Володимир Самійленко: з Україною у серці

Його літературна праця не посідала в нашій уяві такого помітного місця, як Тараса Шевченка, Лесі Українки чи Івана Франка, хоча саме під впливом Шевченкових поезій він почав писати українською, знався з Лесею та її родиною, а Франко відгукувався про нього: «Се просто благотворно – смакувати духовні плоди такого поета».

Володимир Самійленко

Хтось досі пам’ятає «Колискову» з «Вечірньої казки» («Тихесенький вечір на землю спадає…»), а хтось неодмінно пригадає «Ельдорадо», що в 90-х лунало у виконанні культового тоді рок-гурту «Кому Вниз». Та й досі далеко не всім відомо, що тексти цих пісень належать перу видатного уродженця Полтавщини Володимира Самійленка.

Володимир Самійленко народився 3 лютого 1864 року в селі Великі Сорочинці. Його біографія нагадує сюжет романтичної драми: батько—поміщик Іван Лисевич, мати—колишня кріпачка Олександра Самійленко. Після народження сина Лисевич одружився з іншою, а хлопчика взяв на виховання приятель родини Олексій Трохимівський. Дитинство Володі минало на хуторі Михайлівна, де мати служила управителькою панського маєтку. Хлопець ріс серед природи, а його першим учителем став місцевий дяк.

Володимир Самійленко та Борис Грінченко, 1902

Згодом він навчався в Миргороді, а у 1875 році вступив до Полтавської гімназії. У дев’ятих класах, коли хлопець уже мав право обирати додаткові предмети, його пристрасть до літератури стала очевидною: Самійленко вивчав античну літературу, перекладав твори Вергілія, Горація, Овідія, а ще пробував писати власні вірші.

Після гімназії Володимир вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Це були роки формування не лише його літературного таланту, а й світогляду. Він долучився до літературно-мистецького гуртка «Плеяда», де познайомився з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком. Молодий Самійленко почав не лише писати власні поезії, а й активно перекладати світову класику українською мовою. Його заслуги в цій справі важко переоцінити: він переклав Данте, Бомарше, Мольєра, Беранже, а загалом за життя опанував дев’ять мов.

Щоправда, студентські роки були для нього не лише часом злетів. Самійленко мав проблеми зі здоров’ям, які постійно заважали йому працювати й навчатися. Через це він закінчив університет лише через шість років, у 1890-му.

У верхньому ряду стоять: Василь Степаненко, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко. Чернігів, садиба Коцюбинського, літо 1898 р

Самійленко почав писати ще під час навчання, але публікувати твори в Російській імперії було непросто. Його поезії часто забороняли через жорстку царську цензуру. Тому він співпрацював із галицькими виданнями—«Зорею», «Літературно-науковим вісником», «Правдою». У цих виданнях друкувалися його поезії, наповнені патріотизмом і любов’ю до України. Він писав про безправність українців у Російській імперії, про фальшивих патріотів, які кричать про любов до Батьківщини, але насправді не роблять нічого для її блага.

На відкритті пам’ятника Івану Котляревському у Полтаві. 1903. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко.

Одним із найпотужніших творів Самійленка стала поезія «Ельдорадо», де він із сарказмом висміяв тих, хто марить чужими землями, замість будувати власну державу. Саме цей твір у 1990-х отримав нове життя у виконанні рок-гурту «Кому Вниз». А ще є його поема «Українська мова», у якій поет порівнює рідну мову з діамантом, закликаючи берегти її.

Письменницька кар’єра не приносила Самійленку достатнього заробітку. Він змушений був працювати телеграфістом, редактором, нотаріусом, щоб утримувати сім’ю. У 1896 році він одружився з Ольгою Орешко-Якименко, і в них народилося четверо дітей. Але життя не було до нього милосердним: двоє синів померли ще в дитинстві, а після смерті дружини він втратив і двох доньок.

Фото, зроблене у Чернігові на початку 1900-х років, зберегло щасливу мить безтурботного дитинства донечок Володимира Івановича Оленки і Галинки.

У 1917 році Самійленко підтримав українську революцію й працював у різних міністерствах УНР. Але після поразки українських сил він, як і багато інших діячів, опинився у злиднях. Його здоров’я погіршилося, він бідував, намагався заробляти перекладами. Наприкінці життя хворого поета прихистила дружина колишнього редактора газети «Рада» Віра Матушевська.

Володимир Самійленко

Самійленко помер 12 серпня 1925 року в Боярці на Київщині. Йому було лише 61. Його похорон пройшов майже непомітно—на могилу прийшли одиниці. Але згодом це місце стало осередком пам’яті про одного з найяскравіших українських поетів кінця XIX—початку XX століття.