Андріан Кащенко: козацька слава

Йому судилось непросте життя, особливо в останні роки. Важкою була і доля творів після смерті письменника. Тільки в незалежній Україні вони повноцінно прорвалися до читача багатьма виданнями, і вже сам читач може оцінити сильні і слабкі сторони Кащенкової прози. Доробок письменника чималий, але й досі не зібраний і майже не вивчений.

 У своєму «Слові про Кащенка» кандидат філологічних наук Степан Пінчук писав: cпитайте сьогодні першого-ліпшого читача, хто такий Андріан Кащенко, і почуєте у відповідь: «Не знаю...». А був час, коли в середовищі людей, яким не байдужа була доля України, її історія і культура, книжками цього письменника зачитувалися. 

 Особливої популярності творчість митця набула у першій третині минулого століття. Кащенко-письменник був би неможливий без тієї ситуації, що склалася в українській культурі під час першої російської революції та після неї. Розквіт його діяльності припадає на останні три роки його не надто довгого життя.

 В умовах Першої світової війни та революції у відірваному від культурних центрів Катеринославі Кащенко розгорнув плідну видавничу діяльність. Тодішній читач не був вельми вимогливий до поліграфічного оформлення книжок, він жадібно всотував ту правду про рідний народ, якою письменник наснажував динамічні не дуже обсягові повісті, тоненькі брошури й солідні трактати. 

 У Радянській Україні знайомство з творчістю А. Кащенка тривало до 1933 року, на Західній - років на двадцять довше. А відтак - незаслужене забуття, ярлик - «буржуазний націоналіст». Тож було б несправедливо, якби після стількох років мовчання Андріан Кащенко знову не заговорив до своїх читачів.

 Андріан Феофанович Кащенко народився 19 вересня 1858 року на хуторі Веселому на Катеринославщині. Генеалогія роду Кащенків сягає часів Запорозької Січі пори її розквіту. Його батько, Феофан Гаврилович, був небагатим поміщиком, власником хутора Веселого Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Родина Кащенків була багатодітною - п’ятеро синів і чотири доньки. Усі діти одержали ґрунтовну освіту та добре виховання. 1867 року Андріан вступив до Катеринославської гімназії. Після третього класу батько віддав його до юнкерського училища. Але про кар’єру військового хлопець не мріяв. І на відміну від найстаршого брата, який дослужився до генерала, не прагнув до неї. Прослуживши кілька років офіцером, влаштувався дрібним службовцем в управління залізниці - контролером у поїздах.

 Оселившись у Катеринославі, одружився, купив маленький будиночок на вулиці Польовій, з невеликої платні допомагав старим батькам, а коли у 1888 році померла мати, забрав до себе батька і доглядав його до смерті. Свої ж глибокі духовні запити задовольняв посильною працею на ниві українського письменства.  

 Свій шлях у літературу Андріан починав з друкування народних легенд, переказів, казок. У 1883 році вийшла його перша книга «Жар-птиця, або З паном не братайся, у прийми не бери і жінці правди не кажи». Якби ця скромна книжка була єдиною в його творчості, то і тоді можна було б говорити про неабиякий внесок письменника в українську літературу. Адже саме з цієї книжечки починається відлік українського художнього друкованого слова на Придніпров’ї.

 Але Кащенку судилося стати ще й популярним історичним повістярем, який у своїх творах: «Запорозька слава», «На руїнах Січі», «Під Корсунем», «Зруйноване гніздо» та інших популяризував славне минуле рідного народу. Головна його праця - «Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове» - стала бестселером.

 Звідки у вихідця з чиновницької родини, в якій було прийнято розмовляти російською мовою, оця велика любов до рідного народу та його історії? Певно, у тихому, скромному юнакові йшла інтенсивна внутрішня духовна робота, повз яку, не помічаючи, пройшов навіть його старший брат Микола. До речі, цей глибокий процес духовного становлення Андріан Кащенко змальовує в автобіографічному образі в повісті «На руїнах Січі»: «Ці питання все життя не давали мені спокою. Мов неприкаяний тинявся я щоліта по запорозьких степах, їздив на руїни Запорозької Січі, пробігав з бистрою хвилею Дніпровою пороги, думав думки на скелях Сагайдачного і Хортиці, плавав по протоках лиману Великого Лугу, лазив попід кручами Микитиного Рогу і Капулівки, схилявся над могилами славних, вільних лицарів».

 Працюючи контролером на залізниці, А. Кащенко вздовж і впоперек об’їздив усю Російську імперію. Начальство часто перекидало його на нові місця служби, але він завжди був думками з Україною, з рідним Придніпров’ям і при першій же нагоді повертався у рідні краї. Приїхавши 1913 року до Києва, Кащенко уподобав собі хатину на Лук’янівському пагорбі, неподалік Кирилівської церкви. Та, на жаль, купити так і не зміг через брак коштів. 

 Не поталанило йому і в сімейному житті. Дружина була жінкою сварливою, свавільною, часто кидала чоловіка, нарешті пішла зовсім, але з умовою, що він утримуватиме її довіку. Востаннє Кащенко приїхав до столиці України 1917 року. Після перенесеного інсульту поважний письменник хотів одержати сяку-таку пенсію від нової влади, біля керма якої стояли його кумири - М. Грушевський та В. Винниченко. А молодій республіці потрібні були такі сумлінні працівники, як А. Кащенко. Тому, повернувшись до Катеринослава, він продовжує працювати. 

 У 1917-1919 роках побачили світ багато творів Андріана Кащенка. І не лише тому, що він найплідніше працював у цей період. Річ у тому, що не все написане у попередні роки потрапляло до друку. У 1917-1919 роках у Катеринославі діяло Українське видавництво, яке невдовзі стало видавництвом А. Кащенка. Саме тут і надрукував письменник більшість своїх творів. У повісті «Під Корсунем», можна сказати, сфокусувалася його творча натура. Цією повістю відкривається цикл творів письменника про визвольну війну українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1654 років та пізнішого часу. Повість була найпрочитуванішим твором письменника, а після того, як його ім’я було піддано анафемі, стала об’єктом найактивніших «запозичень» представників соціалістичного реалізму, яким вільно було писати і читати яких не заборонялося.  

 Більшість повістей А. Кащенка - сюжетно-подійні. А от «Борці за правду» - хронікально-біографічна. Історичні події слугують у ній переважно тлом, на якому змальовано життєву долю героя твору - полковника Івана Богуна. Він - одна з найромантичніших постатей у нашій історії. І хоча Івана Богуна певною мірою романтизував і Г. Сенкевич, пріоритет у художній розробці його біографії належить Андріанові Кащенку... 

 Письменник працював напружено і хвороба знову звалила його. Останні півтора року він уже не підводився з ліжка. Помер Андріан Кащенко 16 березня 1921 року.

 НН.

Колаж Василя ГЕРЕЯ

Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання

 на "На скрижалях" заборонено.

Читайте нас на

 https://www.facebook.com/naskryzhalyah