Василь Тарасенко-засновник держави Ізраїль

Ця історія невіддільна від імені українського дипломата Василя Якимовича Тарасенка, неординарним діям якого держава Ізраїль зобов'язана мало не самим своїм існуванням.

За пропозицією Молотова 1947 р. він був призначений радником у радянське посольство у Вашингтоні, а незабаром став главою Української делегації у складі ООН як незалежної делегації. Цей особливий статус Україні, як і Білорусії, було надано, зважаючи на їх внесок у розгром фашизму. 

Василь Тарасенко

Як свідчить сам Тарасенко, ставлення до ідеї єврейської держави у Радянської делегації було прохолодним, однак існувала директива Сталіна голосувати за створення Ізраїлю. Тут був цілий комплекс інтересів, включаючи і надію на соціалістичну орієнтацію цієї держави, і прагнення послабити позиції Великої Британії в Близькосхідному регіоні з його колосальними запасами нафти. У другому пункті інтереси СРСР та США співпали, тому в день "каф-тет бе новембер", тобто 29 листопада 1947 р. на розгляд Генеральної асамблеї ООН було винесено дві резолюції: одна − британська − про створення єдиної держави Палестина, в якій євреї ставали б національною меншиною, і друга − радянсько-американська − про поділ Палестини на єврейську та арабську незалежні держави. 

Засідання Генеральної асамблеї ООН

Прийняття другої резолюції зовсім не було само собою зрозумілим, багато держав сумнівалися. Араби, як відомо, були категорично проти, тож мобілізувати більшість ніяк не вдавалося. Американцям довелося спеціально доставити на засідання представників Філіппін і Парагваю. У результаті набралося-таки дві третини голосів: 33 - за розділ Палестини, проти − 13, утрималися − 10.

Далі розпочалося найцікавіше. Генасамблея ухвалила, що прийнята резолюція залишиться в силі тільки в тому разі, якщо на наступній сесії 14 травня 1948 р., на день закінчення строку британського мандата, не буде прийнято іншого рішення. Повторне голосування повинно відбутися не пізніше 18 години...
Тим часом розпочалася холодна війна, гонка озброєнь. США до травня 48-го повернули курс на 180 градусів, вирішивши підтримати Британію - її вплив уявлявся менш страшним, аніж зростаюча роль Радянського Союзу. Тож до 14 травня проти поділу Палестини було вже 40 країн, а "за" − тільки СРСР, Україна, Білорусія, Польща, Чехословаччина та Югославія. І ось настав цей останній робочий день позачергової сесії Генасамблеї ООН - 14 травня. Усі чекали останнього голосування по новій, англо-американській резолюції.

Однак буквально за 15 хвилин до 18-ї години головуючий, представник Аргентини д-р Арсе, на півслова перервав промову Андрія Громика й оголосив голосування. Громико повернувся на місце, прошепотівши щось на кшталт "усе пропало". Почувши це, Тарасенко схопився і закричав, що хоче висловити свою точку зору за процедурою голосування. Попри заперечення голови, він швидко пішов до трибуни. При цьому нечітко вимовлені ним слова "I want to state my point of view" (точка зору) були почуті, як "point of you", тобто "про вас", і сприйняті головою так, що, делегат каже: "Я хочу поговорити про вас", ніби хоче спровокувати конфлікт. Арсе покинув своє місце і вибіг із зали, голосно закликаючи поліцію.

Тарасенко, піднявшись на трибуну, став експромтом виголошувати промову, яку закінчив, коли пролунали бурхливі оплески. Аплодувала група євреїв Нью-Йорка, що знаходилися в залі. Справа в тому, що стрілка годинника до того моменту перевалила за позначку "6".

Доктору Арсе не залишилося нічого іншого, як оголосити, що, оскільки голосування не відбулося й інше рішення не було прийняте до 18-ї години, у силі залишається колишнє - про поділ Палестини. 

(14 травня 1948 р.) Давид Бен-Гуріон в Тель-Авіві проголошує утворення держави Ізраїль .

Наступного дня до Тарасенка прийшла ціла єврейська делегація, яка передали йому подяку від Бен-Гуріона і тільки що створеного уряду Ізраїлю. Українському дипломату подарували книгу Тори і запропонували почесне громадянство. Сам Тарасенко не заперечував, але Москва категорично сказала "ні".

Василь Тарасенко

За два місяці до закінчення каденції його відправили у відпустку і відсторонили від роботи "за активну проізраїльську позицію та український сепаратизм".

Тарасенко повернувся до Києва й очолював кафедру історії зарубіжних країн в університеті до 1982 року. Кафедри ж позбувся, виступивши проти хабарництва. Лекції читав українською мовою. Очолював громадський фонд "Україна − Ізраїль", отримував листи від Біньяміна Нетаньяху і Давида Леві − у 90-ті роки міністра ВД Ізраїлю. На 50-річчя Ізраїлю разом із сином і донькою відвідав-таки цю країну і, кажуть, сподівався на те, що Україна зможе повторити "ізраїльське диво".

...А Тарасенко так і не розповів, яка сила підняла його тоді з місця і допомогла зробити здавалося б неможливе. Він зізнавався, що й сам не зміг собі цього пояснити...

Олександр Дова