Саджавка:писемні джерела

Коли виникла Саджавка? Це питання цікавить мабуть кожного, хто пов’язує себе з цим селом. Здається ми вже багато знаємо про своє село,але одночасно і багато таємниць в його історії залишаються не відкритими. Щоб відкрити завісу таємничості літопису села, треба володіти достовірними історичними першоджерелами, з допомогою яких можна аргументувати ті, чи інші твердження.

Сліди життя людини на території Саджавки сягають праісторичних часів. Археологічні знахідки належать до культури карпатських курганів, періоду X-XIIIст., уламок кам’яної сокири ( урочище "Толока") та інші знаряддя праці, що сягають часів до нашої ери.

Саджавські пам’ятки культури карпатських курганів досліджував в 1970 році М.Клапчук в урочищі «Зруби». Вони повністю не досліджені та не розкопані. Та вже з того можна зробити висновок, що поселенці жили в наземних і напівземляних житлах з вогнищами або печами в середині господарської ями.

Але в історії прийнято, за дату народження населеного пункту, вважати першу його письмову згадку в історичних документах.

В 1992 році Саджавка урочисто та велично відзначила свій п’ятсотлітній ювілей. З нагоди ювілею було викарбовано пам’ятну відзнаку.

Документ за 1492рік засвідчує:

"Шляхетний Яків,син Івашка з Турки, заявив,що заставив правом залоговим шляхетному Михайлові Жалиборському поділ який має або матиме зі своїми братами в селі Саджавка, за 40 гривень

Учинивши це. Яків Турецький дозволив присутнім за 10 гривень відкупити у шляхетного Олекси Книшинського з наділу, який Олекса тримає в згаданому селі.

Віднявши наділ у вищезгаданого Михайла, як згаданий наділ так і поділ його частини села Саджавка за суму 50 гривень з року в рік триматиме аж до повної виплати 50 гривень.

Дано в Галичі 2 січня 1492 року”

Та пройшов час і історики виявили документи, що датують першу згадку про село-1400 роком.

Сигізмунд I

Король Сигизмунд I в 1516 році надає копію документу про подарунок Делятинщини братам Неговичам: «В Перемишлянському граді, 9 березня 1400 року, в день 40 мучеників, Король Владислав II, братам Стецькові та Івашкові Неговичам, в Коломийському дистрикті біля річки Прут, села Делятин, Ланчин, Саджавка, Анполе, Турка, Хватовці, Ясинки та Чернево дарує на вічні часи». Пізніше Неговичі називаються Делятинські, від центру іх родового маєтку. Дана грамота зберігається в архіві стародавніх актів у Варшаві, де внесена в книгу №29 (ст..428-429) Коронної Метрики.

Клапчук В.М., Клапчук М.М. у своїй праці «Делятинщина: історико-географічне дослідження» вважають: «Перераховані королем села були спадковою власністю обидвох братів ще з часів Галицько-Волинського князівства і що вони перед польською владою легалізували той стан, згоджуючись навіть на, так звану, польську даровизну. Одержавши офіційний документ польської влади, брати Стецько та Івашко занехаяли старе родове прізвище і прийняли нове від найбільшої місцевості, а саме від Далятина і стали зватись Далятинськими, а з 1440-х років - Делятинськими. В їхніх руках Делятин та околиці знаходились до 1579 року, коли власниками Делятинщини згадуються Яків Хотимирський, Христофор Блудницький та Павло і Іван Турецькі..Делятин вважався центром окремої волості, до якої належали Микуличин, Великі і Малі Ослави, Ланчин та Саджавка. В кінці XVI століття Делятинська волость опинилась в руках магната Белзецького, який зосередив в своїх руках біля 50 населених пунктів між Чорногорою та Обертином».

Ігор Смуток у своїй праці «Начало родов Яворских, Турецких, Ильницких» вважає, що родоначальником Турецьких є Дмитро Федькович, вперше згаданий в 1491 році. Представники цього роду - Павло та Іван Турецькі в 1579 році володіли Делятином, Саджавкою, Ославами, Микуличином, Туркою і Малим Гвіздцем. Предки Павла Турецького по прямій лінії проживали в Чорних Ославах до кінця 1970-х років.

В 1421 році на саджавчан, що мали в своєму розпорядженні лан землі, наклали одноденну щотижневу панщину. В 1496 році селянам заборонено виїздити від своїх панів до міст та за кордон.

Згідно цих історичних тверджень, офіційна історія села починається та продовжується від 1400 року.Та на те вона і Саджавка, що у її ставку історії вдалося віднайти чергове історичне відкриття.

Стосується воно дати нової першої письмової згадки про Саджавку. Отже, знову черговий стрибок у минуле нашого села.

У Львівському державному архіві виявлено документ, який датується 1370 роком., що стосуються Саджавки. В цьому документі с.Саджавка згадується в акті розподілу майна власників села, шляхетних Івана та Катерини Турецьких між спадкоємцями, внесених у судові книги Галицького земського суду під 1590 роком.

Єлизавета Польська з синами

Спадкоємці Іван, Петро, Павло і Варвара принесли до суду документи, які засвідчували, що у 1370 р. королівна Елизавета подарувала Іванові Нєговському села Делятин, Саджавку і Турку. Цей привілей у 1454 р. був підтверджений Казимиром Ягелончиком, а 1516 р. Сигізмундом І (Старим).

У XVII ст. власником села згадується А.Гурський. В кінці XVII на початку XVIII ст. власником с.Саджавки був краківський каштелян Феліціан Казимир Потоцький. У 1702 р. при поділі майна спадкоємцями, Саджавка разом з навколишніми селами перейшла у власність його сина, рубешівського старости Станіслава Потоцького.

Казимир Потоцький

Під 1765 р., власником села згадується смотрицький староста, полковник королівської кінної артилерії Теодор Потоцький , який склав фундаційний привілей на вже існуючу церкву під відозвою Покрови Пречистої Діви Марії та призначив парохом шляхетного Івана Тимінського, якому надав, для утримання церкви та плебанії поле на чотири дні орання, чотири сіножаті, а також дозвіл на вільний зруб лісу, помол та звільненн від податків. Управителем маєтку Саджавка у 50-80-тих рр. XVIII ст. був Антоній Козловський.

В кінці XVIII ст. село перейшло у власність держави.

Отже ми маємо чергову дату першої письмової згадки Саджавки - 1370 рік. Хочеться надіятись і сподіватись , що і ця дата не є остаточною. Пройде час і Саджавка відкриє нам чергову таємницю. Та не дивлячись на це, дата 1370 рік, є досить солідна і поважна. Якщо брати до уваги, що про село ми дізнаємося з джерельних матеріалів, різного типу акті, грамот, люстрацій, як про таке, що вже існувало, то село є значно старішим. Історик Петро Сіреджук вважає, що майже всі прикарпатські населені пункти, є давньоруські, а за твердженням В.Заімова, назва поселення потрапляла в документи після 100-200 років від часу його заснування. Це твердження можемо застосувати сміливо до Саджавки, адже село згадується під 1370 роком, як таке, що продане в даному році. Отже населений пункт вже в цьому році був сформований і повноцінно існував, значить сотню років від дати можемо відняти.

Василь Герей