Львів'янин Леопольд:батько-засновник Пакистану

Наше славне королівське місто Львів відоме як мала батьківщина багатьох визначних особистостей світової історії: політиків, військових, інтелектуалів, духівників, журналістів, винахідників, митців… Осібно у цьому переліку стоїть відома далеко не всім львів’янам постать Мухаммада Асада – знаного, у цілому світі мусульманського богослова, мислителя та державного діяча,вихідця з рабинської родини, якому випало стати одним з батьків-засновників держави Пакистан і чи не найвідомішим європейським знавцем ісламу. На перший погляд все вище перелічене може видатися у кращому випадку фантастикою, у гіршому – суцільною маячнею.Однак, як бачимо, немає нічого неможливого у задумі Творця й хитросплетіннях людського життя…

Журналіст, письменник, лінгвіст, мандрівник, розвідник і дипломат, справжнє ім’я якого Леопольд Вайс, належить до тієї категорії людей, чия біографія цілком надається для захоплюючого пригодницького роману або голлівудської кіно-епопеї. Народжений і вихований в одній культурі, більшу частину життя він провів серед представників культури цілком іншої, на схилі літ докладаючи зусиль в ім’я цивілізаційного діалогу між Заходом і Сходом.

Беньямін Вайс – чернівецький рабин, дід М. Асада

Леопольд Вайс народився 2 липня 1900 р. у столиці Королівства Галіції та Лодомерії, в сім’ї правника Карла Вайса. Дід Лео по батьковій лінії – відомий чернівецький ортодоксальний рабин Беньямін Вайс. Мати майбутнього ісламознавця Малка – донька банкіра Менахема Менделя Фейгенбаума.

Змалечку Леопольд отримує ґрунтовну освіту: вже у 13 років, окрім рідних польської та німецької, пристойно володіє давньоєврейською і арамейською мовами, орієнтується у складних текстах Танаху (єврейського Святого Письма), Мішни (релігійних приписів ортодоксального юдаїзму) й Гемари (уточнення Закону вкупі з алегоричними притчами та легендами). Втім, за його ж власними спогадами, глибоко віруючим юдеєм він ніколи не був…

До початку Першої світової війни родина Вайсів мешкає у Львові, в будинку на вул. Пекарській, 31. Опісля сім’я переїздить до Відня. З вибухом війни 14-річний Лео, підробивши документи, з притаманним підліткам авантюризмом вступає добровольцем до австро-угорського війська

Мухаммад Асад

З 1918 по 1920 р. Леопольд Вайс навчається у Віденському університеті, однак здебільшого його приваблюють інтелектуально-богемні тусовки в тамтешніх кав’ярнях. 1920-го кидає все й вирушає до Берліну, де продовжує обертатися серед богеми, незабаром знайшовши себе у журналістиці, співпрацюючи з чільними європейськими виданнями на кшталт «Frankfurter Zeitung» та «Neue Zürcher Zeitung». «Він міг стати підприємцем, юристом, журналістом або письменником, при чому не конче німецьким. – писав ізраїльський публіцист Джонатан Молдаванов. – Він міг захопитися політикою, пристати до соціал-демократів або сіоністів. Нарешті, він міг зробитися фізиком чи лікарем. Життя його могло завершитися у нацистських або совєцьких концтаборах. Обдарування Вайсові були відпущені непересічні, і якби здійснилась бодай одна з цих доль, ми б зараз, мабуть, говорили про геть іншу особу: про нового Ротшильда або продовжувача Фрейда, про помічника Ейнштейна або суперника Фейхтванґера, про соратника Карла Радекаабо наступника Хаїма Вайцмана. Жодна з тих можливостей не зреалізувалася».

Асад 2-й зліва

1922 р. Леопольд Вайс вирушає на історичну батьківщину, до Єрусалиму, в гості до свого дядька, лікаря Доріана Фейгенбаума. Після ближчого спілкування із провідними діячами єврейської громади Палестини Хаїмом Вайцманом (1874 – 1952) та Авраамом Усишкіним (1863 – 1941) розчаровується й пориває зі сіоністським рухом, натомість дедалі більше цікавиться культурою та релігією арабських і мусульманських мешканців Близького Сходу. Вагому роль у зародженні симпатій молодого Вайса до мусульман відіграє його близький приятель, голландський поет, журналіст і громадський діяч єврейського походження Якоб Ісраель де Хаан (1881 – 1924), відомий своїми арабофільськими переконаннями, за що пізніше убитий єврейськими націоналістами. Влітку 1923-го, за порадою де Хаана, Лео мандрує до Трансйорданії, де зустрічається з еміром Абдаллою (1882 – 1951) – першим мусульманським володарем, з яким йому випало познайомитися особисто. Також відвідує Сирію, Туреччину, Ірак, Персію, Афганістан. Студіює основи ісламу в каїрському університеті Аль-Азхар.

Мухаммад Асад у традиційному арабському вбранні

У 26-річному віці Леопольд Вайс, перебуваючи в Берліні, офіційно приймає іслам у його сунітському трактуванні, прибравши собі ім’я Мухаммада Асада. Асад у перекладі з арабської означає «лев», що можна розглядати як натяк і на ім’я, отримане нашим героєм при народженні, і на місто, в якому той прийшов на світ Божий. Випадок воістину безпрецедентний! Як зауважив той таки Дж. Молдаванов: «У минулому євреї нерідко переходили в іслам й відігравали помітну роль в мусульманських країнах, але то були завше сефардійські євреї, близькі до арабів мовно й культурно. Перехід до ісламу ашкеназійського (європейського) єврея нам пригадати важко».

Невдовзі у мусульманство переходить і перша дружина Асада-Вайса Ельза Шиєманн. Стає у пригоді публіцистичний талант новонаверненого: Асадові статті про іслам, де багатий фактаж поєднується з оригінальною, збудованою на принципах психоаналізу, концепцією взаємин поміж народами й релігіями, користаються успіхом. Молодого журналіста запрошують читати лекції до Академії геополітики у Берліні!

Леопольд Вайс замолоду

1927-го Асад здійснює хадж (паломництво) до священного міста всіх мусульман Мекки, під час якого помирає його дружина Ельза. Мухаммад їде верхи на верблюді через Аравійську пустелю аби познайомитися з харизматичним володарем Неджду, майбутнім засновником королівства Саудівська Аравія Абдул Азізом ібн Саудом (1875 – 1953). При дворі короля він проведе декілька років, ставши одним з найближчих його дорадників та помічників. «Понад п’ять років я провів в Хіджазі і Неджді, переважно в Медині… – згадував пізніше Асад. – Через те, що Хіджаз – центр зустрічей мусульман із багатьох країн, я мав можливість порівнювати різні релігійні й соціальні погляди, що переважають нині в ісламському світі».

Король Абдул Азіз настільки довіряє Асадові, що в 1929-му доручає йому особливо делікатну й відповідальну місію: здійснити одиночний кількаденний перехід через пустелю до сусіднього Кувейту аби відслідкувати фінансування й постачання зброї анти-саудівським повстанцям-бедуїнам. Що й казати, із поставленим завданням той вправляється на відмінно.

Леопольд Вайс у підмандатній Палестині, початок 1920-х рр.

«У мене роман із цією країною, – ділиться враженнями Вайс-Асад, – і я переживаю його з такою повнотою й силою, як жоден європеєць. Ніхто, я в цьому переконаний, не зможе встояти перед зачаруванням аравійським життям, якщо бодай трохи замешкає поруч з арабами, ніхто не зуміє вирвати Аравію зі свого серця. Навіть покидаючи цей край, людина назавжди забере з собою часточку п’янкої атмосфери пустелі й мучитиметься ностальгією у найкрасивіших та найбагатших країнах світу».

Хай там як із зачаруванням принадами бедуїнського життя, а от в особі монарха Абдул Азіза Асад незабаром таки розчаровується. Не вбачаючи представників правлячої династії готовності до здійснення необхідних для країни реформ (знайоме відчуття, чи не так?), Мухаммад вирішує, що поруч із Саудитами йому робити немає чого. Відіграє свою роль і єврейське походження: на тлі різкого погіршення єврейсько-арабських взаємин на Близькому Сході родовід міг сильно зашкодити.

Король Абдул Азіз ібн Сауд – засновник королівства Саудівська Аравія та його правлячої династії

Влітку 1932 р. Мухаммад Асад прибуває до Карачі (Британська Індія), через деякий час оселившись в Лахорі. Практично одразу активно включається у боротьбу за права індійських мусульман, що пізніше еволюціонує у рух за створення окремої держави на теренах, де більшість становить мусульманське населення. Його близькими соратниками стають провідні ідеологи ісламської державності: поет та інтелектуал Мухаммад Ікбаль (1877 – 1938), філантроп Чаудрі Ніяз Алі Хан (1880 – 1976), правник Мухаммад Алі Джинна (1876 – 1948) – майбутній генерал-губернатор незалежного Пакистану. Паралельно Асад перекладає європейськими мовами практично незнані на Заході праці мусульманських інтелектуалів і богословів, збірку коментарів до хадисів, редагує часопис “Islamic Culture”. Завдяки його сприянню починають виходити перші друковані видання мовою урду (нині одна з офіційних мов держави Пакистан).

Не полишає наш герой і публіцистичної ниви: 1934 р. виходить у світ одна з найбільш контроверсійних його праць «Іслам на роздоріжжі» («Islamatthe Crossroads»), окремі положення котрої згодом використовуватимуть для ідеологічного підкріплення свого руху ісламські фундаменталісти. «Анти-хрестоносну» риторику Асадової праці вподобав, зокрема, Сеїд Кутб (1906 – 1966) – один з ідеологів «Мусульманського братства».

Мухаммад Асад в аравійських пісках

Другу світову Асад проводить інтернованим британською владою разом з іншими громадянами держав Осі: попри прийняття ісламу й тривале проживання поза Європою, він залишався громадянином Австрії, анексованої, як відомо, гітлерівським Рейхом. Лишень по закінченні війни він виходить на волю і возз’єднується із сім’єю – дружиною Муніроюта сином Талялем. Батько, мачуха й сестра Асада загинули в часі Голокосту (відомо, що у 1939-му Асад, котрий в останні роки майже не контактував з рідними, ненадовго приїздив до Австрії, де невдало пробував врятувати членів своєї родини від смерті).

14 серпня 1947 р. Мухаммад Асад отримує громадянство новопосталої держави Пакистан. Упродовж наступного десятиліття він працює над її розбудовою, обіймаючи ряд державних посад – у т. ч. в Департаменті ісламської реконструкції (1947 – 1949) та міністерстві закордонних справ (1949 – 1951).Бере участь в розробці   проекту пакистанської Конституції (зокрема, Асаду приписують поправку, котра дозволила жінкам обіймати високі посади, завдяки чому наприкінці 80-х главою уряду країни стала Беназір Бхутто). Від 1951 до 1952-го Мухаммад Асад – повноважний міністр у пакистанському представництві при ООН.

Мухаммад Ікбаль – поет й ідеолог пакистанської державності

У ранзі дипломата Асад вперше за багато років потрапляє до західного середовища. Попри те, що позиціонує себе принциповим опонентом сіонізму й Держави Ізраїль, перебуваючи в Нью-Йорку, підтримує (таємні) контакти з родиною свого єрусалимського дядька Доріана Фейгенбаума –донькою Хемдою та її чоловіком Гаррі Ціндером. Одного разу навіть відвідує святкування повноліття (бар-міцва) у їхнього сина. Пізніше глава сімейства згадуватиме, як ізраїльська розвідка Моссад через його особу хотіла завербувати високопосадового пакистанського дипломата, однак той відмовився брати в тому участь.

Будучи державним службовцем, Асад закохується у молодшу від себе американку польського походження Полу Казимірську. Відтак невдовзі Пола Хаміда стає мусульманкою і третьою дружиною посадовця. Свою другу дружину – доньку аравійського шейха Муніру аль-Шаммарі – він відправляє назад до батька. Шлюб топового чиновника з іноземною громадянкою спричиняє політичний скандал: висловлює протест прем’єр-міністр Ходжа Назімуддін (1894 – 1964), його підтримує тодішній генерал-губернатор (посада глави держави до запровадження інституту президенства в Ісламській Республіці Пакистан у 1956-му) Малік Гулам Мухаммад (1895 – 1956). Начальство відмовляється схвалити нові матримоніальні конфігурації, до того ж Асада підозрюють в ультра-ліберальному реформізмі й симпатії до секти ахмадійців (яких більшість правовірних мусульман вважає єретиками). Кінчається тим, що Асад добровільно звільняється з усіх посад.

Асад на державній службі

Разом із молодою дружиною науковець та дипломат залишає милий серцю Пакистан й решту життя мешкає в різних куточках світу (Німеччина, Ліван, США, Швейцарія, Марокко, Португалія, Іспанія), займається літературною і богословською діяльністю. 1954 р. виходить його автобіографія «Дорога до Мекки» («Roadto Mecca»), що майже одразу стає бестселером.   У 1980-му під його авторством з’являється один з кращих коментованих перекладів Корану англійською мовою, відомий як «Послання Корану» («The Message of The Qur’an»), над яким Асад працював майже двадцять років. Ще до офіційної появи на світ даний переклад заборонений владою Саудівської Аравії. З-під пера інтелектуала виходять також такі праці як «Принципи державного правління в ісламі», «Іслам і дух часу», «Наш закон», «Місто Пророка» тощо.

Мухаммад Алі Джинна – батько незалежного Пакистану

В останні десятиліття життя Мухаммад Асад виступає одним з речників поміркованого ісламу. Будучи переконаним традиціоналістом, він поділяє ряд тверджень модерністів. Натомість відкидає ідеологію радикального ісламського фундаменталізму. «Мусимо подавати іслам без жодного фанатизму. – переконував Асад одновірців. – Без жодного тиску з нашого боку. Поміркованість в усіх формах – ось головна вимога ісламу!» Цікавим є й наступне твердження: “Багато хто вважає буцімто, якщо закрити лице жінки паранджою, оце і є правдивий шлях до ісламу. Водночас воно далеко не так. За часів пророка обличчя закривали тільки дружини самого Мухаммеда, але було б помилкою виводити з цього загальне правило. Ані Святе Письмо, ані суннане зобов’язують до такого усіх жінок”. Неабиякий контраст із нинішніми настроями в мусульманському світі!

Василь Тарасенко-засновник держави Ізраїль

Асад не приймає «ісламської революції» аятоли Хомейні й до кінця життя залишається запеклим критиком фундаменталістських режимів Ірану та Саудівської Аравії, інших мусульманських лідерів. Наприкінці 70-х – на початку 80-х він потроху розчаровується у світі ісламу. «Можливо, якби мені довелося мати справу з арабами нині, я б уперше не відчув ані найменшої симпатії до них.» – зізнається він журналістові у 1981 р.

Мухаммад Асад в пакистанському представництві при ООН

З вибухом ірано-іракської війни наприкінці 1980-го Асад вертається до Європи, оселившись спершу в Лісабоні, а від 1987 р. живе на віллі в горах Іспанії, на теренах середньовічного мусульманського емірату аль-Андалуз. Помирає видатний львів’янин 20 лютого 1992 р. «Мало хто у мусульманському світі звернув увагу на відхід Асада. – зауважив дослідник М. Крамер. – Він обстоював раціональний іслам. Він прагнув примирити ісламське вчення із демократією. Він намагався зробити так аби Коран промовляв до сучасних умів».

Олександр ШЕЙКО