Танк Т-34:легенди і міфи броні

Довгий час нас годували міфами, що радянська зброя була найбільш прогресивною і досконалою, адже в іншому випадку як би СРСР став одним з переможців Другої Світової війни? Але після розвалу Союзу спливли нові факти і виявилося, що радянська зброя, мало того, що не була найдосконалішою, так ще й не була в повній мірі «вітчизняною».

Ситуацію з озброєнням в Радянському Союзі в довоєнний час можна охарактеризувати як «гнати кількість на шкоду якості». Незважаючи на те, що величезна кількість заводів працювала виключно на армію, кінцевий результат залишав бажати кращого. Неефективна соціалістична економіка, значна технологічна відсталість призводили до значного відсотку браку і систематичного невиконання плану. Наприклад, Наркомат Боєприпасів (НКБ) повинен був випустити в 1940 році 5,7 млн залізних гільз замість латунних артилерійських. Не відпрацювавши технологічний процес, НКБ виготовив за 9 місяців всього 1 млн 117 тис. залізних гільз, з яких 963 тис. пішли в брак, тобто відсоток відбраковування перевищив 86,2%. І це лише один приклад. Насправді, така ситуація спостерігалася по багатьом виробництвам. До слабкої технічної оснащеності заводів, не здатних випускати якісний продукт, додавалася і незадовільна робота інженерних відділів, що проектували окремі компоненти кінцевого виробу. Так, восени 1942 року американські інженери оцінювали конструкцію одного з радянських Т-34. Висновки були категоричні: «Перевірили очищувач повітря. Тільки саботажник міг сконструювати подібний пристрій. Фільтр з механічної точки зору виготовлений вкрай примітивно: в місцях точкового електрозварювання метал пропалений, що веде до витікання масла». У той же час, не можна не відзначити, що деякі зразки і компоненти озброєння були досить прогресивними на той час. Але в цілому прагнення радянських геніїв інженерної думки до інновацій на тлі загальної технологічної відсталості СРСР призводило до того, що радянська промисловість виробляла якийсь аналог «титанової лопати з соломяною ручкою»: деякі компоненти ніби задумані дуже добре, проте нормально копати такою лопатою неможливо. Примітно, що до кінця війни якість радянського озброєння помітно підвищилася. Тому сприяли кілька факторів. По-перше, радянські конструктори змогли більш ретельно виявити недоліки своїх виробів на основі наявного бойового досвіду. По-друге, свою лепту у вдосконалення внесли іноземні фахівці. По-третє, постачання величезного числа високотехнологічних американських та британських верстатів і різних матеріалів по ленд-лізу дозволили помітно підняти якість виробництва на радянських заводах. Про це наочно свідчить історія вдосконалення танка Т-34, най масовішого і легендарного танка II-ої Світової війни.
 Дві версії однієї «легенди» 

Необхідно зауважити, що під легендарною «тридцатьчетвіркою», що дійшла до Берліна, мається на увазі танк Т-34-85, і саме ця версія встановлена у вигляді меморіалу на багатьох постаментах в містах і селах. Однак Т-34-85 почали серійно виробляти лише в 1944 році, а у війну з Німеччиною Радянський Союз вступив з танком Т-34-76, який і прийняв на себе основний тягар жорстоких боїв, у тому числі і на Курській дузі. Від Т-34-85 цей танк відрізнявся меншою вежею, менш потужним озброєнням, а також безліччю інженерних і виробничих дефектів.

Якщо говорити про технічну сторону Т-34-76, то серед найважливіших переваг — висока питома потужність двигуна, раціональні кути нахилу броні, потужне (на той час) озброєння, великий запас ходу, малий питомий тиск на ґрунт. Сюди ж можна додати простоту конструкції, що полегшувала масове виробництво Т-34, їх обслуговування і ремонт в польових умовах. Разом з тим, фахівці називають відразу цілий перелік недоліків, які, як правило, були відсутні в німецьких та американських танках. Наприклад, відсутність продувки ствола після пострілу і недостатня вентиляція бойового відділення призводила після кількох пострілів до заповнення башти пороховими газами, від яких заряджаючий міг втратити свідомість. У першій версії «тридцятьчетвірки» не було обертової основи, тому заряджаючий при повороті башти змушений був дріботіти ногами по боєукладці. Відсутність радіозв'язку між радянськими танками призводило до зменшення ефективності застосування самого танка. Якщо до початку війни більшість німецьких танків було радіофіковано, то радянські машини не мали радіозв'язку зовсім або в кращому випадку мали тільки приймачі (передавач був лише на командирський танк). Жахливо була виконана і трансмісія. Коробка зміни передач спочатку не мала синхронізації з ведучим валом, тому для перемикання передачі доводилося використовувати кувалду (яка перебувала під рукою механіка-водія), або регулювати швидкість зміною обертів двигуна.
 В Т-34 був встановлений прогресивний високоекономічний дизель авіаційного типу В-2. Застосування дизельного двигуна повинно було забезпечити меншу пожежонебезпеку в порівнянні з бензиновим. Але як показали бойові дії, пари солярки під впливом високих температур, що виникають при попаданні снаряда, вибухають і горять не гірше бензину. Крім того, знову зіграла свою негативну роль інженерна «короткозорість». Справа в тому, що на Т-34 паливні баки були розташовані прямо в бойовому відділенні, що призводило до неминучості пожежі при попаданні туди снаряда. У той же час на німецькому T-III паливні баки розмістили в моторному відсіку, який був відокремлений від бойового відділення протипожежною перегородкою.
Бій наосліп 

Але один із найголовніших недоліків Т-34-76 — слабка оглядовість з башти танка. Екіпаж просто не бачив, що коїться навколо. А адже хто раніше побачив ворога — той швидше вразив ціль. Крім того, через тісноту башти, успадкованої від танка БТ, командиру доводилося виконувати обов'язки навідника, оскільки у вежі знаходилися тільки двоє: заряджаючий і командир. Через це спостереження за полем бою на час прицілювання переривалося, а в цей час всяке могло статися. У спогадах німецьких танкістів така проблема Т-34 згадується досить часто, оскільки на полі бою вона приводила до катастрофічних наслідків для радянських танків. Про це можна судити зі спогадів Р. Ріббентропа (сина міністра закордонних справ Німеччини Йоахима Ріббентропа), який воював на T-IV під Прохорівкою. Німецький танк, який перебував у самій гущі радянських танків, вів по них вогонь, підбивши при цьому 14 цілей, але так і не був виявлений радянськими танкістами. «Втрати моєї роти виявилися напрочуд невисокими. Повністю були втрачені лише ті дві машини, загибель яких я бачив на самому початку бою. У двох інших ротах повністю втрачених машин не було. У нашій смузі оборони було більше сотні підбитих російських танків».

Дивно, але про те, що «легендарний» Т-34 містить безліч вроджених дитячих хвороб, військові знали ще до війни. У травні 1941 року генералітет наполягав на знятті машини з виробництва і створення нового танка з лобовим бронюванням корпусу і башти завтовшки 60 мм; торсійною підвіскою; збільшеним діаметром погону башти і командирською башточкою з круговим оглядом. Але справа гальмувалася проблемами з відпрацюванням дизеля. При тому, що і дизель В-2 в Т-34 був дуже надійний. Невеликий ресурс ходу призводив до того, що до війни танки Т-34 ставили в консервацію, намагаючись зберегти ресурс, а екіпажі навчали на БТ-7 або навіть застарілому Т-26. У результаті до початку війни було підготовлено не більше 150 екіпажів для танків Т-34. Після початку війни навчитися в короткий термін на нову машину не надавалося можливим. Тому високі втрати Т-34 обумовлені, в тому числі, і невмілими діями екіпажу.
 Через два роки після початку війни враження радянських танкістів про Т-34 не змінилося, про це можна судити з листа командувача 5-ї гвардійської танкової армії П. Ротмістрова до Р. Жукова в серпні 1943 року: «...Доводиться з гіркотою констатувати, що наша танкова техніка, якщо не вважати введення на озброєння самохідних установок СУ-122, СУ-152, за роки війни не дала нічого нового, а недоліки , що мали місце на танках першого випуску, як то: недосконалість трансмісійної групи (головний фрикціон, коробка зміни передач і бортові фрикціони), вкрай повільний і нерівномірний поворот башти, виключно погана видимість і тіснота розміщення екіпажу, є не повністю усунутими і на сьогодні...».
 Заокеанські рекомендації 

Через незадовільні технічні характеристики Т-34 радянське керівництво звернулося за допомогою по модернізації танка до США. У грудні 1941 року танк Т-34 було передано американцям для всебічних випробувань і розробки рекомендацій щодо вдосконалення. Після ретельних випробувань Т-34 на Абердинському полігоні американські фахівці зробили дуже неприємні висновки. «Середній танк T-34, після пробігу в 343 км, повністю вийшов з ладу, його подальший ремонт неможливий. Водозахист корпусу Т-34 недостатній, в сильні дощі в танк через щілини натікає багато води, що веде до виходу з ладу електрообладнання. Зварювання бронеплит корпусу Т-34 грубе і недбале. Механічна обробка деталей, за рідкісним винятком, дуже погана. Всі механізми танка вимагають занадто багато налаштувань і регулювань». Ще більше здивувала американських експертів трансмісія. Як виявилося, вона була в точності скопійована з застарілої американської конструкції, розробленої ще в 1920-ті роки. Загальний висновок звучав безапеляційно: «Ми вважаємо, що з боку російського конструктора, що поставив таку трансмісію в танк, була проявлена нелюдська жорстокість по відношенню до водіїв». Але ж  в США був відправлений не рядовий танк, а один з п'яти спеціально зібраних «еталонних» Т-34. У результаті американці запропонували СРСР безліч власних технологій для модернізації Т-34. З весни 1943 року на Т-34 почали встановлювати модернізовану КПП, що істотно полегшило роботу механіка-водія. У тому ж році на всі танки стали встановлювати цілком сучасні радіостанції 9Р та переговорні пристрої ТПУ-3бис.
 Близько 7 тис. американських танків СРСР отримав по ленд-лізу
Допомога по ленд-лізу 
Одна з проблем радянського озброєння була в тому, що навіть у разі появи прогресивних інженерних розробок технологічна відсталість виробництва в СРСР просто не дозволяла реалізувати їх на практиці. Наприклад, завод № 183 в Нижньому Тагілі, найбільший виробник танків під час війни, не зміг перейти на випуск Т-34-85, оскільки не було обладнання для обробки зубчастого вінця башти діаметром 1600 мм. Щоб освоїти виробництво, СРСР попросив доставити по ленд-лізу нові карусельні верстати з Великобританії і США. І такі випадки були поширені повсюдно. Один американський інженер, який відвідав в кінці 1945 року Сталінградський тракторний завод, виявив, що близько половини верстатів на даному підприємстві було поставлено по ленд-лізу. До речі, крім верстатів, по ленд-лізу поставляли і готове озброєння. З США в СРСР доставили 7057 танків і САУ, з Британії та Канади — 5480. Про бойові можливості американських танків М4 «Шерман» свідчить той факт, що ленд-лізовські машини надходили на озброєння тільки гвардійських дивізій. Радянський ас Олександр Покришкін поруч зі своїм винищувачем Р-39N «Airacobra» Також по ленд-лізу надійшло понад 15 тис. американських літаків, а також близько 3,5 тис. британських. До кінця Другої Світової війни американські машини Р-39N і Р-39Q були основними винищувачами, які СРСР отримував по ленд-лізу. Саме на винищувачі Р-39N «Airacobra» легендарний радянський ас Олександр Покришкін знищив понад півсотні ворожих літаків.
 Кількість перемогла якість 

Сказати, що «легендарна тридцятьчетвірка» була кращим танком Другої Світової — означало б сильно прикрасити ситуацію. По суті Т-34 представляв собою «збірну солянку» з вузлів і агрегатів, скопійованих з зарубіжних прототипів кінця 20-х — початку 30-х років ХХ століття.

Наприклад, ходова частина — від американського танка «Крісті», двигун — копія BMW-VI, який німці ставили на біплани ще в середині 20-х«, багато інших агрегатів "запозичено" у англійців та італійців. До застарілих, з технологічної точки зору, компонентів треба також додати жахливо низьку якість виробництва. Збірка Т-34-85 на Челябінському танковому заводі

І все ж Т-34 став наймасовішим радянським танком WWII після американського M4 Sherman виготовлено 49 234 одиниці . Військова промисловість СРСР випустила стільки танків, що в Німеччині не вистачило на них снарядів. Його проста і бюджетна конструкція дозволила виробляти ці машини високими темпами і у величезних кількостях. Всього за роки війни було випущено понад 35 тис. Т-34, в той час як всіх модифікацій німецького Т-IV в Німеччині зібрали менше 9 тис. Історія створення і вдосконалення «тридцятьчетвірки» повторює, за рідкісними винятками, історію всього радянського озброєння. Збиткова соціалістична економіка, технологічна відсталість і слабка мотивація інженерного та робітничого персоналу на заводах і в КБ приводили до того, що озброєння, яке випускалося  було нетехнологічним, низької якості, а сама конструкція запозичувалися у будь-яких застарілих зарубіжних прототипів. І тільки величезне число виробленого озброєння, допомога по ленд-лізу, а також безприкладний героїзм рядових бійців допомогли у перемозі над ворогом.

IMENA.ua