Романови:афери і таємниці походження роду

Вони правили своєю неосяжною імперією з 1613 р. У 1913-му урочисто відзначили трьохсотріччя свого "Дому". (Молодих читачів просять не плутати цю організацію з персоналіями одіозної телепрограми). А ще за чотири роки Лютнева демократична революція розмела цей Дім по цеглинці.

Символічно, що засновником династії Романових ОФІЦІЙНО вважався новгородський боярин Іван… Кобила! У нього було п’ятеро синів з не менш виразними прізвиськами: Семен Жеребець, Гавриїл Гавша, Федір

Кошка, Олександр Йолка та Василь Івантій (акцентуємо — не Іванов, а саме Івантій, давньоукраїнська форма прізвища). Магія імен спрацювала безвідмовно. Нащадки Івана Кобили наступні 304 роки гавкалися-лаялися між собою, дряпалися, кусалися, хвицали копитами — і не тільки…

Та найцікавіше для нас те, що широко вживане сучасними істориками, літераторами та журналістами визначення "династія Романових" не відповідає істині. Згідно з геральдичними правилами, ще від 5 січня 1762 р. вона називається: Гольштейн- Готторп-Романівською династією. Чому? А тому, що після смерті імператриці Єлизавети Петрівни рід, власне, Романових обірвався. Відтак довелося терміново всиновлювати представника манюсінького, глибоко провінційного центральноєвропейського Гольштейн-Готторпського двору і кликати його на царство.

Після цього знаменного факту Романови почали бурхливо плодитися. Що то свіжа кров! За 100 років довічний титул із правом спадку гордо носили шістдесят Великих князів. І це при тодішніх епідеміях і повній відсутності антибіотиків! Додамо, що ця традиція влітала імперії в копієчку. На утримання кожного з Великих князів із бюджету держав щороку виділялося 200 тис. тодішніх карбованців. На круг — 12 мільйонів! І це тривало до 1880 р., аж доки щойно зведений на престол Олександр ІІІ не загорлав із властивою йому солдатською прямотою: "Гасіть лампи! Вони на світло лізуть!"

Надалі вінценосних вилупків йменували лише "особами царської крові". Фінансова "халява" теж була суттєво урізана. Але сучасні російські історики стверджують, що Олександру ІІІ йшлося не про проблеми фінансові, а про зовсім інше. Йшлося про стовідсотково детективну історію з подальшим слідством на вищому рівні, котре розпочав жандармський корпус Російської Імперії у квітні 1874 р., а закривала генеральна прокуратура Російської Федерації у липні 1998-го.

Велика Княгиня Олександра Йосипівна

Почався цей без перебільшення тріллер із того, що Велика Княгиня Олександра Йосипівна (в дівоцтві — принцеса Саксен- Альтенбурзька), дружина Великого князя Костянтина Миколайовича, молодшого брата імператора Олександра ІІ, виявила у своїй приватній резиденції Мармуровому палаці КРАДІЖКУ! І то не просту, а блюзнірську! Хтось нахабно видер три великих діаманти з окладу ікони, якою свого часу Костянтина і Олександру благословляли на шлюб. Столична жандармерія не стала гратися в дедукцію, а одразу взяла під нагляд усі ломбарди, ювелірів та скупників краденого. І майже одразу прилапала на гарячому молодика з отими самими діамантами, які він приніс закласти до ломбарду. Злодій не опирався й одразу написав повинну. Мовляв, він не крав, а лише виконав розпорядження свого безпосереднього шефа… Тримайтеся! Шефом був старший син Великої Княгині і, відповідно, Великий Князь Микола Костянтинович! А співучасником — його ад’ютант капітан Варпаховський.

Шкандаль? Не те слово. З дозволу імператора міністр внутрішніх справ у присутності Великого князя Костянтина Миколайовича, рідного брата царя, допитав підозрюваного. Безрезультатно! Молодий князь навіть на Біблії поклявся, що Варпаховський його оббріхує. І справді, навіщо йому, повнолітньому спадкоємцеві престолу (щоправда, не під першим номером) і сину військово-морського міністра виколупувати оті діаманти?

Слідчі, звісно, знали навіщо. Бодай уже не перший рік августійший підозрюваний катав усіма європами, не криючись, свою коханку, старшу від нього на 10 років американку Фанні Лір, танцюристку, але не з класичного балету, розведену, самотню матір маленької дочки, яку вона покинула у Сполучених Штатах. До Росії Фанні Лір утрапила з чужим паспортом. Її справжнє прізвище — Генрієтта Блекфорд. І до появи в Росії вона проходила стажування в Парижі, де її відучили від деяких поганих звичок і навчили деяким корисним. Приміром, мити ноги щовечора перед сном. І доїти багатих "папіків".

Зв’язок американської суфражистки з російським князем розпочався ще за три роки до історії з діамантами. Але його вдалося сяктак зам’яти. Йшлося, власне, не про те, що племінник государя "грішив" із, м’яко кажучи, безрідною професіоналкою. Його рідний тато, Великий князь, адмірал і міністр мав "ліву" дружину Анну Кузнєцову, до речі, теж балерину, але класичного жанру. І прижив із нею… п’ятеро дітей! Плюс шестеро із законною благовірною. Але те, що татуньо старанно ховав від широкої громадськості, його син робив демонстративно. А цього Двір Романових пробачити не міг.

Американську лахудру відловили в особняку, що зняв для неї Микола Костянтинович, і з швидкістю блискавки виперли за межі імперії. А молодого князя послали охолонути на чергову війну. У Середню Азію — приростити до Росії Хівинське Ханство. Гадаємо, не без таємної надії, що його там уб’ють, і проблема вирі шиться сама собою. Більше того, лише на провидіння старші Романови не покладалися. Інакше чому б це в тому самому місці, куди Миколу Костянтиновича послали на розвідку, противник зосередив усю наявну в нього артилерію. І то не старі чавунні гармати, а найновіші британські скорострільні гаубиці. Великий Князь уцілів чудом. І не охолов. Із Туркестану без дозволу гайнув до Європи, знову гуляв там усіма вертепами із клятою американкою, потім повернувся до Санкт-Петербурга і… таки вкрав оті кляті діаманти.

Терпець у імператора Олександра зкреснув. І невипадково. У нього самого рильце було не те що в пушку, а в клоччі! По самі брови. Ось уже кілька років він, імператор всеросійський і прочая, і прочая, і прочая — жив із княгинею Долгоруковою, мав із нею дітей і нетерпляче чекав, доки помре його важко хвора імператриця, аби обвінчатися з пасією та коронувати на російську царицю. 

А її дітей оголосити законними цесаревичами. Уявили ситуацію? А тут племінник зі своєю американкою… дражниться! А може, й знущається. Масла у вогонь підлила ота Блекфорд-Лір, яка спритно видала в США мемуари під назвою "У койці з російським принцом" (за іншою версією — "Моє інтимне життя з російським ведмедем"). Книжка витримала кільканадцять перевидань, останнє з яких вийшло наприкінці 1917 р. на хвилі інтересу американців до більшовицького перевороту в Росії.

Рішення по справі виявилося несподіваним і суворим. Великого князя Миколу Костянтиновича — загинайте пальці — викреслили зі списку спадкоємців, позбавили титулу Великого Князя, розжалували й вигнали із з гвардії, позбавивши орденів та всіх привілеїв, офіційно оголосили божевільним. Подейкують, була така думка: зробити з нього російську "залізну маску". Навіть спеціальний флігель у Казанській психушці побудували. Але в останній момент передумали. Під конвоєм з документами на ім’я армійського полковника Волинського етапували для проходження служби в Оренбурзький гарнізон. Під нагляд жандармів.

Прізвище Волинський було вибране невипадково. І посвячені це розуміли. Річ у тім, що серед численних титулів російського імператора було два, про які чомусь не згадують історики, — Великий Князь Волинський та Великий Князь Подільський. На підтвердження цієї версії, доки вирішувалося питання, що врешті-решт робити з Миколою Костянтиновичем, його переховували саме на території Подільської губернії. Спочатку в Умані, а потім у селі Тиврів нинішньої Вінницької області.

На що сподівався імператор? На те, що племінник, позбавлений в оренбурзькій глушині звичного оточення і способу буття, зіп’ється і пустить собі кулю в лоб, як той, загнаний Австрійським двором ерцгерцог Рудольф? Можливо, так і сталося б, якби не диво, таке ж, як в історії з опальним Яном Ортом.

Справжній обраниці князя було лише 16 років. Її звали Надія. Погодьтеся — символічно. По матері — з українських козаків Опановських. Це навіть не прізвище, а знак. Українські козаки у складних ситуаціях уміли ОПАНОВУВАТИ себе. Росіяни — "брали себя в руки".

І ця дитина повелась, як справжня українська козачка. Вона погодилась обвінчатися з опальним князем, утричі старшим за неї, бо покохала його по-справжньому. Вона витримала неймовірний тиск і з боку Двору, і з боку церкви (котра поквапилася оголосити їхній шлюб недійсним) й народила своєму чоловікові двох прекрасних синів і, врешті-решт, домоглася аудієнції у нового імператора Всеросійського Олександра ІІІ. Той свого двоюрідного брата Миколу чомусь не любив. Чому? Встановити не вдалося. Проте встояти перед харизмою молодої козачки не зміг.

Влітку 1881-го, за три місяці по вбивству Олександра ІІ в житті опального подружжя Волинських відбулися значні зміни. Ні, про повну реабілітацію не йшлося. Але новий імператор визнав шлюб Надії і Миколи. Більше того, повернув усій родині, включно з дітьми, старий князівський титул одного з далеких предків Миколи Костянтиновича. Віднині їх було звелено йменувати Князь і Княгиня Іскандери. У перекладі з тюркської — переможці. Обох синів прийняли до пажеського корпусу, який вони блискуче закінчили. Щоправда, про повернення до Санкт- Петербурга не могло бути й мови. Решту життя Іскандери провели в далекому Ташкенті. Але це вже окрема історія — не для цього дослідження.

У 1992-му президент Росії Борис Єльцин наказав Генеральній прокуратурі держави провести в архівах детальне розслідування щодо обставин загибелі всіх представників династії Романових у 1918–1919-х роках. І тоді спливли заховані за сімома замками і в царські, і в радянські часи сенсаційні подробиці.

Цілком ймовірно, що вся історія з начебто вкраденими Миколою Костянтиновичем діамантами була провокацією на найвищому рівні. Бо при обшуку в його робочому столі виявили таку суму готівкою, що набагато перевищувала вартість отих горезвісних фамільних коштовностей. Окрім того, в разі потреби будь-який банк імперії мав би за честь позичити будь-яку суму представнику правлячої династії на максимально пільгових умовах.

Це перше.
Друге: про те, хто така Фанні Лір насправді і, як кажуть, якого вона поля ягода, російська жандармерія, виявляється, знала ще до того, як ця паннунця зійшлася із Великим Князем. У секретних звітах агентів зарубіжної розвідки Корпусу жандармів на ім’я Його Величності вона фігурує під своїм справжнім прізвищем — "американська авантюристка Блекфорд". То чого ж Двір мовчав і чухався аж три роки?

Третє: Микола Костянтинович і його кохана Надія Олександрівна доживали віку під титулом князів Іскандерів.

 Проте на їхню "ташкентську відсидку" ощадливий Олександр ІІІ виділяв суму, що перевершувала традиційний "оклад" членів Дому Романових.

Сучасних російських слідчих цікавили лише обставини смерті Миколи Костянтиновича та членів його сім’ї. З’ясувалося, що опальний Великий Князь помер 14 січня 1918 р. від гострого запалення легенів. До того він устиг підняти над своїм будинком червоний прапор (наївний!) і привітати нову владу з поваленням ненависної йому особисто династії Романових. Нова влада оцінила цей жест, бо дозволила відспівати покійного в церкві, але виключно приватно, в родинному колі. Саму церкву і надгробок Миколи Костянтиновича стерли з лиця землі вже за кілька років. Його кохана козачка ще 10 років жебракувала на базарах і жила в якійсь розваленій халабуді. Померла 1929 р. страшною смертю: від укусу скаженого собаки.

Обидва сини — Артемій і Олександр — революційного наїву батька не розділили. Воювали в Білій Гвардії. Артемій загинув у 1919-му, Олександр разом із генералом Врангелем устиг евакуюватися з Криму до Європи. Помер у середині 50-х.

Окремої розповіді, напевне, заслуговує онука Миколи Костянтиновича — Наталя Андросова. 

Від смерті в ЧК її порятував вітчим, що дав їй своє прізвище і надійно заховав таємницю походження дівчинки. До війни вона встигла закінчити сім класів школи і курси водіїв вантажівок. Серед радянських дівчат тоді це було дуже престижно. Усю Велику Вітчизняну війну провела на фронті за кермом легендарної "полуторки". Потім уславилася на весь Радянський Союз як перша жінка-виконавець смертельного циркового трюку — мотогонки по вертикальній стіні. Дочекалася краху СРСР і громадянської реабілітації свого діда.

Це щодо результатів слідства. А от історики так і не дійшли спільного висновку, що ж сталося отого триклятого 12 квітня 1874 р. Версії висувалися найфантастичніші. Приміром, Микола Костянтинович таки вкрав оті діаманти аби… фінансувати діяльність терористичної організації "Народна Воля", що мала наміри вбити його дядька-імператора. Гарно для серіалу на телеканалі НТВ, але не більше. Нам видається, що вся провина Миколи Костянтиновича полягала в тому, що він був… занадто розумний задля династії Романових.

Книжки читав, не тільки колекціонував твори мистецтва, а й розумівся в них. І нарешті — який жах! — першим в історії династії одержав вищу освіту. Уявляєте? Двісті п’ятдесят років нащадки Івана Кобили і Семена Жеребця обходилися навіть без середньої гімназичної освіти. А цей — занадто вумний! Та таких — тільки до божевільні! Але все це лише здогадки, здогадки, здогадки…

Валерій і НаталяЛапікури