Августин Волошин:приватне життя президента

Цей приватний бік життя Президента Карпатської України мало відомий. Попри те, що це була ключова постать першої половини ХХ століття на Закарпатті, знаний політичний і громадський діяч, депутат Чехословацького парламенту, керівник Християнсько-народної партії, видавець популярних газет, автор понад 40 книжок і підручників, директор учительської семінарії в Ужгороді, зрештою, прем’єр-міністр і Президент Карпатської України.  

Одружився майбутній священик Августин Волошин із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик. (До речі, вінчав її батьків не хто інший, як сам Духнович). Бог не дав подружжю Волошинів дітей. Тому воно взяло на свої плечі утримання цілого приватного сиротинця. Як тепер кажуть, дитячого будинку сімейного типу.

Єдиний син в сім’ї Івана та Емілії, де було ще 6 дочок. Для родини він просто Густі, а для інших – Августин Волошин, політичний та культурний діяч, президент Карпатської України. Але то все зовнішня сторона, а є ще інша, де він закоханий в свою дружину чоловік та батько 22 сиротам.

Вірною його супутницею по життю стала донька професора Ужгородської гімназії Ірина Петрик, яка приходилась далекою родичкою Олександра Духновича. Заручились вони в 1896, того ж року одружились. І цей союз був закріплений як на землі, так і на небі, як при житті, так і після смерті.

Августин Волошин з дружиною Іриною та дітьми

Августин Штефан описував її так: «Ця середнього росту, повної круглуватої постаті, каштанового волосся і бурих очей, лагідної і скромної вдачі, добра і ощадна господиня була гостинна і толерантна…». Крім цього, Ірина Іванівна була ще й достойною свого чоловіка. Вона підтримувала його у всіх його починаннях та й сама була активним громадським та освітнім діячем. Особливо допомагала жінкам, відстоювала їх права та інтереси. Разом з сестрою Августина Ольгою, відкрила «Маріанську конгрегацію греко-католицьких дівчат». Основною метою організації вважала полегшення життя жінки. Тут їх навчали грамоти, основам медицини та гігієни, а також догляду за дітьми. Але на цьому вона не зупинилась і вже 1921 року ініціювала створення «Жіночого Союзу», що проводив численні просвітницькі акції. Вона ж доклала зусиль до створення «Народної кухні Жіночого Союзу», яка провела більше 300 тисяч безкоштовних обідів для бідняків і це протягом лише 1932 – 1933 років.  

На жаль, родині Волошин не судилось мати власних дітей, тому всі свої зусилля вони поклали на розвиток громади. А своє щастя та сімейний затишок здобули в сиротинці, який родина організувала 1933 року у власному будинку по вулиці Ракоці (м. Ужгород). За допомогою сестер Василіанок, організували щось на зразок будинку сімейного типу, де проживало 22 дітей. Тут вони мали все найнеобхідніше, дах над головою, хліб насущний та любов двох батьків, Ірини та Августина. Кажуть, родина навіть організувала свій невеличкий оркестр та хор.

Премієр-міністер Авґустин Волошин прийшов додому на обід. Хуст, 27 січня 1939 року

Таку ідилію перервала трагічна смерть Ірини після двох днів хвороби та ускладнень від неї. Сумували за нею багато людей, своє співчуття навіть висловив Президент Чехії Т.Масарик. А найбільше тужив, звичайно, Августин, який розмістив некролог про смерть коханої в усіх газетах Чехословаччини до яких мав доступ. Беднажарова Тетяна в своїй книзі «Августин Волошин – державний діяч, педагог, мислитель» цитує його слова: «Перейнятий глибоким жалем та здаючись на св. волю Божу повідомляю, що найдорожча моя Дружина Ірина Волошинова рожд. Петрик на 59-ім році життя 40-ім супружжя, заосмотрена св. Тайнами по півночі дня 13-го березня 1936 р. упокоїлася в Господі. Похорон тлінних останків Дорогої мені Дружини відбудеться дня 15 березня по полудні о 16 год. В ужгородській греко-католицькій кафедральній церкві…». 

Він сам заповів поховати себе біля дружини (зараз це території Закарпатського музею народної архітектури та побуту). Але не судилось, бо свою смерть він знайшов у Лефортівській в’язниці в Москві. Де його тіло, досі невідомо. В 2014 році біля могили Ірини Петрик встановили 2 надгробки, її і Августина. Хоч так закохані разом, і, може, стало би доброю традицією приходити до них з квітами – в день закоханих чи в який інший день, для величання великого кохання великих людей.

Анастасія Бучук