Юрій Шкрумеляк: крісом і пером

Юрій Шкрумеляк — відомий дитячий письменник, поет, автор творів про визвольну боротьбу Українських січових стрільців (УСС) та Української галицької армії (УГА).

 

Саме Юрій Шкрумеляк на зразок «Катехизму польської дитини» Владислава Белзи (1847—1913) написав свій відомий вірш «Слово української дитини».

Січовик Юрза-Мурза

Юрій Шкрумеляк народився 18 квітня 1895 року в селищі Ланчин над Прутом, на мальовничій Галичині (нині це Надвірнянський район Івано-Франківської області). Навчався в сільській школі (1901—1907), до 1914 року — в Коломийській гімназії. 

 

У серпні 1914-го вступив до лав Українських січових стрільців. Підхорунжий Юрій Шкрумеляк співпрацював із пресовою квартирою УСС і стрілецьким часописом «Шляхи», де виходили його поезії та дописи. У колі січовиків Юрій Шкрумеляк був більше відомим як Юрза-Мурза (саме так називається одна з його книжок).

 

А його вірш «Питається вітер смерти» був покладений на музику композитором Михайлом Гайворонським (1892—1949): «Питається вітер смерти, //Кому треба нині вмерти. //Гей, гей, гей, гей, //Кому треба нині вмерти. //Треба вмерти молодцеві  та січовому стрільцеві». 

 

До слова, Михайло Гайворонський прославився такими популярними стрілецькими піснями, як «Їхав стрілець на війноньку», «Синя чічка», «Коли ви вмирали». Коли з початком Першої світової війни та розпадом Австро-Угорської імперії розпочався національно-визвольний рух Галичини, Гайворонський вступив до лав Українських січових стрільців (УСС), де у складі сотні Василя Дідушка брав участь у карпатських боях.

 

Згодом Михайло Гайворонський стає підхорунжим, композитором-диригентом, організатором духового оркестру Українських січових стрільців, інспектором військових оркестрів Української галицької армії (УГА).

 

У 1920 році він був головним диригентом та інспектором військових оркестрів Армії УНР (1920). У цей період він пише багато творів для духового оркестру та стрілецькі пісні на слова Левка Лепкого, Романа Купчинського, Юрія Шкрумеляка, Василя Бобинського. Така творча співпраця об’єднала відомих поетів та композиторів того часу. 

 

Перебуваючи у лавах Української галицької армії, Юрій Шкрумеляк пережив перемоги і поразки. Читаючи про випробування, які випали на долю тогочасних вояків, мимохіть порівнюємо їх із нашим часом. Власні переживання, трагедію УГА у «Чотирикутнику смерті», байдужість Європи до України Юрій Шкрумеляк описав у книжці «Поїзд мерців»: «Приїжджають місії — американська, румунська, французька, швейцарська, — всі оглядають, роблять обіцянки на поміч, — і не подають нікому руки, від’їжджають, а з собою забирають всі наші сподівання і наївні надії».

Українець зроду...

Після війни Юрій Шкрумеляк студіював у Львівському університеті (1922—1924) та на історико-філософському факультеті Українського вільного університету у Празі (1924—1926). У 1920-х роках співпрацював із видавництвом «Світ дитини», а у 1930-х — із видавничим концерном Івана Тиктора; був головним редактором журналу для дітей «Дзвіночок». Популярними стали його пригодницько-фантастичні повісті «Чота крилатих» (1928) та «Вогні з полонини» (1930). 

 

Головний герой «Чоти крилатих» хорунжий Василь Крук був командиром пробоєвої чоти УГА, яку посилали на відповідальні ділянки фронту у боях за Львів, під час Чортківської офензиви, в боях за Збручем. Побратими, які вижили у цій війні та під час епідемії тифу, повертаються до Галичини, де знаходять багатий скарб. Крук із побратимами перебираються на Закарпаття, де в Ужгороді будують завод, на якому створюють зброю майбутнього — летючий підводний човен, — щоб воювати за волю України. 

 

Цікавим є дослідження наукового співробітника музею Марійки Підгірянки Василя Левицького, який порівняв творчість двох талановитих поетів, які адресували юним читачам ці патріотичні рядки, Юрія Шкрумеляка і Марійки Підгірянки. Порівняймо. В Юрія Шкрумеляка: «Хто ти? Хто ти такий?// Українець зроду.// По що живеш?// Для народу.// Який герб твій?// Лев в блакиті.// Любиш нарід?// Над все на світі.// Не покинеш? Радше згину.//А в що віриш?// В Україну!» 

 

А так у Марійки Підгірянки: «Хто я!// Українець — моє ім’я// Гордий лев — моє знамено// Рідна хата — це мій рай// Україна — це мій край.// Любов моя — нарід мій.// Труд для нього не важкий!// За нього віддам життя //Бо Вкраїни я дитя».  

 

Зі сторінок часопису «Світ дитини» Юрій Шкрумеляк із любов’ю звертався до найменших читачів: «...любі діточки, читачі «Світика». Варто нагадати, що він як редактор запрошував до співпраці з «Дзвіночком» та «Світом дитини» і Марійку Підгірянку. Чоловік поетеси Августин Домбровський, готуючи розділ «Дитяча розвага» для збірника «Українське дошкілля» (Львів, 1936), подав кілька віршів Юрія Шкрумеляка. 

 

«Знадобилося багато часу, щоб зібрати поетичне й прозове колосся з друкованого поля багатотомних річників міжвоєнного періоду двох світових воєн, дитячих часописів «Дзвіночок», «Світ дитини», «Сільський господар», «Наша справа», «Календаря «Просвіти», календаря «Золотий колос», шкільних читанок та окремих книжкових видань плодовитого письменника з Галичини, які помережані більш як двома десятками літературних псевдонімів й криптонімів», — пише Василь Левицький. Найчастіше Юрій Шкрумеляк підписувався під своїми творами так: Юра Шкрумеляк; Ю; Ю. Ігорків; Ігорків; І; Ю. І; Ю. Ш; Ш; Юра; Юрасик; Івась; Іван Сорокатий; Смик; О. Підгірський; Максим Цимбала; Ґнотик; Олекса Залужний; Юрза — Мурза. 

 

Літературний побратим Юрія Шкрумеляка письменник Іван Гришин-Грищук у третьому часописі «Червона калина» за 1991 рік у статті «Один з чоти крилатих» писав: «Після окупації Галичини поляками Шкрумеляк був змушений виїхати до Чехо-Словаччини. Закінчив Український вільний університет, в якому лекції з україністики читав академік Степан Смаль-Стоцький. Не раз зустрічався на літературних вечорах із Олександром Олесем, Спиридоном Черкасенком, Микитою Шаповалом, істориком Дмитром Дорошенком».

 

У 1939-му Юрій Шкрумеляк працює вчителем, стає членом Спілки письменників, пише збірку поезій «Пісня про радісну осінь» яка була видана в Києві наступного року. Утім вона не принесла поетові радості. «Визволителі» почали встановлювати свої порядки. Чимало побратимів Юрія Шкрумеляка зазнали репресій. 

Його страдницький шлях

Не уникнув страдницького шляху і стрілецький поет Юрій Шкрумеляк. У 1945 році був засуджений на 10 років за «антирадянську діяльність», відбував покарання в Печорських таборах. Після повернення (1956р.) був реабілітований. 

 

Кримінальна справа

«Розпочалися митарства і тортури у катівнях НКВД. Новітні інквізитори домагалися не так того, що було, як того, що могло бути. У 1955-му Юрій Андрійович, відбувши строк «від дзвінка до дзвінка», повернувся до отчого дому.

 

Деякий час проживав у Коломиї, потім переїхав до Львова. Через рік видрукував збірку віршів «Сопілка співає», з-поміж рядків якої неважко вичитати не так спів, як плач. Після десяти років неволі поет із надзвичайним завзяттям узявся за улюблену справу життя, не підозрюючи, які підводні рифи очікують на нього. Був сповнений великих задумів і планів, мав що сказати і багато працював.

 

Але видавці не поспішали друкувати його: йшлося не так про те, що і як написано, як ... ким написано. І це болісно переживав митець. Тому завжди діставалось йому «на горіхи» за свою життєву позицію, за постійне нагадування  в своїй писанині «чиї ми діти». Роками імена славетних галичан — і Марійки Підгірянки, і Юрія Шкрумеляка — були оповиті недомовленою таємничістю й прямували у забуття з «білими плямами» у біографії», — пише дослідник Василь Левицький. 

 

Не менш трагічною була доля літературного побратима Юрія Шкрумеляка Івана Гришин-Грищука, який зазнав пекла Печорлагу, Мінлагу, Камишлагу, Озерлагу. Так розплачувалися «крилаті» за своє українство... Проте, пройшовши кола пекла, Юрій Шкрумеляк не втратив найголовнішого — віри в людину, любов до української дитини.

 

Навіть перекладаючи поезії з інших мов, Юрій Шкрумеляк вкладав у них щиру українську душу. Особливо він цікавився творчістю польської письменниці Марії Конопніцької (1842—1910 рр.), яка тривалий час мешкала у Львові. Поезія, переспівана Шкрумеляком, вражає мелодійністю, в якій бринить любов до рідної землі.   

 

Він — автор понад 30 книг для дітей. Друкувався у виданнях «Червоної Калини». Окремими книгами вийшли: поема «Сон Галича» (1920 р.), проза «Поїзд мерців» (1922 р.), «Авелева жертва» (1926 р.), повість «Чота крилатих» (1928 р.), повість «Огні з полонин» (1930 р.), п’єса «Стрілець невмирущий» (1938 р.), повість «Високі гори і низини» (1939 р.), збірки поезій «Пісня про радісну осінь» (1940 р.), «Сопілка співає» (1957 р.), вибрані твори «Привіт Говерлі» (1964 р.).

 

Пам'ятнику Ланчині

Його земне життя скінчилося у давньому Львові 20 листопада 1965 року, поховали поета на Личаківському цвинтарі. Тож пам’ятаймо Юрія Шкрумеляка, який залишив прийдешнім поколінням безцінний дар — «Слово української дитини»: «Українцем я зовуся, й тою назвою горджуся!»

Хто ти, хлопчику маленький?

Син я України-Неньки! 

Українцем я зовуся 

Й тою назвою горджуся!

А по чім тебе пізнаю?

По вкраїнському звичаю, 

В мене вдача щира й сміла, 

І відвага духа й тіла, 

І душа моя здорова, 

Українська в мене мова.

А скажи, де Край твій рідний?

Там, де неба круг погідний, 

Там, де сонце сяє ясне 

На вкраїнські діти красні; 

Де лани, степи безкраї, 

Де орел буйний літає, 

Де Карпат вершки високі, 

Де потоків дна глибокі; 

Де Дністер і хвилі Прута, 

Де Дніпро, старий Славута; 

Де високії могили, 

Що в них голови зложили 

Мої предки в лютім бою 

За Вкраїну любу свою.

Як поможеш свому люду?

Пильно все учитись буду, 

Щоб свої мене любили, 

А чужі щоби цінили, 

Щоб про мій народ питали, 

Україну шанували. 

Чи при праці, чи в забаві, 

Все послужу рідній справі. 

Ні маєтку ані труду 

Жалувати я не буду, 

Щоб народові Вкраїни 

Помогти устать з руїни, - 

Все зумію перенести 

Для Вкраїни слави й честі. 

Господа буду благати, 

Щоб нам дав добра діждати!

Наталія ОСИПЧУК

Колаж Василя ГЕРЕЯ

Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання

 на "На скрижалях" заборонено.

Читайте нас на

 https://www.facebook.com/naskryzhalyah