Микола Івасюк :розстріляний талант

Його особистість і сьогодні привертає до себе увагу дослідників та шанувальників мистецтва. Микола Іванович Івасюк – український баталіст. Він створив композиції з козацьких визвольних змагань, чимало картин з боїв Українських січових стрільців, вояків Української Галицької армії, оскільки гаряче підтримував боротьбу українців за свою державу. Йому пророкували велике майбутнє в Европі, але художник вирішив повернутися на Батьківщину, де зрештою, сталінські кати позбавили його життя.

Микола Іванович Івасюк

Майбутній художник навчався у реальній школі в Чернівцях, 7 класів якої закінчив у 1884 році. Першим його наставником у мистецтві став відомий буковинський художник Юстин Пігуляк, який надавав допомогу юнакові у підготовці до вступу в академію мистецтв. Це знайомство відбилося на Миколі інтересом до історії та культури рідного краю. Будучи ще дуже юним, хлопець обирає для себе історичний напрям живопису. Його захоплює те, з яким натхненням Юстин Пігуляк ставиться до викладання. Художник навчав юнака різноманітних технік та композицій живопису, роблячи акцент на історії краю, адже сам був громадським діячем і чимало нових ідей черпав, аналізуючи історичне минуле України. Тому вже тоді Микола вирішує працювати над картинами про історію свого краю, боротьбу за соціальне і національне визволення рідного народу.

У 1884 – 1889 роках М. І. Івасюк навчається у Віденській академії мистецтв. Тут він успішно розвивається як з допомогою викладачів, так і самостійно. Тут дев’ятнадцятирічний юнак, сповнений амбіцій та бажання працювати, ставить собі за мету написати картину про Богдана Хмельницького. Подальші двадцять років життя художника присвячені створенню картини «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» (оригінал картини зберігається у Київському національному музеї).

Після навчання у Відні український митець їде до Мюнхена, де навчається в місцевій академії мистецтв, щоб набути нових малярських навичок. Позитивну роль у становленні особистості М.Івасюка там відіграло знайомство з відомим польським художником-баталістом Йозефом Брандтом, який підтримував його зацікавлення історичною тематикою, зокрема козацтвом. Ця тема стала провідною у творчості М. Івасюка. Юзеф Брандт допомагав Миколі: дозволяв працювати у своїй майстерні, давав читати збірки історичної старовини з домашньої бібліотеки і навіть шукав для нього замовлення.

Щороку влітку Микола Івасюк подорожував Буковиною, Галичиною і Поділлям; замальовував історичні пам’ятки: руїни укріплень, фортеці, національний одяг. Особливу увагу приділяв місцям, де проходили бої за часів Богдана Хмельницького.

Після повернення до Мюнхена, після чергової подорожі, молодий баталіст знайомиться з художником Іллею Репіним. У вбогій майстерні українського художника Репін знаходить цікаві роботи на українську тематику, зокрема, ескіз картини «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва», який Микола зробив сам, без сторонніх порад. Потім при розробці теми картини Івасюк уже користувався порадами Іллі Репіна – безсумнівного авторитету в царині історичного живопису.

Пізніше І. Репін у своїй книзі «Далеке близьке», зокрема, у «Листах про мистецтво» від 5 листопада 1893 року напише про Івасюка: «Мені сподобався більше інших один словак із Буковини – Івасюк. Він добре розмовляє українською мовою і трактує переважно українські сюжети: то козака з дівчиною, то запорожця в степу, уже довгий час він розробляє сюжет «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». І тут якнайкраще справдилося моє переконання про перешкоду професора. Перший ескіз, який Івасюк зробив сам, без будь-чиєї поради – найкращий. В ескізі є життя і натуральність виконання. Але Ліцен-Майер, професор Івасюка, забракував його сцену, створену безпосередньо уявою, і ввів класичну умовність – неприродню, театральну. Івасюк, одначе, це відчув і відклав виконання до більш сприятливих умов». Саме Репін радив Івасюкові після закінчення Академії повернутися до України, оскільки там для нього було б найкраще поле діяльності.

Картина Миколи Івасюка «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» була і залишилася головною роботою, серцем його творчості. Цій картині про полководця живописець віддав багато творчих сил і енергії. «То моя найважливіша мета, яку я собі поставив»,— писав він Осипу Маковею. Площа картини-велетня — 24 м квадратних (5,5 х 3,5 м). Баталіст працював над полотном упродовж 1892 – 1912 р.р. Сюжет розкриває момент, коли після зняття облоги із Замостя 1648 року Богдан Хмельницький разом зі своїм військом урочисто в’їжджає в Київ. На картині – зупинка Б.Хмельницького перед Софійським собором, де його зустрічають митрополит і духовенство. Урочистість моменту передана барвистими, насиченими кольорами, дрібними деталями, майстерно виконаними портретами всіх героїв полотна. І, звісно, на чолі всієї процесії – гетьман, історична особа, яка полонила уяву художника і вилилася в найдовершеніший твір його життя. За свідченнями сучасників, перед Першою світовою війною на Західній Україні кольорова репродукція цієї картини була майже в кожній українській хаті.

По закінченню навчання в Мюнхені, з 1897 року, М.Івасюк жив і працював у Чернівці. Тут художник зайнявся активною громадською діяльністю. Розуміючи роль мистецтва для народу, Микола Івасюк у 1899 році заснував при міському промисловому музеї художні курси, а 1904 року — художню школу для обдарованих дітей з бідних сімей – першу на Буковині. Навчання в Художній школі відбувалося на основі методів Миколи Мурашка – українського художника та педагога, який 1875 року відкрив Київську рисувальну школу, що стала значним мистецьким осередком північного регіону. В більшості своїй учні школи представляли ту лінію українського малярства межі століть, яка успадкувала традиції передвижників, зокрема, їхні естетичні ідеали, де реалізм є основним художнім засобом, а буденність – визначальною категорією краси.

Повернувшись у рідну Буковину, художник працює в галузі портретного та побутового жанру. Тут він занурився в педагогічну та громадську діяльність і наполегливо продовжував працювати над картиною свого життя. В Чернівцях відбулася перша персональна виставка митця, де було виставлено полотна «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва», «І.Богун під Берестечком», «Битва під Хотином», жанрові картини «Відпочинок», «Жнива», «Буковинець», «Мати», «Без хліба», «Бідна селянська хата» та багато інших. Його найперший біограф і духовний наставник, критик і публіцист Осип Маковей писав: «У нас, насправді, треба мати не лише талант, а й багато відваги, щоб піти дорогою, яку вибрав собі Микола Івасюк».

"Іван Богун у бою під Берестечком" (1919)

Під час Першої світової війни, у 1915 році, Миколу Івасюка, захопленого у полон російськими військами як «німецького шпигуна» (дружина Микола Івасюка була німкенею), було інтерновано до Росії – вислано до Ростова-на-Дону.

"Козак з дівчиною біля криниці" (1901)

1919-го року художник повернувся на батьківщину і жив переважно в Львові. Цього ж року, як художнику з високим міжнародним авторитетом, уряд Директорії УНР доручив М.Івасюку створити ескізи оригіналів для поштових марок УНР. Микола Івасюк виконав малюнки шести з 14 марок і зробив загальне оформлення серії, що отримала назву «віденської» за місцем друку, тобто у Відні.

"Кубанський козак у Львові" (1914)

Відомо, що за малюнками Івасюка було випущено шість марок таких номіналів: 2 гривні (фіалкова, українка із жовто-блакитним прапором), 3 гривні (помаранчева, українська хата), 30 гривень (яскраво-брунатна, Полуботок у в’язниці), 50 гривень (оливкова, козак-бандурист), 80 гривень (ясно-синя, запорозькі байдаки у морі), 200 гривень (сіра у червоній рамці, вітряк).

"Вершники в степу" (1924)

Друк марок був завершений 31 травня 1921 року, проте у зв’язку з витісненням військ Директорії за межі України марки поштового застосування не мали, а сам факт їх існування ретельно приховували.

У Львові, Чернівцях і Києві проходять виставки полотен Івасюка на різноманітні жанрові теми. Про них багато пише преса і ставить художника поряд із кращими тогочасними митцями України, Росії та інших країн.Читайте нас на https://www.facebook.com/naskryzhalyah

1926 року голова Раднаркому України Чубар запросив Миколу Івасюка та його учня Євсевія Ліпецького на посади професорів Київського художнього інституту. Ліпецький не прийняв запрошення і не радив Івасюкові їхати в СРСР, бо від утікачів знав про тамтешній комуністичний режим. Але Івасюк не послухав поради і, як повідомлялось у газеті «Пролетарська правда», «на запрошення уряду Української РСР наприкінці 1926 року разом із сім’єю переїхав на постійне мешкання до Києва». Тут йому запропонували створити низку картин на теми революційного руху в Україні.

Художник прийняв громадянство СРСР та проживав то в Боярці, то в Пущі–Водиці, то в Ірпені. Спочатку працював на кафедрі мистецтвознавства Всеукраїнської академії наук, а 1927 року перейшов на роботу в бюро преси Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ).

М. Івасюк. Кіноплакат «Сорочинський ярмарок». 1927 р. Друк

У цей період М.Івасюк створив низку малюнків для журналу «Кіно», а також художні плакати для фільмів. Цей розділ його творчого доробку практично не досліджений. Із кількома рідкісними творами художника маємо можливість познайомитися завдяки колекції українського кіноплаката 1920 – 1930-х рр., яку зберігає Національна бібліотека України ім. В.Вернадського. Електронну версію цього унікального зібрання розміщено 2012 року на сайті бібліотеки. Серед оприлюднених плакатів знаходимо чотири підписні кіноафіші митця 1927-28 р.р. З притаманною автору реалістичною подачею зображень передано атмосферу фільмів і розкрито їхню головну ідею. Ці афіші тяжіють до живопису.

У мистецькій спадщині Миколи Івасюка плакатна графіка складає групу творів, які збагачують наше уявлення про талант художника. Деякі з плакатів набувають значення документів, коли стосуються вже втрачених кінострічок. Ці роботи є частиною творчого надбання митця та водночас і складовою різноманітного мистецтва кіноплаката раннього українського кіно.

З 1928 до початку 1930 р.р. Івасюк працював художником постановочного цеху на Київській кінофабриці.

Від 1930 року Микола Івасюк працював у новоствореному Всеукраїнському (Київському) будівельному інституті, базою для якого частково став архітектурний факультет Київського художнього інституту.

Однак омріяний переїзд до України обернувся для художника на тривожне і небезпечне життя в умовах лихоліття сталінського терору та жорсткого контролю в ідеологічній сфері. Вже давалася взнаки загрозлива атмосфера Київського художнього інституту, де визрівала більшовицька ідея створення пролетарської мистецької культури. Прогресивні течії у кіномистецтві згорталися. На сторінках журналу «Кіно» пишуть про «ворожі сили, які йдуть з лінією формалізму, з лінією прищеплювання національної романтики» (№2, 1931) та рекомендують «…не забувати про ідеологічне спрямування кіномистецтва. Жодних хитань і відхилень від завдання моменту не може бути» (№19, 1929). Невдовзі розстрілюють секретаря цього видання. Хвиля звинувачень у шпигунстві та підготовці терористичних актів прокотилася і там. Воронка каральної машини засмоктувала все більше людей.

Інформації про київський 10-літній період творчості Миколи Івасюка вкрай обмаль. Наприклад, газета «Свобода» за 13 січня 1927 року на першій шпальті, інформуючи про переїзд художника до Києва, повідомляє про його «намір написати кілька картин з історії революційного руху на Україні». Знаходяться поодинокі свідчення участі художника в мистецьких виставках, де експонувалися портрети й картини з народного життя. Про його персональну виставку, яка проходила 1926-го в київському музеї революції, повідомляв харківський журнал «Нове мистецтво» (1926, №24, с.18). Бачимо ім’я М.Івасюка і в каталогах виставок «На допомогу жертвам повені у Західній Україні» (1927 р., Київ), VI Всеукраїнської виставки (1935 р., Київ-Одеса) та «Мистецтво Радянської України» (1936 р., Харків).

За спогадами дочки художника Олени Миколаївни, у 1930-і роки родина митця дуже бідувала. Виняткової цінності набувають свідчення видатного українського музейника Федора Ернста про те, що київські музеї замовляли художникам портрети «вождів» та «большевицьких вельмож», що давало їм заробіток та рятувало в роки голоду. Зокрема, 6 червня 1933-го він занотував у щоденнику факт складання акту «про портрети, писані Івасюком», серед яких був і портрет прихильника українізації, наркома освіти Миколи Скрипника.

Художник Василь Кричевський згодом оповідав, що перед смертю Івасюк дуже бідував і був розчарований такою «Україною». Спершу майстра малярного мистецтва прославляли, але згодом, за вказівкою з Москви, стали всіляко утискати, потім перевели до Одеси, піддаючи жорсткій критиці за «буржуазні ухили» в мистецтві. З часом взагалі заборонили будь-де згадувати його прізвище.

У ЛНБ збереглися листи М.Івасюка до Олександра Барвінського, Володимира Гнатюка, Осипа Маковея. Останній надсилав йому літературу, допомагав матеріально.

…Глибокої осінньої ночі 18 вересня 1937 року у київське помешкання Миколи Івасюка, що на бульварі Шевченка, 4, увірвалися енкаведисти зі свідками і влаштували обшук. І хоча нічого крамольного не знайшли, художника заарештували й кинули до Лук’янівської в’язниці, а його картини конфіскували.

2 жовтня 1937 року молодший лейтенант держбезпеки Локтєв написав постанову, в якій стверджував, що Микола Іванович Івасюк є активним учасником української націоналістичної терористичної організації та агентом німецької розвідки, який нібито утримував явочні квартири німецької і гетьманської агентури.

Однак висунуте обвинувачення у шпигунстві та українському націоналізмі Івасюк не визнав. «Звинувачений Івасюк Микола Іванович винним себе не визнав», – змушені були написати слідчі. Але додому 72-річний митець уже не повернувся.

14 листопада 1937 року було ухвалено вирок: «Івасюка Миколу Івановича розстріляти. Особисто належне йому майно конфіскувати».

11 днів художник чекав у камері смертників своїх катів. Вони прийшли о 24 годині 25 листопада 1937 року. За одними даними, його розстріляли у Биківні, за іншими даними — в Жовтневому палаці.

Похований Івасюк у Биківні. І лише у 1980 р. митець був посмертно реабілітований «за відсутністю складу злочину».

Так Україна втратила уславленого живописця, автора кількох сотень жанрових, історичних та портретних творів на українські тематики. У творчій спадщині М.Івасюка залишилося понад 500 художніх шедеврів. Доля його чималої творчої спадщини здебільшого невідома, а значна кількість творів була вилучена з контексту українського мистецтва. Нині частина творів перебуває у музейних зібраннях Києва, Львова та Чернівців. Окремі – у приватних колекціях, поодинокі ж полотна і досі з’являються на аукціонах.

Його іконостаси можна побачити у Заставні, Кіцмані та в деяких селах на Буковині. Загалом в Україні є не більше 15 картин Івасюка, а більшість полотен – у приватних колекціях і музеях Польщі, Німеччини, Австрії, Румунії і Канади.

Буковинці пам’ятають свого талановитого земляка і пишаються його творчим внеском у скарбницю світового мистецтва. Сьогодні на будинку, де жила родина Івасюків, встановлено меморіальну дошку. А в місті Заставна на честь славетного краянина названо дитячу художню школу.

У 2013 році в Чернівецькій області було започатковано премію імені Миколи Івасюка. Відзначають нею щороку, у квітні, працівників культури та мистецтва – художників, різьбярів, скульпторів, вишивальниць і працівників культури.