Висока зоря Христини Алчевської

Вона забороняла вчителям одружуватися і народжувати дітей

"Кажуть, у кожної людини є свій пункт божевілля, – звертається Христина Алчевська у листі до Івана Франка 31 січня 1912 року. – Моїм пунктом була думка навчити грамоті якомога більше жінок. Мені здавалося завжди, що чоловік набагато щасливіший у цьому. Що ж стосує­ться жінки, то живуть упередження проти її освіти, починаючи з хати і закінчуючи палатами. Коли я була дитиною, для моїх братів запросили вчителя. Батько ж мій вважав абсолютно непотрібним вчити дівчинку грамоті. Поміж тим я так пристрасно хотіла бути освіченою, що навчилася читати, підслуховуючи під дверима уроки братів. І читала раніше і краще, аніж вони".

Мати Христини Алчевської

Христина Олексіївна саме відзначала 50-річчя своєї педагогічної та просвітницької діяльності. Першу недільну школу відкрила 13 травня 1862-го у Харкові. Тоді на українських землях у складі Російської імперії було більше сотні подібних закладів. У них навчалися діти і дорослі. Заняття відбувалися по неділях і у вихідні. Але до школи Алчевської приймали тільки дівчат і жінок – від 14 до 45 років.

Христина Алчевська

Христина Алчевська народилася 16 квітня 1841-го у Борзні – тепер райцентр Чернігівської області. Освіту здобула самотужки. 57 років свого життя присвятила безкоштовній освіті дітей і дорослих на Слобожанщині. В її недільній школі в Харкові загалом навчалися 17 тисяч учениць. 1889-го обрана віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Померла 27-го жовтня 1920 року в Харкові. Похована на міському цвинтарі

"Справа велася потай, крадькома від начальства. До того ж, недільні школи були під підозрою, на них лежала як би опала", – нотує вона у щоденнику. Вже через місяць міністерство внутрішніх справ забороняє ці навчальні заклади. Офіційна причина: "Ведеться навчання, спрямоване на розвінчування релігійних вірувань, поширення соціальних уявлень про право власності і навіть обурення державою".

Христина Алчевська переходить у підпілля. У власній квартирі приймає півсотні учениць кількома групами. Допомагають три вчительки. 14 липня 1864 року виходить нове "Положення про початкові училища". Недільні школи знову узаконені. Але до них ставлять суворі вимоги. ­Потрібно отримати купу дозволів від державних органів, обмежити програму викладання до Закону Божого, читання, письма, основ арифметики і малювання, уникати української мови. Алчевська продовжує працювати нелегально.

Кілька місяців викладає у школі Харківського товариства грамотності. Згадує той період: "Начальниця – жінка досить обмежена. Головною її турботою було питання: "Де поставити шафу?" Зібрання були нудними. Вчительки мовчали, начальниця говорила все, що збреде в голову. Склад вчительок не менш невдалий: одна вчила тільки у рукавичках і під вуаллю, інша працювала лише заради своїх дітей, третя дозволила собі обізвати учениць "дурепами". Все це мені боліло, але старалася не падати духом. Після зібрання, на якому один педагог висловився про непридатність жінок-викладачів і про необхідність їх заміни учнями педкурсів, я відповіла: ми створимо школу і докажемо, що жінка здатна працювати".

Вона екстерном складає в Петербурзькому університеті іспити з російської мови, Закону Божого та арифметики. Отримує диплом із правом викладання. 22 березня 1870 року в будинку міського парафіяльного училища відкриває приватну жіночу недільну школу.

Учителі працюють тут безкоштовно. Більше того, щороку платять внески на утримання закладу. Учениць ділять на три групи: малолітні – 10–12 років, підлітки 13–15 років, дорослі – 16 і старші. Вчаться по неділях і вихідних з 10:00 до 14:00. Навчальний рік триває 30–35 днів. Окрім офіційно дозволених предметів, викладають українську історію, географію, фізику, хімію, природознавство, гігієну, правознавство. Влаштовують походи в театр і прогулянки за місто.

1896-го недільна школа отримує приміщення – вісім кімнат, великий зал, кімнати для музею і бібліотеки. Будинок власним коштом зводить сім'я Алчевських.

"Погода відіграє важливу роль у роботі нашої недільної школи, – пише Христина Олексіївна. – Падає дощ – і не дораховуєшся 15–20 учениць. Одних не пустила мамуня, бо черевиків немає. Інших – бо черевики нові і жаль взувати їх на болото".

– У мене є наречений. Не хоче женитися, якщо буду неграмотна. Може, вивчите мене місяців зо два, – звертається дівчина-підліток.

Іншим разом приходить кухарка з п'ятьма дітьми. Просить взяти на навчання найменшу дівчинку.

– Чому не віддасте її у звичайну школу? – запитує вчителька.

– 2 рублі отримую в місяць, – відповідає кухарка. – На взуття не вистачає. А вона – сирота. Моя покійна дочка її залишила, а батько бозна-де.

Заняття часто проводять як бесіду. Короткий перелік тем: від чого вогко у приміщенні. Догляд за шкірою. Гігієна зубів і волосся. Гігієна новонародженого, шкідливість сповивання, чим можна замінити молоко матері. Перша допомога при обмороженнях, опіках, вивихах, переломах, утопленнях, як правильно робити штучне дихання.

"Від Фінляндії до Владивостока і від Архангельська до Ашхабада надходили до неї листи з проханням про настанови щодо влаштування та ведення недільних шкіл", – пише про заклад Христини Алчевської журнал "Русская школа".

1876 року виходить Емський указ, що забороняє навчання українською. Школа Алчевської змушена повністю перейти на російську мову викладання. Однак регулярно влаштовують "Українські празники". На них співають народні пісні, декламують вірші. Дівчата надівають вишиті плахти, вінки з польових квітів.

На Всесвітній виставці в Парижі 1889-го заклад Алчевської представлений окремою вітриною. Головний експонат – книжка "Що читати народові?" Тут вміщено 4 тис. рецензій 80 авторів. Сама Христина Олексіївна підготувала 1150 анотацій.

"Переходячи з однієї великої палати в іншу, я відчула накінець запах водки і шкіри, – згадує перебування на виставці. – Мені повідомили, що ми дійшли до російського відділу. Запах шкіри йшов від сап'янових зразків і взуття, розміщених симетрично у вітринах. Запах же водки я відчула при розмові з російським експонентом з одутлою п'яною фізіономією і виряченими очима. Поряд із ним був схожий персонаж, але з манерами військового, гульвіси-мученика. На моє питання, чим він займався в минулому і яка його спеціальність, він відповідав трагічно з жестами вуличного актора: "Вбивав людей". Спершу не зрозуміла, в чому справа. Потім виявилося, що він був ополченцем під час останньої війни".

1878 року Олексій, чоловік Христини Алчевської, купує велике помістя у селі Олексіївка Катеринославської губернії – тепер Луганська область. Їздять сюди щоліта. Будинок прикрашають образами з лампадками, лубочними картинами, писанками, вишитими рушниками. Гуляють удвох садком і часто співають: "Котилися вози з гори".

"Сільські баби влаштували нам овацію, – згадує Алчевська перший візит до Олексіївки. – Цілий натовп завалив у наш двір з курми, яйцями, привітаннями. Я вийшла на ґанок і мовчки низько вклонилася цьому натовпові. Мені хотілося сказати: "Пробачте мене за моє щастя, за безтурботне життя, за моє сите задоволення, пробачте нещасні, знедолені, голодні, неграмотні".

Якось до помешкання Алчевських приходить кравець – аби зняти мірки з сина господарів Миколи. Між іншим скаржиться:

– І в мене такий хлопчик. Так хоче вчитися, але ніде школи немає.

Христина Олексіївна пропонує позайматися з малим. За ним потяглися й інші діти з села – "Лукаші, Марусі, Мануїли". Оскільки офіційного дозволу викладати жінка не має, місцевий священик пише донос. Поліція відкриває кримінальну справу. Вимагають принести довідку з Харкова про "гарну поведінку". Далі – документально підтвердити російське громадянство і православне віросповідання.

Через місяць училищна рада Катеринослава дозволяє Алчевській відкрити в Олексіївці однокласну земську школу. Вона стає її попечителькою. Викладачам забороняє одружуватися і народжувати дітей.

Стеження за школою не припиняють. Додому навідуються слідчі. Періодично допитують учнів. 30 квітня 1888-го двоє жандармів і поліцейський наглядач обшукують квартиру одного з викладачів – Бориса Грінченка. Його підозрюють у сепаратизмі: порушував заборону викладання українською, тримав удома українські книжки і журнали. Його арештовують і доправляють до Катеринослава. Завдяки скаргам Алчевської Грінченка поновлюють на посаді. Через три роки він захворів: мучив кривавий кашель і втрата голосу. Христина Олексіївна пропонувала йому 100 рублів, щоб міг купити корову, поїхати на відпочинок у Крим. Відмовився.

Пізніше Грінченко напише про начальницю у "Листах з України Наддніпрянської", які опублікує чернівецька газета "Буковина": "30 років уже минуло, як зреклася вона свого рідного краю і працює, щоб змоскалити наш народ. Вона заводить московські школи на Вкраїні, читає та розповсюджує московські книжки поміж українським народом і доводить у своїх писаннях, що сей народ чудово розуміє всю московську літературу по-московському. Вона 30 років деморалізувала народ і, думаючи, що служить просвіті, послужила темній темряві, послужила ідеї пожирання меншого більшим. Та й не самий народ вона деморалізувала: погані приклади деморалізують й інтелігенцію. Христина Алчевська давала поганий приклад, бо її вчинок був – ренегатство, зрада".

Після банкрутства Олексій Алчевський кинувся під потяг

Дівоче прізвище Христини Алчевської – Журавльова. Батько – викладач міського училища. З майбутнім чоловіком – на п'ять років старшим Олексієм Алчевським – познайомилася на прийомі у Курську. Христина декламувала там власні твори. Їхнє листування у віршах триває два роки. Вінчаються у Курську 1862-го.

Перший бізнес чоловіка – чайна фірма. Пізніше передасть управління ним Христині. Вона згадує: "Білий дерев'яний прилавок був обтягнутий вишуканою клейонкою. У дешеві рами шафи вставлені великі шиби. Фунти, півфунти і четвертинки чаю красувалися у вишуканих обгортках на вікні. Два маленькі гарненькі хлопчики – мої помічники в торгівлі – одягнуті в поетичні малоросійські костюми. На прилавку розкладені нові газети й журнали. При магазині була невелика затишна кімнатка, в якій вічно шумів непогасний самовар і велися дружні бесіди у хвилини відпочинку".

Алчевський засновує перший на території України банк комерційного кредиту. Його обирають головою Харківського біржового комітету. Він скуповує земельні володіння. Дуже скоро у його власності – половина Катеринославської губернії. Створює Донецько-­Юріївське металургійне товариство і гірничопромислове товариство. Наприкінці ХІХ ст. статки Олексія Алчевського становлять 30 млн руб. Для порівняння: на будівництво приміщення для школи дружини він витратив 50 тис. руб.

Олексій підтримує усі починання Христини. Фінансує недільну школу, видає "метелики" – маленькі книжечки з творами українських письменників. У рідних Сумах відкриває жіночу недільну школу та публічну бібліотеку. Будує церкви, лікарні, школи. Перший на території України пам'ятник Тарасу Шевченку з'явився 1899 року в маєтку Алчевських у Харкові.

Через активну громадську роботу Христині дорікають: занедбала власних дітей, скинула все на няньку Галину. Алчевська відповідає листом: "Подивіться на моїх дітей: здорових, веселих, в яких розвинута правдивість, доброта, взаємна любов і довіра. Мій син Мітя просить замість іграшок на іменини, щоб я вчила його весь день. Це не скаже дитина матері, яка його закинула".

1900-го в Російській імперії починається економічна криза. Банк Алчевського банкрутує. Він просить у міністра фінансів Сергія Вітте про державні замовлення. Той відмовляє. 7 травня 1901 року Олексій кинувся під потяг на вокзалі в Санкт-Петербурзі. За кілька місяців французи і бельгійці скупили всі акції його підприємств.

Марта ГАВРИШКО