Богдан Лепкий – український поет, прозаїк, перекладач, публіцист, мистецтвознавець, літературознавець, художник, один з членів літературного угруповання «Молода Муза».
Більшу частину свого життя він прожив у Польщі, Австрії та Німеччині, але й там викладав українську мову і літературу, видавав українські книжки, писав українською мовою вірші та прозу.
Богдан Лепкий народився 4 (за іншими даними – 9) листопада 1872 року на хуторі Кривенькому поблизу села Крегулець на Західному Поділлі. Батько був сільським священником і письменником (відомий під ім’ям Марко Мурава), знав дві іноземні мови (німецьку та польську). Із шестилітнього віку жив у діда по мамі – священника та віцемаршала Бережанського повіту.
Лепкий змалечку грав на скрипці, чудово співав, знав безліч народних пісень.Та перевагу віддав малярству, де також проявляв неабиякі здібності. Але завдяки Андрію Чайковському віддав перевагу літературі.
Навчався у школі в Бережанах, а згодом – у Бережанській класичній польській гімназії. Здружився із Сильвестром Яричевським, саме в цей період обоє почали писати. У 1891 продовжив здобувати освіту у Віденській академії мистецтв, однак майже одразу перевівся на факультет філософії. Там вивчав літературознавство і мовознавство, став членом студентського товариства «Січ».
Далі вступив на другий курс Львівського університету. В 1895 у газеті «Діло» вперше було опубліковано оповідання «Шумка». Також пише вірші.
Особисте життя
Богдан Лепкий усе життя кохав Олександру (Лєнду) Лепку. Вона вразила його, випускника університету, гордою поставою та ніжними фіалковими очима. Однак близькі були проти їх одруження, оскільки Лєнда доводилась Богданові родичкою — була донькою його дядька по батькові.
 |
| Олександра Лепка з донечкою Наталею. 1902 р. |
Туга та смуток охопили душу митця й вилились у віршах, що згодом набули слави песимістичних. Богдан не хотів жити без своєї коханої, й родина змушена була поступитись: 2 лютого 1897 р. з дозволу Папи Римського відбулося вінчання молодої пари у міській коломийській церкві. Подружжя жило добре, виховували трьох дітей (Софія-Євгенія, Наталія, Лев-Ростислав).
Працював учителем української та німецької мови і літератури в Бережанах, створив читальні «Просвіти», відкрив бібліотеки. Через чотири роки переїхав до Кракова й почав викладати у Яґеллонському університеті та двох місцевих гімназіях. Заснував «Слов’янський клуб» і брав участь у виданні часопису.
Восени 1915 року Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів він не потрапив у діючу армію, а виїхав до Німеччини, де займався просвітницькою діяльністю в таборах для військовополонених. Після завершення Першої світової війни працював у видавництві «Українське слово» в Берліні.
Від 1925 року Лепкий постійно мешкав у Кракові. Він став професором Яґеллонського університету і викладав там українську літературу, згодом був обраний до польського Сенату.
У 1932 році на пожертви бережанців та рогатинців була придбана для Богдана Лепкого земельна ділянка та цегла для вілли "Богданівки" у курортному селі Черче (сьогодні – Рогатинський район Івано-Франківської області).
 |
За радянських часів в 1983 році за одну ніч віллу було знищено – як власність українського буржуазного націоналіста.
 |
| Подружжя Лепких. Краків, 1930-і рр |
Поет написав і видав 14 збірок віршів і 13 збірок оповідань, 7 повістей і 4 книжки спогадів. Він перекладав українською мовою твори Гейне, Шеллі, та Марії Конопницької, польською мовою – новели Коцюбинського та вірші Шевченка, Франка, Тичини і Рильського. А «Слово о полку Ігоревім» Лепкий переклав і українською, і польською мовами. Він ілюстрував книжки, писав портрети і пейзажі.
Богдан Лепкий помер у Кракові 21 липня 1941 року, похований на Раковецькому цвинтарі.
 |
| Похорон Б. Лепкого, Краків, Раковицький цвинтар, 1941 р. |
«Богдан Лепкий був надзвичайно комунікабельний. Умів усміхнутися майже до кожного (особливо до «потрібних» персон, тонко відчуваючи кон’юнктуру моменту). Писав так звані святочні вірші до газет, звісно, на першу сторінку. Писав патріотичні романи, на яких виховувалася молодь. Безперечно, був талановитим. Життя прожив якщо не в розкоші, то в стійкому добробуті. Був улюбленцем галичан. За свій кошт селяни навіть побудували йому дачу. Був до міри добрим, часто сентиментальним» (Степан Процюк).
 |
| Твори Б.Лепкого |
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Reviewed by Василь Герей
on
11:57:00
Rating:
Немає коментарів: