Степан Чарнецький: червона калина

Автор відомої пісні-гімну «Ой у лузі червона калина», яка стала символом незламності українців, народився 21 січня 1881 року в селі Шманьківці колишнього Чортківського повіту (нині Чортківський район Тернопільської області).

Мова піде про українського поета, перекладача, журналіста, фейлетоніста, театрально-музичного критика, актора, режисера, громадського діяча Степана Чарнецького.

Майбутній поет виховувався у сільській родині, був тринадцятою дитиною. Батько – парох Микола Чарнецький, помер під час епідемії тифу в травні 1882 року. Мати – Владислава Екгардт, з полонізованого німецького роду.

Поетові тоді навіть не сповнилося два з половиною рочки, його батько захворів на тиф і помер. Важка невиліковна недуга забрала не лише священика, а й троє його синів (Станіслав, Михайло і Володимир померли рік раніше батька, усі разом поховані на сільському цвинтарі у Шманьківцях). Сім’я Чарнецьких мала покинути сільське церковне проборство (службове і тимчасове господарство священнослужителя). Складно і нестерпно боляче було це зробити: жінка залишилася одна з десятком діточок. Життєві закони строгі, недарма в народі ходить прислів’я: „Дзвони дзвонять — священика хоронять, їмость з проборства гонять”.

„Не хилися, червона калино, Маєш білий цвіт. Не журися, славна Україно, Маєш вільний рід”

Після смерті батька хлопець разом з матір’ю перебираються до старшого сина Івана в місто Станіслав (нині Івано-Франківськ), де навчався в польській народній та реальній школі. Реальну школу закінчував уже у Львові, куди мати переїхала після трагічної загибелі старшого сина, і там 1901 року починає навчатися на інженерному факультеті Політехнічної школи.

Після її закінчення Степан Чарнецький працював деякий час за професією, але манія до творчості взяла своє.

Працював у Львові інженером у земській управі й крайовому відділі, помічником начальника залізничної дільниці, редактором часописів. Останнім місцем роботи була Львівська наукова бібліотека, де Степан Чарнецький був науковим співробітником у 1939-1941 роках.

Видав збірки поезій «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідем» (1920), прозових новел і фейлетонів, книги «Нарис історії українського театру в Галичині». Автор перекладів польською мовою творів українських авторів.

“Чарнецький шляхтич і козак в одній особі, дідич і бурлака. Петроній і богеміст. Любить поезію старих дворів і блеск заржавілих мечів, і сяйво театральних квінтетів. Поезію вбачає в тихій мовчанці вечірнього села і в бурхливім шумі міського полудня. Його обличчя дуже складне. Але воно всміхається в сторону, де видно красу руко–нерукотворну”, — писав романтичний портрет свого побратима Богдан Лепкий. Перу Степана Чарнецького належить на жаль, ще не до кінця досліджена літературно–мистецька спадщина, апогеєм якої став вічний твір „Ой у лузі червона калина” — одна з найпоширеніших і найулюбленіших пісень українського народу.

Як народилася «Ой у лузі червона калина»

Перший варіант пісні з’явився у 1914 році, слова і музику до неї написав Степан Чарнецький. Здійснивши постановку трагедії Василя Пачовського про гетьмана Петра Дорошенка «Сонце руїни», він був не вдоволений фінальною піснею-скаргою України «Чи я в лузі не калина була». Для оптимістичнішого фіналу Степан Миколайович вставив у драму народну пісню «Розлилися круті бережечки». Він дещо переробив у ній слова, щоб її текст краще вписувався у зміст вистави. Та останній куплет залишив без змін. Крім того, Степан Чарнецький доробив до пісні нову, споріднену з народною, мелодію.

Завдяки виставі пісня, а особливо її остання строфа «Ой у лузі…» стала відомою. Від акторів театру пісню сприйняла молодь. У серпні 1914 року в Стрию «Ой у лузі…» вперше почув чотар УСС Григорій Трух від стрільця Іваницького. Той її навчився від артистів львівського театру. Григорій Трух до першої строфи «Ой у лузі…» додав ще три, які й склали текст патріотичного гімну українських січових стрільців «Червона калина» («Ой, у лузі червона калина похилилася…»).Читайте нас на https://www.facebook.com/naskryzhalyah

24 серпня 1991 року в стінах Верховної ради України після проголошення Незалежності було виконано уривок пісні «А ми тую червону калину підіймемо».

Родинний будинок поета і фестиваль на його честь

Степан Чарнецький був одружений з Іриною Поповчак, мав двох доньок, покійних нині Олександру (Кучму) та Олену.

Рід Чарнецьких досі галузиться, адже на червонокалинівських фестинах 2019-го року вперше на шманьківську землю завітала правнучка великого поета Олеся Чайковська (з дому Кучма) разом з родиною. Досі вважалося, що рід Чарнецьких завершується внуком Юрієм Кучмою, який був сином доньки поета Олександри.

До наших днів в добротному стані зберігся родинний будинок поета в Шманьківцях, де народився Степан.

«До 1990 року про такого поета – ще й земляка у Шманьківцях не чули, навіть учителі місцевої школи. Хіба, може від тумівців (членів Товариства української мови) з Чортківського педагогічного училища, які навесні 1990 року приїхали, щоби посадити неподалік від церкви перші калинові кущі. Вони розповідали людям, що знали: «У вашому селі народився автор стрілецького гімну «Ой у лузі червона калина…», «Він син місцевого священника», «Він написав книжку про історію театру «Руська бесіда». Про Чарнецького-поета вони також нічого не чули… Згодом до тумівців долучилися інспектор районного відділу культури Галина Сушельницька, яка була родом зі Шманьківців. Але ще заскоро Шманьківцям було святкувати свою славу. Першим несміливим кроком була спроба місцевих вчителів увести «Червона калина» до репертуару шкільного хору «Забута пісня», який створено за директора Петра Захарчука в 1990 році. Вища влада не радила нам брати її до репертуару. Пісню довелося відкласти. Спочатку відновили Стрілецьку могилу…»

Але 26 травня 1991 року (за кілька місяців до проголошення Незалежності) у Шманьківцях відкрили пам’ятник Степану Чарнецькому. Під час фестивалю на стадіоні з червоними прапорами вперше замайоріли синьо-жовті прапори. Учасники свята на місці колишньої плебанії висадили 110 кущів калини – на ознаменування 110-ї річниці від дня народження поета. Тернопільський скульптор Іван Мулярчук довершував фігуру: чоловік піднімає гілки калини, що вінком сповили його постать.

У 1937–му Чарнецькі (Степан, його старша сестра Олена і молодша донька Леся) зачаділи у своєму львівському помешканні. Це досить серйозно відбилося на здоров’ї поета. Його творча й життєва енергія почала згасати… Помер Степан Чарнецький 1 жовтня 1944 року. Поховали великого поета і пісняра в одній могилі із своєю нещасною дружиною 3 жовтня на Личаківському цвинтарі .