Козацька культура:шляхи формування

Козацька культура як така виникла на основі культури народу Русі. З самого початку вона була опозиційною по відношенню до культурної експансії Речі Посполитої з її надзвичайно сильними польсько-католицькими впливами на русинський шляхетський стан, що XVI-XVII спричинило поступове розчинення руських магнатських родів, таких як Вишневецькі і Острозькі.

Проте, з успіхом національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького і формуванням нової, власне відтепер справді козацької політичної і економічної еліти (старшини), козацька культура вийшла з періоду православно-католицького протиборства і почала створювати самобутній православний культурний продукт.

Загальна характеристика культури козаків

Зважаючи на те, що в період козацької доби замовником і споживачем виступало саме козацтво, культура того часу являла собою точний відбиток душі цього волелюбного стану. Перебування на межі життя і смерті викликало потребу сакралізації оточуючого середовища, містичності, химерності. Цьому сприяла барвиста поведінка запорожців, що в той час були всенародними улюбленцями і об’єктом наслідування. Отож, до всенародних давніх, пишних, неперевершених гулянь додались козацькі вертепи-гульбища. Гуслярів і сурмачів змінили лірники, бандуристи і кобзарі.

Кобзарство взагалі можна вважати унікальним явищем козацької культури через їх поліфункціональність. Кобзарі, як правило, самі були вихідцями з козацького стану. Вони і поети, і літописці, могли розважити, вгамувати біль чудовими думами, могли й розносити вісті і законспіровані послання, викупати полонених і навіть підбурювати народ на повстання.

Виняткове місце у козацькому середовищі займали танці. Особливо козаки любили гопак, який був як чудовою розрадою, так і фізичним тренуванням. Були й інші танці, такі як «яструб», «повзунець» і багато інших.

Культура «елітарних кіл»

У XVII столітті козацтво, навіть керуючі ним представники, живуть за простонародними смаками. У старшинських садибах того часу, за історичними джерелами, є значна кількість ювелірних виробів, одяг, килими, дорогоцінний посуд. З творів мистецтва присутні лише ікони і портрети. Ситуація змінилась у XVIІІ столітті, коли верхівка Гетьманщини почала переймати загальноєвропейські аристократичні традиції. Старшинське середовище виявило чутливість до культурних новацій епохи. Це був розквіт так званого козацького бароко. Тоді ж музична культура, що була представлена в основному кобзарями і лірниками, була витіснена мережею церковних і приватних хорів.

Культура Запорізької Січі

Січ у своїх лавах, окрім українців мала представників багатьох інших народів ближнього і дальнього зарубіжжя. Кожен з них привніс свої певні риси і етнічні надбання у загальну культуру Запоріжжя. Це, на додачу до загальної сакралізації січового товариства через постійне ходження між життям і смертю, породило дивовижне культурне різноманіття, що несли з собою православні воїни – січові братчики.

Існувала певна невідповідність між умовно «материковою» Україною і Запоріжжям. Вона полягала у протиставленні першої як «цивілізованої», а другого як «дикого».  У думах і народних піснях України частим є опис товариства запорожця, яке складалось з коня, люльки і вітру степового. Січ, через свої вибрики і легковажне ставлення до життя і смерті подекуди сприймалась сучасниками як щось містичне, культурні надбання Запоріжжя часто були просто незрозумілими “не січовикам”.

Козацька культура мала колосальний вплив на збереження і розвиток українства як такого. Український народ, що на короткий період вирвався з тенет вікової неволі, могутнім творчим сплеском закарбував торжество свободи і власну удаль, яка відобразилась у дивовижній різноманітності і містичній глибині української козацької культури.

 Антон Волошин