Таємниця Велесової книги

Велесова книга – це найдавніша історична та літературна пам’ятка українського народу. Написана вона не пізніше 882 року, як відповідь великого патріота, мудрого вчителя та філософа Ілара Хоругина на добре знайому і нам проблему – тотальним оббріхуванням руського (українського) народу, що він нібито не мав власної історії, власної віри і що взагалі наші боги "гонзяхут", тобто погани.
 

Своєю працею автор доводить протилежне: „краще не кажіть, що не маємо віри. Старанно повчімося тому, що тут сказано, аби ми не забували цього”. Він переказує події глибокої старовини, щоб не „Залишитися невігласами до кінця, звідки ми”, і ставить за мету відновити втрачені Веди. Його сучасники-жерці, забувши заповіти своїх праотців, уже паплюжать рідне: „То бо жерці Веди габзувати стали... А їх украли у нас”. 

Чужинці нав’язують свою мову, проте автор твердо стоїть за своє: "Говоримо як говорили на нашій землі, а не так, як греки, жадаючи за рахунок руського народу зростати і болгарам підкорити", "Правда така, що ми Дажбові внуки – тримай, русе, в умі це, яко ум великий Божий є єдиний з нами, а тому творімо та говорімо з Богами воєдино"… 

Автор зустрічається з доволі суперечливими свідченнями, але дисципліновано слідує визначеному завданню: “те, що знаємо, скажемо”, і ретельно веде записи та переказує науку Праотців. Присвячується Книга богу Велесу, бо він „пристанише сили”. 

Техніка написання Книги 

Техніка написання Книги, найімовірніше, була такою ж, що її описував ще Геродот: на дощечки наносився віск, а потім гравірувалися стилем букви. Після цього таблички занурювали в коричневу рідину, яка й просочувала місця, де не було воску. Такий спосіб письма, до речі, практикується в Україні донині для виготовлення писанок. 

Це був доволі важкий труд. Не підітреш гумкою і не замалюєш коректором, щоб виправити помилку, якщо така трапиться. 

Так само як і за Геродота, текст Велескниги творився суцільним рядком, без розбивки на слова, без розділових знаків і переносів. До того ж, окрім зазначених особливостей письма, в багатьох словах упускалися деякі літери, які для автора здавалися очевидними, але не нам з вами. Це дуже ускладнює розшифровку і переклад тексту. 

Дуже велику, просто титанічну роботу провів Юрій Миролюбов по поділу суцільного тексту ВК на слова. Проте місцями теж потрібні уточнення. Наприклад, на д. 25 мало б бути „волсе вухорензе і брате іео словень”, тобто „волхви Вухоріз і брат його Словен”, а не "волхви Ухоріз і його брат Ословень". По цій же причині “бедехшемокравенце” мало б поділитися на “бедехше м (будучи ми) окра-венці”, де бачимо два племені “окрів і венців”, тобто “укрів і венедів”, а не якихось “кравенців” (д. 7Є). 

Отож не дивно, що переклади Велескниги рясніють помилками. Наприклад, слово "печери" читаються як пожари, "пеньки" тлумачаться як чаклуни, хозарське місто Тамоторку – князь Таматарха, "халабуда" (намет над возом) – князь Халабуда, древня назва нашого народу "бори", "прабори" перекладаються як боротьба і війна. Залишилися непоміченими або неправильно трактовано ряд богів та божеств, в т. ч. наша прародителька богиня Лада. Не раз згадується Гординство, яким позначалася військова доблесть наших предків та сила національного духу, але і воно опинилося поза увагою... 

Як наслідок, справжній літературний та історичний шедевр нашої минувшини виявився спотвореним і не дивно, що в певних колах твір досі називають підробкою. 

Річ дуже складна. Для прикладу, "Слово про похід Ігорів" відоме вже більше двісті років, а й донині в ньому ще чимало білих плям. Велескнига ж почала досліджуватися лише в середині минулого століття. Беручись за власний переклад, я усвідомлював, щоб перекласти історичний текст, мало знати мову, необхідно знати ту епоху, яку описує Книга. І я взявся студіювати історичні джерела – праці Геродота, Гомера, Гесіода, Плутарха, Світонія, Павсанія, Біблію, досліджувати давньоукраїнські святилища тощо. 

Після першого видання книги "Ілар Хоругин. Влескнига", було друге з уточненнями, зараз готується третє і теж будуть уточнення. Книга варта того, щоб присвятити їй все життя. Помиляється той, хто здійснивши переклад давнього тексту, вважає, що до нього вже не варто повертатися. 

Хто написав Велесову книгу 

Усунувши чимало недоліків, я також встановив ім’я автора Книги. Це вчитель і волхв на ім’я Ілар, про якого говориться на д. 8(3). На дощечці 28 він пише про допомогу свого слова в боротьбі з ворогом: „То сказано вам, і те я казав, допомагаючи в боротьбі руській проти ворогів моїх і ваших”. А на д. 29 він виступає в ролі посередника між людьми і богами: „годиться битися за життя наше мечами, – се мовить вам Хоругин син отця Хориги, а се є прохач ваш перед богами, які дають вам силу і владу на землю вашу”

Отже автор Книги – Ілар Хоругин. 

Мої колеги по перекладу Велескниги чомусь не помітили цього, а може вважають, що не важливо, хто написав її. Я ж переконаний, що такий твір не може бути без автора, це применшує його цінність і створює додатковий сумнів в автентичності Книги. 

Мова книги 

Часто запитують, якою мовою написано твір? Впевнений, Книга написана одним із українських діалектів, яких і нині є чимало, а раніше було ще більше. Наприклад, слова гондзя, крижувати, генбель, гундіти, гордин, пудо, тамо, туто, тако донині зустрічаються в мові мешканців Приятрання, у центрі Трипілля-Руськолані, хоча їх не знайти в сучасних словниках української мови. 

Держава, що проіснувала 1500 років 

Нам постійно нав’язується думка, що українці не державотворча нація, що у нас нібито ніколи не було власної держави і т. п. Натомість Велескнига згадує на наших теренах державу, що проіснувала 1500 років! Чи є ще в світі подібний приклад цьому? Немає. Щоб бути державі такий тривалий час, мусила бути особлива державна мудрість її правителів, чіткі і зрозуміли закони та ефективна система управління. І Ілар Хоругин розповідає про неї також. Ось кілька цитат:„У той давній час багато родів зібрали отці. Вони мали старших і Віче. Інші мали князів, яких обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди”, „їм платили данину з полюддя й підкорялися”... „А збиратися на Віче судити всякі відносини належало чесно. Так правили наші отці: всяк міг слово сказати і те було благом”. “Вибирали князів від усього полюддя”, а над ними були старотці. “Так Віче рішило вслід за отцями”

Тобто, спершу питання розглядалося на раді Отців, а потім воно виносилося на Віче. Це була справедлива і мудра форма організації влади. Можемо порівняти: „В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі особливі і всякі після князювання на Вічі оголошувалися простими мужами і ставали землю доглядати. А князі, які були орчені (тобто ті, що отримували символ влади, знак батька Орія), дбали про людей і достатки, одержували їжу і всенький пожиток од людей своїх”. 

Лише князь, який на даний момент був при владі, мав право на пільги. А якщо він втрачав владу, то ставав простим мужем. Що натомість ми маємо в сучасній Україні, відомо й без мене.
Релігія, віра 

Однак, як на мене, найголовнішим чинником, якому завдячували праукраїнські роди у своїй державній єдності була релігія. Саме їй, вірі, приділяє найбільше уваги автор Влескниги. "Повчимося старому, - говорить він, - зануримо душі наші в нього, бо то є наше, що прийшло з Колом, і творить Божу силу". 

"Коло, що творить Божу силу"… Що то таке? 

Це річний колообіг. На перший погляд, звичайний календар, де обожненими є місяці, над ними є вищі покровителі, а над тими ще вищі… Ще Михайло Грушевський писав про те, що наш календар „був скелетом, риштуванням, до котрого чіплялись різні акти релігійно-поетичного і громадського життя... Річний календарний круг – се заразом властиво єдина наша релігійна система, недорозроблена, не унята в якусь ідейну цілість, передчасно розбита і зруйнована новими церковними заходами”

…Та якби шановний Михайло Сергійович був знайомий із Велескнигою, він ніколи б не назвав релігійну систему наших прадідів “недорозробленою”. На дощечках 11А і 11Б, доволі ретельно і ясно виписано календар, за яким жили і трудилися наші предки. Він набагато точніше відповідає природному циклу й українській хліборобській практиці, добовому та річному циклу затрат і збереження людської енергії. Ось чому Велескнига називає його "Колом, що творить Божу силу". Це не просто календар, це життєдайне Коло Бога Сваргора або Дажбога. Таку віру не можна поділити на конфесії і роз’єднати народ. 

Це Коло-календар відображає саме віру хліборобів та скотарів, а не лісовиків та мисливців. Та й автор явно хліборобського роду, бо: “молитвою зміцнивши тіло, поївши, йдемо до полів наших працювати, як Боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій” (д. 3А). Отже і цим підтверджується, що Велескнига – творіння українського духу, українського народу. 

Боги і віра ґрунтовно досліджується у моїй книжці "Код України-Русі" ("Мандрівець", 2012, с. 82). 

Докази автентичності Книги 

Доказів чимало. Найперший і найголовніший: жодна людина ХІХ чи ХХ ст. не могла вигадати твір, де логічно викладаються історичні факти, серед яких не відомі на той час науці. Не можна також витворити таку абетку і мову, що нею написана Велескнига. 

Професор Стамбульського університету, директор Археологічного інституту Т. Боссерт у 1946 р. в південно-східній Туреччині неподалік міста Кадірлі віднайшов древні скульптури і написи невідомою мовою. У 1980 роках американець І. Стойко для розшифрування текстів використав український мовний ключ і довів, що вони зроблені українською мовою фінікійською абеткою. У написах згадуються божества, герої, племена, яких зустрічаємо у Велескнизі, і навіть “мова” (“по мові уміти”), очевидно, як звід відповідних повчань, молитов та замовлянь. 

Про ці та інші докази докладно йтиметься у моїй новій книжці "Священні тексти України-Русі. Золоті Руни". 

Значення Книги 

Велескнига – це прямий доказ того, що руський (український) народ мав власну писемність, власну світоглядну філософію, свою абетку й літературу задовго до запровадження на Русі християнства. Мова Велескниги, описані в ній віра, традиції та звичаї, географічні об’єкти, все говорить про те, що саме Україна є прямою спадкоємницею давньої Русі. Більше того, якщо раніше наука заявляла, що українці вперше згадуються у писемних джерелах лише в ХІІ ст., то за допомогою Велесової книги ми бачимо себе вже в ІХ ст. під іменем “окри”, як діди русів (д. 7Є). 

Ми нарешті маємо можливість вивчати власну історію не за грецькими, німецькими чи ще чиїмись джерелами. З перших уст дізнаємося, хто насправді був засновником нашого роду, яким богам поклонялися наші предки, як називалися наша перша держава і її столиця. 

Велескнига – це конкретне підтвердження того, яким великим, освіченим і древнім був наш народ. Вона описує події, що відбувалися на Русі, починаючи щонайменше з VІI ст. до н. е. Вона може бути візитною карткою, чи, як кажуть сьогодні, брендом нашої країни, бо це “Філософська висота нашого Віщуна. Наймодерніша ідеалістична філософія. Платон і Аристотель залишаються позаду основної космічної концепції нашого Віщуна” (В. Шаян). 

Книга називає імена давніх героїв, святих захисників нашої землі, нашої віри і предківських заповітів. Показує наші джерела, звеличує нашу душу, дає нам крила, силу і натхнення, а не тим, хто завжди хотів бачити нас своїми рабами. 

Велике й світове значення Велескниги – у ній можна знайти досі невідомі історичні факти не лише про русів, а й про гунів, готів, хазарів, а також раніше не згадуваних у жодному джерелі еліців. За допомогою Велесової книги довідуємося і справжнє ім’я повелителя усієї Європи першої половини V ст. гуни Аттили, про що готовий докладно розповісти "Історичній правді" найближчим часом. 

Хто боїться визнання Велескниги? 

Уже 20 років ми шукаємо свою державотворчу ідею, духовну основу і не бачимо, що все це є у Велесовій книзі. Чому наші наукові світила та можновладці не хочуть бачити цього? Чи не тому, що Книга вчить конкретно: "Будьте синами своїх Богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця!", "Пам’ятаймо про минуле завжди, тримаймося правди нашої і здобудемо правду"? 

Хто не зацікавлений, щоб український народ був сильним, щоб пізнав свою правду й тримався її? 

Безумовно це: 

Домінуючі до сьогодні в Україні промосковські сили, бо Велескнига - 

а. доводить, що Русь і велескнижні руси – це однозначно Україна і українці; 

б. розкриває історію, культуру, духовні цінності та розумові здобутки України-Руси, а не тих, хто нас обікрав і видає чуже за своє; 

в. підтверджує, що в ІХ ст. в Україні були учні, а отже і школи. 

г. нагадує справжній вік нашої столиці міста Києва – не 1500, а 2700 років. 

Сергій Піддубний
Таємниця Велесової книги Таємниця Велесової книги Reviewed by Василь Герей on 10:30:00 Rating: 5

1 коментар:

  1. Ви тримаєте в руках Велисову книгу, я зрозумів - вона не про щось, вона про «когось» - про нас. Про нас, глибоко сплячих. Нема сенсу намагатися розтлумачити щось сплячому. Тому ця книжка - сполох. Перефразувавши слова класика, це - дзвін колокола по сплячим, глибоко сплячим Нам. Ця книга - рука наших древніх предків, яка старанно трясе нас за плече, намагаючись пробудити від сну. Вони наполегливо стукають у наш сон, стукають сакральною мовою святилищ, таємною мовою обрядів і ритуалів, величною мовою етносу. Вони намагаються донести до нас Істину. Ми знаємо - за опомогою слів неможливо передати істину, словами можливо лише указати на неї. Про це ця книга

    ВідповістиВидалити