Миклухо-Маклай:доки смерть не розлучить нас

…На надгробку Миклухо-Маклая на Волковому цвинтарі у Петербурзі викарбувано кілька латинських літер. Лише Аліса, дружина його онука, Роберта Володимировича, змогла пояснити, що це – абревіатура шлюбної присяги: «ДОКИ СМЕРТЬ НЕ РОЗЛУЧИТЬ НАС»

Цими словами Микола та його дружина Маргарет підписували листи одне одному. Вони побралися у День святого Валентина.

ВІН НІКОЛИ НЕ ВІРИВ, ЩО Є НА СВІТІ ЩАСТЯ...

Тисяча дев’ятсот дев’яносто шостого року в Сіднеї великому українцеві встановили пам’ятник. На честь півторастолітнього ювілею. Відомого усьому світові науковця на його батьківщині знають лише з кількох абзаців шкільного підручника з географії. Росія вважає його великим петербуржцем і нащадком шотландського офіцера Мак Лея. Хоча насправді Микола Миколайович – праправнук Тараса Бульби, онук Ґете і племінник Міцкевича. Він вважав себе одночасно німцем, поляком і українцем. Але ніколи – великоросом. У валізці завше й усіма континентами возив «Фауста» і «Кобзаря». Через вільнодумство Миклухо-Маклай не закінчив у Росії навіть гімназії, але став випускником Гейдельберзького, Ієнського та Лейпцизького університетів.

«Він не був схожим на російського мужика, – згадує сучасниця Миколи Миколайовича Галина Берло, – щось надзвичайно сильне, сміливе, енергійне було у всій його постаті...». Можливо, саме сила і шляхетність зачарували Марго Обертсон – п’яту, наймолодшу, доньку губернатора південних колоній Великої Британії. Коли вони зазнайомилися, вона носила жалобне вбрання за першим чоловіком і вже дала відкоша кільком шляхетним вельможам Британської імперії. Але перед зашкарублим від тропічного сонця, хоч і хворим на пропасницю бородатим Маклаєм та його козацькою харизмою не встояла. Як і набагато старший залицяльник перед її вродою і розумом.

Маргарет

Сталося це 4 грудня 1881 року. Через сім місяців, вже з Єгипту, він у листі зізнався в коханні й попросив її руки. Шоковані батьки Маргарет, аби відбити у Маклая бажання женихатися, ставлять нереальну умову для опального вченого: отримати дозвіл на одруження за протестантським обрядом у самого государя-імператора. І Микола Миколайович робить неможливе.

Вони з Марго пошлюбилися 14 лютого 1884-го. Затятий холостяк, якому тоді вже виповнилося тридцять вісім, зізнаватиметься друзям: «Я розумію, що жінка справді може зробити щасливим чоловіка, який ніколи не вірив, що воно, щастя, є на світі». Їхнє щастя закінчиться за якихось чотири роки...

БАТЬКО ВСІХ НАРОДІВ

Микола вмів закохати у себе. Про його відчайдушність ширилися легенди. Похололі від жаху матроси корвета «Витязь» спостерігали, як нащадок запорожців вийшов без охорони на дикий берег Нової Гвінеї, і коли папуаси почали обстрілювати його з луків і кидати списи, байдуже позіхнув, розшнурував черевики й... ліг спати просто посеред розлючених людожерів! Самі дикуни свято вірили, що Маклай міг палити море, викликати чи зупинити дощ. Але в стосунках з білошкірими жінками до Марго Робертсон йому не щастило: не допомагали ані божевільна сміливість, ані гени козаків-характерників...

...На запрошення генерал-губернатора нідерландської Ост-Індії на ту пору вже всесвітньо відомий мандрівник оселився у губернаторському палаці. Згодом між молодим ученим і донькою Лаудона фройлен Л. виник роман. Бородань Маклай витяг із валізи наймодніші костюми та краватки, пригадав найвишуканіші європейські манери, якими звик нехтувати серед первісних племен. Усе відкладав свій від’їзд, сподіваючись на взаємність... Л. Л. обіцяла писати йому, але жодного листа він так і не отримав... Його шляхетський гонор довго не міг пробачити поразки. Усім жінкам без огляду на колір шкіри.

Микола Миколайович кохався безтямно і відчайдушно. Як жив і працював. На кожному континенті, у кожній країні він мав коханку: синьйорину Мануелу в Перу, 14-річну Емму в Чилі...

Папуаску Бунгараю, з якою в Маклая був настільки бурхливий роман, що навіть у подорожньому журналі, де мандрівник звик ретельно нотувати кожну дрібницю, він недбало і втомлено писав: «Знову приходила Бунгарая»... В Африці він купував «усього за 100 рублів» гарних чорних рабинь, яких відпускав на волю або наймав як служниць. Деякі з них з власної волі зголошувалися надавати Маклаю «особливі» послуги: Микола Миколайович не терпів жодного примусу й поневолення...

...Рану, завдану зневагою білої жінки, вдалося загоїти маленькій темношкірій Мкаль з півострова Малакка. Важко сказати напевне, чи дозволив собі освічений європеєць інтимні стосунки з 13-річною дівчинкою, але у щоденниках він зізнавався, що готовий заплатити її родичам віно й забрати з собою. Втім, коли він у човні назавше відпливав з селища, Мкаль проводжала його з берега...

«МОЯ ДОРОГА МАТУСЯ»

Лише так називала Катерину Семенівну, свою свекруху, Марго Робертсон. Не маючи змоги утримувати дружину і двох синів в Австралії, Микола Миклухо-Маклай влітку 1887 року забирає їх до Санкт-Петербурга. У трюмі корабля до Росії приїздять й унікальні анатомічні та зоологічні колекції, зібрані Маклаєм за два десятиліття мандрів.

Сини Маклая - старший Олександр Нільс і молодший Володимир Аллан

На батьківщині титанічна праця великого гуманіста, антрополога, етнографа та філософа виявляється нікому не потрібною. Як і ідеї расової та національної повноцінності усіх людей без винятку. У квітні 1888-го «людина з Місяця» (так називали Маклая папуаси) вирушила у свою останню і вічну подорож. Маргарита намагається закінчити працю власного чоловіка: більшість матеріалів і колекцій передає Російському географічному товариству, вже з Австралії підганяє професора Богданова з публікацією робіт Миклухо-Маклая. Дмитрові Яворницькому, українському дослідникові козаччини, дарує колекцію екзотичної зброї, що її Миклуха Маклайович зібрав під час подорожей усіма континентами. 18 травня Марго приїздить до Малина (нині – райцентр Житомирської області), у родинне помістя чоловіка, де зустрічається зі свекрухою. Катерина Семенівна приймає її як рідну дочку, хоча вперше бачить місіс Робертсон-Маклай. Від’їжджаючи з України, Маргарита запише у щоденнику: «Розлучатися з дорогою матір’ю дуже важко».

Портрет Миколи Миколайовича, виконаний його дружиною Маргарет

До останнього подиху кожен офіційний папір вона підписуватиме – Маргарита де Миклухо-Маклай. Підписуватиме, ламаючи шлюбну присягу. Бо навіть смерть не змогла розлучити її з чоловіком...

Довідка

Миклу́хо-Макла́й Мико́ла Микола́йович(Миклуха-Маклай) (17 липня 1846 р., с. Рождественське, Новгородська губернія - 14 квітня 1888 р.) - українсько-російський мандрівник, антрополог, етнограф, географ, гуманіст, дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії.

Народився в с. Рождественське, Новгородська губернія 17 липня 1846 р. в сім'ї інженера колійника Миколи Ілліча. Його батько, Микола Ілліч, народився 1818 р. у Стародубі Чернігівської губернії. Прадідові, запорозькому козакові Степану було пожалувано дворянське звання за героїзм при штурмі Очакова (під час російсько-турецької війни).

Далекий предок Міклухо-Маклая Охрім Макуха був одним із курінних отаманів у війську Запорізькому. Разом з ним проти польської шляхти воювали три його сини - Омелько, Хома і Назар. Останнього за закоханість у шляхетну паночку-полячку, а потім зраду козаків, Охрім Макуха власноруч стратив, що послужило опісля сюжетом для відомої повісті М. Гоголя «Тарас Бульба».

В 1863 вступив до Петербзького университету, але в 1864 був виключений з нього за участь в студентському русі. Продовжує здобувати освіту в Німеччині. 1868 року закінчив Йєнський університет.

В 1870-80-х роках займався переважно дослідженнями з антропології та етнографії корінного населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії (1870-1980), у тому числі папуасів північно-східного берега Нової Гвінеї (тепер Берег Миклухо-Маклая). Міклухо-Маклай здійснив 10 мандрівок до Нової Гвінеї, Філіппін, Австралії, Меланезії, Мікронезії з метою довести, що виникнення расових і культурних відмінностей між людьми зумовлене природними і соціальними умовами їх життя.

Миклуха-Маклай:загадки долі українського мандрівника

Олександр Сінкевич