Наум Турбовський:доля ката

З самого початку існування радянських органів державної безпеки виконання смертних вироків над політичними противниками, «ворогами народу» було покладено на співробітників комендатури – особливу касту у відомстві ВУЧК-ДПУ-НКВС.

Наум Турбовський особисто провів виконання понад 2100 смертних вироків ( комендант і начальник тюрми УДБ Дніпропетровської області).

Наум Цалевич Турбовський народився 25 жовтня 1896 р. у містечку Ходорків Ходорковської волості Сквирського повіту Київської губернії (нині село у Попільнянському районі Житомирської області). Батько понад 35 років працював теслею на цукровому заводі та підробляв ремонтом бочок (помер у 1918 р.) Мати займалася домогосподарством та загинула 1920 року в Ходоркові під час польсько-радянської війни. Три старших брати (за професією – теслі) та сестра у пошуках кращої долі виїхали до США (Мендель – у 1900 р., Масей – у 1905 р., Нехамія – у 1912 р., Маня – у 1920 р.)127. Ще один брат, Матвій, був червоним партизаном і загинув у 1918 р., сестру Босю в жовтні 1941 р. розстріляли нацисти в «Бабиному яру». Рідною мовою вважав російську, добре володів єврейською, а ось про ступінь володіння українською ніде не згадував. Провчившись 3 роки в хедері, Наум через брак коштів кинув навчання та почав заробляти на хліб. Спочатку працював на цукровому заводі, а впродовж 1909-1915 років машиністом заготівельником у майстернях Ходоркова та Бердичіва. У серпні 1915 р. був мобілізований до царської армії, воював рядовим на Західному фронті, у 18-му Вологодському та 60-му Сибірському піхотних полках. У липні 1917 р. після поранення та контузії був відправлений на лікування до Москви, а потім до Казані. Після одужання, у серпні 1917 р., відмовився повертатися на фронт, за що у складі групи солдат був запроторений на пристань Чупа Кандалакської затоки Білого моря.

Описуючи свій «шлях у революцію» Турбовський вказує, що після жовтневого більшовицького перевороту він вступив у Чупі до червоногвардійського загону та виїхав до Петрограду, де перебував до грудня 1917 р. Потім їх «направили в Україну, де прийняли активну участь в боях проти гайдамаків та Центральної Ради. Під час відступу з України я лишився, вступив до лав комуністичної партії та працював за її завданням». Впадає в очі той факт, що Наум Цалевич не вказує назви чи номери більшовицьких з’єднань в яких він служив, не перераховує місця бойових зіткнень з «ворогами пролетарської революції». Відсутні про це дані і в його особовій справі Так само бракує у службових документах і його участь у партійному житті . За словами Турбовського у серпні 1918 р. він вступив до партизанського загону тов. Некрута і «приймав активну участь в розгоні гетьманської влади та вигнанні німецьких окупантів і Петлюри. В цьому загоні я був до Червоної Армії, був направлений до Одеської червоної робітничої роти, де весь час знаходився на фронті проти Денікіна та Махна» (знову у записах Турбовського жодної конкретики – ні назв військових частин, ні місць боїв, ні обставини загибелі командира загону Некрута)

 Наступні сторінки біографії Турбовського є ще більш заплутаними і вже не раз ставали предметом спеціального розслідування відділом кадрів НКВС УРСР. Для прикладу наведемо фрагмент спогадів Наума Цалевича за 1919 рік: «У вересні 1919 року дня не пам’ятаю, я з одним червоноармійцем, перебуваючи в розвідці, був захоплений у полон білокозачим роз’їздом. У цей час наступаючими червоними частинами я був відбитий. Днів за два після цього випадку, наші частини, знаходячись на станції Помічна (нині містечко в Добровеличківському районі Кіровоградської області), були захоплені в полон бандою Махно. Пробувши 3-4 дні в Добровеличківці, ми дізналися що в Первомайську знаходяться Червоні частини та вночі групою в 30-40 чоловік втекли від Махна до міста Первомайська.

Прибувши до Первомайська пізно вночі, ми зупинилися на околиці міста, а вранці дізналися, що місто вже захопили білі. Оскільки я вже кілька днів ходив хворим, я попрямував до лікарні, де і зліг, захворівши висипним тифом. Одужавши, я влаштувався працювати в пекарні, що належала громадянину Швецю. Водночас налагодив контакт з підпільною організацією більшовиків, в якій працювали т.т. Коган, Садовський і Громицька».

Ми не даремно приділили стільки уваги цьому епізоду, оскільки, на нашу думку, він міг змусити Турбовського доводити свою відданість справі революції службою в ЧК та виконанням специфічних завдань, а саме «знищенням ворогів народу». Ще однією причиною брати участь у розстрілах «контрреволюційного елементу» могла бути помста за вбитих матері та брата, спалену в Ходоркові хату та батьківську бондарську майстерню. Як би там не було, але у лютому 1920 р. за мандатом партійної організації Н.Турбовський влаштовується до Особливого відділу при ревкомі Первомайська. Невдовзі особливий відділ буде реформовано у Первомайську повітову ЧК. У зазначеному підрозділі він служить до липня 1921 р. у статусі коменданта і завідувача оперативним відділом, а згодом буде переведений на посаду коменданта Балтської повітової ЧК, на якій пробув до червня 1923 року. З червня 1923 р. по червень 1925 р. Турбовський обирає професію контролера з перевірки іноземних суден Миколаївського окружного відділу ДПУ.
 Невдовзі за власним бажанням полишає чекістську служ - бу. З жовтня 1925 р. по червень 1926 р. навчається в Одесі в радпартшколі, з червня 1926 р. по січень 1930 р. працює в молдавській промисловій спілці завідувачем складами, завідувачем оргвідділу та членом правління, а у 1930 р. був мобілізований до органів ДПУ135. З 30 вересня 1930 р. Турбовський стає помічником уповноваженого економічного відділку Миколаївського міського відділу ДПУ. У тогочасних службових документах ДПУ відзначалося сумлінне ставлення Турбовського до роботи, втім підкреслювалася недостатня грамотність та слабка чекістська підготовка – «потребує постійного керівництва в роботі».

У травні 1932 р. Турбовського переводять на посаду уповноваженого оперативного відділу Молдавського обласного відділу ДПУ. Вірогідно це призначення сталося завдяки головному молдавському чекісту Давиду Мойсейовичу Соколинському (1902-1940), який разом з Наумом Цалевичем працював у Балтській повітовій ЧК, де отримав подяки «за доблесну самовіддану боротьбу з бандитизмом» та «за вміле проведення та керівництво роботою з розколу церкви». Однак працювати разом старим товаришам по службі довелося не довго. 19 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У «прийняло пропозицію» голови ДПУ УСРР С.Ф. Реденса та затвердило «т. Соколинського на нач.[альника] Вінницького облвідділу ДПУ», а «т. Купчика на нач.[альника] Молдавського облвідділу ДПУ». Це рішення не задовольнило партійне керівництво АМСРР і воно звернулося до політбюро ЦК КП(б)У з проханням «залишити тов. Соколинського на роботі в Молдавії» – випадок майже винятковий у тогочасній практиці взаємовідносин провінції та центру. Партійне керівництво УСРР продемонструвало свою непохитність – відхилили прохання та підтвердило постанову про призначення чекіста на Поділля139. Услід за своїм шефом полишив Тирасполь і Турбовський. 19 лютого 1933 р. його призначили заступником начальника політвідділу Онуфріївської МТС по ДПУ Онуфріївського району Харківської області. Політвідділи МТС були створені згідно з рішенням січневого (1933 р.)
Пленуму ЦК ВКП(б) як надзвичайні органи комуністичної партії, наділені повноваженнями політичних, господарчих і каральних органів. В штаті політвідділу було шість чоловік, начальник політвідділу, два заступники (з партійно-масової роботи і з ОДПУ), помічники з комсомольської роботи та з роботи серед жінок, редактор багатотиражної роботи. В спеціальній директиві ДПУ УСРР та політсектору МТС Наркомзему УСРР від 17 червня 1933 р., роз’яснялося, що заступник начальника політвідділу по ОДПУ, «маючи основним завданням агентурне виявлення та своєчасну ліквідацію контрреволюційного активу та антирадянських елементів в МТС і колгоспах, що обслуговуються, проводить свою роботу в тісному контакті з начальником політвідділу, якому він цілком підпорядковується».

У той же час підкреслювалося, що чекісти зберігають повну самостійність в оперативній роботі, про наслідки якої вони повинні були в усній формі інформувати начальників політвідділів140. В атестації Н. Турбовського за період з 19 лю - того до 10 грудня 1933 р. відзначалося, що за час роботи в політвідділі він «на роботі себе не виправдав. Непрацездатний, безініціативний, агентурно-оперативне обслуговування об’єктів досі не розгорнув, незважаючи на неодноразові нагадування та вимоги. Політична інформація поступає вкрай нерегулярно та за якістю цілком незадовільна, все зводиться до голого фотографування фактів. Таємного апарату не має, за даними орггрупи завербував за весь період кілька осіб. Жодної зачіпки та розробки не має. Слідчі справи відсутні. Як встановлено, під час виїзду на місце займається господарською та партійномасовою роботою на шкоду чекістській. До основної роботи відноситься вкрай недбало.
Посаді, що займає, не відповідає. Підлягає заміні».
Дивує той факт, що замість зняття з роботи Турбовського у грудні 1933 р. відправили на курси заступників начальників політвідділу МТС з ОДПУ при Дніпропетровському обласному відділі ДПУ. В атестаційних документах на Н. Турбовського першої половини 1930-х років підкреслювалося його вміння володіти собою та налагоджувати стосунки з оточенням, сумлінне та зацікавлене ставлення до навчальної роботи До виконання своїх посадових обов’язків Наум Цалевич повернувся у лютому 1934 р., втім здобути довіру керівництва Харківського облвідділу ДПУ не зумів. Центральна атестаційна комісія ДПУ УСРР зробила висновок, що він «не відповідає посаді, яку займає»Здавалося б, що чекістська кар’єра Турбовського добігає кінця, але знову у пригоді став старий знайомий – начальник УНКВС по Вінницькій області Д.М. Соколинський, за сприяння якого Наум Цалевич 1 лютого 1935 р. отримав посаду начальника лісової охорони облуправління НКВС. Головний подільський чекіст надав чудову характеристику Турбовському – «добре поставив роботу по боротьбі з лісовими порушниками, усунув ненормальності та дефекти в лісовому господарстві», і кінець кінцем домігся його повернення на роботу в ГУДБ. 1 червня 1936 р. Турбовського призначили начальником оперативного відділу УДБ УНКВС Вінницької області та невдовзі присвоїли зван - ня лейтенанта державної безпеки. Оперативний відділ проводив роботу по п’яти основним напрямам. 1-й напрям – «розвідка зовнішнього спостереження» (негласне зовнішнє спостереження; супроводження з цією ж метою об’єктів під час їхнього пересування по країні; агентурні зйомки та арешти; негласна охорона іноземних місій і посольств апаратом розвідки). 2-й напрям – «контроль» (виявлення настроїв серед міського населення, армії, селянства). 3-й напрям – «політичний нагляд» (арешти та обшуки за ордерами; виїзди на особливо важливі пригоди; ліквідація конфіскованого майна; виклики на побачення із заарештованими по справам політичних партій; обслуговування міської міліції та проведення агентурних розробок по вказаному об’єкту; обслуговування населення по домівкам і проведення попередніх агентурних розробок по узгодженню із відповідними відділами; розшук політичних злочинців; встановлення об’єктів за завданням відділів; боротьба з антирадянською агітацією на вулиці; вилучення через апарат міліції зброї, що зберігається незаконно у населення; виявлення куркульського елемента; керівництво системою прописки та адресними столами; облік елемента, що проходить по установкам та зовнішньому спостереженню (у загальній картотеці секретаріату); повідомлення у відповідні відділи про прийняття заходів по особливо важливим пригодам у місті; оформлення тимчасово затриманих). 4-й напрям – «спеціальна охорона» (охорона керівництва області; охорона вищих партійних і радянських установ; постій - на негласна охорона вищезазначених об’єктів; обслуговування охорони свят, з’їздів, процесів). 5-й напрям – «технічний»: обслуговування відділів телеграфним зв’язком; обслуговування відділів по контролю телефонної мережі; об - слуговування телефонного високочастотного зв’язку. 16 грудня 1936 р. майор державної безпеки Д.М. Соколинський був призначений начальником УНКВС по Дніпропетровській області, а через десять днів. Н.Ц. Турбовський був призначений т.в.о. інспектора при начальнику цього ж УНКВС149. З точки зору службової ієрархії переведення до Дніпропетровська було пониженням на посаді.
Зараз важко сказати, чому стався цей переїзд – можливо Наум Цалевич в черговий раз не справився з чекістською роботою, либонь просто вирішив податися за своїм благодійником, очікуючи подальшого вигідного працевлаштування. Невдовзі шляхи Турбовського та Соколинського розійшлися назавжди. 23 січня 1937 р. Соколинський був призначений начальником 3-го (контррозвідувального) відділу УДБ НКВС УРСР150. На роль контррозвідника Наум Цалевич явно не тягнув і тому залишився у Дніпропетровську, де у 1937–1938 рр. працює комендантом і начальником тюрми УДБ обласного УНКВС, за що 19 грудня 1937 р. нагороджується орденом Червоної Зірки.
Відповідний нагородний лист нам відшукати не вдалося, зате дострокова атестація на начальника 10-го (тюремного) відділу УДБ УНКВС Дніпропетровської області Турбовського, яку у січні 1938 р. підписав начальник облуправління старший майор державної безпеки Юхим Фомич Кривець (1897–1940) говорить сама за себе. Її другий розділ – «Оперативна оцінка працівника» ми процитуємо повністю мовою оригіналу:
«Свою работу знает хорошо. Умело орга низовал охрану и изоляцию заключенных внутренней тюрьмы УГБ УНКВД, а также доставку арестованных на допросы с Днепропетровской тюрьмы, что во многом способствовало успешности следствия. Тов. Турбовским непосредственно проведена большая работа по приведению в исполнение приговоров к высшей мере уголовного наказания, в порядке приказов Народного Комиссара внутренних дел Союза ССР № 00485, 00439 и 00593 и по решению Коллегии Верховного Суда Военного Трибунала и Особой тройки при УНКВД над врагами народа, учасниками военно-фашистского заговора, шпионами и диверсантами. Им лично приведено в исполнение свыше двух тысяч ста приговоров. Занимаемой долж - ности вполне соответствует. Достоин досрочного присвоения следующего спецзвания «СТАР ШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ»».
Понад 2100 власноруч розстріляних дніпрян не переконали нового начальника УНКВС Дніпропетровської області майора державної безпеки Петра Андрійовича Коркіна (1900–1940) у благонадійності штатного ката. 26 березня 1938 р. П. Коркін підписав чергову довідку на Турбовського, в якій було висловлено рекомендацію: «Як уродженця УРСР, який працює на теренах УРСР з 1917 року, необхідно перевести вглиб СРСР»153, проте Наума Цалевича на певний час лишили у Дніпропетровську. 3-го липня 1938 р. нарком О.І. Успенський надіслав телеграму П.А. Коркіну: «Наказую у добовий термін відрядити Київ Турбовського».
У ті часи відрядження до столиці УРСР для провінціальних чекістів дуже часто означало арешт і до Києва начальник дніпропетровської тюрми УДБ УНКВС їхав не в кращому настрої. Як виявилося згодом фахівці рівня Турбовського були найбільш затребувані радянськими спецслужбами. З середини липня 1938 р. Турбовський став опановувати посаду заступника коменданта НКВС УРСР з господарської частини. Через три дні після втечі О. Успенського, 18 листопада 1938 р., т.в.о. наркома внутрішніх справ УРСР комдив В.В. Осокін підписав наказ про відрядження Н.Ц. Турбовського «у розпорядження НКВС СРСР»155, що на нашу думку може свідчити про бажання нового керівництва наркомату позбутися сумнівних осіб, причетних до постаті опального наркома. Невдовзі це призначення було скасовано і на посаді заступника коменданта НКВС УРСР з господарської частини «здібний та ініціативний господарник» пропрацював до 1 липня 1943 р. – дня призначення начальником господарського відділку комендантського відділу Адміністративно-господарсько-фінансового управління НКДБ УРСР.
З 1 жовтня 1944 р. до 3 квітня 1947 р. Н. Турбовський очолював комендантський відділ Адміністративно-господарсько-фінансового управління НКДБ/МДБ УРСР. 8 липня 1947 р. Турбовський звільнений у відставку «через стан здоров’я»
 На пенсію, яка дивним чином співпала з боротьбою «з безродними космополітами», підполковник державної безпеки Н. Турбовський, вийшов увінчаний орденами Червоного Прапора та Вітчизняної війни другого ступеню, отриманими у 1945 р.
Про конкретні справи Н. Турбовського під час Другої світової війни відомо небагато, хіба що скупі рядки в нагородному листі: «весь період Вітчизняної війни знаходився в оперативних групах Наркомату. Провів велику роботу з евакуації матеріальномайнових цінностей наркомату. Після повернення до Києва, в стислі терміни забезпечив адміністративні будівлі НКДБ УРСР всім необхідним. Працює чесно і сумлінно, нерахуючись з часом». Подальша доля Н.Ц. Турбовського невідома.
Олег Бажан , Вадим Золотарьов