Катерина Грушевська:доля професорівни

Михайло Грушевський (1866 - 1934) – геніальний учений, як і незрівнянний організатор наукових досліджень, вихователь молодих адептів історичної науки. Опирався М.С Грушевський і на своїх родичів, рідних, кревняків. Усім їм відкривав двері для праці в царині україністики, до студій, публікацій, керівництва науковими установами, закликав до віддачі зусиль у вільний розвиток української історичної науки. 

В установах Історичної секції ВУАН плідно працював молодший брат академіка Олександр Грушевський, відомий історик, дослідник української літератури. Дружина О.Грушевського – Ольга Перфиненко-Грушевська як професійний бібліограф була співробітником ВУАНівської комісії. Сестра Михайла Сергійовича Ольга Шамрай також зарекомендувала себе вправним науковцем, працювала в часописах брата, в Держвидаві України. Її син Сергій Шамрай – найобдарованіший історик серед Грушевських, співробітник ВУАН з 1924 р. 
Свою дружину Марію Грушевську-Вояковську, педагога і перекладача, що співпрацювала у “ЛНВ”, Михайло Грушевський залучав до громадських занять, до роботи в академічних установах. 

Одна з перших світлин молодого подружжя.                                      Катруся                                

Та високий науковий лет і велика трагічна доля судилась ще одному членові родини Грушевських – єдиній і найдорожчій дочці Михайла Сергійовича і Марії Сильвестрівни Катерині, якій батько сам відкрив дорогу в науку. Катерина Грушевська була самобутньою вченою, відомим діячем науки, але її ім’я ще належно не поціновано, її творчий доробок залишається недостатньо відомим. Етносоціолог, фольклорист, етнограф, культуролог, перекладач з європейських мов, секретар Українського соціологічного інституту у Відні (1919-24), керівник Кабінету примітивної культури ВУАН (1925-30), редактор часопису “Первісне громадянство і його пережитки на Україні” (1926-30), дійсний член НТШ у Львові (з 1927). 

Вілла Грушевських на вулиці Понінського, 6, сучасна – Франка, 154

Вона автор чотирьох книжок, десятка ґрунтовних статей, низки наукових перекладів, соціологічних програм, питальників для дослідників народної творчості. У дослідженні примітивної культури, первісного громадянства, народної пісенності нікого не маємо в Україні для порівняння з нею. “За які річи вона не бралась, – писав М.Грушевський, – ...скрізь вона дала блискучі докази свого таланту”. 

Кулюня – Катруся 

Народилася Катерина Грушевська 21 червня 1900 р. у Львові. Була єдиною і улюбленою дитиною Михайла Сергійовича і Марії Сильвестрівни. Охрестили маленьку за греко-католицьким обрядом у церкві Св. Апостолів Петра і Павла, де чотири роки тому реєстрували свій шлюб М.Грушевський і М.Вояковська (власне, їхнє вінчання відбулося в м. Скалі на Тернопільщині, де на той час мешкала сестра молодої Олімпія Левицька). Дівчинці дали ім’я Катерина (із гр. “чиста”).

 Була хворобливою, а тому батьки з великою любов’ю й увагою берегли єдиний промінь родинного щастя – Кулюню (так тепло називали її родичі), віддавали їй свою ласку і ніжність. День народження Катрусі, як і день її Ангела, завжди ставав правдивим родинним святом: були гості, поздоровлення, поштівки, подарунки. 

Росла, виховувалася і формувалася в родині вченого-історика і педагога-перекладача, в родині глибоко інтелігентній, інтелектуальній, у колі свідомих українців, а тому національну свідомість, патріотичні почуття увібрала з ранніх років. Тяжка хвороба (сухоти) не дозволяла дівчині мріяти про офіційну школу, за тодішньою традицією як наділена особливими здібностями вчилась вдома. Основну турботу про початкове навчання дочки взяла на себе мати – педагог, знавець багатьох іноземних мов; батько скерував процес освіти дочки в бажане русло, що дозволило найповніше реалізувати її здібності та знання. 

Катруся з дитинства оволоділа іноземними мовами – французькою, польською, німецькою, англійською, захоплювалася літературою, історією, читала, малювала, писала листи, сама любила одержувати листівки. А ще особливу роль відігравали поїздки до Києва з 1906 р., відвідини Марії Сильвестрівни з Катрусею родин Черняхівських, Стешенків, Лисенків, де всі захоплювалися юною галичанкою. 

Катерина Грушевська у колі рідних на відпочинку в Криворівні. Перший ряд сидять: Михайло Грушевський, Павло, Тетяна Калитовські – діти племінниці Марії Грушевської Стефанії, Катерина Грушевська, Марта Левицька (племінниця Марії Грушевської). Другий ряд стоять: Йосип Савицький (чоловік племінниці Марії Грушевської Людмили), Марія Грушевська, Людмила Савицька, Стефанія Калитовська (племінниці Марії Грушевської), Ієронім Калитовський (чоловік Стефанії). с. Криворівня. 16 серпня 1912р

З іншого боку, літні відпочинкові відвідини родиною Грушевських села Криворівні на Гуцульщині, де була «кровать из массива сосны», перебування Катерини в оточенні кращих представників української інтелігенції (І.Франко, В.Гнатюк, М.Коцюбинський, Ф.Вовк, М.Мочульський, В.Дорошенко та ін.) впливали на формування її як свідомої українки. 

Там, у Криворівнянсько-Жаб’євському кліматі, зачарована незайманою природою, народною творчістю, звичаями та обрядами, народною демонологією, очевидно, й починається етнолог і фольклорист Катерина Грушевська, майбутній “професор по примітивній культурі”. 

 

Перша світова війна несподівано застала Грушевських у Карпатах на відпочинку. М. Грушевський уже не повернувся до Львова, виїхав до Відня, окружними дорогами добирався до Києва, де на нього чекала царська жандармерія, арешт, обвинувачення у зв’язках з правлячими колами Австро-Угорщини, передовсім підозри у т. зв. мазепинстві. У лютому 1915 р. його висилають у Симбірськ, згодом за клопотанням російських академіків переводять до Казані, потім до Москви під “явний нагляд поліції”. Відтоді дружина з дочкою Катериною розділяли з ученим заслання, часті переїзди і т. ін. 

Частина поштівок з кошенятами, які надсилав Михайло Грушевський доньці

Українська революція 1917 р. покликала М. Грушевського в коло Центральної Ради, однак, виконавши свій історичний чин, у силу політичних реальностей, що склалися протягом квітня 1918-січня 1919 рр., вирішив “перевести свою робту за кордон”, щоб далі працювати для України. Так для Катерини настали роки еміграції: Чехословаччина-Швейцарія-Австрія. 

Катерина Грушевська в родинному колі. Стоять: Олександр Грушевський, Ганна Шамраєва, Михайло Грушевський, Марія Грушевська. Сидять: Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина Грушевська, Глафіра Грушевська. Київ, [грудень 1906 р.].

Попри незадовільний стан здоров’я, перенесені часті хвороби, переїзди та різні життєві перипетії К.Грушевська друкує перші публікації в ділянці літературної критики, вступає вона до Київського університету, потім на еміграції навчалася у Женевському університеті. 

Катруся Грушевська

Заняття історією, етнографією, первісною культурою визначило коло її зацікавлень, профіль наукових пошуків. Формування К.Грушевської як науковця відбувалося на міцному підмурівку наполегливих студій, на доброму знанні іноземних мов, усебічному вивченні “в оригіналі” європейської та світової культури, воно шліфувалося на знайомстві з найновішими методиками соціологічної науки. Саме в царині культури й етнології К.Грушевська володіла широкими знаннями, а завдяки опануванню досягненнями світової науки не знала собі рівних. 

Катерина Грушевська.Львів. [1910-ті рр.]. 

Ще в еміграції К.Грушевська включилась до роботи Українського соціологічного інституту (Відень). Про творчі зацікавлення вченої засвідчила її перша серйозна наукова праця “Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки” (1923), де одною з перших звернулася до міфологічних основ фольклору, дійшла до осмислення глибин міфологічного мислення. 

 

Катерина Грушевська.Фото на листівці. Атель'є Willinger & Schnapper. Відень. [1920-ті рр.]. 

Із поверненням 1924 р. в Україну розпочала К. Грушевська науково-дослідну роботу у створених М. Грушевським історичних установах: Історично-філологічного відділення ВУАН, де працювала штатним науковим співробітником Культурно-історичної Комісії та Комісії історичної пісенності Науково-дослідної кафедри ВУАН, була керівником Кабінету примітивної культури, незмінним редактором часопису “Первісне громадянство і його пережитки на Україні”. В останній інституції приклала багато зусиль для дослідження первісних форм культури, збирання, опрацювання та підготовки до видання пам’яток українського фольклору. Результатом наукових пошуків ученої були етнологічні публікації у відновленому журналі “Україна”, “Записках НТШ”, численних випусках квартальника “Первісне громадянство та його пережитки на Україні” (1926-29 рр.) 

Свідченням творчої зрілості вченої став вихід у світ збірника “З примітивної культури: Розвідки та доповіді” (1924), за висловом рецензентів, “найспеціальнішої етнологічної праці”, що вражала як новизною матеріалу, так і оригінальністю наукового методу. “Етнологічні праці К.Грушевської, – писав її батько, – ставили дуже серйозні поправки до існуючих в науці поглядів, а їх (українців) факти видають яскраве світло на мало досліджені питання соціяльної преісторії України”. 

Ще одним здобутком К.Грушевської-вченої був її внесок у дослідження українського героїчного епосу (дум) та її носіїв (кобзарів). Уважала думи неоціненним народним скарбом, що заслуговує всебічного вивчення, вимагає збереження, навіть рятування. Саме їй належить ідея видання багатотомового корпусу дум (побачили світ два томи – 1927 і 1931 рр.). І до сьогодні це – найповніше, найґрунтовніше серед усіх видань українського епосу, з яким “не могло зрівнятися жодне наступне видання” (Ф. Колесса). 

Та наступив період жорстокого переслідування українства тоталітарним режимом, у гуманітарній галузі запроваджувалася марксистсько-ленінська методологія, відбувалися тотальні чистки в українознавчих установа ВУАН, які згодом ліквідовувалися, нищились видання, закривалися часописи. Така доля судилася і тим кафедрам, де працювала Катерина. Почалися цькування й арешти українських учених, нависла небезпека і над самим Михайлом Грушевським як “українським буржуазним істориком”, над Катериною Грушевською як “представницею української буржуазної етнології та фольклористики”. 

Катерина та Марія Грушевські, [Ольга Коссак], Михайло Грушевський. [Баден, 1924 р.

1931 року М.Грушевський виїжджає до Москви у “почесне вигнання”, а з ним поїхала й дочка Катерина, яка була вченому-історикові справжньою помічницею в час, коли той “мав клопіт з очима”. А над Україною згущувалися сірі хмари: в академічних гуманітарних установах снували різні комісії “робітничо-селянської інспекції”, писали погромницькі статті, організовували наклепницькі доноси на академіка М.Грушевського, що “стояв на класово-ворожих позиціях”; на його дочку, яка “взяла на себе почесну ролю фашизму – ревізувати погляди Енґельса”. 

Михайло, Марія Грушевські, невідома, [Ольга Коссак] та Катерина Грушевська.[Київ, Паньківська, 9. 1928 р.].

Так тривало до самої смерті М.Грушевського, коли він несподівано пішов із життя 25 листопада 1934 р. Несподіваними були й організація похорону “за рахунок держави”, закріплення за родиною житлової площі (у власному ж будинку по вул. Паньківській, 9), призначення персональної пенсії сім’ї, а також академічного постачання. К.Грушевську, що втратила найріднішу людину, вчителя і порадника, згідно з рішенням Президії ВУАН, запрошено в новостворену комісію “для вивчення наукової спадщини акад. М.Грушевського”. 

У казематі Лук’янівки 

Катерина Грушевська ще встигає підготувати до видання 10 том “Історії України-Руси”, 6 том “Історії української літератури” М.Грушевського. Та 10 липня 1938 р. органи НКВС арештували її у Києві (у час загострення легеневої хвороби), кинули в холодні застінки спочатку на Інститутській, щоб там – а згодом у Лук’янівській в’язниці – пройти довгі місяці слідства, допитів, щоби нарешті дочекатися страшного вироку. 

Офіційною підставою для арешту і звинувачення в участі в “антирадянській українській організації” стало свідчення К.Ф.Штепи (професора Київського університету, що відвідував Грушевських після 1934 р. в Києві, до того бував і в Москві, виконуючи насправді роль провокатора). 

Для Катерини почалися страшні дні й ночі образливих допитів, принизливих очних ставок, радянських методів ведення слідства. Мусила знову пережити свій життєвий шлях, пройти отими самим стежками, але через енкаведистську модель допитів, тюремних знущань, ірреальних вимірів: минулі роки, події, людей повинна була пропустити через фальшиве кліше системи, створити неймовірне – побачити минулий світ не таким, яким він був насправді, а бажаним для працівників НКВС. 

Арештованій приписували злочини, яких вона не робила, ставили в провину дії, котрих не чинила. Катерині інкримінували тісну співпрацю з батьком у ворожій щодо радянської влади діяльності, особисту участь в “антирадянській українській організації”, обвинувачували її в налагоджуванні конспіративних контактів із Заходом, що у своїй контрреволюційній діяльності була пов’язана із закордонними націоналістичними організаціями – ОУН і УВО, була серед ініціаторів створення націоналістичної групи в Академії наук, підтримувала інші споріднені угруповання, відоме наукове відрядження в Західну Європу нею нібито цілком було використано “по националистической линии...” У чому тільки не звинувачувано К.Грушевську за матеріалами слідства, протоколом від 7.ІХ.1938 р.! 

На підставі вивчення архівів, протоколів допитів і зізнань арештованої, інших документів НКВС можна припустити, що К.Грушевська сама починала вірити в те, що говорила про свою “контрреволюційну”, “антирадянську”, “націоналістичну” діяльність, що писала і підписувала як матеріали слідства. 

Щодо своєї наукової роботи, то “зізналася” так, як цього хотіли від неї: “У своїй практичній науковій роботі я свідомо і навмисно притягувала контрреволюційні націоналістичні концепції, відкидала наукові обґрунтування низки положень класиків марксизму, зводила наклепи на український трудовий народ і розквітлу за радянської влади його народну творчість під впливом національної політики комуністичної партії, “згідно з директивою Сталіна...” 

Однак як чесний науковець заявляла прямо: “Із самого початку своєї наукової роботи я працювала головним чином над питаннями первісної і української етнографії та українського фольклору, тобто в галузях наук, які неодноразово були ареною гострої ідеологічної боротьби, особливо жорстокої в останній час”. 

Тепер знаємо, як вели допити і як вибивали потрібні зізнання, коли підсудна не завжди говорила свої слова, висловлювала не свої думки, підписувала наперед заготовлені або продиктовані папери з наклепницькими автозвинуваченнями. 

Так, вину її було “доказано”, провину “вмотивовано”. К.Грушевська провинилася перед системою, бо... була дочкою академіка М.С.Грушевського, творця історичної метрики українського народу, автора фундаментальної “Історії України-Руси”, голови Центральної Ради УНР, бо вона сама була відомою вченою з європейським ім’ям. Свідомою українською патріоткою. 

“Гражданка Грушевская” 

І настав день суду, день вироку: 15 - 16 квітня 1939 р. (через дев’ять місяців і шість днів з дня арешту) на закритому судовому засіданні Військового трибуналу КОВО “без допущения защитников”. К.Грушевська фактично відмовилася від своїх свідчень на попередньому слідстві, заявивши, що низка свідчень “слідством записана не досить вірно” і вимагає додаткових уточнень. 
Останніх ніхто не збирався з’ясовувати. Військовий трибунал визнав К.Грушевську винною у сприянні антирадянській діяльності української націоналістичної організації з метою “встановлення фашистської диктатури”. Її позбавлено волі у виправно-трудовому таборі терміном на вісім років з “поражением прав” на п’ять років та конфіскацією особистого майна. 
К.Грушевській на її прохання ще раз дозволили ознайомитися з матеріалами слідства. У заключному слові, як згадували співучасники процесу, заявила, що до жодної антирадянської організації не входила, ніякої шпигунської роботи не вела. Звернулася до трибуналу з проханням посприяти збереженню наукової спадщини батька. Військова колегія Верховного суду СРСР у відповідь на подану апеляцію своїм рішенням від 5 червня 1939 р. суворий вирок залишила в силі. 

Шлях К.Грушевської лабіринтами 
ГУЛАГу був довгим-предовгим. Доля трагічна, життєвий шлях страдницький. Талан чи доля. І були це згадки, немов сон страшний. Азійські, сибірські, далекосхідні, колимські жахіття, а чи привиддя, де в хаосі з’являлись Владивосток, Магадан, Женкомандировка, Сусуман, Бухта Нагаєво, радгосп Ельген. Знову Владивосток, Москва, Уфа, Павлодар... 

А ще були листи до матері, чекання її листів, переживання за долю їхньої домівки, за книжки і рукописи – головне, за здоров’я мами. Та найтрагічнішим було те, як сімдесятирічна мати Катерини Марія Сильвестрівна, що залишилася самотньою в Києві, побивалася об лід тієї людиноненависницької системи: спочатку не могла дочекатися жодних відомостей про доньку від тюремних властей, згодом була не в силі полегшити її жахливу долю. 

Ще страшним болем стискає серце згадка про арешт дочки, а тут 9 серпня 1938 р. арештовують брата М.Грушевського Олександра Сергійовича; ще двічі в квартирі проводять обшуки, погрози виселення і прямий шантаж продовжуються – кожну хвилину чекала “нового удару”. У відчаї М.С.Грушевська пише у високі інстанції (ЦК КП(б)У, ВКП(б), до Верховної Ради Союзу і УРСР, генеральному прокурору Панкратьєву, Берії, навіть Сталіну); звертається до академіків О.Богомольця і К.Студинського, щоб посприяли розглядові заяв-скарг, допомогли в її жахливому становищі. Просить, щоб добитися перегляду справи, хоче врятувати дочку, вирвати її з неволі. 

Та найчастіше таки пише Марія Сильвестрівна дочці (через кожні 7-8 днів), постійно шле телеграми, висилає гроші, посилки, водночас не припиняючи клопотань про перегляд справи. Скільки добивається дізнатися про місця перебування дочки, від якої листів одержує мало (виявлено лише два), скільки пише їй – не дають відповіді архіви, навіть матеріали, що зберігаються в архівах СБУ. Відправлені листи до дочки не доходять, не знаходять її на нескінченних етапах, їх ніби навмисно ретельно повертають в Київ, доводячи згорьовану хвору жінку до крайньої розпуки. Гірка іронія долі – ті листи Марії Грушевської, що поверталися з Магаданської обл., написані й відправлені протягом 1940 р., збереглися, заховавшись у ПДІА України в Києві. 

Із припадкових вістей дізнаємося, що бачили Катерину в Уфі, Новосибірську. Із зізнань Ольги Грушевської достовірно відомо, що в липні 1940 р. Катерину Грушевську відправили у Владивосток, де проводили повторне слідство, а в 1941 р. перед самою війною вона написала матері, що знаходиться в Москві, була на допиті в прокурора і скоро повернеться в Київ. Проте у зв’язку з воєнними діями була відправлена на “жительство” в Уфу. Після війни якийсь Середа (?) сповістив Ольгу Грушевську, що Катерина Грушевська померла в Новосибірську. За документами КДБ померла вона 30 березня 1943 р. в Темлазі, поховано її в Новосибірську. 
Місце поховання Катерини Грушевської досі невідоме. Єдине, що вдалось зробити зусиллями Ольги Грушевської, дружини рідного брата Михайла Грушевського, - офіційно реабілітувати ім’я дослідниці. Підсумовуючи життя дослідниці, найбільш влучною видається характеристика Наталії Полонської-Василенко - «спалах зорі». Спершу – щасливе і яскраве, згодом – насичене працею та випробуваннями, а насамкінець -  раптова пітьма.

Після довгих років замовчування, заборони, після партійно-кагебістського сховку джерел, з архівних фондів, матеріалів КГБ нині повертається така світла сторінка української духовності, така сумна історія і гірка правда родини Грушевських, страждальна доля Катерини – чарівної Кулюні. 

Повертається це ім’я вітчизняній науці, національній культурі. Бо своєю діяльністю, своїм життям заслужила на те, щоб про неї знали, віддали їй належне поцінування, вона вартує доброї пам’яті як славна дочка України. 

Василь ГОРИНЬ