Князь Кий:походження і доля

Початковий період історії кожного народу завжди оповитий легендами. Древні русичі в цьому не становлять винятку. 

Літописець XI ст., задавшись з’ясуванням питання «звідки пішла Руська земля» і «хто в Києві став першим князювати», пише: «Були три брати: один на ім’я Кий, інший — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині під’йом Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на горі, яка прозвалася по ньому Хоревицею. І побудували містечко в ім’я старшого брата свого і назвали його Київ. Був довкола міста ліс і бор великий, і ловили там звірів, і були ті чоловіки мудрі і розумні».
Деякі ж, не знаючи, говорять, що Кий був перевізником; був-де тоді у Києва перевезення з того боку Дніпра, чому і говорили: «На перевезення на Київ». З тим, що Кий був простим перевізником, літописець не погоджується, наводячи на підтвердження його князівського походження такі аргументи: «Якби був Кий перевізником, то не ходив би до Царьграду; а тим часом Кий цей князював в роді своєму, ходив він до царя, і великі почесті віддав йому, говорять, той цар, при якому він приходив. Коли ж повертався, прийшов він на Дунай, і уподобав місце, і зрубав містечко невелике, і хотів сісти в нім зі своїм родом, та не дали йому сусіди; так і донині називають придунайські жителі городище те — Києвець. Кий же повернувся у своє місто Київ, тут і помер: і брати його Щек і Хорив і сестра їх Либідь тут же померли».

 Ось, власне, і усе, що літописець, якого зазвичай ототожнюють з ченцем Києво-печерського монастиря Нестором, зміг довідатися про засновника столиці Староруської держави.
Його розповідь повна виразних рис народного переказу : три брати-засновники і їх сестра — типові фольклорні персонажі. Не випадково багато учених відносилися до історичності князя Кия скептично. Але в останні десятиліття провідні дослідники схильні вважати його особою історичною — військовим проводирем, вождем-князем племінної групи полян, на рубежі Античності і Середніх віків що мешкали на території Середнього Подніпров’я. У зарубіжних джерелах поляни згадуються під ім’ям антов. Насправді ж нічого міфологічного в розповіді про Кия немає і його біографія у загальних рисах відтворюється дуже переконливо.
Народився він на початку VI ст., в знатній Полянській сім’ї. До цього часу придніпровські слов’яни вже знали спадкове правління. Відомо, що одного з антських (Полянських) князів IV ст. звали Божем (Бусом). Візантійські автори приводять імена і інших знатних антов, сучасників Кия, наприклад гордого Мезамира, посла, убитого аварами. Молодість Кия припала на період напруженої боротьби між антами-полянами і Візантійською імперією на Дунаї. Слов’яни активно освоювали придунайські землі, спорожнілі після падіння держави царя гунів Аттіли, чому намагалася перешкодити Візантія. На початку 30-х років VI ст. на Дунаї розгорілася багаторічна війна між слов’янами і армією імператора Юстиніана. На південь по Дніпру з лісових областей Східної Європи спускалися численні дружини різних слов’янських племен. Це посилювало стратегічне значення гір, розташованих при впаданні в Дніпро його головного припливу Десни. У цьому місці, у переправи, спрадавна велася жвава торгівля товарами з лісової, лісостепової і степової зон.

Князь, який приймає данину. Мініатюра з Радзивилловської літописі.
XV ст. Місце для нового міста було вибране на важкодоступному останці плато, який утворює гору, що нині височіє над Подолом. Вона відома як Замкова гора. Повз неї з плато, де у той час розташовувався древній могильник з капищем, а пізніше виросли князівські палаци і Десятинна церква, проходив спуск на Поділ до річки Почайні, в гавань якої заходила тура, що припливала по Дніпру. Спорудження укріпленого городища забезпечувало Кию контроль над судноплавством по Дніпру, а також спостереження за переправою. Перевезення через Дніпро дійсно було «Києве», оскільки володів ним князь Кий, але перевізником він, розуміється, не був.

Завершивши спорудження свого «граду», Кий разом з іншими слов’янськими проводирями відправився на Дунай. У числі антських (Полянських) послів в Константинополі він, очевидно, був присутнім при мирних переговорах з імператором Юстиніаном в 545 р. За умовами укладеної угоди Візантія визнавала права антів на володіння лівобережжям Дунаю з фортецею Туррис. Кий, бажаючи закріпитися в Подунав’ї, заснував там містечко Києвець. Проте гострий конфлікт з місцевими жителями порушив його плани, змусивши князя повернутися в Київ, де він незабаром і помер. Нащадки Кия досить довго утримували владу в заснованому їм «граді».

Польський хроніст Ян Длугош повідомляє, що Аскольд і Дір були прямими нащадками Кия.  Ім’я Кий має чітку слов’янську етимологію (кий — палиця). Можливо, воно походить і від kuj, божественного коваля в міфах індоєвропейських племен, соратника бога-громовержця у боротьбі зі Змієм. Українська легенда зв’язує виникнення Дніпра з ковалем, що переміг Змія, який обклав країну непосильною даниною. Коваль упріг поверженого ворога в соху і провів глибоку борозну. По цій борозні під кручами протік Дніпро. Літописний переказ про Кия, його братів і їх сестру — це, швидше за все, компіляція легенд різних часів. У більш ранніх легендах засновником городища на Киселівці називався Сар (у північноіранських мовах — «голова») — слов’янський або сарматський князь Середнього Придніпров’я, в середині I тисячоліття заміщений Києм.

Відмітно, що візантійський імператор Костянтин Багрянородний іменує київську цитадель «Самбатас» і в цій назві можна угледіти спотворене «Сар-батас». Про це Сарі пізніше забули, але його сестра, Либідь, залишилася в народній пам’яті. Звинувативши в подружній зраді, її жорстоко стратив готський король Германаріх, який володів Нижнім Придніпров’ям. За це він піддався нападу її братів, Сара і Амия, і був важко поранений. Проте образи Щека і Хорива мають явно міфологічні корені. Вони відповідають місцевим міфічним героям — засновникам двох розташованих на горах над Подолом городищ. Не виключено, що в прадавні часи вони могли бути духами-божествами цих гір. Незважаючи на легендарність, Кий з повним правом може вважатися історичною особою — Полянським князем, що затвердив центр своєї влади в Києві, який з того часу послідовно розвивається в столицю першої східнослов’янської держави, — Київській Русі. Його ім’я по праву нерозривно зв’язують з історією заснованого ним міста.

АВТОР UK_UA