Три кохання Михайла Булгакова

Осінь-зима 1912-1913 рр. Вони були молодими, безтурботними, закоханими. Він – студент-медик Київського університету, який через шалене кохання пропустив майже рік навчання – довелося ще раз проходити той самий курс. Вона – щойно закінчила Саратовську жіночу гімназію, попрацювала в жіночому училищі класною дамою (на чому наполягав її батько) і мріяла про переїзд до Києва, щоб бути ближче до нього. Перешкоди до зустрічей загострювали роман. А зав’язалася ця романтична історія ще влітку 1908 року.

ПЕРШЕ КОХАННЯ

До Києва приїхала саратовська гімназистка Тетяна Лаппа, донька тамтешнього податкового інспектора. Зупинилася Тася у своїх родичів – бабусі та тітки С.М. Давидович. Софія Миколаївна товаришувала з Варварою Михайлівною Булгаковою, матір’ю Михайла. „Цей хлопчик покаже тобі Київ”, - сказали старші. Дружба Тасі та Михайла почалася з прогулянок Києвом. Через багато років Тетяна Миколаївна згадувала той далекий і щасливий час: „Гуляли майже самі; були в Києво-Печерській лаврі. Потім листувалися. Я повинна була приїхати на Різдво, але батьки чомусь не пустили... А в цей час Михайлів друг Саша Гдешинський надіслав телеграму: „Телеграфуйте обманом приїзд Миша стріляється”. Батько склав телеграму і відіслав у листі до сестри: „Передай телеграму своїй приятельці Варі”...Приїхала я до Києва лише у 1911 році...”

Михайло з Тасею майже не розлучалися: ходили в театр, „Фауста” слухали, певно, разів з десять... Мати Михайла викликала дівчину до себе: „Не одружуйтеся, йому ще рано”. Проте вони все-таки повінчалися у квітні 1913 року. Вінчав їх у церкві Миколи Доброго на Подолі священик Олександр Глаголєв, близький друг родини Булгакових.

Фати у нареченої не було, вінчальної сукні теж – кудись поділися всі гроші, що прислав їй батько. (Тетяна Миколаївна розповідала, що гроші були витрачені на лікарське втручання – мати Михайла, напевно, здогадувалася, наскільки далеко зайшли стосунки Тасі та Михайла). Із Саратова на вінчання приїхала мама нареченої і жахнулася. У Тасі була полотняна спідниця в складки, довелося купити їй блузку...

ВИПРОБУВАННЯ

Навесні 1916р. Михайло складав прискорені випускні іспити і, не очікуючи отримання диплома, добровольцем Червоного Хреста виїхав на Північно-Західний фронт – у Кам’янець-Подільський військовий госпіталь. Слідом за чоловіком вирушила Тетяна Миколаївна – сестра милосердя. У червні, під час Брусиловського прориву російських військ, фронт просунувся далеко на захід, і Михайло Булгаков разом з госпіталем опинився на початку червня у Чернівцях. „В Чернівцях у шпиталі я працювала сестрою, тримала ноги, які Миша ампутував. – згадувала Тетяна Миколаївна. - Перший раз стало недобре, потім нічого... Він був там хірургом, весь час робив ампутації... Дуже втомлювався після шпиталю, приходив – лягав, читав. У боях він не брав участі”.

Несподівано Михайла викликали до Москви і за новим призначенням направили до Смоленської губернії – у глухе село Нікольське. Саме там Михайло важко захворів. Відсмоктуючи через трубку дифтерійні плівки з горла хворої дитини, Булгаков випадково інфікувався й змушений був ввести собі протидифтерійну сироватку, від чого почалася сверблячка, з’явився сип, набрякло обличчя. Від болю він не міг спати й попросив увести йому морфій. На другий і третій день те саме. Повторення ін’єкцій протягом кількох днів призвело до ефекту, який він, медик, не передбачив через тяжкий фізичний стан: виникло звикання. Хвороба розвивалася. Тася цілими днями ревіла. Вона знову завагітніла; чоловік сказав: „Якщо хочеш – народжуй, тоді залишишся в земстві”. Він не забороняв – але й не хотів дітей. Крім того, боявся, що дитина народиться хворою.

ОМРІЯНИЙ КИЇВ

Нарешті, віддавши два роки каторжній праці, 26-річний лікар та його дружина, опинилися в Києві, не здогадуючись, наскільки серйозніші труднощі за ті, які вони пережили, очікують їх попереду.

Йшов березень 1918 року. Стан Булгакова був важким – після невдалих спроб вилікуватися. Його муки спостерігала у всіх деталях лише дружина. „Коли ми приїхали – він пластом лежав... І все просив, вмовляв: ”Ти мене до лікарні не віддавай!” Став пити опій прямо з пляшечки. Тася хотіла піти від нього, але пожаліла. Він посилав її до аптеки за новими порціями – вона завзято стала відмовляти йому в морфії; повертаючись, казала, що не дали. Страх розголосу, жах перед безпросвітним майбутнім, зрозумілим йому, як лікарю, - все це допомагало на якийсь час, але потім він втрачав самовладання. Одного разу, розповідала Тетяна Миколаївна, кинув у неї гарячий примус, іншого разу – цілився з браунінга. Його молодші брати вбігли та вибили у нього з рук браунінг, не розуміючи, в чому річ. Звичайно, Булгаков не вистрелив би, просто погрожував...Він мучився. Тася жаліла його. Саме їй він мав завдячити одужанням. Тася стала обманювати чоловіка, упорскувати дистильовану воду замість морфію; терпіла його докори, приступи депресії. Поступово сталося майже неможливе - цілковите відвикання. Як лікар, він, безумовно, добре розумів, що те, що сталося, майже чудо.

Стосунки Михайла з Тасею ускладнилися. Тетяна Миколаївна розповідала, як на Великдень, у 1918 або 1919 році, чоловік її „запізнився до заутрені. Тинявся десь і прийшов вже до Варвари Михайлівни” (у матері, яка жила зі своїм другим чоловіком окремо – напроти Андріївської церкви, - збиралися діти одразу після заутрені). „І він сказав: - Ну, мене за тебе Бог покарає. – Він часто потім це повторював”.

Згодом був Кавказ, де Михайло захворів на тиф. Він втрачав свідомість, терпів неймовірний біль. Потім часто дорікав Тасі: „Ти – слабка жінка, не могла мене вивезти!” (в еміграцію – авт.). Одужав. Жили в основному на Тасин золотий ланцюжок – відрубували по шматочках й продавали. Продали й обручки, які замовляли в свій час у найкращій ювелірній майстерні Києва - у Маршака. На внутрішньому боці обручок були написи: на її - „Михайло Булгаков”, дата весілля, а на його: „Тетяна Булгакова”. Відтоді Булгаков назавжди залишає медицину.

МОСКВА

Тася опинилася в Москві – без грошей, без речей (валізу вкрали), без надії на зустріч з чоловіком. Через якийсь час туди приїхав і Михайло, якому не вдалося емігрувати. Починався новий період їхнього життя. Найскладніший. Точилася жорстка боротьба за виживання, за шматок хліба та житло. 9 лютого 1922 року Булгаков записує в щоденнику: „Йде найчорніший період мого життя. Ми з дружиною голодуємо. Довелося взяти у дядька трохи борошна, олії та картоплі... Оббігав усю Москву – нема місця. Валянки розсипалися”. Бувало, що по 3 дні зовсім нічого не їли. Продавати вже було нічого. Тася просто лежала - у неї було гостре недокрів’я.

Михайло влаштувався до редакції газети „Гудок”. Тася залишалася вдома, готувала на маленькій залізній пічці (він вважав, що дружина нічим не повинна займатися – лише бути при чоловікові). Згодом з’явилася квартира, відродилася домашня бібліотека – Пушкін, Лермонтов, Толстой, Чехов, улюблений Гоголь тощо. Булгаков увійшов до московських літературних кіл. Одного разу він прийшов додому з пляшкою шампанського: „Розстанемося?” Ці слова ніби впали з небес і розбилися як кришталева ваза. Чим могла заперечити Тася? „Я ж лише прала, готувала, продавала речі на ринку. Він всюди ходив, а я вдома сиділа”. Вони розлучилися в квітні 1924 р. Михайло сказав: „Знаєш, мені зручно – казати, що я неодружений. А ти не хвилюйся – все залишається як було. Розлучимось формально”. – „Значить, я знову Лаппа?” – запитала Тася. „Так, а я Булгаков”. Вони продовжували жити на Великій Садовій. У листопаді Михайло переїхав від Тасі. Вона весь час лежала, з нею діялося щось дивне  - здавалося, що у неї розрослося чоло й уходить кудись далеко-далеко. Було тяжко на душі.

Тетяна Миколаївна залишилася не просто сама, а без професії й навіть без профспілкової книжки. Незабаром опинилася у скруті – навіть за епізодичної підтримки Булгакова.

Згодом Тетяна Лаппа вийшла заміж вдруге за давнього знайомого Давида Кісельгофа, взяла його прізвище й уїхала з ним з Москви – назавжди.

ЛЮБОВ БЄЛОЗЕРСЬКА

На відміну від Тетяни, Любов Бєлозерська, нове кохання Булгакова, жваво цікавилася літературою. Вони й зустрілися на зборах „смєновєховцев”. Чудова співрозмовниця призналася, що давно звернула увагу на незвично свіжу мову, майстерність діалогу й легкий безпосередній гумор Булгакова. 30 квітня 1925 року Булгаков реєструє шлюб з Л.Є.Бєлозерською. Жили весело. Любочка була жвавою, неординарною; друзі її любили.

На початку 1930-х років настає важкий період у житті Булгакова. Недомагання, крайня перевтома. А головне – невизначеність становища як драматурга. Жодна з його п’єс не йшла. Жодного рядка не з’явилося друком. За кордон, про який він так мріяв („письменник повинен бачити світ”, інакше йому прищеплюється психологія ув’язненого), не випускали. І сімейне життя розповзалося.

Любов Євгенівна захоплювалася їздою верхи, потім автомобілями, в помешканні товклися непотрібні люди. Телефон висів над письмовим столом Булгакова, і дружина весь час весело спілкувалася з подругами. Одного разу він сказав їй: „Любо, так неможливо, адже я працюю!” І вона відповіла безтурботно: „Нічого, ти не Достоєвський!” Він зблід. Ніколи не міг вибачити цього Любі. Життя у будинку на Пироговській і справді йшло під знаком слів: „Ти не Достоєвський!” Не відомо, чи високо Люба цінила талант чоловіка, у всякому разі, його життя не було в центрі її уваги. Те, що не так давно було миле й добре, стало раптово немилим і обридливим. Задуматися було над чим.

Любов Євгенівна спокійно і навіть дружньо зустріла звістку, що Булгаков вирішив одружитися з Оленою Сергіївною Шиловською (Люба й Олена дружили). Вона знала про їхні стосунки, а в той час була зайнята своєю романтичною історією. Люба лише сказала: „Але я буду жити з вами”. На що Олена Сергіївна відповіла: „Ну, звичайно, Любочко!” Однак потім, за спогадами Олени Сергіївни, Любов Євгенівна стала наговорювати на Булгакова. І тоді вирішили купити Любі однокімнатну холостяцьку квартирку – там же, через стіну. 3 жовтня 1932 року був розірваний шлюб Булгакова з Любов’ю Євгенівною, а 4-го зареєстрований шлюб з Оленою Сергіївною.

МУЗО, МУЗО МОЯ...

28 лютого 1929 року, на масляну, в одному з московських домів Булгакови познайомилися з Оленою Сергіївною Шиловською, дружиною видатного військового начальника Є.А.Шиловського. 

Вона стала відвідувати Булгакових, подружилася з Любою. Скоро у неї з Булгаковим зав’язався таємний роман. 28 листопада на машинописному примірнику „Мертвих душ” Булгаков писав: „Знавцеві Гоголя Лені Сергіївні! Моєму другові в пам’ять тих днів, коли „жахливі люди” мучилися над цим примірником!” З цього напису очевидно, наскільки близькою була Олена Сергіївна Шиловська до його літературної праці, помітна її роль ще в одному написі на паризькому виданні роману – 5 лютого 1931 р.: „Музо, музо моя, о лукава Талія!”(рядки з куплетів Мольєра в першому акті п’єси).

У лютому 1931 року чоловік Олени Сергіївни розкрив стосунки дружини з Булгаковим. Шиловський оголосив, що дітей не віддасть. Олена Сергіївна дала слово не шукати з Булгаковим зустрічей, не підходити до телефону. Близько року закохані не бачилися й не розмовляли по телефону. Булгаков важко переживав незворотну втрату. Вперше після 15 місяців розлуки вони зустрілися в ресторані „Метрополь”, на людях, за посередництва Ф.М. Михальського, давнього друга Олени Сергіївни. Обом стало зрозуміло, як і раніше, вони люблять одне одного.

Олена Сергіївна поїхала з дітьми в Лебедянь. Вона довго думала і нарешті написала чоловікові листа: „Відпусти мене!” Прийшла відповідь. Шиловський писав: „Я ставився до тебе як до дитини, був неправий...” Він відпускав її. В іншому листі Шиловського була приписка для Булгакова: „Михайло Афанасовичу, те, що я роблю, я роблю не для вас, а для Олени Сергіївни”. Булгаков, прочитавши, зблід. Все наступне життя це ляпасом горіло на його обличчі. На вимогу Шиловського, Булгаков прийшов для останньої розмови. Олені Сергіївні заборонили бути там. Під час розмови Шиловський, не стримавшись, вихопив пістолет. Булгаков тихо сказав: „Ви ж не будете стріляти в беззбройного? Дуель – будь ласка!”

 Старший син Олени Сергіївни десятирічний Євген залишився з батьком, молодшого п’ятирічного Сергія Олена Сергіївна забрала з собою на Пироговську. Михайло Афанасович дуже полюбив Сергійка. Багато часу проводив з дитиною, виховував у ньму сміливість, винахідливість...

Закінчувався 1932 рік. Поруч була кохана; у МХАТі йшли репетиції п’єси „Мольєр”, у яких Булгаков брав участь. Можна було сподіватися на краще. Навесні наступного року Булгаков офіційно передовірив ведення всіх своїх видавничих справ Олені Сергіївні. Це було в його житті вперше й дуже йому подобалося. Крім того, Олена Сергіївна від 1 вересня, у річницю зустрічі з Булгаковим після розлуки, починає записи у щоденнику – про це попросив Михайло Афанасович. Олена Сергіївна стала фіксувати у своєму щоденнику поточні літературні заняття, творчі плани чоловіка, його ділові зустрічі, іноді – короткий зміст розмов, ставлення письменника до деяких суспільних, літературних і театральних подій – скупо й стримано. Восени 1939 року Булгаков став швидко втрачати зір, боявся ходити один. Діагноз лікарів був невтішний: гіпертонічний нефросклероз(хвороба, від якої на 48-му році помер його батько). Коли вони ще вирішили одружитися, Булгаков сказав їй: „Я буду помирати тяжко. Ти обіцяєш, що не віддаш мене до лікарні?” Вона пообіцяла. Любила його так сильно, що це не схоже було на звичайне поняття кохання між подружжям. „Я його ні віддам, - казала, - я його вирву для життя”.

Михайло Булгаков помер 10 березня 1940 р. за двадцять хвилин до п’ятої  (того ж дня 1937 року в Парижі помер його близький друг Є.І. Замятін). Після сильних мук, які він терпів останнім часом. „Коли він вже помер, - розповідала Олена Сергіївна, - очі його раптом широко розплющилися – і світло, світло лилося з них. Він дивився прямо й вгору перед собою і бачив, щось бачив, я впевнена...”

Булгаков:відоме та невідоме

Інна Савік(ХайВей)