Євген Коновалець: таємниця вбивства

  Завдяки його енергії і сміливості ОУН вже в середині 30 х стала найавторитетнішою націоналістичною організацією як в середовищі української еміграції, так і на українських землях у складі СРСР. Активна діяльність ОУН, що проголосила своєю метою здобуття Україною самостійності й соборності, не могла не привернути увагу тодішнього головного ворога української державності — керівної верхівки СРСР. Кремль дратувало те, що Організація своєю інформаційною роботою доводила до відома світової громадськості правду про Голодомор 1932 — 1933 років у радянській Україні. З метою обезголовити українські сили і спровокувати в них внутрішнє протистояння та розкол напередодні війни СРСР з Німеччиною було вирішино вбити Євгена Коновальця. У зв’язку з цим в 1937 році Народному комісаріату внутрішніх справ СРСР на чолі з Миколою Єжовим було доручено розробити багатоходову операцію, яка фактично розпочалася ще за кілька років до того, коли радянські спецслужби почали активно діяти проти ОУН.

Її етапи і хронологія подій такі.

ДПУ радянської України 1933 року впровадило у середовище ОУН за кордоном свого агента Василя Лебідя. Родом із Галичини, Лебідь у Першу світову війну служив у підрозділах Українських Січових Стрільців Австро-угорської армії. Потрапив до російського полону в 1915 році і до 1918 р. відсидів у таборі військовополонених під Царициним, де тоді ж перебував у полоні Євген Коновалець.  

Коновалець у таборі для військовополонених біля Царицина, Росія. 1916–1917 роки

Вірогідніше всього, там вони познайомилися, а потім — в роки національно-визвольних змагань в Україні — разом воювали проти частин Червоної армії та інших ворогів УНР. Після відступу загонів Є. Коновальця до Польщі Лебідь залишився в Україні. Коли він був залучений до співпраці з ВЧК — невідомо; ймовірно, в 1921 — 1922 роках.

Василя Лебідь

На початку серпня 1933 року Лебідь під прізвищем Хом’як опинився в одному з портів Бельгії. Мав легенду, за якою він був керівником націоналістичного підпілля в Україні, працював фінансистом у будівельному тресті Харкова на початку 30-х; коли в Україні почались арешти, зник iз міста і деякий час переховувався; а потім з допомогою фальшивих документів влаштувався до знайомих моряків на радянський вантажний корабель, на якому й прибув до Бельгії. Тут він зустрівся з Євгеном Коновальцем та іншими керівниками ОУН. З їхньою допомогою легалізувався і перебував за кордоном понад рік. В жовтні 1934 року через Фінляндію повернувся в Україну і доповів своєму керівництву, що Є.Коновалець вважає його «своєю людиною». Цим і вирішили скористатися в Москві, щоб за посередництва Лебідя-Хомяка впровадити в ОУН кадрового співробітника центрального апарату НКВС. Вибір припав на 28-річного, але вже досвідченого і амбітного Павла Судоплатова, який був родом із Мелітополя і прожив в Україні до 1933 року, а тому добре володів українською мовою.

Павла Судоплатов

У червні 1935 року Лебідь-Хом’як разом із Судоплатовим, якого називав Павлом Грищенком, прибули у Фінляндію, де незадовго до цього в НКВС з’явився ще один агент, упроваджений в ОУН. Це — Кіндрат Полуведько, 1895 року народження, українець, родом із Вінниччини, який в період 1918 — 1920 років був українським есером і входив до кола прихильників УНР, але згодом відійшов від активної політичної діяльності, влаштувавшись на роботу в систему наркомосвіти України. На початку 30-х років українське ДПУ залучило його до негласного співробітництва і розробило для нього легенду, згідно з якою він входив в одну з націоналістичних груп, ліквідованих ДПУ, був засуджений, але зміг утекти з Соловків у Фінляндію.

Таким чином, в період 1933 — 1935 років в ОУН були впроваджені три радянські агенти, діяльність яких координувалася з Москви. Скажімо, з метою нейтралізації можливих підозр у спільних діях і, як наслідок, мінімізації загрози свого викриття, Полуведько в розмовах з керівниками ОУН висловлював недовіру стосовно Павла Грищенка, тоді як сам був об’єктом підозр з боку Лебідя-Хом’яка.

Судоплатова-Грищенка Лебідь-Хом’як ввів у оунівське середовище у Фінляндії, відрекомендувавши його як комсомольця з України, що розчарувався в радянській дійсності, а також як молодого поета і свого вихованця, придатного для роботи в підпіллі в Україні. Пробувши півроку в Гельсінкі, в січні 1936 року Грищенко приїхав у Берлін, де прожив наступні півроку під ім’ям «Норберт» і де зустрівся з Є.Коновальцем, до якого зумів ввійти в довіру. Також йому вдалося разом iз Коновальцем здійснити поїздку в Париж і Відень, де він зустрівся з лідерами українського уряду на вигнанні й був посвячений в плани можливого розгортання націоналістичного підпілля в Україні на випадок початку війни.

Після двох років перебування за кордоном Судоплатова, за рішенням Москви, влітку 1937 року було вивезено на територію СРСР через Естонію. Його приїзду в Україну в листі до Коновальця вимагав Лебідь-Хом’як, який повернувся туди ще в серпні 1935 року. Для цього була придумана легенда, що в Україні Грищенко буде оформлений радистом на радянське судно, яке регулярно заходить в іноземні порти. Це начебто давало йому можливість підтримувати постійний зв’язок між підпіллям ОУН в Україні і націоналістичними організаціями за кордоном. Коновальцю така ідея сподобалась, тому він погодився на повернення Судоплатова-Грищенка в СРСР. І вже у вересні того ж 1937 року Судоплатов, прикриваючись новою легендою — радиста на вантажному судні, — знову виїхав за кордон в Бельгію, де зустрівся з найближчими помічниками Коновальця Дмитром Андріївським і Ярославом Барановським. Після чого повернувся у Москву.

Перед тим, як описати подальший розвиток подій, варто спробувати відповісти на запитання: як сталося, що три агенти радянської розвідки протягом лише двох років змогли проникнути в керівні органи ОУН і втертися в довіру до лідера Організації — Євгена Коновальця?

Відповідь треба шукати в тому часі. Коли українські націоналісти проголосили своїм гаслом створення Української Соборної Самостійної Держави, вони були відірвані від України, зокрема, від тієї її частини, що входила до складу СРСР. Час після доби визвольних змагань УНР йшов вперед, і набута в ході них інерція української державності в силу різних причин згасала. Більшовицький режим масовими репресіями та Голодомором 1932 — 1933 років намагався знищити будь-які прояви українства. Є. Коновалець і його сподвижники виходили з того, що протидіяти цьому ОУН без зв’язків iз патріотичними силами в радянській Україні і створення на її теренах дієвого націоналістичного підпілля не зможе. Тому вони вишукували будь-які можливості для встановлення контактів з українськими націоналістичними групами та поодинокими патріотами в Україні, що було на руку тогочасній спецслужбі СРСР — ОДПУ-НКВС. До ОУН застосовувався шаблон відомої спецоперацієї «Трест». В СРСР створювались фіктивні антирадянські підпільні організації, лідери і рядові учасники яких — завербовані агенти або кадрові співробітники ОДПУ-НКВС — маючи кожний відпрацьовану легенду, підставлялись для зв’язків із закордоном чи самі їх активно налагоджували. На такий «гачок» потрапила й ОУН.

Лебідь-Хом’як, як зазначалося, якраз і виступав у ролі керівника націоналістичної підпільної організації, а Полуведько «був репресований радянською владою і втік за кордон з Соловків». Що стосується П.Судоплатова, то його «розчарування» радянською владою, «підкріплене націоналістичним вихованням» з боку Лебідя-Хом’яка, відповідало сподіванням і очікуванням лідерів ОУН на те, що кращі представники українського народу, особливо серед молоді, хоч би хто вони були, навіть комуністи і комсомольці, зіткнувшись iз масовими репресіями і голодоморами, не можуть не прозріти і не виступити проти радянської влади. До того ж, сам він, маючи неабиякий талант психолога, використав у своїх інтересах тодішню внутрішню ситуацію в ОУН, а саме напругу в стосунках і деякі протиріччя в поглядах на діяльність Організації між двома групами. Першу — представляли Євген Коновалець та більшість членів очолюваного ним Проводу ОУН, які проживали в основному за кордоном, другу — Степан Бандера та націоналісти, які діяли в Західній Україні. Протиріччя, що час від часу виникали між ними, якраз і пояснювалися різними умовами боротьби, а отже різною оцінкою ситуації напередодні війни.

Судоплатов прикинувся прибічником Є. Коновальця і шляхом брехні та інтриг розпалював неприязнь і протистояння між прихильниками обох груп.

Крім того, він зумів переконати провідника в тому, що він і такі як він, які «ведуть тяжку підпільну боротьбу проти більшовицького режиму», є майбутнім України, а зараз вони покладають свої найбільші надії на здобуття Україною незалежності й відродження української нації саме на нього — лідера ОУН Євгена Коновальця. Безперечно, проводячи таку витончену психологічну лінію, 28-річний Судоплатов зіграв на почуттях старшого за себе на 16 років Коновальця. І хоча Ярослав Барановський, Роман Сушко та деякі інші авторитетні діячі ОУН помічали в поведінці П. Грищенка — «Норберта» — окремі підозрілі моменти й не довіряли інформації, яку він привозив з СРСР, але Є.Коновалець цьому особливого значення не надавав.

А в Кремлі після того, як ознайомились із добутою Судоплатовим інформацією про діяльність і плани ОУН, прийняли рішення ліквідувати лідера ОУН. Безперечно, такий задум виник у самого Сталіна. В середині листопада 1937 року він викликав до себе наркома НКВС Миколу Єжова, начальника ІНВ (іноземного відділу) НКВС Абрама Слуцького і П. Судоплатова. Останній доповів про ситуацію в ОУН, але коли Сталін запитав, які будуть пропозиції, усі троє нічого не змогли сказати. Тому він дав їм тиждень на роздуми.

Вже на другий день Слуцький направив Єжову підготовлену за участю Судоплатова доповідну записку, в якій пропонувалося з метою інтенсивного впровадження в ряди ОУН нових агентів, послати за кордон трьох співробітників українського НКВС. Разом з ними передбачалось направити для підстраховки і одного українського націоналіста. І більше нічого. Єжов, прочитавши цю записку, не ставив запитань, але наказав Судоплатову виїхати в Київ і переговорити з керівниками Української республіки Станіславом Косіором і Григорієм Петровським, що й було зроблено. Як згадує в своїх мемуарах Судоплатов, обидва виявили інтерес до запропонованих НКВС заходів щодо ОУН, але від себе запропонувати нічого нового не змогли.

Очевидно, що Єжов послав Судоплатова в Київ за вказівкою Сталіна. Тоді виникає запитання, а для чого це було потрібно? Можна припустити, що Сталін, вирішивши знищити лідера українських націоналістів Євгена Коновальця, водночас хотів, щоб така пропозиція надійшла від українських товаришів. В такий спосіб він ділився відповідальністю «зі своїми соратниками».

Отже, візит Судоплатова до Косіора і Петровського був певним сигналом для них, але вони, очевидно, не зовсім його зрозуміли. Хто знає, можливо й за це також обидва поплатилися: перший — своїм життям, а другий — кар’єрою (в 1938 році його перевели з України з посади голови ВУУВК до Москви на другорядну посаду). Відомо, що Сталін дуже не любив тих, хто не вгадував його бажання. Історики сталінських часів стверджують, що дуже добре це виходило в Л. Берії, тому він і протримався на владній верхівці до самої смерті кремлівського хазяїна.

Через тиждень після повернення Судоплатова з Києва його і Єжова знову викликали до Сталіна, в кабінеті якого був Петровський. Останнього Сталін попросив висловитись після того, як Судоплатов за п’ять хвилин доповів вищезгаданий план дій. Можливо, на той момент «всеукраїнський староста» вже й зрозумів, чого від нього хоче вождь, але зробив це якось неоковирно, урочисто і з пафосом заявивши, що в Україні Коновалець заочно засуджений до страти за злочини проти українського пролетаріату. Сталін його перебив і сказав, що метою є не помста, а обезголовлення українських націоналістів, щоб примусити їх знищувати один одного в боротьбі за владу.

Після закінчення аудієнції Сталін запитав Судоплатова, чи правильно той розуміє політичне значення дорученого йому бойового завдання. Судоплатов зрозумів, що йому наказано ліквідувати Євгена Коновальця.

В травні 1938 року Судоплатов подзвонив iз Норвегії Є.Коновальцю і домовився з ним про зустріч у Роттердамі, куди й приплив через кілька днів на вантажному судні. Місце та час зустрічі — 23 травня о 12 годині у ресторані «Атланта», що знаходився в десяти хвилинах ходьби від залізничного вокзалу. Коновалець приїхав у Роттердам потягом (з Відня через Берлін) вранці цього ж дня. Близько одинадцятої години поселився в готелі «Централь» і пішов в «Атланту». А Судоплатов, як потім — через багато років — сам переказав у своїх спогадах, об одинадцятій годині зійшов з судна на берег. За десять хвилин до цього співробітник відділу оперативної техніки НКВС Олександр Тімаков, який супроводжував його в цій поїздці, зарядив вибуховий пристрій, а сам залишився на борту судна.

Близько 12 години Судоплатов підійшов до «Атланти» і побачив там Коновальця, який сидів один за столиком біля вікна, після чого приєднався до нього. Привітавшись, сказав, що повинен терміново повернутись на судно, з якого матиме змогу зійти на берег через кілька годин. Тож домовились про зустріч у центрі міста о 17-ій годині. Порозмовлявши з провідником ОУН кілька хвилин, П. Судоплатов подарував йому вибуховий пристрій — злощасну коробку шоколадних цукерок (вийняв її з внутрішньої кишені й поклав перед ним на столик — змінивши її положення з вертикального на горизонтальне) і хутко вийшов з ресторану. Відразу повернув на бокову вуличку і зайшов у перший же магазин чоловічого одягу, де купив капелюха й світлий плащ. Надягнувши їх, вийшов із магазину і почув вибух. Люди навколо нього побігли в бік ресторану, а він поспішив на вокзал, де сів на перший же потяг до Парижа.

Є. Коновалець вийшов з «Атланти» через кілька хвилин після Судоплатова й попрямував до готелю. На головній вулиці Роттердама-Колсінгель, біля кінотеатру «Люмер’є», о 12 годині 15 хвилин стався потужний вибух. Його сила була такою, що тіло провідника викинуло на проїжджу частину. Йому відірвало праву ногу та ліву руку, все тіло, крім голови, було спотворене. В результаті вибуху також постраждало четверо перехожих голландців. Ранком наступного дня Є. Коновалець помер в одному з міських шпиталів, куди його вiдвезла карета швидкої допомоги.

Загибель провідника ОУН стала тяжкою втратою для українського націоналістичного руху, в якому він мав беззаперечний авторитет і велику повагу. Через кілька днів після трагедії його поховали на роттердамському кладовищі. Насамкінець треба зазначити, що настав час не лише сказати правду про один із страшних злочинів радянських спецслужб, а й домогтися перезахоронення праху Є. Коновальця в Україні. Лише тоді можна буде сказати, що українці сповнили свій обов’язок перед одним із найвідоміших лідерів національно-визвольного руху.

В дубі та в залізі

Коновалець був на той час громадянином Литви, похорон організувало литовське консульство в Роттердамі. Посольство Литви в Римі допомогло вдові Ользі Коновалець отримати бліцвізу, щоб вилетіти до Нідерландів.

Ольга прибула до Роттердама вранці 26 травня. Вона опізнала в загиблому свого чоловіка Євгена Коновальця.

Поховання планували на 26 травня. Згодом похорон перенесли на 28 травня. 

На прощання з Коновальцем з Берліна прилетіли члени проводу Організації українських націоналістів: Ярослав Чемеринський, Володимир Курманович, Омелян Тарновецький та Володимир Стахів. Безпосередньою організацією похорону займалися Ярослав Барановський та Володимир Курманович.

З обличчя Євгена Коновальця вилили посмертну маску (сьогодні цей відбиток зберігаютиь у Канаді), а труну облаштували так, щоб у віконечку було видно обличчя провідника. Планували, що згодом тіло Коновальця перепоховають в Україні, тому могилу передбачили тимчасову. Дубову труну поставили в додатковий залізний ящик – так, щоб за потреби її можна було вийняти.

Євгена Коновальця поховали в обідню пору 28 травня на цвинтарі "Кросвік".

Сучасний вигляд могили Коновальця

Розслідування

Після похорону при ОУН створили спеціальну комісію у справі вбивства Євгена Коновальця.

Втім його досі не розкрито.

Павло Судоплатов прожив довге життя. Був причетний до вбивств Романа Шухевича та єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі. Відбув 15 років ув’язнення у справі про вбивство опонентів Лаврентія Берії. Року 1997 видав книгу спогадів, у якій Коновальця та Шухевича назвав "фашистами, посібниками Гітлера"

Павло СЕРГІЄНКО

 Колаж Василя ГЕРЕЯ

Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання

 на "На скрижалях" заборонено.

Читайте нас на

 https://www.facebook.com/naskryzhalyah