Ніл Хасевич:головний художник УПА



Він міг бути успішним художником і жити богемним життям, виставляючись у закордонних салонах. Натомість став митцем-повстанцем, обравши криївку з примітивним друкацьким верстатом. Слава знайшла його вже після смерті - бо саме Хасевич створив більшість візуальних матеріалів Армії.
Ніл Хасевич у виконанні Ю.Журавля

"...Я не можу битися зброєю. Але я б'юся різцем і долотом. Я каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються "
Ніл Хасевич

Його порівнювали із Юрієм Нарбутом, Іваном Трушем і Василем Кричевським. Він був особистістю, безумовно, талановитою і неординарною. Його твори є у приватних мистецьких колекціях - від Польщі до США. Він міг спокійно заробляти на життя творчістю, живучи за кордоном, виставлятися у провідних мистецьких салонах, але обрав собі інший шлях - складний і небезпечний. І за свій вибір заплатив життям у віці 47 років. У тому ж віці не стало Тараса Шевченка і Василя Стуса.
Мова про Ніла Хасевича - графіка європейського рівня, члена ОУН, воїна УПА, творчість якого й досі недостатньо вивчена.



Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 р. в с. Дюксин Костопільського повіту (тепер Костопільського району Рівненської області) в сім'ї диякона і псаломщика місцевої церкви Антона Івановича та Федорії Олексіївни Хасевичів.
В родині було троє синів, двоє з яких стали українськими священиками на Волині. Анатолія закатували поляками в с. Дерев'яне коло волинського містечка Клеваня), а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. Третім був Ніл, що теж вчився в духовній семінарії (і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні), але став митцем-воїном УПА.
Коли Хасевичу було 14 років в його житті сталася трагічна подія - на залізничному переїзді підвода, на якій вони з мамою їхали до гімназії, потрапила під поїзд. Матір загинула, а син, втративши ліву ногу, на все життя зостався калікою.
У цій трагедії добре проявився характер Хасевича, який, хоч був іще підлітком, не опустив рук, а, вміючи вирізати з дерева, сам виготовив собі протез і вперто йшов до мети - одержати освіту.
Після лікування Ніл продовжив навчання у художній майстерні Василя Леня у Рівному. 1925 року екстерном закінчує рівненську гімназію, рік працює помічником іконописця. А у 1926 р., на компенсацію від французької компанії (власниці залізниці, де юнак зазнав каліцтва) Хасевич продовжує навчання у Варшавській Академії прикладних мистецтв.
Ось яким він запам'ятався на початку навчання своєму землякові у академії Петрові Мегику:
"Молодий, років 20, невеликого росту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги - дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи, протеза... Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батьків нічого не одержує, бо там - не менша біда".
Після тривалих творчих пошуків, спроб сил у різних мистецьких напрямках Ніл Хасевич остаточно вирішує обрати курс графіки у майстерні відомого польського графіка, професора Владислава Скочиляса.
Ще у студентські роки став одним із засновників і секретарем мистецького гуртка "Спокій", до якого входило 33 молодих українських художники-академісти, серед яких В. Васильківський, В. Гаврилюк, П. Андрусів, П. Мегик, П. Холодний-молодший, О. Шатківський та ін. Попри тяжке матеріальне становище, закінчує академію у 1935 році і отримує диплом про вищу художню освіту з правом учителювати в середніх школах.
Ще під час навчання Ніл Хасевич листувався з митцями із Австрії, Угорщини, Бельгії, Нідерландів, США, Канади та ін. країн. Його роботи експонувалися на 35-ти виставках (у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі).
Хасевич (ліворуч) із друзями під час навчання у Варшавській академії.
Художник нагороджений багатьма міжнародними дипломами і престижними нагородами: у 1931 р. його полотно "Прання" відзначене премією "Ватикан", у 1932 р. за портрет гетьмана Мазепи одержав диплом Варшавської академії, у 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр у Варшаві.
Його портрет Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія робіт в альманасі "Дереворит" високо оцінені фахівцями. У 1939 році у Варшаві видається альбом екслібрисів "Книжкові знаки Ніла Хасевича".
Ніл Хасевич працював переважно в галузі станкової, книжкової, документальної графіки, створював дереворити (гравюри на дереві). Отримав шанувальників у Польщі, але шлях у велике мистецтво для українського художника був закритий через небажання приймати польське громадянство.
Після навчання Ніл Антонович повернувся на Волинь. Працював учителем у місцевій школі, бухгалтером у сільпо, малював і виставлявся.
Повстанські гроші-бофони

На малій батьківщині Хасевич починає займатися громадською і політичною діяльністю, стає членом Волинського Українського Об´єднання, згодом вступає до ОУН, з багатьма членами якої, зокрема з Степаном Бандерою, зблизився ще в студентські роки у Варшаві.
Талановитий художник міг спокійно заробляти на хліб своїм мистецтвом, але страшні події початку радянсько-німецької війни, коли під час відступу в червні 1941 р. каральні органи СРСР потопили Західну Україну в крові тисяч невинно закатованих людей, змусили Хасевича докорінно змінити своє життя.


Через авторитет і повагу земляків Хасевича обирають мировим суддею в часи німецької окупації. Тоді ж він працює у рівненській газеті "Волинь" разом з Уласом Самчуком. Однак, розуміючи справжню мету політики нацистів, він залишає залишає мирну роботу й вступає в лави УПА.
Власне, саме Хасевич створив той візуальний образ УПА, відомий нам з архівів - від плакатів до нагород.

Серед повстанців його знали як "Бей-Зота", "Старого", "333", "Левка", "Джмеля", "Рибалку".
Зарекомендував себе прекрасним пропагандистом: був членом крайової референтури пропаганди, протягом 1943-1944 рр., працював у редакції журналу "До зброї", готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА "Український перець" та "Хрін", керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки).

Проекти нагород Української Повстанської армії, пропоновані Хасевичем


Він же розробив ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль "За боротьбу в особливо важких умовах"), навчав мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу.
Умови для праці у підпіллі були важкими, доводилося працювати на друкарському верстаті, схожому до того, на якому друкував ще Гутенберг, постійно відчувався брак відповідного матеріалу. Але геніальний митець і тут знайшов вихід, використовуючи те, чого на війні було вдосталь.

Так, у листі до Головного командира УПА у квітні 1950 р. графік зазначає, що для виготовлення відзнак "можна взяти метал із гільз артилерійських набоїв, або з більшовицьких орденів - вони мосяжні і легкоплавні".
За особливий внесок у визвольний рух самого Ніла Хасевича було нагороджено "Срібним Хрестом Заслуги" та медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах".
Однак оприлюднення його підпільних творів на Заході стало чи не смертельним вироком для митця. У 1951 р. роботи Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів і були надруковані в альбомі "Графіка в бункерах УПА". Це остаточно довело до шалу радянське керівництво.

За розпорядженням з Москви "пресечь антисоветскую деятельность" упівського художника для його розшуку було створено спеціальну міжобласну оперативну групу, очолену капітаном держбезпеки Борисом Стекляром, заступником начальника відділенння 2 відділу УМДБ Рівненської області.
Логотип-"шапка" одного з повстанських видань, виготовлений Хасевичем

Щоденно збиралися матеріали про Хасевича, численним стукачам обіцялися посади, нагороди, почесті, цілеспрямовано шукали місце його знаходження.
Ця наполеглива, цілеспрямована операція на його пошук і захоплення, щедрі нагороди облавникам, свідчать, що упівський графік високо цінувався совітами. Адже шукали його з усіма "почестями", як особливо небезпечного для влади.
Зусилля були затрачені чималі, а відкрити місце його сховку допоміг випадок - розшифрували документи, знайдені в одній із викритих на Рівненщині криївок, в одному з яких ішлося про заготівлю для художника необхідних для роботи 5 кілограмів паперу та вишневого дерева. Там було також названо місце знаходження однієї з останніх на Волині криївок - біля с. Сухівці, за 12 км від Клеваня у Рівненській області.

Уранці 4 березня 1952 року підрозділи МДБ оточили хутір, знайшли вхід до схрону. Про те, що було далі, пише полковник Євген Бондар у книжці «Чекісти розповідають», надрукованій видавництвом «Советская Россия» 1985 року. Ось уривок із цієї книжки: « - Виходьте! Інакше закидаємо гранатами! - крикнув капітан Б.Стекляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Жаль... Але його, капі-тана Стекляра, совість була чиста. Він дав «Зоту» і його охоронцям останню можливість зберегти своє життя. Чекіст дістав із сумки гранату РГД...» Читаємо далі: «Живих у бункері не виявилося. При світлі ліхтаря полковник Бондар та капітан Б.Стекляр побачили три трупи. У одного не було ноги - «Зот». Після операції чекісти привезли вбитих до Клеваня. Там вони два дні пролежали під дубом. Де поховали художника з'ясувати не вдалося. Йому тоді було 47 років ...
Сексоти допомогли відшукати криївку, але живим Хасевич не здався - застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями - В´ячеславом Антонюком - "Матвієм" та Антоном Мельничуком - "Гнатом", спаливши перед тим усі важливі документи.
Людина, яка не схилилася під тягарем життєвих випробувань, не була настільки впевненою в собі, щоб не боятися видати важливу інформацію на тортурах.
 Посмертне фото друкарської боївки, позначене кимось із архівістів радянських спецслужб цифрами. 1 - Ніл Хасевич – "Бей-Зот", 2 - В’ячеслав Антонюк – "Матвій", 3 - Антон Мельничук – "Гнат". Березень 1952 року.

Могили митця, як і двох побратимів, що розділили з ним смерть 4 березня 1952 р., і досі не знайдено. Тіла загиблих упівців, за давньою "пристрастю" енкаведистів до такого моторошного видовища, після трьох днів виставляння в Клевані для глуму, постраху та деморалізації населення вивезли в невідомому напрямі.
Зброєю Хасевича були олівець і різець, папір і дерево. І хоч він не очолював збройних формувань, не керував бойовими групами і операціями, його дуже шанували в УПА, максимально оберігали і навіть наполягали на відході на Захід, але він відмовився.
Була якась особлива сила духу, нескореності перипетіям життя і примхам долі в цього невисокого, з фізичними вадами чоловіка. Цією незламністю були пройняті його твори і через них сила передавалися іншим повстанцям. І при обшуках, захопленнях криївок роботи Ніла Хасевича вилучалися поруч із цінними документами - як особливо важливі і небезпечні.
У листопаді 1995-го з нагоди 90-річчя від Дня народження Ніла Хасевича на подвір'ї Дюксинської школи на Рівненщині відкрито пам'ятний знак, на якому відтворений автопортрет Ніла Хасевича. Його великі проникливі очі дивляться в душу кожного з нас. У Сухівцях на Рівненщині, де загинув патріот, земляки звели базальтову стелу як знак пам'яті і шани Нілу Хасевичу. На ній викарбувано тризуб і портрет графіка з написом: «Воля людині, воля народам! У п'ятидесяту річницю Української Повстанської Армії. На цьому місці 4.03.1952р. загинув художник Ніл Хасевич». Автор пам'ятного знака - відомий рівненський художник-графік Валерій Войтович.
Місце загибелі

Люди пам'ятають родину славного земляка. Троє синів диякона сільської церкви Антона Хасевича загинули за Україну. Анатолій і Ніл були в загонах УПА, а Федір - священик Української автокефальної церкви загинув вже по війні в засланні.
З нагоди 100-річчя з дня народження Ніла Хасевича в обласному центрі на мікрорайоні Північний в м. Рівне відкрито бронзове погруддя Нілу Хасевичу. Його автор - київський скульптор, член Національної спілки художників України Петро Глемязь.  Погруддя художника встановлено з ініціативи та за кошти МАУП. Частково до цього залучилася обласна організація Всеукраїнського об'єднання «Просвіта».
Життя Ніла Хасевича є взірцем патріотизму, незалежності духу, стоїцизму. Він творив попри всі перепони та негаразди, знаходив сили для боротьби. Про це говорять і його слова, написані майже перед загибеллю: « Я б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива...». Великий патріот, син України, він до кінця розділив тяжку долю її. Цьому жертовному служінню він підкорив своє фізичне й духовне життя і поклав його на вівтар волі та державної незалежності. Своїм місцем у визвольній боротьбі українського народу Ніл Антонович Хасевич прикрасив Олімп духовних борців того нелегкого часу.
Коротка хронологія життя Н. Хасевича
25 (12) листопада 1905 року народився в селі Дюксин Костопільського району на Рівненщині в родині диякона Антона Івановича та Феодотії Олексіївни.
1922 р. - потрапив в аварію, у результаті якої втратив ліву ногу.
1925 р. - навчання в Рівненській українській приватній гімназії.
1926 р. - засновник і багаторічний секретар мистецького гуртка «Спокій», до складу якого входили українські художники П.Магик, П.Андрусів, С.Жук та ін. (на початку 1939 року творчий колектив нараховував 64 члени).
1929 р. - склав екзамен за повний курс гімназії.
1930 р. - став студентом Академії мистецтв у Варшаві (викладач - провідний польський графік В.Скочиляс).
1930-ті роки - вступ до студентської організації «Українська громада». Знайомство зі Степаном Бандерою, Юрієм Липою, обрання до Проводу ОУН.
1931 р. - вміщення в «Українській Загальній Енциклопедії» (Львів - Станіслав - Коломия) статті про Ніла Хасевича.
1934 р., 17 лютого - склав іспит за курс ткацтва та килимарства в Варшавській Академії мистецтв.
1934 р. - участь у міжнародній виставці дереворитів у Варшаві.
1935 р., березень - делегат крайового з'їзду Волинського Українського Об'єднання (ВУО).
1935 - виконання екслібрису для посла польського сейму Степана Скрипника (згодом Патріарх УАПЦ Мстислав).
1936 р. - на Варшавській виставці його екслібриси були відзначені третьою премією.
1938 р. - виконання екслібриса для Андрія Лівицького, президента УНР в екзині.
1930-ті роки - виставки творів Н.Хасевича у Варшаві, Лос-Анджелесі, Берліні, Празі, Римі, Чикаго, Луцьку, Львові, Рівному, Нью-Йорку, інших містах світу.
1939 р. - вихід у Варшаві альбомів «Книжкові знаки Ніла Хасевича» (передмова Тадеуша Лєшнера), «Дереворити».
1941 р. - посада мирового судді в Деражному.
1941 - з серпня - робота в редакції газети «Волинь» у Рівному (редактор Улас Самчук);
1941, 1 вересня - публікація у № 1 газети «Волинь» статті «Про графіку», у № 2 - статті «Українське мистецтво»;
1941 р.- член комітету з відзначення 20 річниці розстріляних більшовиками 359 героїв визвольної боротьби України під с. Базар на Житомирщині.
1942 р. - перехід в ряди вояків УПА (псевдо «Бей-Зот», «Старий», «333»). Редагування видання «До зброї!», випуск «бофонів», листівок, створення так званої «ланки «Зота» - мистецької школи, яка об'єднувала талановиту молодь - вояків УПА.
1942-1952 рр. - член Крайової рефентури пропаганди на Північно-Західних українських землях.
1943-1944 рр. - створення графічного циклу «Волинь у боротьбі».
1944-1949 рр. - розробка композицій плакатів публіцистичного характеру «За Українську Самостійну Соборну Державу», «Воля Народам! Воля Людині!, «Слава Україні! Героям Слава!». Створення галереї портретів бійців і командирів УПА. Розробка карикатур на московський окупаційний режим та його комуністичних вождів.
1948 р. - нагородження Українською Головною Визвольною Радою Срібним Хрестом за заслуги.
1951 р., травень - при Рівненському облуправлінні МҐБ створено спеціальну оперативну групу для ліквідації художника Ніла Хасевича.
1952 р., 3-4 березня - героїчна загибель у нерівному бою з групою енкаведистів в с.Сухівці.
1952 - вихід у видавництві «Пролог» альбому «Графіка у бункерах УПА» (Нью-Йорк, США).
1980 р. - вміщення в «Енциклопедії Українознавства» статті про Ніла Хасевича (том 9, видавництво «Молоде Життя», 1980, с. 3572).
1992 р. - перевидання альбому «Книжкові знаки Ніла Хасевича» Волинським краєзнавчим музеєм (надруковано у Варшаві, Польща).
1992 р. - перевидання альбому «Графіка» Волинським краєзнавчим музеєм (надруковано в Любліні, Польща);
1995 - 13 жовтня - рішення Рівненського міськвиконкому № 5243-р про найменування однієї з вулиць обласного центру іменем Ніла Хасевича;
1995 - 18 жовтня - у с.Сухівці освячено пам'ятник (автор Валерій Войтович), споруджений на місці загибелі Ніла Хасевича.
1995 р. - вихід у світ документального публіцистичного кінофільму «Здобути чи не бути» (режисер Михайло Ткачук).
1995 р., листопад - урочисті збори-вечори в Сухівцях, Дюксині, Києві, присвячені 90-річчю від дня народження Ніла Хасевича;
1995 - 11 листопада - відкриття виставки в Рівненському краєзнавчому музеї «...Я б'юся різцем і долотом»;
1995 - 25 листопада - відкриття в Дюксині пам'ятного знаку, присвяченого Нілу Хасевичу.
2002 р., 3 березня - відкриття і освячення меморіальної дошки на вулиці ім. Ніла Хасевича в Рівному.
2005-2000 р. - спорудження, відкриття та освячення пам'ятника Нілу Хасевичу в Костополі (проект) та в Рівному (мікрорайон Північний).



 За матеріалами Ірини Єзерської, Гурія БУХАЛА
Ніл Хасевич:головний художник УПА Ніл Хасевич:головний художник УПА Reviewed by Василь Герей on 11:41:00 Rating: 5

Немає коментарів: