"Молода гвардія":творення міфу

Як творилися міфи радянської доби? Героїзм легендарної «Молодої гвардії»  вигадав Фадєєв, чи все було насправді? На тлі російських ідеологічних баталій навколо «питання дня», а саме – чи вважати Степана Бандеру національним героєм українців, або чи був Роман Шухевич взірцем для наслідування, чи збройним бандитом, – думаю, що порушена тема є актуальною. А спроба відповіді буде цікавою для читача. У січні 1943 року фашисти стратили в українському місті Краснодоні п’ятдесят юнаків та дівчат, які увійдуть в історію як члени підпільної організації «Молода гвардія».
 
Краснодон до війни
А в останні місяці Краснодон з одного осередку міфотворчості (радянського) перетворився на кубло іншої ідеології й бандитської політично-військової сили. Теж абсолютно ворожої для українців… Це – друге.
Та почнемо з «Молодої гвардії».
Набагато раніше, правда, ще до того, як «гвардія» почала формуватися, у серпні 1942-го німці розстріляли за спротив окупаційній владі 30 краснодонських гірників… Узагалі загарбники творили на окупованій території багато, тисячі звірячих злочинів. Ще більше було прикладів героїзму руху опору. Але саме подвиг молодогвардійців, їхня мученицька смерть «за ідею», їхній патріотизм стали взірцем наслідування для кількох поколінь радянських людей…
Востаннє я був у Краснодоні більше тридцяти років тому. З екскурсією, з групою полтавських комсомольців, котра мала на меті саме патріотично-виховні завдання. Ми всі тоді були зашорені комуністичною пропагандою. Але мені вдалося дізнатися дещо більше, ніж було закладено в офіціоз поїздки.  
Дізнатися особисто від рідної сестри Івана Земнухова, командира «Молодої гвардії», Ніни Олександрівни.
Взагалі це було тоді не складно (тобто зустрітися з сестрою героя): у Краснодоні ще лишалися живими численні родичі молодогвардійців. За два роки до того, як там побувала наша тургрупа, померла бабуся Олега Кошового, зате живою-здоровою була його мама. Батьки, брати і сестри молодогвардійців, їхні друзі ще могли багато цікавого порозказувати допитливим. Чому я наважився зустрітися саме з Ніною Земнуховою? Все то було справою випадку, мені підказали її адресу, і я одразу знайшов будиночок, де колись мешкав Ваня…
Будиночок потопав у зелені (це все відбувалося влітку), мені відкрила фіртку у дворі жінка. І я був найперше здивований тим, що вона, старша сестра героя, виявляється, зовсім ще не стара! Ніна Олександрівна мене зустріла привітно і провела до кімнати, де жив Герой Радянського Союзу Ваня Земнухов.
Іван Земнухов
 Кімната зберігала більшість його речей, була своєрідним музеєм. Не буду зупинятися на деталях (сьогодні про більшість із них можна прочитати на сайті «Молода гвардія» або в бібліотеках). Моя розмова із сестрою Вані була тривалою. І з’ясувалися деякі речі, котрі ні тоді не були предметом для широких і відкритих дискусій, ні тепер ви навряд прочитаєте про них у книгах, на інтернет-сайтах чи в газетах…
Наприклад, мене вразило те, що, за словами Ніни Олександрівни, абсолютна більшість рідних і близьких страчених молодогвардійців не любить Олену Миколаївну Кошову і вважають її роль у написанні роману Олександра Фадєєва надмірною, а «статус» її сина серед товаришів по підпіллю – також «завишеним». Сестра Вані Земнухова так мені змалювала візит до їхньої скромної оселі класика радянської літератури:
– Він зайшов. Високий такий, статурний і красивий мужчина. Сивина у скронях. Вигляд інтелігентний… Назвався, хто він: письменник я, каже, Олександр Фадєєв. Ми чули, що такий із Москви приїхав і зупинився на квартирі у Кошових… Так-от: попросився він до кімнати, де жив Ваня. «Оце саме вона?» – перепитує. Так, кажемо. «А оце тут його ліжко?» – Так… Він окинув усе блискавичним оком. І пішов. І більше ми його не бачили. І так само чули, що Фадєєв практично дуже мало ходив по хатах родичів наших дітей. Тих, що загинули у шурфі, що були закатовані німцями... Фадєєв практично 90 відсотків інформації для написання свого роману взяв з вуст Кошових –  мами Олени Миколаївни та Олегової бабусі. Він прожив у них мало не два місяці і зовсім не цікавився іншими свідками тієї жахливої події. Читав  документи і розмовляв із Кошовими.
Ревність Ніни Олександрівни Земнухової та інших родичів загиблих героїв можна зрозуміти. Та хоч як би там було, Олександр Фадєєв створив міф, котрий живе досі і перетворився вже на непохитний циклопічний моноліт… Його вже майже неможливо не лише зруйнувати – а й важко похитнути! Після Фадєєва про подвиг молодогвардійців було написано (за моїми власними скромними підрахунками) ще 42 книжки! А вже про газетні статті, про фільми (відомий художній і низку документальних) годі й говорити!

І все ж я спробував простежити, як-то кажуть, сам процес:
 крок за кроком процес народження Міфу!
Олег Кошовий насправді не був комісаром «Молодої гвардії», це підтверджують практично усі вцілілі документи тієї доби і розповіді свідків. Так само й Ваня Земнухов не був командиром юних підпільників. Ваня був начштабу, Олег Кошовий – відповідальний за безпеку групи підпільників. Творцем і керівником організації був 19-річний Віктор Третьякевич (власне, комісаром), а командиром – 24-річний офіцер Червоної армії Іван Туркенич. З легкої руки Олександра Фадєєва Третьякевич не тільки був відсунутий на другий план, а взагалі «випав» з когорти молодих підпільників.
Олег Кошовий
Можливо, молодому поколінню ці суперечливі моменти між фадєєвським твором і життям доволі байдужі. А в людей старіших – викличуть лише роздратування. І все ж це важливі «деталі»!
Узяти центральну фігуру роману Фадєєва Олега Кошового. Іменем цього хлопця потім назвуть в СРСР вулиці, школи, бібліотеки, палаци культури для молоді… Ім’я ж Третьякевича опинилося зовсім поза увагою громадськості… Іменем Кошового навіть і у Полтаві названо вулицю, його меморіальна дошка встановлена на школі №8, де маленький Олег буцімто пішов у перший клас! Також на Полтавщині (але звісно, не тільки!) практично у кожному райцентрі є вулиця його імені. Між іншим, Кошові жили у Полтаві лише два роки (1932-1933), у школу Олег пішов уперше в іншому місті, у Ржищеві (Київська область). Чи був він комісаром молодогвардійців – досі, виявляється, питання дискусійне. Парадоксальною виявилася також «позакнижна» доля його рідного батька.
Кошові перед війною розлучилися, і у Василя Кошового з’явилася нова сім’я. Утім, з Олегом він підтримував постійні і теплі стосунки… Василь Федосійович Кошовий народився 1903 року в місті Прилуки, а в селі Згурівка Полтавської (нині Київської) області 8 червня 1926 року в нього і його молодої дружини Олени народився син Олег. Пізніше, створюючи свій роман, Фадєєв чомусь «умертвив» батька героя. Образа за це незаслужене і незрозуміле на перший погляд «умертвіння» довго мучила Василя Кошового. Василь Феодосійович насправді помер наприкінці 1970-х.
Навіть якщо враховувати, що автор радянського бестселера створював художній твір, роман, а не правдивий скрупульозний нарис, – все одно недбалість і упередженість до певних і реально діючих осіб самого Фадєєва незрозуміла! Одразу зауважу: хоча в літературному творі автор «призначив» Кошового головним комісаром підпільного руху (яким він не був) і приписав йому подвиги, котрі той не здійснював, – це анітрошки не зменшує значимості реального геройського вчинку, самопожертви краснодонського хлопця.
Те, що Олександр Фадєєв жив у Кошових і проігнорував – зі слів Ніни Земнухової – свідчення багатьох людей, має свої пояснення. Фактично підтверджено версію, що класик літератури з матір’ю Олега Оленою Миколаївною мав не просто щирі і суто дружні стосунки… Вона зустрілася з Фадєєвим уперше ще 1943 року, в ЦК ВЛКСМ, невдовзі після сімейної трагедії. Потім, того ж року, він приїхав у Краснодон, щоб ознайомитися з подіями, пов'язаними з «Молодою гвардією». Олена Кошова описує Фадєєва у своїх спогадах такими теплими й ніжними словами, які навряд чи могли ставитися лише до автора книжки про сина: «Високий, стрункий, з допитливими сірими очима, що випромінювали багато світла. Дуже добра, нескінченно чарівна людина, він залишив незабутнє враження шляхетності, мужності, щедрості…»
Отже, з природою упередженості Олександра Фадєєва щодо решти родичів молодогвардійців все зрозуміло. Аби відтворити історичну правду, ще раз повернемося до особистості Вані Земнухова.
Ніна Земнухова розповіла:
– Ваня був хлопчиком дуже начитаним, відмінником у школі. Він навіть давав Олегу Кошовому рекомендацію в комсомол, і це свідчить про його авторитет серед друзів. Ваня у перші місяці війни став з дозволу окупаційної влади працювати у клубі імені Горького. Його поставили там адміністратором.
Таке його «адміністрування» й згуртувало майбутніх молодогвардійців, дозволило їм легально і без остраху зустрічатися під виглядом «гурткової роботи».
– Коли Ваня довідався про арешт Мошкова й Третьякевича, – веде далі Ніна Олександрівна, – він пішов у поліцію виручати своїх товаришів. Відтіля він більше не повернувся.
Зі свідчень тих, хто бачив катування Вані: «Тов. Земнухова підвішували в петлі через спеціальний блок до стелі – з вух, рота лилася кров. Відливали водою – знову підвішували. У нього в руках були життя десятків людей, та він нікого не видав… Кати по черзі наносили по розпластаному тілу Земнухова удар за ударом. Кров бризками розліталася по кімнаті. Але він мовчав».
Похорон Земнухова
Уже пройшли десятиліття, але Ніна Земнухова не може стримати тремтіння в голосі. Вона також розповіла мені епізод, котрий лишився поза увагою радянських міфотворців:
– Ваня вів щоденник до війни і під час уже його роботи у підпіллі. Це були кілька товстих «загальних» зошитів, і вони могли б пролити правду на багато речей, котрі сталися з нашими хлопцями і дівчатами. Уже після того як у Краснодон увійшли радянські війська, до нас поселили офіцера. Цей товариш знав, у чиєму домі він живе, тому я не можу пробачити учиненого ним пізніше. 
Той офіцер, виявляється, використав щоденники Вані Земнухова як… туалетний папір. Негідник подер зошити на шмаття, витираючи лезо бритви після гоління. Коли мама героя і його сестра кинулися – було вже пізно, безцінний документ втрачено, загублено вандалом! Про що ми могли б прочитати у тому щоденнику? Як серйозний конспіратор Ваня міг про справи підпільників й не згадати. Зате міг розповісти, як охоче  він до війни займався… перекладами! Плач Ярославни зі «Слова о полку Ігоревім» юний Земнухов переклав з російської на українську настільки грамотно й точно, що його твір вмістили в академічному виданні – поряд з перекладами П. Тичини та М. Рильського! А може, Ваня змалював у щоденнику епізод свого навчання у школі військових слідчих  у Ворошиловграді? Там викладачем його групи був не хто інший, як Роман Руденко. Той самий прокурор Руденко, котрий виступить після війни на Нюрнберзькому процесі головним обвинувачем від Радянського Союзу! Фантастичний збіг!
Повернемося тепер до, власне, головної діючої «міфотворчої особи».
До письменника Олександра Фадєєва. Олега Кошового він підняв на п’єдестал, Віктора Третьякевича – відсунув на другорядну роль. Мало того! Він вигадав у своєму романі зрадника Стаховича (за словами самого Фадєєва, той був усього лише збірним образом). Однак видно, що Стахович у романі – це  не хто інший, як… Третьякевич у житті! Про це свідчить дуже багато фактів, навіть співзвуччя прізвищ. Можна лише здогадуватися, чому Фадєєв так учинив.  Є, приміром, дуже вірогідна версія, що образ зрадника, та ще й з таким прізвищем, виник не спонтанно. Документально підтверджено, що одним зі зрадників молодогвардійців був краснодонський житель… Гурій Фадєєв! Саме після «активної бесіди» фашистів з цим суб’єктом почалися перші арешти. Не міг же автор «Молодої гвардії» допустити, щоб головний негідник у його книжці мав те ж прізвище, що й він!
Олександр Фадєєв

Ніна Олександрівна Земнухова:
– Від жителя Краснодона Ленського Рафаїла Васильовича, якого утримували з Ванею в одній камері, я довідалася, що кати виводили Ваню роздягненого у двір поліційної управи й на снігу били до нестями. Намагаючись що-небудь довідатися від нього, заводили знову в катівню, підвішували за ноги до стелі й залишали так, доки він непритомнів. Заганяли під нігті шевські голки...
Таких же тортур зазнали ще кілька молодогвардійців. Олега Кошового і ще кількох розстріляли, а перед цим сильно побили. Ваню Земнухова і кількадесят зовсім юних хлопців та дівчат, не розстрілюючи, скинули у глибочезний шурф покинутої шахти. Родичі змогли дістати тіла загиблих тільки після приходу Червоної армії. І це ще не все у приголомшливих й історично достовірних деталях цієї трагедії.
Власне, уся діяльність «Молодої гвардії» звелася до разового розклеювання по Краснодону кількох сотень листівок із закликом чинити спротив окупантам. І ще була така акція юних підпільників: вони підпалили будівлю Біржі, де зберігали документи на тих, кого окупанти хотіли «угнати» в Німеччину. Розправа фашистів із цими нещасними школярами, майже дітьми, фактично не відповідала навіть сотій долі їхньої ймовірної «провини» перед окупантським режимом.
Отже, щоб надати й так очевидному подвигу молодогвардійців ще якусь вагомість і видимість «підпільного руху», Фадєєв вигадав для них ще кілька «подвигів» – епізодів спротиву, яких не було у реальному житті. 

Після війни Олена Кошова працювала завідувачем дитячого садка шахти 1-БІС. Їй і її матері влада виділила велику трикімнатну квартиру в центрі Краснодона. А-от у їхньому колишньому будинку зробили музей «Молодої гвардії». І потім, коли для музею побудували новий сучасний будинок, тут же, у просторій хаті Кошових, облаштували Будинок піонерів (донедавна тут була соціальна служба для молоді). Роль матерів та батьків інших молодогвардійців у суспільному житті краю (і країни) була багато скромнішою. Усім роздати по трикімнатній квартирі влада не змогла, тож вони доживали вік там, де народилися.  
Щодо того, що у Полтаві на загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №8 імені Панаса Мирного висить дошка з іменем Олега Кошового – то цю обставину мені не змогли прокоментувати ні учителі самої школи, ні працівники міськвно. Коли і чому з’явилася та дошка? Тепер у Полтаві не пам’ятають (школа носить ім’я українського письменника з 1949 року). Зате мені розказали легенду. Мовляв, десь саме у 1947-1949 роках у Полтаві бачили юнака, дуже схожого на Олега Кошового. І не тільки схожого – буцімто він сам назвався комісаром «Молодої гвардії»! Юнак мав дуже виснажений вигляд, і добрі люди йому допомогли їжею та одягом… Утім, як версію цієї легенди розказують: то був не сам Олег Кошовий, а актор «Мосфільму» Володимир Іванов. Котрий дуже вдало зіграв роль комісара молодогвардійців у двосерійному фільмі режисера Герасимова (1948 рік) і саме таким чином «входив у роль».


Віталій ЦЕБРІЙ
"Молода гвардія":творення міфу "Молода гвардія":творення міфу Reviewed by Василь Герей on 07:32:00 Rating: 5

3 коментарі:

  1. Дякуємо за те, що прояснили деякі деталі цієї страшної трагедії. Особлива подяка -- за фотографії.

    ВідповістиВидалити