Сергій Прокоф’єв:невідомі акорди життя

Усе ж таки щось українське в ньому було…

Вони померли в один день із різницею у 40 хвилин: геніальний композитор Сергій Прокоф’єв і геніальний злодій Йосип Сталін. У Всесвіті випадковостей не існує?

Навіть нецікаво сьогодні дискутувати на тему: Сергій Прокоф’єв – український композитор чи російський? Росіяни скажуть: «Это был великий русский композитор». Наберіть це словосполучення російською – переконаєтеся, що це так і не інакше. Наберіть українською… самі розумієте, все навпаки.

Якщо чесно – не має значення етнічне походження генія. Має значення його вплив на розвиток світової цивілізації, ніяк не менше. Та хіба не має право будь-який народ пишатися творцями такого масштабу в будь-якій галузі? Спробуємо й ми, тим паче, що життя Сергія Прокоф’єва, його відношення до навколишнього світу, стосунки з можновладцями, колегами, особливо жінками, ставлення до музики розкривали у ньому особистість пристрасну, неординарну, а ще – розхристану та незалежну. Ну, скажіть, хіба не справжній українець?

Колеги

До переліку найголовніших колег (якщо – не найголовнішою) у житті великого композитора треба віднести його матір, Марію Григорівну. Мабуть, материнська лінія вплинула на передачу «генетично запрограмованої музичної геніальності». Що не обійшлося без Боженьки з його задумом, випливає ще й із того, що Марія походила із закріпачених селян! Проте вона прекрасно грала на фортепіано, навчила сина та сама ж «вирахувала» у малому розбишаці неабиякого музиканта, і навіть записала його першу, написану в шість років композицію «Індіанський галоп». До речі, в дев’ять років Сергій Прокоф’єв написав опери «На пустельних островах» і «Велетень».

Його батько працював агрономом (у селі Сонцівка Єкатеринославської губернії, нині – село Красне Донецької області) та мріяв передати у спадок синові секрети професії. Мати ж відвезла десятирічного Сергія до Москви, аби показати Сергію Танєєву, музичному педагогу, який виховав Рахманінова, Скрябіна, Метнера, Глієра… Танєєв послухав українського вундеркінда та був у захваті настільки, що доручив Глієру зайнятися музичним вихованням малого Прокоф’єва. І той два роки підряд – 1902-й і 1903-й відпочивав літом у Сонцівці, займався з Сергієм. 

Тож уже в 1904 році малий поїхав до Санкт-Петербурга в консерваторію, де викладали такі велетні, як Римський-Корсаков, Єсипова, Черепнін, Лядов.

Саме у стінах консерваторії, де Прокоф’єва за нестерпну вдачу прозвали «інфант терібле» (жахлива дитина), він познайомився зі своїм «улюбленим недругом», ще одним українцем, вихідцем із давнього шляхетного роду Ігорем Стравінським. Вони суперничали протягом усього життя. Також Сергій зійшовся з юним композитором Миколою Мясковським, дружба з яким пройде через усі роки, вони змагатимуться лише в отриманні Сталінських премій. У Мясковського їх буде п’ять, у Прокоф’єва – шість.

Повторимося, молодий українець мав жахливий характер. У 1912 році після отримання найпрестижнішої на той час премії Рубінштейна молоде дарування відправилося у турне по Європі, де він чогось посварився зі Стравінським і Дягілєвим та … викликав на шахову дуель майбутнього чемпіона світу Капабланку!

 Та ще й переміг, а потім утішав розбитого відчаєм шахового генія, награючи йому в номері готелю «Тангейзера». Вони багато пили, а вночі подалися по дівчатах…

Був у нього ще колега – Борис Асаф’єв, композитор-невдаха, але вправний музичний критик. Він був закоханий у Прокоф’єва, два рази приїздив до свого кумира за кордон, навіть хотів написати книгу про Сергія Сергійовича. А в 1948 році, анітрохи не знітившись, на замовлення сталінського ЦК КПРС виголосив промову, де порівняв творчість Прокоф’єва з фашизмом… (Прокоф’єв вибачив йому перед смертю).

Жінки

На цьому фронті у композитора траплялися дивні пригоди. Вони нібито характеризували його як людину, занурену більше у музику, ніж у реальність. А як інакше розцінювати його вчинок: у 1917 році в розпал революційних подій він намірився тікати за кордон із неповнолітньою харків’янкою Поліною Подольською, але у неї виникли проблеми з паспортом (що й не дивно).

 У 1918 році сам Анатолій Луначарський, цінуючи геній музиканта, відпускає його на закордонні гастролі до США та Японії, Куби, Європи. Аж на цілих 18 років! Молодий композитор ні в чому собі не відмовляв, хоча у США його сприйняли прохолодно, на концерти ходило мало слухачів.

А він продовжував свої походеньки: актриса Стелла Адлер, заміжня Дагмар Годовська, мадемуазель Барановська…

Кароліна Кодіна-Любера

 Гастролі були довгими, в них знайшлося місце для одруження та народження дітей. У його житті з’явилася іспанська співачка Кароліна Кодіна, яка являла собою улюблений тип жінки композитора з її середземноморською красою і трепетною вдачею.

Кароліна та Сергій

Вона народила Прокоф’єву двох синів, що, втім, аж ніяк не вплинуло на розбурханий характер генія. Вже після тріумфального повернення до Радянського Союзу в 1939 році у Кисловодську уславлений композитор раптом заводить курортний роман із «комсомолкою, активісткою, поетесою», а в реальності – племінницею міністра важкої промисловості СРСР Лазаря Кагановича Мірою Мендельсон.

 Міра була молодшою на 24 роки, та це не мало значення для нього. Минув рік – Прокоф’єв покинув дружину з дітьми та переселився до Міри. Лише в 1948-му йому видали дозвіл на офіційний з нею шлюб. Чим керувався великий музикант у своїй пристрасті? Нічим раціональним. Бо це – пристрасть.

Прокоф’єв та М. А. Мендельсон-Прокоф’єва

Можновладці

Дуже цікавими були стосунки Сталіна і Прокоф’єва. Треба враховувати, що тиран непогано розумівся на музиці, любив її, цікавився нею, сам колись співав у семінарському хорі, тому керувався зовсім не примхами. Було в цьому, мабуть, і звичайне бажання простого імператора мати все найкраще, ніж у будь-кого.

Звичайно, Сталін високо цінував геній Прокоф’єва. Але не знав, що композитор був, за великим рахунком, людиною безпринципною. Іноді його навіть доводилося спиняти, наприклад, коли Прокоф’єв подав заявку на урочисту кантату, присвячену 20-річчю Жовтневої революції, і цей музичний твір, за задумом композитора, мав цілком ґрунтуватися на… цитатах із творів Леніна! Йому м’яко вказали на некоректність підходу, порекомендувавши використовувати вірші радянських поетів.  Шостакович, який був уже битим і боявся власної тіні, вмовляв друга «не рипатися». Але Прокоф’єв не жив у СРСР, нічого не боявся, а тому поскаржився маршалу Тухачевському, той поговорив із Молотовим… І тут Прокоф’єва понесло: він запропонував побудувати кантату на… цитатах із самого Сталіна! І щоб Сталін (тобто актор) виходив на сцену!

З Кароліною та Мірою

Це вже було занадто. А якщо актор, який грає Сталіна, вийде на сцену напідпитку? А якщо «вус відклеїться»? Ледве відмовили композитора. Та це не змінило його ставлення ні до радянської влади, котру він не сприймав взагалі, ні до самого Сталіна, прізвище якого він іноді з труднощами згадував у розмові. Він жив музикою. Його, здається, навіть не дуже зачепило те, що його колишню дружину відправили до концтабору. А музика, яку він писав на славу влади та вождя, була все-таки геніальна, може, саме тому, що при створенні кантат, ораторій, опер і симфоній композитор взагалі не переймався, у який час і для чого він це робить.

Саме тому здається дивним напад партійної цензури на композитора, коли у 1948 році з нього ледь не зробили ворога держави, звинуватили у формалізмі й антинародності. Причому й тут він утрапив у когорту величин, якими і тоді, і тепер захоплюється світ: Мураделі, Хачатурян, Мясковський, Шостакович…

Та йому вистачило сміливості на одному із засідань, коли Жданов намагався виховувати композиторів, сказати тому у вічі: «Яке право ви маєте так розмовляти зі мною?» І знову ж таки – йому за це нічого не було.

Чому Сталін не наважився скрутити у баранячий ріг нахабу? Ніхто не знає. Вони померли в один і той самий час, від крововиливу в мозок. Із різницею у 40 хвилин, у різних місцях. Але похорон Сталіна все ж таки завадив громадськості і СРСР, і всієї планети як слід провести церемонію поховання самого Сергія Прокоф’єва.

Прокоф'єв помер в Москві в комунальній квартирі в Камергерском провулку від гіпертонічного кризу 5 березня 1953. Так як він помер в день смерті Сталіна, його кончина залишилася майже непоміченою, а близькі та колеги композитора зіткнулися в організації похорону з великими труднощами. С. С. Прокоф'єв похований у Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 3). В пам'ять про композитора на будинку встановлено меморіальну дошку (скульптор М. Л. Петрова).

Микола Леонтович:таємниця вбивства 

Ольга Коваленко