Україні його ім'я добре відоме. Він фундатор і перший президент Української академії наук. Крім того, він був академіком Російської академії наук, членом Чехословацької і Паризької академій, фундатором Радієвого інституту. Коло його інтересів було надзвичайно широке. Найвидатнішим його досягненням є вчення про біосферу і її перехід у ноосферу. Однак не менш цікава і його концепція виникнення життя на Землі. Займаючись геологічними дослідженнями, він звернув увагу, що в геологічні часи зародження життя не було. Більше того, все вказувало на те, що у всі часи живе походило завжди із живого. У той же час усі досліди із синтезу живого з неживої речовини давали негативні результати і немає ніяких передумов для успіху в цьому напрямі. Звідси він зробив висновок, що «початку життя в тому космосі, який ми спостерігаємо, не було, оскільки не було початку цього космосу. Життя вічне остільки, оскільки вічний космос, і передавалося завжди біогенезом... Це стосується всього незліченного часу космічних періодів історії Землі. Стосується і всього Всесвіту». Він спирався у своєму висновку на ідею Г.Е. Ріхтера про вічність життя в космосі. Ріхтер вважав життя не земним, а космічним явищем. В. Вернадський звертав увагу на те, що життя в латентному стані — в спорах, насінні або цистах — може зберігатися невизначений час, можливо, і геологічні віки, тобто майже безмежно. Більше того, він висунув ідею про те, що нарівні зі збереженням кількості матерії та енергії в просторі — в біосфері існує закон збереження кількості речовини, охопленої життям.
Він пише: «Створення маси живої речовини і її збереження метаболізмом незмінне під час її існування».
Несподіваний Вернадський. Полтавський період: роки 1917 - 1918
Із цієї революційної ідеї випливає низка висновків. Передусім, В. Вернадський указав, що всі живі організми пов'язані з навколишнім матеріально-енергетичним середовищем. Еволюція життя на Землі під впливом космосу привела до виникнення біосфери і в ході подальшої еволюції, проймаючись космічною енергією, біосфера стає головною геологічною силою. З появою людського розуму виникає ноосфера. «Ноосфера — біосфера», опрацьована науковою думкою, підготовлена процесом, який тривав сотні мільйонів, може, мільярди років, який створив homo sapiens faber, не є короткочасним і минущим геологічним явищем, пише В. Вернадський. «Цивілізація культурного людства» не може перерватися і знищитися, оскільки це є велике природне явище, що відповідає історично, правильніше, геологічно, організованості біосфери, що склалася...» Ідеї вічності і безпочатковості життя, тісно пов'язані з її організованістю, приводять до ще одного фундаментального висновку — до наявності корінної відмінності живого від мертвого, а це має звестися до якоїсь відмінності енергії і матерії, що міститься в живому організмі, порівняно з тими формами, які вивчаються у фізиці і хімії, тобто у звичайній застиглій, нежиттєвій матерії. В. Вернадський відмічає дев'ять планетних властивостей життя, серед яких потрібно виокремити перший біогеохімічний принцип: біогенна енергія прагне в біосфері до максимального вияву — і другий біогеохімічний принцип: під час еволюції виживають ті організми, які своїм життям збільшують біогенну геохімічну енергію. Аналізуючи відмінності між живою і неживою матеріями, В. Вернадський звернув увагу на те, що в ньютонівській картині світу не було місця незворотним процесам, крім того, існує принцип Карно, який свідчить, що ентропія світу із часом незмінно збільшується, тобто із часом збільшується кількість відпрацьованої енергії, яка не може ніяким відомим нам шляхом бути спрямованою на роботу. Іншими словами, однорідний простір — час не може мати звичайні вектори. На відміну від фізичного простору, в житті «відбувається не зменшення вільної енергії в космічному середовищі, а її збільшення. У цьому відношенні життя діє обернено правилу ентропії». Більше того, для життя характерний незворотний процес: ніколи не спостерігається утворення живого організму із млявої матерії без участі іншого живого механізму (принцип Ф. Реді).
У біології відомо безліч явищ, які підтверджують принцип диссиметрії, зокрема, моря наповнені одностулковими раковинами, завитки яких спрямовані зліва направо, подібно до руху Землі, і лише дуже мала кількість видів становить виняток.
Принцип диссиметрії є лише окремим випадком більш загального добре відомого явища «праве — ліве». Правизна і лівизна, що зводяться до правих і лівих структур атомів, хімічно ідентичні в неживих тілах і різні в живих. Особливо виразно це явище виявляється в людині, в якої правизна різко відмінна від лівизни, в тому числі і хімічно. Це не тільки відомо в побуті, але й виявляється на ментальному рівні — функціональній відмінності правої та лівої півкуль — і психологічно, на що особливу увагу звертав К. Г. Юнг. Вивчаючи сновидіння пацієнтів і символізм гностиків та алхіміків, він показав, що рух ліворуч рівносильний руху в напрямку позасвідомого. Символізм різних народів світу практично одноголосно вказує, що рух ліворуч — це зло, а лівий бік «поганий». Наприклад, свастика — найдавніший і практично спільний для древніх культур символ — символізувала сонячне переміщення по небу, перетворення ночі на день і родючість. У той же час в Індії форма повороту кінців свастики проти годинникової (ліворуч) стрілки означала ніч і чорну магію, символізувала смерть і руйнування. Рух праворуч, зазначав К.Г. Юнг, був «правильним», він був спрямований до свідомості.
Існування відмінностей між біологічним часом і часом у неживій природі та різних властивостей живої та неживої матерії спричиняє розуміння різних властивостей різними геометріями. І якщо звичайна матерія підкоряється законам Евклідової геометрії, а теорія Ейнштейна спирається на геометрію Рімана — просторів, які займають живі організми і нежива матерія, і ці простори характеризуються, але геометрія, що відповідає простору всередині живої речовини, на думку Вернадського, не опрацьована. Після обговорення з геометрами, зокрема, з академіками М. М. Лузіним і професором С. В. Феніковим В. Вернадський пише: «Можливо, це одна з геометрій типу ріманівських, можливо, одна з геометрій, вказаних, але не розроблених Картаном. Ця геометрія зводить весь простір до точки, яка має зародок вектора».
Простір, зайнятий живою речовиною, має характеризуватися полярними векторами, нерівністю правизни — лівизни, мати особливий біологічний час зі своїми властивостями. І в ньому не повинно бути плоских поверхонь і прямих ліній, які не зустрічаються в живих організмах. Наприклад, симетрія живих організмів вирізняється кривими лініями і кривими поверхнями, характерним для Ріманової геометрії. При цьому В. Вернадський припускає, що «в нашій реальності існують явища переходу станів простору, геометрично різних, один в інший». Потрібно зазначити, що квантова фізика, яка описує світ об'єктів, менших за 10 - 3 см 3 , оперує законами, принципово відмінними від фізики Ньютона. Цей світ володіє дуальним корпускулярно-хвильовим характером і підкоряється імовірним законам, тобто в ньому немає закону причинності. Однак життя, підкреслює Вернадський, існує на молекулярному рівні, в об'єктах розміром принаймні до 10 - 6 см 3 , тобто ці живі об'єкти підлягають законам квантової фізики. Тобто життя існує в таких різних світах. Ідеї Вернадського добре узгоджуються із сучасною психологією. Фрейд описав дуалізм нахилів людини.
Перший потяг Танатос — прагнення до смерті, до руйнування — бажання повернутися в несвідоме, в лоно матки, в ембріональний стан, тобто відповідає ентропії неживої матерії. Йому протистоїть інший потяг — Ерос, або прагнення — прагнення до життя, до творчості, до знань, прагнення до нового і до руйнування відсталості й рутинності. Цей потяг відповідає збільшенню вільної енергії в космічному середовищі. А тепер спробуємо зробити деякі висновки з ідей Вернадського.
 |
| З дружиною 1911р.
|
1. Біологічний час у кожного живого організму різниться від фізичного часу. Так, якщо внутрішній час людини тече повільніше, ніж фізичний, вона встигає зробити великий обсяг роботи, менше втомлюється і в фізичному часі повільніше старіє. Правильним є і зворотне. Більше того, з розвитком свідомості людина зможе навчитися керувати зовнішнім, фізичним часом, іншими словами, вона зможе його згущувати й розріджувати.
2. Вернадський зазначав, що «розмноження будь-якої живої речовини, у тому числі людської», відбувається в геометричній прогресії. Але це розширення має межі. Водночас зростання кількості машин — технічна робота людства — також відбувається в геометричній прогресії і також, напевно, повинно мати межі. Нині розширення зусиль людства відбувається в напрямку зростання та використання інформації і знань, дуже наочно це проявляється в розширенні мережі Інтернету.
Але це розширення також має межі, оскільки вже тепер людство в масі не встигає навіть відстежувати нові досягнення науки, техніки та їх прикладні вирішення. Зростання обсягів інформації і знань неминуче призведе до якісного стрибка свідомості людини — вочевидь, до навчання й використання телепатії. Помічено, що телепатичні здібності існують у маленьких дітей, що підтверджує їхній зв'язок із матір'ю, а також у близнюків, котрі тривалий час живуть на величезних відстанях одне від одного, що спеціально вивчалося вченими. Закладені в людині телепатичні здібності витісняються з початком навчання мовлення. Можливо, у майбутньому будуть розроблені такі самі методики, які існують сьогодні з навчання маленьких дітей мовленню й письму. Принаймні К. Леві-Строс зазначав, що людство, розширюючи простір мови, тільки ускладнює собі життя, і кожне нове поняття веде до розширення його тлумачення мовними засобами, тоді як народи з примітивною культурою обмінювалися концептами, зокрема, коли вони говорили «сонце», то могли передати цим словом стільки інформації, що для європейця буде потрібна ціла книга.
3. Методологія класичної науки заходить у глухий кут. Це пов'язано з тим, що класична наука розглядає і визнає те, що можна, безумовно, повторити в результаті досвіду. Те, що не можна повторити, оголошувалося ненауковим. Щоправда, в галузі ядерної і квантової фізики наука зробила виняток, погодившись із обумовленим ступенем імовірності в повторенні певних подій. І ця галузь науки оперує ймовірнісними поняттями. Але добре випробуваний апарат імовірнісного підходу не використовується в галузі психології та паранормальних явищах. І лише на примітивному рівні використовується в соціології. Водночас, як уже зазначалося, у сфері живого простору закон причинності може не працювати. Це явище стосовно людини вперше описав К.Г. Юнг у роботі «Синхроністичність», уводячи поняття смисловий збіг, що описує такі явища, які відбуваються з людиною безпричинно, але зв'язані за змістом. Наприклад, якщо дуже треба когось зустріти, ця людина раптом телефонує або «випадково» зустрічається на вулиці, і аж до більш складних збігів. Ця робота вийшла під однією обкладинкою з роботою видатного фізика В. Паулі, відомого за принципом Паулі в квантовій фізиці. Паулі зазначав, що психологія несвідомого К. Юнга впритул сходиться із квантовою фізикою. Фактично, К. Юнг розглядав межові процеси між живою та неживою матерією. Поведінка всіх людей має ймовірнісний характер, як у броунівськом русі, і простежити причинно-наслідковий ряд їх вчинків у більшості випадків неможливо. Тому в гуманітарні науки потрібно вводити апарат імовірнісних методів доказів повторюваності експериментів.
4. Варто відзначити такий фактор величезної важливості, не описаний В. Вернадським, як властиве людині бажання і воля. Мабуть, вони можуть впливати на польові процеси в живому організмі, а наявність екстремальних ситуацій часто призводить до прояву паранормальних здібностей, що неодноразово реєструвалося, але не може повторитися, оскільки відтворити екстремальні ситуації неможливо, адже існує вектор біологічного часу, і навіть повністю подібна ситуація вже буде перебувати в іншій точці цього вектора часу. Як говорили древні: «Не можна вступити в ту саму річку вдруге».
5. Розвиток свідомості людей може призвести до остаточного формування ноосфери Землі й поле свідомості стане загальним, як Інтернет, і до нього можна буде «підключатися». Принаймні абсолютно зрозуміло, що ідеї не є продуктом аналізу, хоч би яким фундаментальним він був. А процес синтезу й поява нових ідей прямо пов'язаний з ноосферою, у свою чергу пов'язаною з космосом.
Висновки можна продовжувати і розширювати, але мені хотілося б зупинитися ще на іншій грані особистості В. Вернадського, на його моральних та соціальних переконаннях. Я думаю, читача зацікавлять його думки та влучні спостереження доби 20 — 40-х років і його ставлення до революційних подій. Я наведу лише цитати з його щоденників, які не потребують коментарів:
30 серпня 1920 р.: «Я не можу собі уявити і не можу змиритися з падінням Росії... Але, з другого боку, огидні риси ледачої, неосвіченої тварини, якою є російський народ — російська інтелігенція не менше за її рабів, хижа й продажна, те історичне «варварство», яке так яскраво відображається довкола, примушує часом зневіритися в майбутньому Росії і російського народу.
Немає чесності, немає звички до праці, немає широких розумових інтересів, немає характеру й енергії, немає любові й свободи... Адже російська демократія — це царство ситих свиней».
1927 р.: «Відбувається, на мій погляд, нерозумна розтрата найдорожчого надбання народу — його талантів. А тим часом, ці таланти ніколи не поновлюються безперервно. І навіть, якби виявилося, що процес їх створення в нашому народі ще триває, завжди одні особистості механічно не можуть бути замінені іншими. Треба використати в цей момент те, що дало тепер нам життя — великий дар минулих поколінь».
21 січня 1941 р.: «Поліцейський комунізм росте і фактично роз'їдає державну структуру... Вражає убогість і відсутність живої думки та обдарованості виступаючих більшовиків. Дуже впала їх розумова сила. Зібралися чиновники, які бояться сказати правду».
17 травня 1941 р.: «Кажуть, німецькі війська на кордоні. Думають, що вони з нами не будуть церемонитися... Майбутнє тривожне. Я впевнений у силі російського (українського та ін.) народу. Він вистоїть».
19 травня 1941 р.: «Я боюсь, що соціальні лестощі і плазування ЦК партії сприймає за реальність, а тим часом грізно всюди йде невдоволення, і влада, оточена морально й ідейно слабшою, ніж безпартійні, масою, може відірватися від реальності. Дві постаті — Сталін і Молотів, інші незначні».
16 червня 1941 р.: «Наш лад це яскраво показує, коли мільйони людей перетворені — «на якийсь час» — в ув'язнених: свого роду рабство. Зрештою, великі ідеї в корені спотворюються.
Треба переглянути з цього погляду Маркса: він чітко бачив, що думка людини створює продуктивну силу.
Ще більше і глибше це проявляється в ноосфері. Але для цього необхідна умова — «свобода думки».
Сергій Удовик
Reviewed by Василь Герей
on
01:47:00
Rating:
Немає коментарів: