Тиміш Хмельницький:доля і недоля

Богдан Хмельницький присягнув московському цареві через три тижні після похорону свого старшого сина

Тіло старшого сина Богдана Хмельницького Тимоша у столичному Чигирині, а потім у родинному Суботові оплакували майже два місяці. Так розпорядився гетьман. Ховали Тимоша 27 грудня 1653 року, за два з половиною місяці після смерті. Напередодні похорону його дружина – молдавська князівна Розанда – народила двох хлопчиків-близнюків. Тиміш загинув, боронячи право її батька на молдавський престол. 12 вересня 1653-го під час облоги фортеці Сучава, на півночі сучасної Румунії, отримав смертельну рану. А 15 вересня помер. До свого 21-річчя гетьманич Хмельницький не дожив один день.

Тиміш народився на батьківському укріпленому хуторі Суботів, неподалік Чигирина. Матір'ю всіх шести чи семи дітей майбутнього козацького гетьмана була його перша дружина Ганна Сомко. Вона померла 1647-го, коли Тимошеві виповнилося 15. Наступного року батько залишив його у Криму як заручника: шукав підтримки у війні з Річчю Посполитою в хана Іслам-Ґірея ІV.

Турецький ага (вельможа) свідчив, що Тиміш був дуже нервовий і запальний. Але: "Ніхто не міг влучити його ні з рушниці, ні іншою зброєю, такий він був чудовий їздець: крутився на сідлі, як блискавиця".

Тиміш був рудий і вкритий ластовинням, на обличчі мав глибокі рубці від перенесеної віспи. Умів читати й писати, знав польську. Про те, що справді був аж надто запальної вдачі, свідчить і козацький літописець Самійло Величко: "Обидва сини Хмельницького, Тимош і Юрій, були паливоди своєвольнії, но Юрій не так, занеже он з натури був євнух". У кримському полоні Тиміш опанував татарську мову й удосконалював військову виправку. До козацького війська, ймовірно, повернувся разом із перекопським мурзою Тугай-беєм, який зі своїми татарами підтримав Хмельницького в першій битві тієї війни – на Жовтих Водах.

Восени 1648-го гетьманич призначений чигиринським сотником. У серпні наступного року під Зборовом супроводжує батька на переговорах із королем Яном Казимиром. В укладеному тоді козацькому реєстрі "Томиш Хмельницкій" значиться другим – після гетьмана.

Повстання, що Богдан Хмельницький підняв, аби захистити власні права, несподівано переросло у велику війну. Уже за рік він фактично стояв на чолі новоствореної держави. Але як домогтися визнання в сусідніх володарів із давніх правлячих династій? Єдиний шлях – поріднитися з однією з них. Гетьман звертає увагу на сусіднє Молдавське князівство, васала Османської імперії. У тамтешнього правителя – господаря Василя Лупула – є незаміжня донька Розанда, на два роки молодша за Тимоша. Восени 1650-го Хмельницький засилає сватів.

Молдавський господар відхиляє пропозицію: мовляв, не може віддати дочку без згоди султана, свого сюзерена. Старшу 1644 року він видав за князя Януша Радзивілла, якого називали некоронованим королем Литви. Весілля в молдавській столиці Ясси тривало два тижні. Хіба тепер може віддати домну – панну – Розанду за "простака"?

Хмельницькі повторюють пропозицію. І знову – відмова. Тоді козацьке військо йде походом на Молдавію. ­Переможений Василь Лупул виплачує гетьманові 10 тис. талярів відкупного (за 10 талярів можна було купити два коня) й дає згоду на заміжжя доньки з Тимошем.

Але виконувати обіцянку не збирається. Розанду переховують у маєтку Радзивіллів. Це бентежить Стамбул, тому звідти приходить наказ доставити молдавську князівну до османської столиці. Вона вже раз там була: одразу після весілля сестри. Тоді її закликали до гарему й фактично тримали в полоні, аби не допустити зближення Лупула з магнатами Речі Посполитої.

Тепер – другий приїзд до Стамбула. А щойно 1652 року Розанда повертається до батька, як гетьман знову домагається її руки для сина. "Він послав до молдавського воєводи гінця з вимогою віддати дочку за сина Тимоша, як вже було домовлено, – пише літописець Григорій Граб'янка. – А якщо ж той не схоче віддати, то він, Хмельницький, зі стотисячним військом завітає до нього у гості. І напав страх на воєводу й на волохів (так називали предків сучасних румунів і молдаван. – "Країна"), і сказали вони господарю: "Чого це заради однієї дочки твоєї наша земля має стати пусткою? Якщо не вдовольниш бажання Хмельницького, то ми самі, заради свого життя й цілості земель наших, тебе і твою родину змушені будемо видати".

Для династичного шлюбу між Тимошем і Розандою нібито не має перепон. Між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою існує формальне перемир'я. ­Навесні 1652 року гетьманич із загоном вирушає до Молдавії. Та на захист домни Розанди стають шляхтичі Речі Посполитої. Натхненник походу – залицяльник Розанди польський гетьман 47-річний Мартин Калиновський.

Бій відбувся 1–2 червня 1652-го в урочищі Батіг над Південним Бугом, неподалік сучасного Ладижина на Вінниччині. Військо Речі Посполитої розгромлене, Калиновський гине. Наприкінці літа Тиміш прибуває до Ясс. Лупул із донькою намагаються всіляко бути прихильними до гетьманича. "Господар поцілував його по-батьківськи, – описує анонімний польський хроніст. – Учинив господар промову до нього: про втіху з його приїзду, а він на те й півслова не випустив, тільки губи собі гриз, стоячи як вкопаний, а Виговський (генеральний писар Війська Запорозького. – "Країна") за нього відповідав".

Вінчання відбулося 31 серпня 1652 року. "Тут почали гуляти весілля, – пише Граб'янка. – Панна воєводівна, виказуючи свою прихильність до Хмельниченка і доводячи, що охотою заміж іде, наказала своїм дружкам на весіллі співати руські пісні".

Тиміш із дружиною осів у родинному Суботові. Організував оркестр, до якого входили органіст, три скрипалі, флейтист і сурмач. Та найпопулярніша в тодішній Європі Gazette de France вже 15 листопада 1652 року повідомляла: "Відразу після весілля син генерала Хмельницького, Тиміш, двічі бив свою молоду дружину, дочку молдавського князя, дорікаючи їй за теплі стосунки з великим візиром, коли вона була заручницею в гаремі й з ласки візира сподівалася дістати волю". А Богдан Хмельницький, "для якого одруження сина з донькою молдавського господаря дуже багато важило, різними способами намагався змусити Тимоша ліпше ставитися до дружини".

Сучасні історики Тарас Чухліб і Віктор Горобець додають: "Якщо вірити чуткам, які поширювалися тоді в Україні й за її межами, розчарування Тимоша викликали також і весільні подарунки тестя, про фантастичні багатства якого в Європі складали легенди. Та де ж ті хвалені щедроти Лупула? Невже оті дві тисячі талярів і стільки ж червоних золотих, вручених зятю?"

Василій Лупул подумує, щоб за допомогою зятя поширити свою владу на сусідні князівства. Занепокоєні правителі Волощини та Трансільванії готують змову проти Лупула, скидають його із престолу й садять туди молдавського боярина Штефана Ґеорґіцу. Тесть Тимоша втікає до прикордонного Хотина, а потім – до Кам'янця-Подільського.

18 квітня 1653-го до Молдавії вирушає рейд із кількох тисяч козацьких військ на чолі з гетьманичем і старшинами Іваном Богуном, Дем'яном Лисовцем і Тимофієм Носачем. Вибивають ворогів Лупула з Ясс і повертають йому трон. Він намовляє зятя вступити до Волощини, скинути тамтешнього господаря Матея Басараба й розширити тепер уже їхні династичні володіння. Богун і Лисовець застерігають ­Тимоша: батько не наказував воювати з сусідніми правителями. Не діє. Гетьманич навіть кинувся в бійку з полковниками.

9 травня козацько-молдавське військо перетнуло кордон із Волощиною. Річ Посполита прислала волохам на допомогу драгунів і кінноту. Козаки зазнають кількох поразок. Після найбільшої з них – 27 травня під річкою Яловицею на півдні сучасної Румунії – відступають до Молдавії.

Тиміш заглибився в території, залежні від Османської імперії, саме в той час, як Хмельницький-старший вів перемовини із султаном про можливість його протекторату над Військом Запорозьким. Певне тому Стамбул визнає правителем Молдавії Стефана Ґеорґіцу. А іншому васалові – кримському ханові – велено не допомагати козацькому війську в молдавськім поході: на боці Тимоша тоді воювали дві тисячі татарських найманців.

Василь Лупул втікає до свата-гетьмана. А вагітна Розанда з мачухою рятуються в Сучавській фортеці на півночі Молдавії. До її стін от-от має підійти військо Ґеорґіци. Тиміш поспішає до Сучави. Два місяці фортеця витримує облогу. Але під час однієї з атак уламок дерев'яного лафета від розірваної ядром гармати на мурах оборонців смертельно ранить молодого Хмельницького. Антисептиків тоді не було, тож Тиміш за декілька днів згорів від зараження крові.

За місяць, у середині жовтня, командувач військами облоги випускає чотири тисячі козаків вийти із фортеці. З ними – забальзамоване тіло Тимоша. На батьківщину чоловіка разом із мачухою і позбавленим престолу батьком вирушає й Розанда.

До Чигирина процесія прибула 30 жовтня. "Там стрічали його: гетьманова дружина, син, доньки, наказний полковник Василь Томиленко і козаки кінні й піші зі зброєю, – цитує Михайло Грушевський московських послів, які там були. – Духовенство в ризах з образами теж виходило стрічати його за місто, "на поле". Як заносили тіло до церкви, козаки стріляли з рушниць, а з городу – з гармат. Поставили його в церкві, і до приїзду батька ховати не будуть". Він разом із татарами до середини грудня тримав в облозі польські війська у Жванецькій твердині на березі Дністра.

Молодшому синові гетьмана Юркові в той час було 12 років, про його одруження не могло бути мови. Тож зі смертю Тимоша династичні плани Богдана Хмельницького про спадкову в його роді й легітимну гетьманську владу, що дозволило б обійтися без протекторату іноземних правителів над Військом Запорозьким, були приречені. Після похорону 27 грудня 1653-го в родинному Суботові гетьман вирушив до Переяслава. Там через три тижні на козацькій раді він присягне московському цареві.

Тиміш повісив мачуху на воротях

Невдовзі по смерті першої дружини Богдан Хмельницький без вінчання почав жити з її нібито колишньою вихованкою – Мотроною, у хрещенні Геленою. Через неї спалахнув конфлікт Хмельницького з чигиринським підстаростою Даніелем Чаплинським. Той напав на Суботів, до смерті закатував одного з Богданових синів і викрав Гелену, щоб одружитися з нею. А Хмельницького ув'язнив. Коли фортуна стала на боці Богдана, Гелена повернулася до нього.

На початку 1649-го єрусалимський патріарх Паїсій, який проїжджав через Україну, заочно обвінчав Хмельницького з Мотроною в Софійському соборі. Хоча вона вже була в церковному шлюбі з Чаплинським. Гелену в оточенні гетьмана вважали хитрою й підступною "ляшкою", а пасерби недолюблювали її.

"Навесні 1651 року Тиміш Хмельницький зауважив пропажу певної суми грошей з гетьманського скарбу і написав про це батькові, – пише історик Юрій Мицик. – Пізніше було виявлено причетність до цієї крадіжки дружини гетьмана і факт її любовної зради. Вона зайшла у зв'язок з якимось чи то ключником, чи то годинникарем і вирішила втекти з коханцем, захопивши бочку з талярами та 1000 золотих червінців. До того ж були перехоплені листи Чаплинського, який підбивав її зарити скарби Богдана Хмельницького в землю, а самого гетьмана отруїти". Батько доручив Тимошеві розслідувати справу. Той, за свідченнями сучасників, звелів гетьманшу та її коханця роздягнути догола, зв'язати докупи й повісити на воротах Чигиринської фортеці.

Чи віддавав Хмельницький наказ стратити дружину, чи було це самовільне рішення гетьманича – невідомо. Але коли 10 травня 1651 року, напередодні битви під Берестечком, гетьман отримав звістку про зраду та смерть Мотрони-Гелени, він впав у лють, а потім – у розпач. Історики вважають, що цей емоційний стан Хмельницького був однією з причин поразки в битві під Берестечком.

 Ольга СКОРОХОД