Кирило Осьмак:підпільний президент

Колишній есер, уродженець Миргородщини став президентом Української головної визвольної ради - підпільного парламенту і уряду, надпартійного органу, який керував визвольною боротьбою УПА.

Ки­ри­ло Іва­но­вич Ось­мак на­ро­див­ся 9 трав­ня 1890 ро­ку в міс­теч­ку Ши­ша­ки Мир­го­родсь­ко­го по­ві­ту на Пол­тав­щи­ні. На бе­ре­ги Псла йо­го бать­ко, мі­ща­нин Іван Юхи­мо­вич Ось­ма­ков, пе­ре­ї­хав з Курсь­кої гу­бер­нії.

Про ма­тір, Те­тя­ну Ан­дрі­їв­ну Вла­сен­ко, зна­є­мо, що во­на по­хо­ди­ла з ко­заць­ко­го ро­ду і при­ве­ла на світ п'я­те­ро ді­тей. З них трій­ко по­мер­ли під час епі­де­мії ти­фу. Піс­ля за­кін­чен­ня на­род­ної шко­ли в рід­но­му се­лі Ки­ри­ло нав­чав­ся чо­ти­ри ро­ки в по­ві­то­вій шко­лі Мир­го­ро­да, а по­тім у Пол­тавсь­ко­му ре­аль­но­му учи­ли­щі.

У ві­ці 20 ро­ків Ось­мак, оче­вид­но, виз­на­чив­ся з май­бут­нім фа­хом і всту­пив до Мос­ковсь­ко­го сіль­сько­гос­по­дарсь­ко­го ін­сти­ту­ту. Нав­чан­ня він по­єд­ну­вав з жур­на­ліс­ти­кою. Ці­ка­во, що мо­ло­дий сту­дент спів­пра­цю­вав з жур­на­лом "Ук­ра­ин­ская жизнь", ре­да­гу­вав який ще тоді маловідомий Петлюра.

Перша світова війна

Її Кирило зус­трів на Пів­ден­но-За­хід­но­му фрон­ті, де, як пред­став­ник Все­ро­сійсь­ко­го земсь­ко­го со­ю­зу (земс­тва - ви­бор­ні ор­га­ни міс­це­во­го са­мов­ря­ду­ван­ня, а земсь­кі збо­ри, земсь­кі уп­ра­ви в Ро­сійсь­кій ім­пе­рії за­ві­ду­ва­ли ос­ві­тою, охо­ро­ною здо­ров­'я, бу­дів­ниц­твом до­ріг тощо), Ось­мак зай­мав по­са­ду за­ві­ду­ва­ча ка­зен­но­го хар­чо­во­го пун­кту для ци­віль­но­го на­се­лен­ня.

Тут Ки­ри­ло зус­трів свою пер­шу ве­ли­ку лю­бов Ма­рію Юр­ке­вич. Во­на по­хо­ди­ла з Во­ли­ні, за­кін­чи­ла Бес­ту­жівсь­кі жі­но­чі кур­си у Санкт-Пе­тер­бур­зі і з пат­рі­о­тич­них пе­ре­ко­нань пос­ту­пи­ла на служ­бу в Ко­мі­тет Чер­во­но­го Хрес­та. Звід­ти її нап­рав­ле­но у Зба­раж ке­ру­ва­ти яс­ла­ми для си­ріт, бать­ків яких заб­ра­ла вій­на.

Він­ча­ли­ся мо­ло­дя­та на Різ­двя­ні свя­та 1916 ро­ку, а в жов­тні світ по­ба­чив їх син Олег. Ро­ди­на Ось­ма­ків по­се­ля­єть­ся в Ки­є­ві, Ма­рія вчи­те­лює у тру­до­вій ко­ло­нії, а Ки­ри­ло пра­цює у пос­та­чан­ні  війсь­ка.

Кирило Осьмак під час Першої світової

17 бе­рез­ня 1917 ро­ку Ось­мак - се­ред тих, хто ство­рює у Ки­є­ві ор­га­ні­за­цію, кот­ра не­за­ба­ром пе­рет­во­ри­ла­ся на пар­ла­мент ре­во­лю­цій­ної Ук­ра­ї­ни.

Ки­ри­ло Іва­но­вич пред­став­ляв у Цен­траль­ній Ра­ді гу­бернсь­ке земс­тво. У січ­ні 1918 ро­ку ук­ра­їнсь­кі есе­ри (со­ці­а­ліс­ти-ре­во­лю­ці­о­не­ри) ви­су­ну­ли від Ру­мунсь­ко­го фрон­ту вже ша­но­ва­но­го ді­я­ча на ви­бо­ри до Ус­та­нов­чих збо­рів у сво­є­му пар­тій­но­му спис­ку під пер­шим но­ме­ром.

Ось­мак пра­цює в Ге­не­раль­но­му сек­ре­та­рі­а­ті зе­мель­них справ, де за­ві­дує ви­дав­ни­чим від­ді­лом.

Бу­ду­чи при­хиль­ни­ком Цен­траль­ної Ра­ди, він не сприй­няв геть­мансь­кий пе­ре­во­рот Ско­ро­падсь­ко­го, на­віть взяв участь у чи­нов­ниць­ко­му страй­ку, за що був по­пер­тий з ро­бо­ти но­вою ад­мі­ніс­тра­ці­єю.

Опіс­ля при­хо­ду біль­шови­ків геть ві­дій­шов від по­лі­ти­ки, знай­шов­ши своє пок­ли­кан­ня у ра­дянсь­кій ко­о­пе­ра­ції. Май­бут­ній лі­дер пов­ста­лої Ук­ра­ї­ни за­ві­ду­вав бу­ря­ків­ниц­твом у Цен­траль­но­му сіль­сько­гос­по­дарсь­ко­му ко­о­пе­ра­тив­но­му со­ю­зі.

В 1922 ро­ці, ко­ли вла­да Кра­ї­ни Рад ста­бі­лі­зу­ва­лась, Ось­ма­ка зат­вер­ди­ли го­ло­вою Тер­мі­но­ло­гіч­но­го бю­ро Сіль­сько­гос­по­дарсь­ко­го на­у­ко­во­го ко­мі­те­ту  Ра­дянсь­кої Ук­ра­ї­ни. Ця струк­ту­ра го­ту­ва­ла до ви­дан­ня  слов­ник  ук­ра­їнсь­ких сіль­сько­гос­по­дарсь­ких тер­мі­нів. Їх бу­ло кла­си­фі­ко­ва­но по­над со­рок ти­сяч.

Це бу­ла ду­же кро­піт­ка ро­бо­та і май­же ні­ким не зна­ний то­ді нап­рям. Оп­ра­цьо­ву­ва­ли­ся  не ли­ше лі­те­ра­тур­ні, а й на­род­ні роз­мов­ні дже­ре­ла. Роз­по­ча­те Ки­ри­ло Ось­мак про­дов­жив в Ін­сти­ту­ті ук­ра­їнсь­кої на­у­ко­вої мо­ви Все­ук­ра­їнсь­кої Ака­де­мії На­ук.

Репресії

5 бе­рез­ня 1928 ро­ку - пер­ший арешт.  Ки­ри­ло Іва­но­вич заг­ри­мів на на­ри, як учас­ник "конт­рре­во­лю­цій­ної ор­га­ні­за­ції пра­вих ук­ра­їнсь­ких на­ці­о­на­ліс­тів у бу­ря­ко­вій ко­о­пе­ра­ції", але слід­чі до­ве­ли ли­шень йо­го пря­му при­чет­ність до пі­доз­рі­ло­го бу­ря­ків­ниц­тва, про­те ко­ле­гія  ОГ­ПУ 28 ве­рес­ня 1928 ро­ку про всяк ви­па­док вис­ла­ла на­у­ков­ця за ме­жі рес­пуб­лі­ки, прис­во­їв­ши йо­му тав­ро "со­ці­аль­но не­без­печ­но­го еле­мен­та".

Ось­мак їде в Курськ, на бать­ків­щи­ну бать­ка, де про­дов­жує спів­пра­цю з Ака­де­мі­єю На­ук як неш­тат­ний пра­ців­ник. Та 2 бе­рез­ня 1930 ро­ку ка­раль­ний меч про­ле­та­рі­а­ту все-та­ки діс­тав лін­гвіс­та-бу­ря­ко­во­да. По го­рез­віс­ній спра­ві СВУ (Спіл­ка виз­во­лен­ня Ук­ра­ї­ни) він от­ри­мав три ро­ки та­бо­рів і вирушив прок­ла­да­ти за­ліз­ни­цю до  Сик­тив­ка­ру.

Нап­ри­кін­ці 1933 ро­ку Ось­мак звіль­ня­єть­ся і пе­ре­їж­джає  з ро­ди­ною під Мос­кву, де пра­цює ди­рек­то­ром рад­гос­пу іме­ні Ла­за­ря Ка­га­но­ви­ча. Че­рез чо­ти­ри ро­ки Ось­ма­ки пот­рап­ля­ють в Ря­зансь­ку об­ласть, се­ло Ка­ті­но, де Ки­ри­ло Іва­но­вич стає го­лов­ним аг­ро­но­мом кол­гос­пу. Там зно­ву він пот­рап­ляє у ла­бе­ти ста­лінсь­ких оп­рич­ни­ків.

За­а­реш­то­ва­ний на по­чат­ку трид­цять вось­мо­го Ки­ри­ло Ось­мак про­вів в зас­тін­ках біль­ше двох ро­ків. Та вже тер­тий ка­лач і твер­дий го­рі­шок знав, як се­бе по­во­ди­ти на слідс­тві. Він ка­те­го­рич­но не виз­нав жод­но­го зви­ну­ва­чен­ня. Мож­ли­во, йо­го вря­ту­ва­ли чис­лен­ні апе­ля­ції і лис­ти у всі мож­ли­ві ін­стан­ції, на які він був справ­жній мас­так, і на­віть до­по­ма­гав в цьо­му ре­мес­лі сво­їм бра­там по не­щас­тю.

Кирило Осьмак

Реп­ре­со­ва­ний аг­ро­ном зай­мав аг­ре­сив­ну по­зи­цію (кра­щий за­хист - ата­ка) всі­ля­ко де­за­ву­ю­ю­чи нак­ле­пи лю­дей, які спри­чи­ни­ли­ся до йо­го ареш­ту. "На до­пи­ті я мо­жу по­да­ти ма­те­рі­ал, що пов­ніс­тю вик­ри­ває Кол­дє­є­ва, як нак­леп­ни­ка і ви­ну­ват­ця за­ги­бе­лі мо­єї дру­жи­ни... Я про­шу ре­тель­но­го роз­слі­ду­ван­ня усі­єї мо­єї спра­ви, я про­шу нап­ра­ви­ти мою спра­ву до су­ду". Це з лис­та на ім­'я нар­ко­ма Лав­рен­тія Бе­рії.

Йо­го лис­ти знай­шли сво­го чи­та­ча. А з  гро­ма­дя­ни­ном Кол­дє­є­вим Ось­ма­ку на­віть до­ве­лось їс­ти ба­лан­ду в од­ній ка­ме­рі. І зно­ву за бра­ком до­ка­зів Ось­ма­ка звіль­ни­ли у лю­то­му 1940 ро­ку.

Але не до­че­ка­ла­ся з тюр­ми чо­ло­ві­ка дру­жи­на. Вчи­тель­ка міс­це­вої шко­ли не вит­ри­ма­ла на­ру­ги "від гро­мадсь­кос­ті". Її цьку­ва­ли су­сі­ди, ко­ле­ги та уч­ні, які бой­ко­ту­ва­ли її уро­ки. Ма­рія ки­ну­ла­ся під ко­ле­са по­їз­да на стан­ції з сим­во­ліч­ною наз­вою Кре­мльо­во.

"В кін­ці лю­то­го, ко­ли я мав змо­гу вже ру­ха­ти­ся, я при­був на Ма­ру­си­ну мо­ги­лу. Гір­ко ту­жив над її гро­би­ком. Не ду­мав ви­їз­ди­ти з тих місць", - пи­ше Ки­ри­ло до сес­три Ан­ни.

У бе­рез­ні 1940 ро­ку піс­ля два­над­ця­ти­річ­ної пе­рер­ви Ось­мак по­вер­та­єть­ся в Ук­ра­ї­ну. Од­ру­жу­єть­ся з Люд­ми­лою Бог­да­шевсь­кою. При­хід нім­ців зас­тає йо­го у Чер­ні­гівсь­кій об­лас­ті на по­са­ді тех­ніч­но­го ди­рек­то­ра са­на­то­рія в с. Качанівка.

Друга світова

І за но­вих "гос­по­да­рів" Ук­ра­ї­ни наш ге­рой ви­рі­шив зай­ма­ти­ся улюб­ле­ною спра­вою, ство­рив­ши бю­ро Все­ук­ра­їнсь­кої спіл­ки сіль­сько­гос­по­дарсь­кої ко­о­пе­ра­ції. І по­вер­та­єть­ся, так би мо­ви­ти, в по­лі­ти­ку.

У жов­тні 1941 ро­ку Осьмак стає чле­ном очо­лю­ва­ної про­фе­со­ром Ми­ко­лою Ве­лич­ківсь­ким Ук­ра­їнсь­кої На­ці­о­наль­ної Ра­ди. За за­ду­мом ор­га­ні­за­то­рів, цей ук­ра­їнсь­кий ор­ган, іні­ці­йо­ва­ний мель­ни­ків­ця­ми і осо­бис­то Оле­гом Оль­жи­чем, мав би ста­ти за­ко­но­дав­чим дер­жав­ним ор­га­ном не­за­леж­ної Ук­ра­ї­ни.

На прес-кон­фе­рен­ції УНР бу­ли при­сут­ні ні­мець­кі, іта­лійсь­кі, шведсь­кі, японсь­кі жур­на­ліс­ти. За­я­ва Ве­лич­ківсь­ко­го бу­ла ко­рот­ка:

"Ук­ра­ї­на в 1918 ро­ці про­го­ло­си­ла не­за­леж­ність, яка бу­ла виз­на­на ці­лим сві­том і, зок­ре­ма, Ні­меч­чи­ною. В 1920 ро­ці Ук­ра­ї­на бу­ла не­за­кон­но оку­по­ва­на біль­шовиць­ки­ми бан­да­ми, які про­тя­гом 20-ти ро­ків те­ро­ри­зу­ва­ли кра­ї­ну, мо­ри­ли го­ло­дом, зни­щу­ва­ли се­ло, ви­во­зи­ли на Си­бір на­ці­о­наль­ну елі­ту.

Те­пер, ко­ли оку­пан­ти з Ук­ра­ї­ни втек­ли під уда­ра­ми ні­мець­ких військ, Ук­ра­ї­на від­нов­лює по­ряд­ки, що іс­ну­ва­ли до її оку­па­ції, на ос­но­ві Кон­сти­ту­ції УНР 1918 р., яка вва­жа­єть­ся най­де­мок­ра­тич­ні­шою у сві­ті. Май­но, наг­ра­бо­ва­не ко­му­ніс­та­ми у на­ро­ду, по­вер­та­єть­ся йо­му".

Нім­ці швид­ко при­пи­ни­ли ці виз­воль­ні здви­ги, ро­зіг­на­ли Ра­ду, розс­трі­ля­ли в Ба­би­но­му Яру бур­го­міс­тра Ки­є­ва Во­ло­ди­ми­ра Ба­га­зія, про­ве­ли ін­ші ка­раль­ні ак­ції.

Ось­мак очо­лив від­діл зе­мель­них справ і  ко­о­пе­ра­тив­не то­ва­рис­тво "Сіль­ський гос­по­дар", тоб­то став та­ким со­бі "мі­ніс­тром" аг­рар­ної по­лі­ти­ки. Піс­ля реп­ре­сій Ось­мак втра­тив будь-які ілю­зії що­до на­мі­рів ні­мець­ких оку­пан­тів. Са­ме че­рез струк­ту­ри "Гос­по­да­ря" Ось­мак на­да­вав до­по­мо­гу хар­ча­ми чле­нам по­хід­них груп ук­ра­їнсь­ко­го під­піл­ля. 

З лі­та 1942 ро­ку Ки­ри­ло Іва­но­вич вже на кон­так­ті з ОУН(б) про­во­дить під­піль­ну ор­га­ні­за­цій­ну і про­па­ган­дистсь­ку ро­бо­ту в Ки­є­ві. З під йо­го пе­ра ви­хо­дять лис­тів­ки "До зброй­ної бо­роть­би!" і "Зло­чи­ни ні­мець­ких за­гар­бни­ків на Ук­ра­ї­ні".

Про­те Ось­мак не за­бу­ває й ми­ну­ло­го. Ве­ли­ки­ми ти­ра­жа­ми ви­хо­дять йо­го ан­ти­ко­му­ніс­тич­ні до­роб­ки: "Ук­ра­ї­на - ко­ло­нія Мос­кви", "Пок­ла­дай­мо­ся на влас­ні си­ли", та­кож з під пе­ра ко­ли­шньо­го ди­рек­то­ра рад­гос­пу ви­хо­дить твір "Ко­лек­тив як за­сіб по­не­во­лен­ня ук­ра­їнсь­ко­го се­лянс­тва".

Ці­ка­во, що ще у трав­ні 1942 ро­ку у пра­ці "В єд­нан­ні си­ла на­ції" Ось­мак зак­ли­кає ство­ри­ти об­'єд­нав­чу по­лі­тич­ну ор­га­ні­за­цію "Спіл­ка ук­ра­їнсь­кої дер­жав­нос­ті" для ко­ор­ди­на­ції бо­роть­би всіх ук­ра­їн­ців.

Печатка Президії УГВР

Учас­ник од­ні­єї з по­хід­них груп, а по­тім член Української головної визвольної ради (УГВР) і еміг­рант, Ми­рос­лав Про­коп у 1996 ро­ці роз­ка­зу­вав доч­ці Ось­ма­ка: "Ми по­ча­ли шу­ка­ти лю­дей, які пер­ше бра­ли участь в пе­рі­о­ді ре­во­лю­ції 17-20 ро­ків, тих ук­ра­їнсь­ких пат­рі­о­тів, які не бу­ли зни­ще­ні і які бу­ли го­то­ві в умо­вах ні­мець­кої оку­па­ції вес­ти бо­роть­бу".

У зга­да­ній уже пра­ці "В єд­нос­ті си­ла" Ки­ри­ло Ось­мак вка­зав зас­та­но­ві пун­кти об­'єд­нан­ня  всіх ук­ра­їнсь­ких сил: су­ве­рен­на ук­ра­їнсь­ка дер­жа­ва, зе­мель­на ре­фор­ма в ін­те­ре­сах се­лянс­тва, вось­ми­го­дин­ний ро­бо­чий день і ви­роб­лен­ня за­ко­но­давс­тва май­бу­тньої дер­жа­ви. Піс­ля пев­ної об­роб­ки че­рез два ро­ки цей до­ку­мент став прог­ра­мою УГВР .

 Во­се­ни 1943 ро­ку сім­'я Ось­ма­ків пе­ре­їз­дить до Льво­ва. Стар­ша доч­ка Ла­ри­са (Ля­ля) за­ли­ши­ла­ся в Жи­то­ми­рі, де офі­цій­но пра­цю­ва­ла в зе­мель­ній уп­ра­ві, а ре­аль­но бу­ла зв'яз­ко­вою ОУН. Дів­чи­на зник­ла в Но­вог­ра­ді-Во­линсь­ко­му в кін­ці 1943 ро­ку.

Організація УГВР

У Льво­ві Ки­ри­ло Ось­мак мав три­ва­лу ау­ді­єн­цію у Ан­дрея Шеп­тиць­ко­го. Са­ме там, на Свя­то­юрсь­кий го­рі, по­ча­ли­ся пер­ші кон­суль­та­ції з ке­рів­ниц­твом ОУН(б) і УПА в осо­бі Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча про ство­рен­ня об­'єд­нав­чо­го ор­га­ну пов­ста­ло­го ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду.

Ле­галь­но обій­ма­ю­чи по­са­ду ди­рек­то­ра Стрийсь­ко­го ок­руж­но­го то­ва­рис­тва "Сіль­ський Гос­по­дар", Ось­мак до­по­ма­гає го­ту­ва­ти прог­рам­ні до­ку­мен­ти Ук­ра­їнсь­кої Го­лов­ної Виз­воль­ної Ра­ди - як член Іні­ці­а­тив­но­го ко­мі­те­ту по про­ве­ден­ню Ве­ли­ко­го Збо­ру. От­ри­мав псев­да "Мар­ко Го­рянсь­кий", "Гір­няк".

10 чер­вня 1944 ро­ку на іні­ці­а­тив­но­му ко­мі­те­ті бу­ли ос­та­точ­но зат­вер­дже­ні наз­ва УГВР і ос­но­во­по­лож­ні до­ку­мен­ти: Уні­вер­сал, Плат­фор­ма, Ус­трій. Наз­ву "Уні­вер­сал" зап­ро­по­ну­вав са­ме Ось­мак, щоб про­вес­ти іс­то­рич­ну па­ра­лель з уні­вер­са­ла­ми геть­ма­нів і Цен­траль­ної Ра­ди.

З 11 лип­ня 1944 ро­ку поб­ли­зу ліс­ниц­тва в се­лі Спри­ня, бі­ля під­ніж­жя го­ри Ви­ді­лок на Сам­бір­щи­ні, про­тя­гом п'я­ти днів від­бу­вав­ся Ве­ли­кий збір УГВР. Піс­ля де­ба­тів зат­вер­дже­но, крім прог­рам­них до­ку­мен­тів, при­ся­гу во­я­ка УПА.

15 лип­ня Ки­ри­ло Ось­мак був об­ра­ний пре­зи­ден­том Ук­ра­їнсь­кої Са­мос­тій­ної Со­бор­ної Дер­жа­ви. Як пи­сав по­тім Ро­ман Шу­хе­вич: "Гли­бо­ка ти­ша за­па­ну­ва­ла на за­лі на­рад, ко­ли го­ло­ва пре­зи­дії УГВР ста­нув пе­ред го­ло­вою Ве­ли­ко­го Збо­ру УГВР, пок­лав ру­ку на ук­ра­їнсь­кий дер­жав­ний герб та по­чав пов­то­рю­ва­ти сло­ва при­ся­ги. То при­ся­гав пре­зи­дент Ук­ра­ї­ни пе­ред усім ук­ра­їнсь­ким на­ро­дом".

"Не мож­на фор­му­лю­ва­ти, що ОУН є іні­ці­а­то­ром ство­рен­ня УГВР. Іні­ці­а­то­ром швид­ше є УПА, - ска­зав під час де­ба­тів май­бут­ній член Пре­зи­дії УГВР Ми­рос­лав Про­коп. - УГВР - це не но­ва по­лі­тич­на ор­га­ні­за­ція, яка бу­де кон­ку­ру­ва­ти з ін­ши­ми. Це не­пар­тій­ний ор­ган на­ро­ду, зав­дан­ня яко­го - ко­ор­ди­ну­ва­ти іс­ну­ю­чі уг­ру­по­ван­ня для бо­роть­би за дер­жав­ність".

Пов­но­ва­жен­ня Пре­зи­ден­та УГВР та ком­пе­тен­ція Пре­зи­дії бу­ли вре­гу­льо­ва­ні в роз­ді­лі тре­тьо­му Тим­ча­со­во­го ус­трою УГВР. Ве­ли­кий збір УГВР, що оби­рав Пре­зи­ден­та, ух­ва­лю­вав та­кож ос­нов­ні за­ко­ни, роз­гля­дав та ви­рі­шу­вав ос­нов­ні по­лі­тич­ні пи­тан­ня, вста­нов­лю­вав лі­нію виз­воль­ної по­лі­ти­ки та прог­ра­му і так­ти­ку бо­роть­би ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду, прий­мав зві­ти від усіх ор­га­нів УГВР та ви­рі­шу­вав ор­га­ні­за­цій­ні й кад­ро­ві пи­тан­ня.

Сотня УПА "Леви", яка охороняла 1-ий Великий збір УГВР. Зброя, обмундирування і вівчарка - трофейні.

На чо­лі УГВР був Пре­зи­дент, і са­ме він мав реп­ре­зен­ту­ва­ти її пе­ред зов­ніш­нім сві­том. До пов­но­ва­жень Пре­зи­ден­та вхо­ди­ли та­кож скли­кан­ня і зак­рит­тя Ве­ли­ко­го Збо­ру УГВР, ве­ден­ня за­сі­дань Пре­зи­дії і го­ло­ву­ван­ня на кон­фе­рен­ці­ях УГВР, зат­вер­джен­ня за по­дан­ням Го­ло­ви ге­не­раль­но­го Сек­ре­та­рі­а­ту УГВР ге­не­раль­них сек­ре­та­рів з ок­ре­мих справ, зат­вер­джен­ня за по­дан­ням ге­не­раль­но­го Суд­ді двох чле­нів ге­не­раль­но­го Су­ду, а на по­дан­ня ге­не­раль­но­го Кон­троль­но­го - двох чле­нів Кон­троль­ної Ко­ле­гії.

Пре­зи­дент мав та­кож зат­вер­джу­ва­ти за­кор­дон­них де­ле­га­тів УГВР, а та­кож прий­мав при­ся­гу від чле­нів Пре­зи­дії, Го­ло­ви ге­не­раль­но­го Сек­ре­та­рі­а­ту, ге­не­раль­них сек­ре­та­рів, чле­нів ге­не­раль­но­го Су­ду та Кон­троль­ної Ко­ле­гії. Пре­зи­дент мав та­кож пра­во по­ми­лу­ван­ня.

При­сут­ні­ми бу­ли 21 осо­ба. На по­ряд­ку ден­но­му бу­ло два­над­цять пи­тань:

1.   Сло­во го­ло­ви Збо­рів.
2.   До­по­відь Во­ло­ди­ми­ра Ор­ло­ви­ча (Ми­рос­ла­ва Про­ко­па) про внут­ріш­нє і зов­ніш­нє ста­но­ви­ще ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду.
3.   Дис­ку­сія з при­во­ду до­по­ві­ді.
4.   До­по­відь Пет­ра Ло­зовсь­ко­го (Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча) про ді­яль­ність УПА (про вза­є­мо­дію ОУН і УПА.).
5.   До­по­відь про зов­ні­шньо­по­лі­тич­не ста­но­ви­ще ук­ра­їнсь­ко­го ру­ху.
6.   Дис­ку­сія з при­во­ду до­по­ві­ді.
7.   До­по­відь Іва­на Че­пи­ги (Рос­тис­ла­ва Во­ло­ши­на) про внут­ріш­ні проб­ле­ми.
8.   Дис­ку­сія з при­во­ду до­по­ві­ді.
9.   Ін­ші пи­тан­ня.
10. Зат­вер­джен­ня струк­ту­ри УГВР.
11. Ви­бо­ри ор­га­нів УГВР.
12. Ін­ше

"На­ша ме­та - Ук­ра­їнсь­ка Са­мос­тій­на Со­бор­на Дер­жа­ва на ук­ра­їнсь­ких ет­ног­ра­фіч­них зем­лях. Наш шлях - ре­во­лю­цій­но-виз­воль­на бо­роть­ба про­ти всіх зай­ман­ців і гно­би­те­лів ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду. Бу­де­мо бо­ро­ти­ся за те, щоб Ти, Ук­ра­їнсь­кий На­ро­де, був во­ло­да­рем на сво­їй зем­лі. На вів­тар ці­єї бо­роть­би кла­де­мо свою пра­цю і своє жит­тя".

Це - сло­ва при­ся­ги, яку склав Пре­зи­дент УГВР Ки­ри­ло Ось­мак (який тепер отримав псевдо "Псельський") 15 лип­ня 1944 ро­ку.

Ві­це-пре­зи­ден­та­ми об­ра­ні ві­це-спі­кер поль­сько­го сей­му Ва­силь Муд­рий, капелан "Нах­тіґалю" о. Іван Гри­ньох і Іван Вов­чук (справ­жнє пріз­ви­ще Фе­дір Вовк), ра­йон­ний про­від­ник ОУН Ні­ко­поль­щи­ни 1941-1943 рр. За вря­ту­ван­ня ним ро­ди­ни Бак­стів ме­мо­рі­а­лом Яд Ва­шем йо­му бу­ло прис­во­є­но по­чес­не зван­ня «Праведника народів світу»

 Лісництво в селі Сприня у дні проведення 1-го збору УГВР. Прогулюються майбутні віце-президенти отець Іван Гриньох і Василь Мудрий

Го­ло­вою Ге­не­раль­но­го Сек­ре­та­рі­а­ту, ви­ко­нав­чо­го ор­га­ну Пре­зи­дії УГВР, був об­ра­ний Ро­ман Шу­хе­вич (Ло­зовсь­кий). Він же став ге­не­раль­ним сек­ре­та­рем з війсь­ко­вих справ.

Сек­ре­та­рем за­кор­дон­них справ став Ми­ко­ла Ле­бідь, ге­не­раль­ним сек­ре­та­рем внут­ріш­ніх справ -  ко­лиш­ній ке­рів­ник Ук­ра­їнсь­кої сту­дентсь­кої реп­ре­зен­та­ції в Поль­щі Рос­тис­лав Во­ло­шин, ге­не­раль­ним суд­дею приз­на­че­но при­хиль­ни­ка Ско­ро­падсь­ко­го  пе­да­го­га Ярос­ла­ва Бі­лень­ко­го.

В УГВР ли­ше зго­дом ко­оп­то­ва­ний Ва­силь Кук. Чо­му зго­дом? Про­ти­річ­чя і бо­роть­ба за лі­дерс­тво між Шу­хе­ви­чем і Ку­ком, не див­ля­чись на свід­чен­ня ос­та­нньо­го, та­ки ма­ли міс­це.

Підкилимні ігри

На цю проб­ле­му про­ли­ва­ють світ­ло ви­яв­ле­ні у фон­ді Р-30 Дер­жав­но­го ар­хі­ву Рів­ненсь­кої об­лас­ті до­ку­мен­ти На­род­но-виз­воль­ної ре­во­лю­цій­ної ор­га­ні­за­ції. Са­ме під та­кою наз­вою як ке­рів­ний по­лі­тич­ний ор­ган Ук­ра­їнсь­кої Пов­стансь­кої Ар­мії та всіх ан­ти­ра­дянсь­ких чин­ни­ків вліт­ку-во­се­ни 1944 р. вис­ту­па­ла Ор­га­ні­за­ція ук­ра­їнсь­ких на­ці­о­на­ліс­тів на Во­ли­ні.

Ком­плекс ви­яв­ле­них до­ку­мен­тів є не­ве­ли­ким за об­ся­гом, але ду­же ін­фор­ма­тив­ним. Се­ред ма­те­рі­а­лів НВРО, зок­ре­ма, ви­яв­ле­но: "Ста­тут НВРО", "Ре­зо­лю­ції ус­та­нов­чо­го з'їз­ду", на­каз від сер­пня 1944 ро­ку, "Тим­ча­со­ву інс­трук­цію" для по­літ­ви­хов­ни­ків УПА. Збе­рег­ла­ся та­кож нез­нач­на кіль­кість про­па­ган­дистсь­ких лис­ті­вок ук­ра­їнсь­кою і ро­сійсь­кою мо­ва­ми.

На сьо­год­ні це єди­ні ві­до­мі ори­гі­наль­ні ма­те­рі­а­ли, що ха­рак­те­ри­зу­ють пе­рі­од та нап­ря­ми ді­яль­нос­ті наз­ва­ної ви­ще ор­га­ні­за­ції. Зас­нов­ни­ка­ми НВРО у лип­ні 1944 р. ста­ли Ва­силь Кук ("Ле­міш"), Ми­хай­ло Сте­па­няк ("Сер­гій"), Яків Бу­сел ("Зас­лавсь­кий").

За­а­реш­то­ва­ний 25 сер­пня 1944 р. ор­га­на­ми НКВС М. Сте­па­няк свід­чив, що в ре­зуль­та­ті за­гос­трен­ня про­ти­річ між ке­рів­ни­ка­ми ОУН у груд­ні 1943 р. йо­го взя­ли під вар­ту у Льво­ві і від­пра­ви­ли в Рів­ненсь­ку об­ласть до Рос­тис­ла­ва Во­ло­ши­на ("Гор­бен­ка"). Са­ме в цей пе­рі­од М. Сте­па­няк ра­зом із уже зга­да­ни­ми чле­на­ми Цен­траль­но­го про­во­ду ОУН ви­рі­ши­ли ство­ри­ти но­ву ор­га­ні­за­цію, яка б оми­на­ла наз­ву "ОУН".

З ці­єю ме­тою поб­ли­зу с. Дер­мань Здол­бу­нівсь­ко­го ра­йо­ну Рів­ненсь­кої об­лас­ті у лип­ні 1944 р. "Ле­міш" як ко­ман­дир УПА-Пів­день і ке­рів­ник усіх клі­тин ОУН на Схід­ній Ук­ра­ї­ні скли­кав кон­фе­рен­цію, у якій бра­ли участь М. Сте­па­няк ("Сер­гій"), Я. Бу­сел ("Зас­лавсь­кий"), шеф ок­руж­ної про­па­ган­ди "Се­ре­да", Я. Ду­дар ("Ве­рес"), ко­ман­дир гру­пи УПА "Бо­гун" П. Олій­ник ("Еней"), шеф шта­бу з'єд­нан­ня "Хо­лод­ний Яр" Є. Ба­сюк ("Чор­но­мо­рець") та ін. (ра­зом 10 осіб).

Кон­фе­рен­ція ух­ва­ли­ла рі­шен­ня про ство­рен­ня На­род­но-виз­воль­ної ре­во­лю­цій­ної ор­га­ні­за­ції.

Ва­силь Кук ("Ле­міш"), від­був­ши у лис­то­па­ді 1944 р. на за­сі­дан­ня Цен­траль­но­го про­во­ду, проз­ві­ту­вав Р. Шу­хе­ви­чу про ді­яль­ність но­вої ор­га­ні­за­ції, але от­ри­мав до­га­ну від ке­рів­ни­ка ОУН, який по­ві­до­мив йо­го, що вже ство­ре­но Ук­ра­їнсь­ку го­лов­ну виз­воль­ну ра­ду (УГВР) і то­му не­до­ціль­но ма­ти ще од­ну по­діб­ну ор­га­ні­за­цію.

Тим ча­сом го­ло­ва пре­зи­дії УГВР ра­зом з ро­ди­ною осе­лив­ся в се­лі Не­діль­на Стріл­ківсь­ко­го ра­йо­ну - то бу­ла ба­за УПА-За­хід. 25 лип­ня бі­ля стан­ції Бу­со­вись­ко бу­ло ви­рі­ше­но, що в Ук­ра­ї­ні ма­ють за­ли­ши­ти­ся: Ки­ри­ло Ось­мак - пре­зи­дент, Ро­ман Шу­хе­вич - го­ло­ва уря­ду, та ще три осо­би. Реш­та чле­нів УГВР ма­ють ви­ї­ха­ти закор­дон, щоб там пред­став­ля­ти ін­те­ре­си УГВР пе­ред іно­зем­ни­ми дер­жа­ва­ми.

Останній арешт

5 сер­пня 1944 ро­ку на га­ля­ви­ні під лі­сом, між се­ла­ми Свид­ник і Лас­тів­ки (Ста­ро­сам­бірсь­кий ра­йон) від­бу­ла­ся пер­ша збір­на при­ся­га во­я­ків УПА за тек­стом, ух­ва­ле­ним УГВР.

Це­ре­мо­нію при­ся­ги про­во­ди­ли шеф Го­лов­но­го війсь­ко­во­го шта­бу УПА Дмит­ро Гри­цай - "Пе­ре­бий­ніс", ко­ман­дир Дро­го­биць­кої во­єн­ної ок­ру­ги Іван Бе­ле­йо­вич - "Дзвін­чук" і  ге­не­раль­ний сек­ре­тар внут­ріш­ніх справ УГВР Рос­тис­лав Во­ло­шин.

Присяга вояка УПА. Текст затверджено УГВР - керівним органом підпільної боротьби.

Головний художник УПА

3 сер­пня 1944 ро­ку бі­ля се­ла Орів, на Ско­лів­щи­ні, ста­ла­ся су­тич­ка між час­ти­ною Чер­во­ної Ар­мії і від­ді­ла­ми УПА. Пре­зи­дент УГВР Ки­ри­ло Ось­мак був по­ра­не­ний. Йо­го доп­ро­ва­ди­ли до се­ла До­ро­жів бі­ля Дуб­лян. Тут у ха­ті Ми­хай­ла Лет­нян­чи­на, на па­гор­бі Віль­ни­ку, 12 ве­рес­ня 1944 радянські спецслужби й схо­пи­ли не­мо­ло­до­го ви­со­ко­го чо­ло­ві­ка, який по­рав­ся бі­ля ха­ти.

За­мість до­ку­мен­тів Осьмак мав ли­ше до­від­ку від ста­рос­ти До­ро­жівсь­кої сіль­ської уп­ра­ви на ім­'я Ко­ва­ля Іва­на Пи­ли­по­ви­ча, урод­жен­ця міс­та Ска­лат, меш­кан­ця Тер­но­по­ля. У про­то­ко­лі про зат­ри­ман­ня заз­на­че­но: "Ко­валь Йван Фи­ли­по­вич по­доз­ре­ва­ет­ся в при­над­леж­нос­ти к конт­рре­во­лю­ци­он­ной на­ци­о­на­лис­ти­чес­кой ор­га­ни­за­ции ОУН, его за­дер­жать й зак­лю­чить в тюрь­му на 48 ча­сов".

Ки­ри­лу Іва­но­ви­чу Ось­ма­ку до­ве­лось пе­ре­жи­ти кіль­ка­річ­не слідс­тво. Він доб­ре знав пра­ви­ла гри. Зно­ву на­від­різ від­мов­ляв­ся від ін­кри­мі­но­ва­них йо­му грі­хів. Ба, він дов­го від­мов­ляв­ся від са­мо­го се­бе.

Збе­рег­ла­ся "Справ­ка об име­ю­щих­ся в де­ле на­и­бо­лее су­щес­твенных по­ка­за­ни­ях сви­де­те­лей в от­но­ше­нии Ось­ма­ка К.И.", в якій ві­доб­ра­же­но про­цес з'я­су­ван­ня йо­го осо­би.

З цьо­го до­ку­мен­ту вип­ли­ває, що аж у 1947 р. Ки­ри­ла Іва­но­ви­ча впіз­на­ла під час оч­них ста­вок йо­го при­йом­на донь­ка. У 1925 ро­ці Ки­ри­ло та Ма­рія Ось­ма­ки вси­но­ви­ли  Ва­лен­ти­ну, бать­ки якої по­мер­ли в го­лод­но­му 1919-му. Дів­чин­ка бу­ла на рік мо­лод­ша за Ла­ри­су, їх рід­ну доч­ку.

Зок­ре­ма, Ва­лен­ти­на Ор­ло­ва (з 1924 до 1931 ро­ку во­на ма­ла пріз­ви­ще Ось­мак, а по­тім по­вер­ну­ла своє) свід­чи­ла, що в пе­рі­од на­цистсь­кої оку­па­ції Ки­є­ва  "ста­ло зро­зу­мі­ло, що Ось­мак є ук­ра­їнсь­ким на­ці­о­на­ліс­том, бо ме­ні до­во­ди­лось від ньо­го чу­ти, як він вис­лов­лю­вав­ся, що Ук­ра­ї­на по­вин­на бу­ти са­мос­тій­ною дер­жа­вою і що для цьо­го є всі пе­ре­ду­мо­ви...

Доч­ка Ось­ма­ка - Ла­ри­са, пов­ніс­тю пе­ре­бу­ва­ла під йо­го впли­вом і не­од­но­ра­зо­во вис­лов­лю­ва­ла ме­ні свої на­ці­о­на­ліс­тич­ні пог­ля­ди, вка­зу­ю­чи на те, що ось, мов­ляв, ми - схід­ня­ки-ук­ра­їн­ці, не вмі­є­мо за­хи­ща­ти сво­їх са­мос­тій­ниць­ких на­ці­о­наль­них ін­те­ре­сів, а на За­хо­ді ук­ра­їн­ці - зов­сім ін­ші лю­ди, які твер­до бо­рють­ся за свою са­мос­тій­ність... Бу­ва­ю­чи в ньо­го на квар­ти­рі, я іно­ді в Ось­ма­ка ба­чи­ла лі­те­ра­ту­ру, яку ви­да­ва­ли у Льво­ві та Рів­но­му. Ці­єї лі­те­ра­ту­ри я ні­ко­ли не чи­та­ла".

Роз­кри­тий Ось­мак від­вер­то роз­по­вів про факт сво­го пре­зи­дентс­тва в УГВР. Але да­лі про­бу­вав во­ди­ти ге­біс­тів за ніс. Ста­рий ка­тор­жа­нин зно­ву на­ма­гав­ся пи­са­ти "на­верх". За­тя­то на­ма­гав­ся вис­ко­чи­ти з ле­щат. Ого­ло­шу­вав го­ло­ду­ван­ня. На­від­різ від­мо­вив­ся від спів­пра­ці й  ви­ко­рис­тан­ня йо­го в "грі" про­ти пов­стан­ців і ук­ра­їнсь­ко­го за­кор­дон­ня.

10 лип­ня 1948 ро­ку ОСО (Осо­бое со­ве­ща­ние при МГБ СССР) ви­нес­ло ви­рок про 25 ро­ків ув'яз­нен­ня в тюр­мі "за участь в конт­рре­во­лю­цій­ній бан­ді ук­ра­їнсь­ких на­ці­о­на­ліс­тів та ак­тив­ну ке­рів­ну конт­рре­во­лю­цій­ну на­ці­о­на­ліс­тич­ну ді­яль­ність".

Кирило Осьмак. Тюремне фото 1958 року, надіслане доньці

Сім­'я реп­ре­со­ва­но­го жи­ла в се­лі Під­буж Дро­го­биць­кої об­лас­ті без будь-якої ін­фор­ма­ції про бать­ка і чо­ло­ві­ка. Тіль­ки в бе­рез­ні 1954 ро­ку прий­шов лист з Вла­ди­мирсь­ко­го цен­тра­лу до донь­ки На­та­лії, яка по­тім ба­га­то зро­би­ла для ре­а­бі­лі­та­ції і увіч­нен­ня пам­'я­ті сво­го бать­ка.

Невиправний

По смер­ті Ста­лі­на Лав­рен­тій Бе­рія, то­ді пер­ший зас­туп­ник го­ло­ви Ра­ди Мі­ніс­трів СССР, на­ка­зав пе­ре­вез­ти з місць ув­'яз­нень до Мос­кви ке­рів­ни­ків ук­ра­їнсь­ко­го Опо­ру, в то­му чис­лі мит­ро­по­ли­та Йо­си­па Слі­по­го та пре­зи­ден­та УГВР Ки­ри­ла Ось­ма­ка для про­ве­ден­ня з ни­ми пе­ре­го­во­рів про за­ми­рен­ня на За­хід­ній Ук­ра­ї­ні з за­лиш­ка­ми бан­де­рів­ців.

Та Хру­щов і ком­па­нія не да­ла збу­ти­ся ні­я­ким пла­нам гру­зи­на. На від­мі­ну від ба­га­тьох ді­я­чів УПА, які по­ка­я­ли­ся, лі­дер УГВР не пот­ра­пив під хру­щовсь­ку ам­ніс­тію.

"Вра­хо­ву­ю­чи, що Ось­мак є за­пек­лим ук­ра­їнсь­ким на­ці­о­на­ліс­том, який свої на­ці­о­на­ліс­тич­ні пог­ля­ди не змі­нив за пе­рі­од пе­ре­бу­ван­ня в тюр­мі, і за сво­єю во­ро­жою ді­яль­ніс­тю ста­но­вить особ­ли­ву не­без­пе­ку, Указ Пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди СРСР від 17 ве­рес­ня 1955 ро­ку що­до ско­ро­чен­ня тер­мі­ну на­по­ло­ви­ну до в'яз­ня Ось­ма­ка Ки­ри­ла Іва­но­ви­ча не зас­то­со­ву­ва­ти".

Пам'ять

Еміг­рантсь­кі за­лиш­ки виз­воль­но­го ру­ху сва­ри­ли­ся, хто вис­ту­па­ти­ме від іме­ні УПА і УГВР на бе­ре­гах Ізара, По­то­ма­ка і Сас­ка­че­ва­на, а президент Української головної визвольної ради по­мер 16 трав­ня 1960 ро­ку у Владімірському централі. Йо­го по­хо­ва­ли на цвин­та­рі під но­ме­ром 5753.

Квітень 1960р.Останній бій УПА

Ли­ше 1 груд­ня 2004 ро­ку Ки­ри­ло Ось­мак по­вер­нув­ся в Ук­ра­ї­ну на­ві­ки. Па­на­хи­ду за упо­кій ду­ші від­слу­жив Пат­рі­арх Ки­ївсь­кий Фі­ла­рет у Во­ло­ди­мирсь­ко­му со­бо­рі. У 1994 ро­ці Ки­ри­ло Іва­но­вич офі­цій­но ре­а­бі­лі­то­ва­ний Ге­не­раль­ною про­ку­ра­ту­рою Ук­ра­ї­ни, як "без­під­став­но реп­ре­со­ва­ний у 1948 ро­ці", а та­кож на по­чат­ку 1995 ро­ку про­ку­ра­ту­рою Хар­ківсь­кої об­лас­ті за реп­ре­сії 1928 і 1930 рр.

Могила Кирила Осьмака на Байковому кладовищі у Києві 

Рі­шен­ня про мо­ну­мен­таль­не увіч­нен­ня пам­'я­ті  сво­го зем­ля­ка сіль­ра­да ух­ва­ли­ла 5 груд­ня 2006 ро­ку. У ніч з 27 на 28 груд­ня 2007 бу­ло сплюн­дро­ва­но цей пам­'ят­ний знак пре­зи­ден­то­ві УГВР.

Радіостанція УПА «Афродита»

Олег Радик (Історична правда)