Українські вожді Кремля

Відомим парадоксом російської історії є той факт, що дуже часто на чолі цієї великої держави були люди, які не були представниками титульної нації, етнічними росіянами, і саме з їхніми іменами пов’язані найпомітніші сторінки історії цієї країни.

З цього, по суті, і розпочинається історія російської державності за розповіддю літописця – з того, що у 862-му році мешканці російського Новгорода покликали до себе на княжіння чужих, варязьких князів зі Скандинавії. «Земля наша розкішна і багата, а порядку в ній немає. Прийдіть княжити і володіти нами», - з цих слів саме і розпочинається російська історія.

Перші російські князі та царі пишалися тим, що ведуть свій родовід від варязького Рюрика. Так само царі і імператори з династії Романових пишалися тим, що їхнім предком був міфічний виходець із німецької Пруссії у 14-му ст. А після того, як у 1762-му році російський престол зайняла природна німкеня Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург, яку росіяни знають під іменем імператриці Катерини Великої, до самої революції 1917-го року на російському троні сиділи етнічні німці, і навіть сама династія офіційно іменувалася у цей час Гольштейн-Готторп-Романовською. 

Романови:афери і таємниці походження роду

Усі російські імператори у 19-му ст. одружувалися з німецькими принцесами (тільки Олександр ІІІ узяв за себе датчанку), і таким чином останній російський імператор Микола ІІ етнічно був справжнім германцем, а не слов’янином, і обличчям дуже походив на своїх кузенів, англійського короля і німецького імператора.

Так само і володарів комуністичної Росії важко було назвати справжніми росіянами. У жилах Володимира Ульянова-Леніна текла калмицька, шведська, німецька, єврейська кров. Йосиф Сталін був чи то грузином, чи то осетином. Після ж його смерті у 1953-му році влада у Радянському Союзі довго була в руках людей, так чи інше пов’язаних з Україною. Етнічними українцями з російської діаспори були Костянтин Черненко і Михайло Горбачов. Безпосереднє відношення до Східної Слобожанщини мали два наступні після Сталіна керівники СРСР – Микита Хрущов і Леонід Брежнєв. Саме вони залишилися у післявоєнній історії Радянського Союзу як найхаризматичніші лідери своєї доби.

Молодий Хрущов

Українська Вікіпедія так пише про дитячі роки Микити Хрущова: «Народився у селі Калинівка Курської губернії (тепер Курська область) в селянській родині. Його батько Сергій Никанорович та дід Никанор Сергійович були селянами. Будучи підлітком, Микита працював підпаском — пас овець, телят. В 1908-му році, коли Микиті минуло 14, його сім'я переїхала на Успенський рудник, недалеко від Юзівки [сучасний Донецьк] - робітничого селища з населенням 40 тисяч людей, однією лікарнею та десятками винних та пивних лавок. Микита знову найнявся пасти корів, чистив котли на шахтах. Потім був взятий учнем слюсаря, допомагав ремонтувати шахтарське обладнання».

Отже, народився Микита Хрущов 15 квітня 1894-го року на Східній Слобожанщині, у селі Калинівці Дмитрівського повіту Курської губернії, що знаходиться тепер у Хомутівському районі Курської області, біля самого кордону з Сумською областю України, в селянській українській родині. В дитинстві був пастухом, за що недоброзичливці, вже в ті роки, як став він на чолі Радянського Союзу, називали його потайки «курським свинопасом». Стрімка партійна кар’єра розпочалася для Хрущова під час навчання у Промисловій Академії в Москві, адже навчався він в одній групі з Надією Алілуєвою, дружиною Йосифа Сталіна, входив до кола її обраних друзів, і нерідко бував у квартирі Сталіних в Кремлі, де і був помічений радянським вождем. Сталін високо оцінив здібності Хрущова, і незабаром той очолив Московський комітет більшовицької партії, а 1938-го року був призначений на посаду Першого секретаря ЦК Комуністичної партії України, та очолював Українську РСР аж до 1949-го року. Хрущов став першим комуністичним керівником України, починаючи з 1917-го року, українцем за національністю (до Хрущова на чолі УРСР були Юрій П'ятаков, Серафима Гопнер, Еммануїл Квірінґ, Станіслав Косіор, В’ячеслав Молотов, Фелікс Кон, Дмитро Мануїльський, Лазар Каганович).

Керування Хрущовим Україною припало на важкі роки репресій та Другої Світової війни. Але саме в ті роки Східна Україна об’єдналася з Західною – до складу УРСР увійшли Галичина, Буковина, Закарпаття. Саме за Хрущова у Києві було побудовано новий стадіон, на якому грало в футбол київське «Динамо», і який до 1962-го року називався Республіканським стадіоном імені Микити Хрущова. Коли ж, після смерті Сталіна, Хрущов очолив усю Радянську державу, українська тема набула в СРСР особливого змісту. В усіх містах Радянського Союзу по радіо звучали українські пісні, найбільші кіностудії країни знімали фільми про українців (наприклад «Максим Перепелиця» на «Ленфільмі», з Леонідом Биковим у головній ролі). А до складу УРСР увійшла Кримська область.

Навіть на чолі великої держави не забував Микита Хрущов про своє українське походження. Улюбленим його одягом залишалась українська вишивана сорочка, яку він не соромився одягати навіть на зустрічах з керівниками інших держав. Не забував керівник Радянського Союзу і про свою малу батьківщину – неподалік від рідної Калинівки пройшла нова велика автомагістраль Москва-Київ, і таким чином односельці Хрущова прилучилися до благ тодішньої цивілізації. Шанують Хрущова у рідному селі і зараз. 2009-го року там було відкрито пам’ятник Хрущову.

Цікаво, що дружина Хрущова, Ніна Кухарчук, теж була етнічною українкою. А народилася вона у селі Василеві Холмської губернії, та потрапила на Східну Україну тільки в роки Першої Світової війни. Таким чином у родині Хрущових Східна Україна теж об’єдналася з Західною, бо були вони обидва представниками найвіддаленіших один від одного куточків української етнічної землі, що знаходяться зараз за межами незалежної Української держави – Східної Слобожанщини (Росія) і Холмщини (Польща). 1929-го року у подружжя Хрущових у Києві народилася донька, яку вони назвали Радою, на честь Радянської України.

Пам’ятник Хрущову у Калинівці.

Слід відмітити і своєрідний гумор Микити Хрущова, у якому багато-хто вбачав українське коріння. От декілька прикладів хрущовських жартів:

Про канцлера Німеччини: «Мы никогда не примем Аденауэра как представителя Германии. Если снять с него штаны и посмотреть на его задницу, то можно убедиться, что Германия разделена. А если взглянуть на него спереди, то можно убедиться в том, что Германия никогда не поднимется».

Хрущов в українській вишиванці читає «Правду».

Одного американського сенатора, який йому сподобався, Хрущов запитав: «Откуда вы?» - «Из Миннеаполиса». Хрущов підійшов до карти світу, обвів олівцем Міннеаполіс і заявив: «Это чтобы я не забыл, что этот город должен уцелеть, когда полетят наши ракеты».

1964-го року Хрущова було скинуто з посади Першого секретаря ЦК КПРС. На чолі радянської держави встав його протеже – Леонід Брежнєв, якого колись сам Хрущов і привів до вишнього ешелону радянської влади. Так само як і Хрущов, Брежнєв мав безпосереднє відношення до Східної Слобожанщини та України.

Народився Леонід Брежнєв 1906-го року в селі Кам’янському – сучасному Дніпродзержинську, Дніпропетровської області. Але батьки Брежнєва були родом з Курщини, з села, що так і називається Брежнєвим, і знаходиться зараз у Курському районі Курської області. На Наддніпрянщину вони потрапили незадовго до народження Леоніда, але там не закріпилися, і на початку 20-х років родина повертається до рідних місць, на Курщину. Тут Леонід Брежнєв працював на Курському олійному заводі та вчився у місцевім землевпорядно-меліоративнім технікумі. Тут же зустрів він і свою майбутню дружину, Вікторію Петрівну, уродженку сусіднього Білгорода, яка навчалася у Курському медичному технікумі. По закінченні навчання Брежнєв працював землевпорядником в одному з повітів Курщини, але потім перебрався до Білорусі, і на батьківщину своїх предків для життя більше не повертався. А от до Дніпродзержинська він повернувся – саме тут і розпочалася його партійна кар’єра. Ще до війни він став секретарем Дніпропетровського обкому Компартії України, а після війни очолив спочатку Запорізький обком (за рекомендацією Хрущова, тоді глави КПУ), а потім і рідний Дніпропетровський. Далі партія направила Брежнєва керувати Молдавією, Казахстаном, відтак, з приходом до влади в Кремлі Хрущова, Леонід Брежнєв перебирається і до Москви. А через кілька років він скине з посади свого благодійника, та займе його місце.

Хрущов і Брежнєв

Цікавим фактом до характеристики Брежнєва є його сприйняття власної національності. Коли він жив та працював на Україні – в усіх документах писався українцем, коли ж остаточно перебрався до Москви – став росіянином. Збереглися численні документи, як наприклад його паспорти різних років, які засвідчують цю метаморфозу.

Паспорт Л. І. Брежнєва 1947-го року. Національність – українець.

Повертаючись до описаного вище парадоксу російської історії, хотілося б помітити, що часто буває і так, що людина «некорінної» національності стає героєм тієї держави, яку йому довелося очолити. Так одним з найпомітніших прем’єр-міністрів Британської імперії в добу її «золотого віку» в 19-м ст., був Бенджамін Дізраелі, єврей за національністю. Це був період розквіту Британії, але не можна собі навіть уявити, щоб в уряді Дізраелі не було жодного англійця, або ж вони займалися там чисто декоративними функціями. Англійці і не англійці працювали пліч-о-пліч задля добробуту власної держави. 

Гайдамака