Наталія Шухевич:доля дружини генерала

Вона не позувала із чоловіком для глянцевих журналів. Не їздила з ним по світу, представляючи свою країну. Не патронувала культурні проекти. Не займалася благодійністю, підтримуючи сиротинці. Не тому, що не могла б цим займатися - освіти, розуму, елегантності їй цілком вистачало. А тому, що жила у страшний час у місці, яке стало тоді епіцентром світових катаклізмів. Ніхто і ніколи не називав її першою леді, бо такого поняття в підпіллі не існувало.

Тим не менше Наталія Шухевич заслуговує на цей статус, адже з гідністю пройшла важкий шлях дружини командира УПА. У наш час політик, розпочинаючи кар'єру, до певної міри жертвує своєю сім'єю. Затягнутий у вир політичних баталій, він матиме значно менше можливостей проводити час із дружиною та дітьми. Проте його вибір виглядає неспівмірним із вибором, перед яким стояли керівники українського підпілля. Кожен з них із ранніх літ виховував у собі здатність до пожертви і, як свідчать їхні життєписи, їм це вдавалося.

Але чи можна виробити в собі здатність жертвувати іншими, особливо тими, кого любиш найбільше на світі - дружиною, дітьми, батьками? Яким було сприйняття цієї жертви з іншого боку? У силу свого віку діти не розуміли дилеми, що постала перед батьком. Батьки, за плечима яких було життя, здебільшого готові були прийняти терпіння за своїх дітей, адже це саме вони виховували їх принциповими, відданими, патріотичними. Найважчий вибір стояв перед дружиною - у неї попереду могло бути довге радісне життя, яким вона має підпорядкувати часто не з власної волі, а через його вибір. Навіть більше: якщо вона матір, то має захистити ще й дітей, також поставлених під загрозу жертвою чоловіка.

Наталія Березинська.

Наталії Березинській було лише двадцять, коли вона одружилася з Романом Шухевичем. Минуло лише два роки, відколи дівчина закінчила гімназію, проте вона усвідомлювала, що означає для неї цей крок. Старший на три роки Роман на той час уже зробив свій життєвий вибір - бойовик УВО, член ОУН, він посвятив життя Україні. Наталія знала про справу чоловіка і сприймала її, адже поділяла його цінності.

Отець Роман Березинський, парох села Оглядів на Львівщині, виховав сина і доньку справжніми патріотами - Юрій Березинський загине під час акції ОУН у 20 років, Наталії судитиметься довге життя в засланні.

Весільне фото Романа та Наталії Шухевичів, 1930 рік.

Моменти спокійного життя у нової сім'ї будуть дуже короткими. І навіть у досить мирний час доля буде жорстокою до молодят - через рік після одруження народилася і померла немовлям їхня перша дитина, донечка Марта. У 1933 році з'явився син Юрко, але події довкола не дали ані найменших шансів Наталії та Роману насолодитися тихим сімейним щастям. У 1934 році Шухевича заарештували за підозрою в причетності до вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Відтак - концтабір Береза Картузька, тюрма Бригідки, короткий мирний період 1937-1938 років на волі, участь у боях за незалежність Карпатської України в березні 1939 року і, врешті, початок Другої світової у вересні того ж року. Наталія роками жила сама без чоловіка.

Доля подарувала їм ще один короткий період щастя - у 1939 році після початку Другої світової Наталія виїхала до чоловіка у Краків. Тут на вулиці Зеленій, 22 вони прожили разом майже до початку німецько-радянської війни. Тут у 1940 році у них народилася донька Марія. Тим часом з іншого боку радянсько-німецького кордону панував не спокій, а терор, який зачепив родину Шухевичів. НКВД почав полювання на членів ОУН і заарештував сестру Романа Наталію.

Наталія Шухевич із дітьми Юрком та Марійкою, 1941 рік.

За участь у націоналістичному русі її засудили до 10 років таборів. Юрію, брату Романа, якого заарештували дещо пізніше, у 1941 році, поталанило ще менше - слідство у його справі тривало на початку німецько-радянської війни, тож він став одним із тих, кого чекісти розстріляли під час відходу зі Львова. Після відступу радянської влади сюди із двома дітьми повернулася Наталія, яка й надалі жила сама. Роман тим часом воював у лавах "Нахтігалю", згодом шуцманшафт-батальйону в Білорусі, а потім в УПА. Коротка зустріч між подружжям відбулася взимку 1943 року. Роман зайшов до коханої після того, як утік від німців і перейшов у підпілля. Незабаром після цього в Наталії були інші гості - 20 лютого прийшли співробітники гестапо. Тоді її вперше заарештували. На допитах німців цікавило лише одне: де перебуває Роман Шухевич? Після двох місяців слідства, яке не дало жодних результатів, Наталію відпустили.

На волі Наталія Шухевич, щоб уникнути переслідувань з боку німців та захистити від них своїх дітей, оформила розлучення із чоловіком. Формальною причиною було те, що протягом тривалого часу вона не мала жодного контакту з чоловіком. Насправді Наталія через зв'язкових періодично бачилася з Романом Шухевичем, на той час уже керівником ОУН. Зустрічі відбувалися на конспіративних квартирах у Львові, на Личаківському кладовищі чи в парку Погулянка. Оформлення розлучення дало Наталії ще одну важливу перевагу, яка деякий час рятувала її від переслідувань: вона офіційно змінила прізвище на дівоче. Березинськими стали також діти Юрко і Марійка. Після повернення радянської влади Наталія Березинська деякий час не потрапляла в поле зору каральних органів. 20 жовтня 1944 року в документі 4-го управління НКГБ, який визначав родичів Головного командира УПА, перелічені лише його батьки, покійний брат та ув'язнена сестра. Жодної згадки про дружину та дітей документ не містить. Через два місяці у довідці 2-го управління НКГБ про членів Проводу ОУН та їхні зв'язки серед родичів Шухевича Наталії знову немає.

Вперше вона з'являється в чекістських документах 13 червня 1945 року в інформації про фігурантів справи "Берлога". "У травні 1944 року, - читаємо тут, - Березинська із сім'єю виїхала зі Львова й переховувалася в селі Бусовисько Стрілківського району Дрогобицької області, де, видаючи себе за вдову померлого інженера, проживала за фіктивними документами. Наприкінці квітня 1945 року, за даними агентури, разом із священиком-нелегалом Мицаком із села Бусовисько переїхала у Старо-Самбірський район Дрогобицької області, щоб звідси переїхати до свого чоловіка Шухевича Романа на Волинь". Та їм більше ніколи не судилося зустрітися. Судячи з вище цитованого повідомлення, станом на червень 1945 року агентура НКВД дуже щільно підійшла до Наталії, тож на волі їй залишалося бути дуже недовго. 19 липня, трохи більше як через місяць після того, як НКВД дізнався про її існування, Наталію Шухевич заарештували в селі Біличі Старо-Самбірського району на Дрогобиччині. У постанові про арешт зазначалося: "Шухевич-Березинська підтримує ділові стосунки з відомими українськими націоналістами, також підозрюється в належності до ОУН". Однак головним мотивом арешту була спроба спецслужби дістатися до Головного командира УПА Романа Шухевича. На допитах слідчі не особливо цікавилися її біографією, яку вони в загальних рисах знали завдяки агентурним повідомленням. Інтерес для них передусім становили зв'язки Романа Шухевича та місце його переховування. На першому допиті, який почався 20 липня, Наталія детально розповідала про себе, але не дала жодної потрібної чекістам інформації про чоловіка. На запитання про його становище в підпіллі, псевдоніми і зв'язки відповідала: "Не знаю". Перший протокол закінчується інформацією, що "допит із перервами на сон та їжу завершено 24 липня 1945 року о 23 год. 50 хв.", тобто він тривав чотири дні. Перерви на сон та їжу, очевидно, стосувалися більше допитувачів, аніж підсудної.

Однак жодної потрібної інформації чекісти так і не отримали. Лише через п'ять місяців після арешту в листопаді 1945 року Наталія Шухевич визнала, що систематично зустрічалася із чоловіком. "Переконавшись, що подальше приховування своїх злочинних дій лише погіршує моє становище, - читаємо у протоколі, - я буду тепер розповідати правду. Насамперед я маю заявити, що до моменту арешту підтримувала контакт зі своїм чоловіком Романом Шухевичем через зв'язкових, що приходили від нього в село Бусовисько Старо-Самбірського району Дрогобицької області. Крім того, я особисто зустрічалася із Шухевичем і до дня арешту систематично отримувала від нього матеріальну допомогу у формі грошей і продуктів харчування". З одного боку, чекісти могли тішити себе тим, що допитувана врешті заговорила, але з іншого - розуміли: інформація, отримана через п'ять місяців, перестала бути актуальною. Цього разу дружина командира перемогла їх.