи. Коронним тактичним прийомом було охоплення ворога великою кількістю кінноти

Та лінія гетьманів на підготовку дипломатичного тилу не пройшла повз око Москви. Користуючись невдоволенням серед широких мас населення України, поки що не затвердженим генеральною радою статусом Виговського як гетьмана, та політичними амбіціями окремих представників старшини, Москва почала здійснювати провокації та підбурення з ціллю дестабілізувати ситуацію в країні. Так, московські воєводи і дипломати встановили зносини зі старшинами - полковником Мартином Пушкарем та кошовим Яковом Барабашем. Вони не були представниками уряду, а тому Москва не мала права вступати з ними в переговори. Відчуваючи моральну підтримку від московського великого князя, надміру амбіційні старшини підняли повстання проти Виговського і зазнали поразки. Цар побачив, що Виговський переміг, умив руки і виступив у ролі арбітра, визнавши Виговського гетьманом.

Та тепер всім було все ясно: Чигирин мав намір віддалитися від Москви (і це остаточно зрозуміли в Москві), а Москва бажала посилити свій вплив в Русі на фоні громадянського протистояння.

На малюнку: Український драгун - солдат європейського автораменту. Озброєний короткою шаблею та коротким мушкетом. Кінь, як правило, використовувався лише для пересування. Цінувалися за те, що швидко пересувалися на конях і могли швидко посилити піхотні позиції.

Тож Виговський довів до логічного завершення іще одну справу: 1658 року в Гадячі було підписано договір із Польщею. Саме цей епізод можна назвати закінченням національно-визвольної війни. Адже тільки зараз закінчилася перманентна конфронтація між Польщею та Україною, що завершилася територіальним відокремленням останньої від Корони та входження обох держав в один конфедеративний рівноправний союз. Гетьманщина у цьому союзі мала отримати статус Великого князівства Руського.

Також було відновлено союз із кримським ханом, який мав намір здійснити грабіжницький похід на Москву.

Для повернення Украйни під високу царську руку на Русь вступило військо князя Трубєцкого. Він був вільний у виборі засобів при виконанні цілі походу: можна було застосовувати як дипломатію, так і силу зброї. Трубєцкой мав під командуванням елітні частини московського війська: царський розряд, частини іноземного автораменту та найманців-ветеранів Тридцятирічної війни. Також згодом він підсилився частинами помісної кінноти князя Куракіна, солдатами та татарами. Також він розраховував на залогу київської фортеці, яка перебувала там згідно з Березневими статтями 1654 року. Плюс він мав свого легітимного гетьмана Безпалого і 6 тис. його прибічників. Загалом московська армія (без київської залоги) склала 50 тис.

Виговський мав у розпорядженні 30 тис. козаків та 2 тис. регулярних військ, утримуваних гетьманським коштом. Також він розраховував на допомогу татар (30 тис) та нечисленні частини Станіслава Потоцького.

Спочатку Іван Виговський власними силами намагався знищити залогу київської фортеці.

Та воєвода навпрочуд вдало організував оборону і здійснив вражаючу вилазку. Ці невдачі та затягування військової кампанії змусило Виговського шукати інші варіанти. Так як козаки не були регулярним військом, то Виговський був змушений розпустити половину реєстровців: з 30 залишилося близько 15 тисяч.

На малюнку: Московський дворянин. Озброєний перською шаблею та луком. На голові - "Єрихонська шапка", корпус і спину прикриває зерцальний обладунок. Зброя шолом і панцир традиційно оздоблені сурами з Корану. Сильною стороною дворянської кінноти був потужний фронтальний удар, що ламав стрій ворога.

Тому він відмовився від штурму київської фортеці і видвинувся на Конотоп, де перебувала армія Трубєцького. Для блокування київської фортеці були залишені поляки та надвірна хоругва гетьмана.

В той час Трубєцкой тримав в облозі Конотоп, який героїчно захищав Григорій Гуляницький. Трубєцкой боявся рушити вглиб України і залишити в себе за спиною ворожу залогу.

Недалеко від Конотопа Виговський з єднався з армією кримського хана.

Гетьман Іван Виговський під Конотопом 1659 року.

Цей факт вдалося приховати від московських воєвод: вони не розраховували, що прибуде кримський хан.

Українські війська облаштували позиції біля Соснівської переправи, неподалік від Конотопа. Піхота (козаки і найманці) та драгуни мали мали зайняти позиції в окопах. Кримська кіннота мала розташувалися окремо, в засідці.

Також козацька кіннота почала здійснювати рейди навколо Конотопа, блокуючи діяльність московських розвідників та фуражирів. Трубєцкой отримував неповну інформацію і дезінформацію від своїх розвідників. У нього склалося враження, що прийшов лише Виговський із козаками і що він відчуває нестачу кінноти.

Воєвода не наважився відійти всім військом від укріпленого табору, який тримав в облозі Конотоп. Тож він вирішив розбити Виговського лише кіннотою.

Кавалерія під проводом князів Ромодановського, Львова і Пожарського рушила на козаків-розвідників, які давали бій і відступали, заманюючи воєвод до позицій піхоти і водночас відрізаючи їм шлях до відступу в табір. Як наслідок, москвини напоролися на українські окопи. Зав язався жорстокий бій.

В якийсь момент українці почали тікати. Та це був лише маневр, щоб дати час кримцям оточити супротивника. Пожарський, що захопився переслідуванням супротивника, надто пізно зрозумів, що його переграли. Татари вдарили з усіх боків. Розгром був повний.

Деякі частини зуміли вчасно вирватися і втекти до табору.

Вступ до битви ханської кінноти був сигналом для контратаки гетьманського війська на московитів. Зупинивши відступ, Виговський усіма силами атакував дезорієнтованого противника, одночасно охопивши його з правого флангу на захід від Конотопа. Врятуватися вдалося частині полку

Ромодановського, підрозділи якого, очевидно, першими кинулися навтьоки. Результат битви став для московського командування приголомшливим. На бойовищі потрапили в полон двоє з п яти воєвод Трубецького - князі Пожарський і Львов, одні з найдосвідченіших кавалерійських воєначальників московської армії. Полягло понад 240 московських дворян, майже 2 000 городових дворян, близько 1000 елітних найманців тощо. Загальні втрати Трубецького - 4 769 чоловік убитими й полоненими. Втрати союзників були меншими - до 2 500 вояків, - але виразно демонстрували, наскільки важкою й кривавою виявилася здобута перемога.

Виговський разом із Мухаммедом Ґіреєм намагався блокувати головні московські сили одразу ж після битви, виславши декілька кінних партій на путивльські шляхи, які мали знешкодити розвідку Трубецького й перерізати переправи. Переслідування москалів, що повільно рухалися в оточенні мас татарської та козацької кінноти, тривало ще протягом трьох діб. Армія Трубецького під час відступу втратила щонайменше 2 000 чоловік убитими й біля 5 000 пораненими; козаки й татари - близько 6 000 вбитими.

Знекровивши армію Трубєцкого, Виговський залишився в Русі, де в околицях Києва відновилися бойові дії. Татари ж відправилися у беш-баш тилами ворога, збираючи ясир. Ромодановський, Куракін та Трубєцкой просто не мали можливості зарадити цьому.

Конотопська битва - це одне з найрезонансніших військових протистоянь ІІ половини ХVII ст. Навіть згадка про цю битву, що відклалася в різних сегментах історичної пам яті українців та росіян - від легенд і пісень до мемуарів і царських указів, - свідчила про її значущість як для сучасників, так і для близьких нащадків. Для молодої козацької держави вона була першою доволі масштабною і вельми успішною сутичкою з армією колишнього союзника й протектора - Московської держави, військова потуга якої, поза сумнівом, була гідним противником гетьманському війську. Для московської сторони поразка під Конотопом стала однією з найчорніших сторінок її військового мартирологу.Пізнавайте минувшину з спільнотою "На скрижалях"

Ганьбу поразки перевершував біль утрат - чи не вперше від ординських часів війську московського царя було завдано такої шкоди в найбільш привілейованій і родовитій його частині - московській дворянській кінноті. Іван Виговський не мав у своєму розпорядженні якісної важкої кавалерії, тож перемога була тим більше вражаючою.

1659 року українці та кримські татари вписали героїчну сторінку в нашу історію.