Микола Михасюк: ройовий "Іскра"

Була весна 1947 року, український народ продовжував спротив комуністичному режимові. Найбільше вогнище боротьби було на заході України.

Гірськоплинний Прут, наповнений весняними водами, оббивав свої хвилі у скелястий берег гірського хребта Діл.Той тягнувся, вкритий лісовим масивом, через усю Саджавку, вздовж річки. Саме тут, над Прутом, у кам’янистому Ділі в урочищі «Обіч» знаходилась одна з повстанських криївок.

У ніч на 8 квітня 1947 року,за кілька днів до Великодня, до цієї криївки де перебувало п’ятеро повстанців, прибув ройовий сотні «Спартана», «Іскра»-Микола Михасюк, з трьома побратимами. Цілу ніч падав дощ і хлопці помокли. Погрівшись,розклали просушити одяг і втомлені швидко заснули. Останні дні для них були тривожні і виснажливі.

Микола Михасюк "Іскра"

Два дні перед цим у шуткову неділю, на криївку ройового «Іскри» несподівано наскочив ворог. Стійковий стр. «Жук»-Гонтарук Іван вчасно виявив загрозу і заскочивши у бункер підняв повстанців.Першим вискочив «Молот»-Бідащук Іван і автоматною чергою змусив більшовиків припасти до землі.З цього скористалися повстанці і через другий вихід вискочили на гору. Відкривши вогонь по облавниках, уможливили відхід «Молотові». Ворог мав намір витіснити повстанців до річки, та вони звором вибрались на гору і опинилися у противника за спиною.Всі були цілі і неушкоджені, але там у низу відстрілюючись залишилися «Вівчар»- Микола Максимюк, «Дубок» - Максим Федорчук та лежачий у криївці «Зимний»- Олекса Максим’юк.

Фрагмент книги з повстанської криївки

Стрільці вирішують відбити побратимів і закидавши ворога гранатами, почали атаку. Повстанці вже наблизились до більшовиків і змусили їх відступити, але тим вже прибула допомога у силі біля 30 чоловік під керівництвом оперуповноваженого лейтенанта Гайдара. Під градом куль повстанці змушені відступити, не допомігши друзям. Ворожа куля обірвала життя повстанця «Дубка».

Микола Максимюк "Вівчар"

Більшовики відшукали вхід у криївку де був «Вівчар» та «Зимний» і пропонували їм здатися, але у відповідь почули вибухи гранат. Витягнувши тіла побитих, та забравши тіло «Дубка» під безглуздий регіт повезли їх під сільську раду.

Олекса Максим’юк "Зимний"

Густий весняний дощ рівномірно наспівував свою монотонну мелодію під акомпанемент струмочків, що звивисто стікали в долину річки Прут. Ранковий сон повстанців у криївці обірвав голос стійкового: «Друзі! – крикнув «Смішний»,- Ми окружені!»

Повстанці вхопилися за зброю. «Хлопці – сказав Іскра, може прийдеться віддати своє життя, але жоден не сміє сплямити чести українського повстанця». Він вискакує перший, а за ним і інші.

А ворог атакував, військовий відділ ВВ МДБ під командуванням старшого лейтенанта Рубіна,оперуповноваженого 2-Н УМДБ лейтенанта Гайдара та заступника начальника Ланчинського районного відділу МДБ лейтенанта Єрофєєва, намагався взяти повстанців у кільце.

Шквальний ураганний повстанський вогонь і ворожий перстень тріснув. Вони вирвались з оточення, але большевики продовжували натиск з трьох сторін. Відстрілюючись, повстанці відступають. «Щадити набої!» – крикнув Іскра. Єрофєєв горланить “здавайтєсь!”. Та український повстанець воліє смерть, чим полон.

Першим гине стр. «Ворон»- Іван Давидюк, а біля нього впав поранений стр. «Сірий» - Михайло Тороус.

“Прощайте друзі! – кричить «Сірий» і спрямував гаряче дуло автомата в себе. “Не стреляйсь дурак”- кричить Єрофєєв. Та у відповідь лине: “За Україну й смерть не страшна” і потягнув за спусковий язичок. Коротенька автоматна чега обірвала його молоденьке життя…

Михайло Тороус "Сірий"

Впав стр. «Смішний»(родом з с.Корнич). Той веселий і вічно усміхнений хлопець гине теж з посмішкою. “За мною” – крикнув «Іскра» й впав поранений ворожою куляю. Гине стрілець «Бігун»- Іван Півторак. «Молот» пораненого ройового «Іскру» виносить на собі з-під щільного вогню ворога вище, на Діл. Сили покидали міцного «Молота». «Іскра» наказує своєму рятівникові залишити його, бо двом не врятуватися, до слова вони були родичами. Кулеметним та автоматним вогнем «Іскра» стримував наступ ворога, останнім патроном, ройовий обірвав собі життя.

Стікаюче кров’ю тіло «Іскри» енкаведисти з люті били прикладами, палями та ногами. Ненависть їхня підсилювалася і тим, що два його брати були вірні ідеї України. Старшого брата Якова, активного члена «Просвіти» червоні «визволителі» арештували і закатували у Надвірнянській в’язниці ще у 1940 році, брат Ілько «Сокіл» вправний кравець, після повернення з дивізії СС «Галичина», активно допомагає повстанцям і гине в криївці в Саджавці у 1946 році.Тому й лютували вороги над мертвим, але нескореним ройовим.

А ось як цей бій описує у своєму звіті політвиховник сотні «Спартана» «Гайворон». «8.IV. більшовики в силі 200 чоловік оточили постій роя під командою рой. «Іскри» біля річки Прут в с. Саджавка. Стрільці з допомогою гранат вирвались з оточення, однак при відступі наткнулися на більшовицький відділ, який підходив на допомогу з Ланчина. Цей відділ унеможливив відступ і рій змушений залягти та зайняти становище. Цим рій попав в друге оточення. Коли більшовики запропонували здатися, стрільці сміялися і дальше героїчно оборонялися. На полі бою гине геройською смертю рой. «Іскра», який весь час кулеметним вогнем стримував більшовиків, паде кулеметник «Смілий», поранені розстрілюються: стр. «Ворон», стр. «Сірий». В дальшому бою гинуть стр. «Бігун» і стр. «Малий», чотирьом стрільцям вдається пробитися. Більшовицькі втрати: 13 убитих і невідома кількість поранених».

Виявлення цих криївок у квітні 1947 року було справою агентурних даних зрадницького доносу.

На честь геройської смерті повстанців, саджавчани освятили в 1990 році на місці загибелі пам’ятний хрест, а в народній пам’яті збереглася повстанська пісня з тих часів:

У Саджавці біля Прута

Час поволі пропливав.

Жило там кілька повстанців,

«Іскра» свій постій там мав.

Аж призріли лихі люди,

Сам «Іскра» про це не знав.

Що вже зрадник України,

Ворогам їх запродав.

Гарний ранок і веселий,

Сонце сяє із небес.

Рано-вранці соловейко,

Він зі сну будив всіх нас.

Щось не чути соловейка,

Чогось сонце не зійшло.

Глянте хлопці кругом себе,

Щоб вас лихо не знайшло.

Так сказав ройовий «Іскра»

Все стрільців застерігав.

Сумним ранком і похмурим,

Ворог їх вже обступав.

Але хлопці не злякались,

Смерть за волю не страшна.

Бийте хлопці , крикнув «Іскра»,

Нехай знає нас жидва.

Хлопці кинулись до зброї,

Воювать почали вмить.

Воювали ,воювали,

Воювати не змогли.

Іх совіти обступили,

І обходять на вкруги.

Вхопив «Іскра»кулемета,

Вірно стріляв , боронив.

Як не стало їм набоїв,

«Іскра» з «Сірим»ся добив.

Сумно нам тепер згадати,

Як бої ся скінчили.

«Ворон» , «Бігун», «Смішний», «Малий»

Трупом в бою полягли.

Спіть герої України,

Спіть ви , вірнії сини,

Ви геройськи в бою впали,

Життя своє віддали.

Саджавка 1947р.

Пам'ятний хрест

Список загиблих 8.04.1947р.

Михасюк Микола Іванович 1921р.н. ройовий «Іскра» (Саджавка)

Давидяк Іван Михайлович 1923р.н. «Ворон» (Саджавка)

Півторак Іван Миколайович 1922р.н «Бігун» (Саджавка)

Тороус Михайло Васильович 1920р.н. «Сірий» (Саджавка)

«Смішний» родом з с.Корнич

«Малий» родом з с.Кийданч

«Смілий»-походження невідоме.

Вид на Діл, де загинули повстанці

З цієї кривавої пастки вирвались саджавські повстанці «Чуб»-Палійчук Михайло (1921-1947) та «Молот»- Бідащук Іван, який продовжить боротьбу аж до своєї загибелі 15.08.1951р. біля с. Камінне. Загине у сутичці з агентурно-бойовою групою відділу 2-Н УМДБ Станіславської обл. на пункті зв’язку.