Військове озброєння часів Київської Русі

У пропонованій статті простежується виникнення, розвиток, поширення і, якщо можливо, призначення та бойове використання стародавньої руської зброї. Для встановлення змін у розвитку середньовічної зброї та з’ясування причин цього необхідно простежити її еволюцію на досить тривалому відрізку часу – від до-монгольського періоду до середини XIII ст.

Цей період об’єднаний послідовністю розвитку і спільністю культурно-історичних процесів. З самого початку Києво-Руської держави її військо було різноплемінним за складом і включало, крім росіян, чудь, варягів, балтів, західних слов’ян, кочівників.


Мечі, Київ, ХІІІ ст.

Поширення того чи іншого виду зброї, способи її використання багато в чому визначались соціальним складом армій, суспільним становищем людей, які володіють засобами боротьби. Іншими словами, зброю можна розглядати у відриві від соціального середовища, не торкаючись тих верств і груп, з яких складається військо.

Вивчаючи зброю як складову частину ремесла, можна прослідкувати господарську, торгову і соціальну сторони життя давньоруського суспільства. Бойова техніка і насамперед наступальне озброєння мали велике значення в житті давньоруського суспільства.

Зброю ближнього бою часто-густо можна назвати вирішальною у системі засобів тодішньої боротьби, вона найбільше впливала на результат бою і багато в чому визначала рівень давньоруської військової техніки. Велика роль зброї в житті середньовічних держав пов’язана з частими війнами.

Для ранньосередньовічної Русі війна, за словами Б. Д. Грекова, була «головним засобом вирішення поставлених перед нею завдань».

Дійсно, для Київської Русі X – ХІІІ ст. війна була типовим і майже постійним явищем. Так, за приблизними підрахунками, з 1060 по 1237 роки письмові джерела відзначають 265 великих і дрібних походів, битв і боїв.

З цих військових походів тільки 55 пов’язані з облогою і обороною міст, у всіх інших випадках йдеться про польові війни. Виготовлення військового спорядження визначається матеріальними умовами життя суспільства.

Зброя, будучи виготовлена, сама стає потужним джерелом різних змін і впливів, при цьому значення військових засобів не обмежується їх бойовими функціями: «… успіхи техніки, ледь вони ставали застосовними і фактично застосовувалися у військовій справі, негайно ж викликали зміни і навіть перевороти в способі ведення бою».

«Знаряддя війни» впливали на хід війни, тактику бою, стрій і боєздатність військ. Зміна і застосування тих чи інших засобів боротьби іноді визначала нові епохи в розвитку військової справи.

Військове спорядження феодального суспільства концентрує кращі досягнення майстерності і зусилля багатьох поколінь ремісників. Військові винаходи середньовіччя поширювались і запозичувалися з дивовижною швидкістю.

На відміну, наприклад, від побутового і господарського інвентарю, прикрас, форма зброї багатьох європейських країн характеризувалася вражаючою схожістю.

Для визначення змін у розвитку середньовічної давньоруської зброї та з’ясування причин цього необхідно простежити її еволюцію на досить тривалому відрізку часі – від до-монгольського періоду до часів Київської Русі XIII ст.

Цей період об’єднаний послідовністю розвитку культурно-історичних процесів.


Шолом часів Київської Русі

За минулі більш ніж 150 років археологія зібрала величезний речовий матеріал, який є основним для вивчення військового спорядження русичів. Варто взяти до уваги той факт, що більшість мечів, списів, сокир, шабель, були знайдені 50 – 100 років тому. Розрив між часом знахідки речі і її вивченням часто налічує десятки років.

Природно, що настільки тривалі терміни не кращим чином позначилися на збереженні матеріалу. Знаходження зброї в давньоруських поселеннях пов’язано часто з усякого роду випадковостями, і в першу чергу – з пожежами, катастрофами, ворожими завоюваннями. Закономірно, що найбільша кількість зброї XII – XIII ст. знайдено в південноруських містах, що стали жертвою монгольського погрому.

Жителі міст і сіл високо цінували мечі, списи, сокири, шоломи, щити і в мирний час рідко їх втрачали. Основними «сховищами» військових давностей є поховання. Це типово для X – XI ст. Наші язичницькі пращури вірили в існування «того світу», в якому «садять, сіють і збирають урожай, б’ються і борються».

Тому похорон людей супроводжувався всім необхідним, у тому числі й зброєю. Так, за повідомленням Ібн Фадлана, при спаленні руса «принесли всі його зброю і поклали поряд з ним». Ще докладніше пізніше свідчення про русів: «Коли помирав один з них, ховали його, а разом з ним його зброя, плаття і знаряддя, і дружину або кого-небудь іншого з жінок, і слугу його, якщо він любив його, згідно їх звичаям».

Поховання київських дружинників X ст. містять багато різних речей, в тому числі і військових. Різноманітність і підбір могильних знахідок визначався соціальним становищем людини. Абсолютно точно язичницькі похоронні обряди описав і пояснив середньовічний хроніст Петро Дуйсбург.

«Вони вірили, що якщо хто-небудь в цьому житті був знатним і незнатним, багатим і бідним, могутнім або слабким, таким же він буде після воскресіння в майбутньому житті. Звідси походить те, що разом із знатними померлими спалювали зброю, коней, рабів і служниць, одяг, і все інше, що має відношення до військової служби. З людьми ж незнатними спалювали те, що мало відношення до їх обов’язків». Наведена характеристика має відношення і до похоронних звичаїв кінця IX – початку XI ст.

Кургани зі зброєю цього часу досить повно відображають озброєність і військову організацію суспільства з притаманними йому соціальними контрастами. У другій чверті XI – XII ст. у зв’язку з християнізацією населення все менше проявлялись залишки язичництва у похованнях. В XI – XII ст. поховання середніх і бідних верств населення не дають повного уявлення про рівень озброєння суспільства.

Частіше всього неслов’янські кочові племена мали поховання у повному бойовому оснащенні. Печеніги, берендеї, торки, що жили в XI – XIII ст. поруч із Києвом, ховали своїх одноплемінників з такою великою кількістю військового начиння, яке нагадувало розкіш курганних обрядів язичницької Русі X ст.

Велика кількість зброї в неслов’янські похованнях XI – XII ст. все більшою мірою починає означати відставання соціального і політичного розвитку суспільства в цих районах. Радянська історіографія таку недостатність зброї в києво-руських похованнях помилково обожнювала з її нестачею взагалі.

Це породило теорію про слов’ян як лагідний «голубиний» народ. Слов’янам ставили в докір «недолік войовничості», «відсутність войовничого натиску». Не знайшовши зброї в дреговицьких курганах Прип’ятського Полісся, В. З. Завітневич, наприклад, заявив: «звиклі дивитися на мирні заняття, як необхідна умова нормального життя, наші язичницькі пращури переносили цей погляд на загробне життя, уявлення про яку робило зброю не потрібною».
Ольга Придибайло
Військове озброєння часів Київської Русі Військове озброєння часів Київської Русі Reviewed by Василь Герей on 00:20:00 Rating: 5

Немає коментарів: