Леся Українка, безсумнівно, символ українського народу і його незламності. Проте, вся сім’я Косачів була дуже талановитою і незвичайною. Але, напевно, одну з найтрагічніших доль мав менший брат Лариси Петрівни – Микола. Про нього знають не так вже і багато, найчастіше він постає просто як брат геніальної Лесі Українки і як батько письменника Юрія Косача. Та насправді Микола Петрович був не менш талановитим, цікавим та відомим як і його родичі.
Дитинство
Маленький Миколка народився у Колодяжному у «великому» будинку. Сталося це 3 вересня 1884 року. Він був другим сином подружжя Косачів. Хрестили хлопчика у церкві с. Волошки (до речі, це географічний центр Волині) недалеко від Ковеля. Хрещеними були вельми відомі люди того часу: композитор Микола Лисенко і Марія Карташевська (дружина великого Ковельського чиновника).
 |
| Микола Косач в дитинстві. |
Миколку обожнювали у родині, всі з теплом і любов’ю відносились до нього. У нього було багато прізвиськ, які давали йому батьки і діти: Кох, Кукота, Микось, Кухота. У сім’ї Косачів така практика була звичною. Хлопчик ріс дуже милим і добрим, він радував усім своїми незвичними дитячими словами, які ставали «крилатими» у родині. Особливо любила Миколку Леся. Адже саме вона надовго від’їжджала із рідної домівки і подовгу не бачила братика. Часто у листах Лариса писала про те, що дуже скучила за маленьким, і обіцяє йому багато цікавих дарунків. Ті листи батьки читали хлопчику вголос.
 |
Микола Косач любив своє Колодяжне. Він обожнював бігати босоніж біля лісу, ніжитися на сонечку через що шкіра ставала коричневого кольору. Тому часто Леся називала Миколку і інших братів і сестер «дикі негри». Малий обожнював не тільки ігри, але любив слухати казки та навчався музиці. Взагалі батьки не збиралися вчити хлопця грати на якомусь музичному інструменті. Але одного разу тітка Олександра показала хлопцю як грати на фортепіано. З того часу Микола вчився гри на цьому вишуканому інструменті.
 | |||
| Зліва направо: І. Г. Бріф, В.Просяниченко (товариші Миколи Косача), Ізидора Косач, Антон Шимановський, Олена Пчілка, Є. Карвасовський (голова Ковельського з’їзду мирових посередників), П. А. Косач, Микола Косач, Леся Українка, О. Карвасовська. Колодяжне (ґанок «сірого» будинку), травень 1904 р. |
Миколка мав м’який характер, з дорослими почував себе ніяково, а от з дітьми був справжнім лідером. А ще хлопчик надзвичайно любив коней. Сам доглядав свого коника вже у десятирічному віці і дуже добре тримався верхи. Навіть вірші для декламування обирав ті, в яких розповідалося про коней.
Вчитися маленькому Миколі допомагала сестра Леся, але батьки вирішили віддати його на навчання до Київської четвертої гімназії. Спочатку малому було важко звикнути до життя у місті після провінційного Колодяжного. Але потім він потроху звик. З дітьми сходився важко, але з часом став одним із неформальних лідерів у гімназії. Вчився Микось теж по-різному. Інколи він міг перейти до наступного класу без екзаменів, а бувало, що мусив надолужувати свої знання за допомогою найнятих вчителів.
 |
| Микола з сестроюОльгою |
В гімназії Микола Косач полюбив спорт, він займався велосипедними гонками. Писав листи рідко. Сестра Леся згадувала про те, що якщо Микола напише хоч два листи на рік, то можна вважати, що їй пощастило.
 |
| В Колодяжному |
Саме у гімназії Миколка познайомся з відомим (у майбутньому) політичним діячем В’ячеславом Липинським. Тоді це був звичайний гімназист, який приятелював з веселим та кмітливим хлопцем.
Юність та зрілість
У 1903 році Микола Петрович вступив на навчання до Київського політехнічного інституту. Там уже захопився політикою та соціал-демократизмом. Його переслідували. У київській квартирі Косачів робили обшуки. В результаті заарештували не Миколу, а двох його сестер: Лесю та Олю. Він відчував свою вину в тому, дуже картав себе. Вже тоді молодий чоловік проявляв себе як особистість активну і непересічну.
У 1907 році Микола Петрович взяв шлюб із Наталією Дробишевою. У них народився син Юрій, який в майбутньому стане відомим письменником в еміграції. А от життя з дружиною не склалося. Наталю не дуже любили у родині Косачів, вона виділялася своїми феміністичними ідеями, була доволі владною, не любила проживати в Колодяжному і займатися сільським господарством. Теплі відносини Наталя Григорівна мала лише з Лесею Українкою.
 |
| Микола Косач з дружиною Наталією. Київ, 1907 р. |
Микола Косач за професією був інженером-агрономом. З 1912 року чоловік проживав у Колодяжному. Його він отримав у спадок від батька. Той обожнював сина і мав на нього великі надії. Адже Микола був єдиним сином у Косачів, бо старший Михайло помер ще на початку 20 століття у дуже молодому віці. Сестрам Микола Петрович сплачував частину з доходів, а от у матері Олени Пчілки частину маєтку взяв у оренду. Брат Лесі Українки був чудовим господарем, намагався давати лад усьому, добудовувати будинок і господарські споруди.
Під час Першої світової війни Микола Косач брав участь у бойових діях, мав нагороди. Є інформація і про те, що він був активним учасником революційного руху на теренах Волині. Але наскільки вона правдива – невідомо. Адже про неї знаємо лише зі слів сина Миколи – Юрія. Він намагався «обілити» батька перед радянською владою.
Взагалі життя Миколи Косача було дуже активним у час Першої світової війни та на початку двадцятих років минулого століття. Він намагався допомогти селянам, працював, а пізніше заснував товариство «Просвіта». Крім того, саме ним був організований притулок для сиріт у Ковелі (у цьому йому допомагала тоді ще дружина Наталія). Збирав Микола книги для «Просвіти», організував школу у себе вдома. Був другом Олени Левчанівської.
Звісно, життя не було простим. Не все було гаразд з господарством, дружина покохала іншого чоловіка, син Юрій будував своє майбутнє далеко від дому. В якийсь момент Микола Петрович змінив віру і став греко-католиком. Це ж зробив і його син. Проте, скоріше всього, Косачі просто виразили протест проти насильного насаджування православної віри, яке відбувалося в певний момент.
Після Першої світової війни і приєднання Волині до Польщі, господарство Миколи Косача у Колодяжному почало поступово занепадати. В якийсь момент стало дуже скрутно. Закінчилося все тим, що брат Лесі Українки почав розпродавати майно, роздавати селянам в оренду землю. Деякі дослідники вважають, що селяни-орендатори обманювали доброго колишнього пана.
..jpg)
В якийсь момент у Миколи не лишилося нічого. Він працював вчителем на вечірніх курсах, спілкувався з молоддю і таким чином його життя продовжувалось. Хоча в той момент, тоді ще зовсім нестарий чоловік, відчував глибокий сум і самотність. Жив молодший брат Лесі Українки у верхній кімнаті сірого будиночка. Зараз її вже не існує, бо при реконструкції її не надбудовували.
Смерть
Микола Петрович Косач помер у пору теплого літа 16 липня 1937 року. Очевидці згадують, що перед тим він продав останнє, що мав – свій сад. А після того сів під деревом, заплакав і помер. Знайшли його на траві. Син геніальної Олени Пчілки не надбав нічого, його навіть не мали у чому поховати. Тому у свій останній путь він пішов у тому, в чому ходив.
Гроші на похорон збирали селяни. Їх вони віддали колишній дружині Наталі, яка на той момент проживала у Ковелі. Проте жінка «привласнила» кошти собі. Тому довелося знову збирати по крихті гроші, щоб достойно поховати чоловіка. Чин відспівування відбувався без священника. Волами повезли Миколу Косача на сільське кладовище. Люди плакали і жаліли свого доброго пана.
 |
| Могила |
Могилу Миколи Петровича і зараз можна побачити на сільському цвинтарі села Колодяжне. Вона доглянута і має новий пам’ятник.
Син Юрій Косач приїхав на могилу батька аж через тридцять років. Подивився на два кущі кизилу і грушу, яку посадив батько, і довго плакав, схиливши голову на плечі…
А. Олександр
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікації на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Reviewed by Василь Герей
on
01:26:00
Rating:
Немає коментарів: