Олекса Гасин: військова звитяга

Усе своє життя Олекса Гасин, як і члени його родини, присвятили боротьбі за Українську державу. Своїх здібностей військового стратега, теоретика, організатора він ужив не задля власного збагачення чи високого становища, а для визволення Батьківщини, створення боєздатного українського війська.

Видатний військовий діяч, член управи ОУН, шеф Головного військового штабу УПА, соратник Романа Шухевича, у підпіллі відомий як «Лицар», Олекса Гасин відіграв одну з головних ролей у національно-визвольній боротьбі середини XX століття.

Юнацькі роки.

Походив Олекса Гасин із села Конюхів Стрийського району (сучасна Львівщина). В історію визвольної боротьби записані також імена двох його братів – Григорія та Юрія. Усіх дітей у Гасинів було п’ятеро, але мати Катерина рано залишила їх напівсиротами. Батько одружився вдруге, не полегшивши тим долі хлопчаків. Гриць, Олекса і Юрко після закінчення народної школи в Конюхові вступили на навчання до Стрийської гімназії.

Щодо дати народження Олекси Гасина є певні суперечності. Більш поширена дата – 8 липня, але дослідник життя й діяльності героя Григорій Дем’ян, опрацювавши значну кількість архівних матеріалів, у своїй книзі «Генерал УПА Олекса Гасин – «Лицар»», подає копію автобіографії Гасина зі Львівської політехніки, де вказана дата народження – 18 липня 1907 року.

«Олекса вирізнявся спосібностями, особливо знанням математики. Без власних книжок (вчився в школі з позичених), без інтелектуально-творчого окруження, він був усе відмінним учеником, все знав, всім помагав в науці. Всіх кругом себе вчити – це була його природа, його друга натура. Перебувати з Олексою – значило проводити час в найрізніших видах і найдальших вимірах», – згадують його ровесники .

Перший вишкіл юнак пройшов у «Пласті», який тоді був добре розвинений на стрийських теренах. Належав до Другого старшопластунського куреня, в якому також виховувалися Степан Бандера, Григорій Барабаш, Григорій Мельник, Степан Охримович та інші. Тут Гасину вперше присвоїли псевдо «Лицар», під знаком якого минула вся його участь у національно-визвольній боротьбі

Олекса Гасин брав активну участь у діяльності товариств «Просвіта» та «Сокіл» у рідному селі Конюхів, яке було відоме своєю патріотично вишколеною молоддю.

Після гімназії, де товаришував зі Степаном Охримовичем і познайомився з молодшим від себе Степаном Бандерою, здібний хлопець мусив впродовж року відслужити у війську. Олекса Гасин зумів використати мобілізацію як найкращу нагоду здобути фах військового. Закінчив школу підхорунжих запасу у Цєшині, практику відбував у 61. піхотному полку у Бидгощі.

«Відбув офіцерську школу з дуже добрим успіхом. Здобув друге місце на цілу школу. Для українця це було великим досягненням. Осип Карачевський, який працював у бюрі школи, вишукав тайну характеристику Олекси такого змісту: «Незвичайно спосібний, з феноменальною орієнтацією. Надається до всякого роду військової служби. А при тім додаток, як же характеристичний для пізнішого шефа Штабу УПА: «Звернути на него увагу, бо займається військовою наукою з замилуванням, мабуть для підозрілих цілей», – писав правознавець і громадський діяч Ярослав Падох .

Згодом саме Олексі Гасину (в співавторстві з Євгеном Коновальцем) належатиме перший сучасний український «Військовий підручник», який видали у Канаді.

Із польського війська майбутній полковник УПА Олекса Гасин демобілізувався у вересні 1929 року. Ще раніше він обрав для навчання Львівську політехніку. Документи подав у землемірний відділ факультету сухопутної та водної інженерії. Вступати довелося через рік після завершення військової служби, то ж Олекса займався репетиторством із математики.

Участь Олекси Гасина в УВО й ОУН почалася ще з активної участі у «Просвіті» та «Соколі». Члени цих товариств організовували такі заходи, як насипання символічної могили невідомого Січового Стрільця в Конюхові, щорічне впорядкування стрілецького цвинтаря на горі Маківка тощо. «В конюхівському «Соколі», зокрема, молодь кваліфіковано вчили стрибати в довжину і висоту, бігати на короткі і великі віддалі, штовхати ядро, кидати диск, ратище, булаву тощо. Оволодівала молодь і правилами надання допомоги потерпілим під час повені» ³. Олекса Гасин проводив для своїх молодих односельчан уроки історії, географії, літератури України.

Приналежність до ОУН. Підпільна друкарня. Арешти. Еміграція. Формація професійного війська.

Сусіднє з Конюховим село Монастирець ввійшло в історію ОУН завдяки підпільній друкарні, розташованій у стодолі селянина Миколи Мельника. Іван Чубко працював у цій криївці друкарем. Організаційно допомагали Григорій Гасин, Григорій Барабаш, Михайло Мельник, господарем тут почував себе і Олекса Гасин. Матеріально опікувався друкарнею Степан Бандера. Звідси виходила у світ уся необхідна організаційна література ОУН.

Закінчити Львівську політехніку Олексі Гасину перешкодили арешти, які посипалися один за одним: вперше у 1930 році, майже відразу після закінчення військової школи, вдруге у вересні 1931-го. Але через відсутність обвинувачень польська влада змушена була відпустити активіста. У 1934 році Олексу і брата Григорія запроторили до сумнозвісної Стрийської тюрми (а відтак «Лицар» опинився ще й у концтаборі «Береза Картузька») за організацію боротьби проти полонізації українських шкіл (вони організували у Конюхові протести школярів проти уроків польської історії та мови). Ув’язнили Олексу Гасина цього разу на півроку, оскільки до звинувачень додали і його участь у роботі підпільної друкарні в Монастирці. У тюрмі оунівець не втомлюється вести просвітню та патріотичну підготовку в’язнів: він видає рукопис тюремного часопису «Крати», в якому дуже зрозуміло (навіть для неосвічених людей) пояснює значення таких філософських понять, як мораль, ідеал, ідея, ідеологія і доктрина націоналіста. У польській катівні «Береза Картузька» Олексі Гасину довелося сидіти двічі: у 1934 і 1935 роках. Саме там значно підірвали здоров’я спортивно загартованого молодика.

До арешту Олекса Гасин вже працював провідником Крайової Екзекутиви ОУН, потім його місце посів Лев Ребет. Після звільнення з концтабору Гасин таємно виїхав із Польщі і працював за кордоном (Німеччина, Австрія) у військовій референтурі українських націоналістів.

Політичний емігрант Петро Моцюк пише у своїх спогадах про активну участь Олекси Гасина у підготовці військових кадрів для Карпатської України:

«У Сваляві відбувався вишкіл січовиків. Табір містився у великій будівлі школи Томи Масарика… Вправи тривали від ранку аж до вечора. Після вечері у викладовому залі відбувалися лекції з історії України, але найбільше часу для теорії і техніки боєздатності військовика і його дисципліни. Четар Олекса Гасин був немов уродженим військовиком. Був добрим інструктором, добрим знавцем військової справи. Був строгим, але коректним. Не одному давав практичні поради, робив слушні зауваження… Вже тут Олекса Гасин запроваджував ті гуманні взаємини між старшинами і стрільцями, … які пізніше практикувалися в Українській Повстанській Армії» .

Ольга й Олекса Гасини (в центрі) несуть хрестити сина Олега. Краків

Напередодні німецько-радянської війни Гасин з дружиною опинився у Кракові, де викладав на військових курсах ОУН. Став співавтором «Єдиного генерального плану» збройного повстання проти радянської влади .

30 червня 1941 року ОУН проголосила у Львові Акт відновлення Української держави. Олекса Гасин залишив Краків і повернувся зі сім’єю до батьківського дому в Конюхові. Його здібності до військової справи набули такого розголосу, що в уряді Ярослава Стецька йому відвели посаду першого заступника в міністерстві військових справ. Влітку 1941 року Гасин перевозить сім’ю в Карпати, де згодом організував «УПА-Захід». Це були зав’язки повстанського руху.

Не обійшлося без здібного військовика і командування таємною старшинською школою «Олені» у Рожанці. «В лісах і селах Верхня Рожанка і Нижня Рожанка теперішнього Сколівського району Львівської області та прилеглих теренів сучасного Долинського району Івано-Франківської області існувала маленька повстанська республіка, куди не наважувалися заходити ані гітлерівці, ані більшовики. Саме тут під час пересування німецько-російського фронту були зосереджені значні сили українських самостійників».

На родину військового провідника впав ще один арешт, цього разу гестапівський, який міг закінчитися трагічно. У вересні 1942 року його ув’язнили у «Дрогобицьких Бригідках» і винесли смертний вирок. Однак «Лицарю» судилося ще багато зробити для української справи. Для цього не пошкодували значних коштів. Як розповідала згодом на чекістських допитах дружина Гасина, Ольга, «в ув’язненні перебував протягом двох тижнів, після чого Організація Українських Націоналістів за велику суму грошей в золотій валюті звільнила його з тюрми».

Після втечі з «Дробицьких Бригідок» Олекса Гасин з дружиною переховуються у місті Тарногород на Засянні у краянина Володимира Дармохвалова. Із подальшим розмахом національно-визвольної боротьби, став першим начальником Головного військового штабу УПА (грудень 1943 – січень 1944). Але невдовзі через стан здоров’я передав пост Дмитру Грицаю – "Перебийносу".

Життя в підпіллі родини Гасина. Трагічна чи героїчна смерть «Лицаря»?

Особливу роль у житті полковника Олекси Гасина відіграла його сім’я, на долю якої випало багато випробувань. У рідному селі Конюхів він зустрів свою «половинку» – колишню гімназистку, місцеву активістку «Союзу Українок» Ольгу Пеленичку. У Стрийському виділі СУ Ольга відповідала за функціонування місцевих організацій по селах, очолювала курси для жінок, які були провідницями різних освітніх гуртків.

Націоналістичні погляди молодої Ольги Пеленички-Гасин не збігалися з поглядами довголітньої голови стрийського «Союзу Українок» Марії Весоловської, через що виник розкол між поколіннями. Дружина референта ОУН очолила молодіжне крило СУ, не раз виступала на крайових конференціях з критикою офіційного органу їхньої організації, газети «Жінка», за те, що часопис поширював «шкідливий фемінізм».

Ольга відстоювала серед жінок ті цінності, за які боровся її чоловік. Незважаючи на часті арешти, переслідування, життя у підпіллі, вони з Олексою народили і виховали трьох дітей: Олега, Оксану та Дарію.

Роман Шухевич, Олекса Гасин і Галини Дидик на конспіративній квіартирі в Білогорщі

Життя сім’ї постійно було у небезпеці. Так, у Тарногороді Гасини жили під чужим прізвищем – як Теодор і Галина Вітруки. Не раз доводилося розлучатися, Ольга залишалася з трьома дітьми, не знаючи, де перебуває чоловік. Під чужим іменем працювала завідувачем початкової школи, домогосподаркою (так, у Львові її найняла відома художниця Олена Кульчицька).

Ольга Гасин з дітьми

Чотири місяці дружина полковника УПА поневірялася по чужих людях, доки не вдалося зробити за хабар документи на прізвище Ганни Бодьо.

Чекістська "орієнтировка" на О.Гасина

Попри такі важкі обставини, Ольга була незмінною зв’язковою Гасина-Шухевича по лінії Львів-Стрий-Дрогобич.

Діти Гасинів виховувалися у чужих родинах. Так, найстаршого Олега взяла донька конюхівського пароха Ірина Боднар. Дві доньки перебували в різних дитбудинках. Олег Гасин згадує: «Роки 46-47, коли ми з мамою мусіли постійно міняти місце проживання або мати залишала мене у знайомих людей. Я мав інше прізвище і ім’я. Кожен раз я мусів знати нову легенду про себе. І тим, в кого я жив, треба було ту легенду підтримувати. Це були сміливі люди, віддані, бо це закінчувалось одним – Сибіром!»

Посмертне фото Олекси Гасина

У пастку емгебістів полковник УПА потрапив, коли мав намір у черговий раз відвідати сина у Боднарів в січні 1949 року.

У Львові під час оперативно-розшукових заходів вийшли на доньку священика с. Конюхів Б., яка мешкала на ву.л. Богуславській, 14. Та змушена була зізнатися, що переховує дітей “Лицаря”. Він намагається їх відвідувати, і черговий раз прийде 31 січня.

Того дня, близько 19.00 в під’їзд будинку ввійшов чоловік у тілогрійці. Це був Гасин. До квартири він не заходив – почув голоси чужих людей (до господині прийшли гості-студенти). На виході “Лицаря” впізнали співробітники Група командирів УПА-Захід. 1947 р.зовнішнього спостереження 5 відділу УМДБ і попрямували за ним вулицею Богуславською до вулиці Коперника. Коли старший лейтенант С. намагався обігнати Гасина, щоб придивитися до його обличчя, “Лицар” (один з найкращих конспіраторів підпілля, за визнанням самих чекістів) вихопив револьвер, зробив два постріли (не влучивши в переслідувача) і кинувся бігти в напрямку Головпошти.

Він уже був ускочив на приступку трамвая, однак міліціонер, що стояв у салоні, відіпхнув його. Наближалася погоня, Гасин устиг поранити міліціонера, який опинився поблизу, вистрілив собі у рот і помер на місці.

У загиблого знайшли записку (“грипc”) на клаптику цигаркового паперу. У ній О.Гасин пише дружині, що дуже стурбований небезпекою її викриття. “Кохана, – писав “Лицар”, – будемо разом і тоді стільки будемо думати про нашу дальшу долю…” Але побачити свого, вже мертвого чоловіка їй судилося тільки під час процедури офіційного упізнання тіла провідника.

Меморіальна таблиця на місці загибелі О.Гасина (світлина М.Жарких)

Про смерть легендарного «Лицаря», найкращого конспіратора (за визнанням самих чекістів), повідомляли і до того, але він знову нагадував про себе. Цього разу органи арештували і привели на опізнання бідолашну Ольгу. Вона підтвердила, що то її чоловік.

Доля дружини

Дружину полковника заслали на Сибір, де вона каралася 10 років, не підписавши прохання про помилування і після смерті Сталіна.

Дітей Гасинів розшукала і виховала старша сестра Ольги – Марія. Усі вони здобули освіту. Олег дбав про маму на старості.

Ольга Гасин зі сином Олегом (Бровари)

Похована Ольга в Броварах, реабілітуватися в Стрию після звільнення з таборів їй не дозволили.

Нині достеменно не відомо, що зробили з тілом полковника Олекси Гасина. На запит дослідника Г.Дем’яна Львівське обласне управління СБУ відповіло, що місце поховання встановити не вдалося.