Княжа кров:міжусобна боротьба

У давніх літописах князя Святополка Володимировича зображено як давньоруського Каїна й до імені його додано прізвисько Окаянний. Він, здається, уособлював найгірші людські риси. Ще б пак! Адже заради того, щоби посісти Київський престол, він жорстоко вбив власних братів Бориса, Гліба та Святослава. Однак…
Князь Володимир 

Син двох батьків
У «Повісті минулих літ» сказано, що князь Володимир мав дванадцять синів. Святополк вважався найстаршим серед них. Чому вважався? Та тому, що літописці мали сумніви щодо того, що батьком Святополка був саме Володимир. Його мати колись була черницею в грецькій землі. Під час одного з військових походів її побачив Святослав і, вражений її красою, забрав до Києва й видав за свого сина Ярополка.
По смерті Святослава між його синами спалахнула усобиця. Ярополка вбив Володимир, а його дружину-грекиню зробив своєю наложницею. Причому, як написано в літописі, «була вона вагітна, і народився від неї Святополк».
Не відомо, завагітніла грекиня до захоплення її Володимиром чи опісля. Мабуть, не знав цього й сам князь, оскільки, навіть визнавши Святополка за свого сина, не любив його за те, що був той «від двох батьків». І все ж, незважаючи на це, Святополк вважався найстаршим сином і, за законом, після смерті батька був першим претендентом на престол.

Володимир – категорично проти
Але правитель Русі мав щодо цього іншу думку. Він бачив на київському престолі свого улюбленого сина Бориса. Коли 1015 року Володимир тяжко захворів, то, мабуть, відчуваючи наближення смерті, він відправив гінця до Бориса й попросив його прибути до Києва. При цьому князь вирішив підстрахуватися й, щоби престол не дістався Святополку, узяв того під варту.
Але Борису так і не судилося попрощатися з батьком: у землі Київської Русі вторглися печеніги, і йому довелося повернути свою дружину для захисту кордонів. Коли ж печенізьку навалу відбили, Володимир уже помер, а владу в Києві все-таки захопив Святополк.
У підпорядкуванні Бориса на той час була фактично вся київська дружина. Воїни звернулися до нього: «Ось у тебе батьківське військо. Іди й сядь у Києві на батьківському столі». Той відповів: «Невже підніму руку на брата свого старшого… Раз батько у мене помер, то нехай цей буде мені замість батька».
Святополк Окаянний

Ходіння по трупах
Давньоруські літописи стверджують, що, незважаючи на те, що Борис визнав владу Святополка, той усе ще вбачав у ньому загрозу. Новий правитель Русі прибув у Вишгород і звелів вірним йому боярам убити Бориса. Ті не мали іншого виходу, як підкоритися. І як виявилося, зробити це було не дуже складно: через відмову Бориса воювати за київський трон велика частина дружини покинула його. Убивці застали князя, коли той став табором на березі річки Альти.
Борис був у шатрі, але не спав: його вже встигли попередити про підготовлюваний замах. «Господи! За що примножилися вороги мої? Багато повстає на мене! — скрикнув він, зрозумівши, що вбивці — поруч. Потім помолився й смиренно ліг у ліжко.
І тоді підіслані Святополком бояри проштрикнули шатро списами, прохромивши разом із князем його слугу, який спробував прикрити пана власним тілом. Перебивши також людей Бориса, бояри загорнули тіло князя в шатро, поклали на віз і повезли до Вишгорода. Але в дорозі раптом стало зрозуміло, що Борис іще живий. Коли про це повідомили Святополку, той послав варягів добити брата, що ті й зробили: один із них простромив серце Бориса мечем.
«Перебивши всіх своїх братів, стану один володіти руською землею», — міркував Святополк. Так як більшість синів Володимира померли ще за життя батька, претендентів на престол залишалося не так уже й багато.

Холоднокровний братовбивця?
Позбувшись Бориса, Святополк замислився над тим, як би розправитися й з іншим братом – Глібом. Він постановив піти на обман і послав до того гінця із звісткою: «Приїжджай сюди якнайскоріше, батько тебе кличе: дуже він хворий». Гліб відразу ж поспішив до Києва.
Але на шляху його нагнав другий гонець — від Ярослава, який попередив: «Не ходи: батько у тебе помер, а брат твій убитий Святополком». Але було надто пізно: убивці вже наздогнали човен, у якому плив Гліб. Вони ввірвалися на палубу й зарізали захопленого зненацька князя. Тіло Гліба перевезли до Вишгорода й таємно поховали поряд із Борисом.
Дізнавшись про загибель братів, іще один син Володимира — древлянський князь Святослав спробував утекти в угорські гори (Карпати). Але і його наздогнали вбивці.
Тепер зупинити Святополка міг лише новгородський князь Ярослав. Той знав і про смерть батька, і про захоплення Святополком престолу, і про братовбивство й готувався до битви, найнявши для протистояння брату варязьких воїнів.

А може, жертва наклепу
Аж до початку XIX століття правдивість розповіді літописців не викликала в істориків сумнівів. Але 1834 року до рук професора Санкт-Петербурзького університету Осипа-Юліана Сенковського потрапив норвезький текст — «Сага про Еймунда». Учений переклав її й був просто вражений. Як з’ясувалося, цей текст розповідає й про події, що відбувалися на Русі в XI столітті, а конкретно – міжусобну боротьбу братів за трон Київської Русі після смерті князя Володимира.
У сазі описано, як норвезький конунг Еймунд прибув із шістьмастами воїнів у Гардарику (так вони називали Київську Русь) і в Хольмгарді (Новгороді) поступив на службу до конунга Яріслейфу (князя Ярослава), якому висунув територіальні претензії київський правитель конунг Буріслаф. І тоді Яріслейф наказує Еймундові вбити Буріслафа. Норвежці напали на київського правителя, коли той стояв табором біля річки Альти. Вони зірвали похідне шатро, у якому перебував Буріслаф, і вбили конунга. Ім’я «Буріслаф» вельми співзвучне з ім’ям «Борис». Збігаються й обставини смерті. «Київським правителем» Бориса могли назвати тому, що саме йому хотів заповісти свій трон Володимир.
Про невинуватість Святополка свідчить і те, що йому не потрібно було боротися за престол – той і так переходив до нього за правом старшого. До того ж Борис погодився визнати права брата. Навіщо ж Святополку вбивати свого союзника?

Без шансів на престол
Значно більше причин так учинити мав Ярослава. Ще за життя Володимира він повстав проти батька й навіть покликав варязьких найманців, щоби воювати з ним. Кровопролиттю завадила смерть Володимира. Але тут престол за старшинством посів Святополк. Ярослав розумів, що, навіть змістивши його, усе одно має мало шансів стати правителем – кияни підтримали би Бориса, трон якому заповів батько. Тож, цілком можливо, що саме Ярослав убив власних братів, після чого звинуватив у всьому Святополка. Адже літописці перебували на службі в князя й писали лише те, що було вгодне їхньому панові.
Святополк устиг покняжити в Києві всього рік. Уже 1016-го на нього пішов Ярослав на чолі новгородського війська та варязьких найманців. Святополк вирішив дати бій і повів своїх воїнів назустріч. Брати зустрілися на Дніпрі, поблизу міста Любеча. Святополк програв битву, і київський трон перейшов до Ярослава.
Але Святополк, що вижив у битві, не зневірився. Він подався до Польщі й звернувся з проханням про допомогу до свого тестя князя Болеслава I Хороброго. У підсумку 1018 року в руські землі вторглися польські війська. Їх підтримали печеніги. Ярослав дав бій на річці Бузі, але цього разу програв і відступив до Новгорода.

«Між ляхи і чахи»
Але зарано Святополк зрадів перемозі. Як невдовзі виявилося, тесть допоміг йому зовсім не безкорисливо. В’їхавши до Києва, Болеслав вирішив не повертати зятю престол, а зайняв його сам. Свої ж війська він розподілив «на прокорм» по руських містах. Унаслідок цього Святополку довелося проганяти з Русі й поляків. Він наказав своїм людям: «Скільки є поляків по містах, бийте їх».
Русичі повстали, і Болеславу довелося втікати на свої землі, щоправда, він прихопив із собою київську казну.
Святополк хоч і став знову правителем Русі, але з вигнанням поляків позбувся їхньої військової підтримки. Ярослав же в Новгороді зібрав нову армію й запросив іще найманців-варягів. Коли вся ця сила рушила на Київ, Святополк звернувся по підтримку до печенігів, але це йому не допомогло. Битва відбулася на річці Альті, на тому самому місці, де був убитий Борис.
Святополк програв і втік. Як подає «Повість минулих літ», покидаючи поле бою, він не міг триматися в сідлі. Однак про те, коли де саме, обірвалося життя Святополка, не відомо. Літописці вказують: «Між ляхи і чахи», тобто десь між Польщею й Чехією. Хоча, як стверджують деякі дослідники, це може бути всього лише давньою приказкою, що означає «бозна де».

Віталій Степ


Княжа кров:міжусобна боротьба Княжа кров:міжусобна боротьба Reviewed by Василь Герей on 13:05:00 Rating: 5

Немає коментарів: