Таємниця в'язнів-інвалідів другої світової

Куди зникли мільйони інвалідів другої світової війни
Довгий шлях до острова Валаам
Висилали не всіх поголовно безруких-безногих, а тих, хто жебрав, просив милостиню, не мав житла. Їх були сотні тисяч, тих що втратили сім'ї, житло, нікому не потрібних, без грошей, зате обвішаних нагородами.
Їх збирали за одну ніч з усього міста спеціальними нарядами міліції і держбезпеки, відвозили на залізничні станції, вантажили в теплушки типу ЗК і відправляли в ці самі «будинки-інтернати». У них відбирали паспорти і солдатські книжки – фактично їх переводили у статус ЗК. Та й самі інтернати були у відомстві мєнтури.
Суть цих інтернатів була в тому, щоб тихо-ша спровадити інвалідів на той світ якомога швидше. Навіть те убоге утримання, яке виділялося інвалідам, розкрадалося практично повністю.

У нас на початку 60-х був сусід, безногий інвалід війни. Я пам'ятаю, як він їздив на цьому візку на підшипниках. Але він завжди боявся виїхати з двору без супроводу. Дружина або хтось із рідних повинні були йти поряд. Я пам'ятаю, як батько переживав за нього, як всі боялися, що інваліда загребуть, хоча у нього була сім'я і була квартира. Році в 65-66 мій батько вибив для нього (через військкомат, соцзабез і обком) мотоколяску-інвалідку і ми всім двором святкували «визволення», а ми, діти, бігали за ним і просили покатати.
Чисельність населення СРСР перед війною оцінюється в 220 мільйонів з урахуванням населення приєднаних територій Польщі, Угорщини, Румунії та країн Прибалтики. Загальні демографічні втрати СРСР за період 41-45 рік оцінюються в 52-57 мільйонів чоловік. Але в цю цифру входять «не народилися». Реальне число втрат населення можна оцінити порядку 42-44 мільйонів. 32-34 мільйона складають військові втрати армії, авіації і флоту + 2 мільйони євреїв знищених в результаті Голокосту + 2 мільйони загиблого в результаті бойових дій мирного населення. Решту зниклих мільйонів спробуйте самі пояснити.
Острів Валаам, 200 кілометрів на північ від Світлани в 1952-1984 роках – місце одного з найбільш нелюдських експериментів із формування найбільшої людської «фабрики». Сюди з Ленінграда і Ленінградської області, щоб не псували міський ландшафт, засилали інвалідів найрізноманітніших, від безногих і безруких – до олігофренів і туберкульозників. Вважалося, що інваліди псують вигляд радянських міст.
На Валаамі їх мало не по головах рахували «цих інвалідів». Вони «мерли» сотнями, але на Валаамському цвинтарі ми відшукали тільки 2 прогнилих стовпчики з ... номерами. Не залишилося нічого – вони всі пішли в землю, не залишивши пам'ятника жахливому експерименту людського зоопарку радянського острова.
Ай-ай-ай ... Яким совковським пафосом віє від офіційних легенд під малюнками. Від кращих представників народу, що безперервно захоплює чужі землі і поставляє зброю всім терористам світу. Ось тільки ветеран цей вів жалюгідне існування в щурячій норі на острові Валаам. З однією парою зламаних милиць і в єдиному куцому піджачку.
Цитата:
Після війни радянські міста були переповнені людьми, яким пощастило вижити на фронті, але які втратили в боях за Батьківщину руки і ноги. Саморобні візки, на яких снували між ногами перехожих людські обрубки, милиці і протези героїв війни псували картину світлого соціалістичного сьогодні. І ось одного разу радянські громадяни прокинулися і не почули звичного гуркоту візків і скрипу протезів. Інваліди відразу були видалені з міст. Одним із місць їх заслання і став острів Валаам. Власне кажучи, події ці відомі, записані в аннали історії, а значить, «що було - те загуло». Між тим вигнані інваліди на острові прижилися, зайнялися господарством, створювали сім'ї, народжували дітей, які вже самі виросли і самі народили дітей – справжніх корінних остров'ян.
Неперспективні люди з острова Валаам
Н. Ніконоров
_____________________________________________________________________________
«Поранений при захисті СРСР». Олександр Подосьонов у 17 років добровольцем пішов на фронт. У Карелії був поранений кулею в голову навиліт.На острові Валаам, на Ладозькому озері, жив всі післявоєнні роки, паралізований, нерухомо сидячи на подушках.
______________________________________________________________________________
Спочатку давайте трохи порахуємо. Якщо викладки помилкові – поправте.
У другій світовій СРСР втратив за різними підрахунками від 20 до 60 мільйонів чоловік загиблими. Отакий ось розкид. Статистика та військова наука стверджують, що під час бою на одного загиблого доводиться кілька поранених. Серед них є покалічені (інваліди). Який відсоток – судити не беруся. Але, припустимо, невеликий, порівнянний з кількістю вбитих. Значить кількість калік після війни мала обчислюватися десятками мільйонів.
Моє свідоме дитинство почалося десь року 73-го. Ви можете сказати – померли від ран. Можливо. Мій дід помер від ран у 54-му. Але не всі-ж? Десятки мільйонів? Моя мама народилася під час війни. Давним-давно вона зронила фразу, якій я по малолітству не надав значення. Вона сказала, що після війни на вулицях було дуже багато калік. Деякі підробляли, деякі просили милостиню або бродяжили. А потім їх якось відразу не стало. По-моєму, вона сказала, що їх кудись вивезли. Але саме за цю фразу не ручаюся. Хочу уточнити, що мама в мене – людина без уяви. Тому, якщо вона казала – багато, то, швидше за все так і було ..
Підіб'ємо підсумки: після війни залишилися десятки мільйонів інвалідів. Дуже багато зовсім молодих. Років за двадцять-тридцять. Ще жити та жити. Навіть із урахуванням інвалідності ... Але через тридцять років після війни я не бачив практично жодного. А, за твердженнями деяких, калік не стало через зовсім невеликий проміжок часу після закінчення війни. Куди вони поділися? Ваші думки, панове-товариші ...
______________________________________________________________________________
«Захисник Ленінграда». Малюнок колишнього піхотинця Олександра Амбарова, який захищав обложений Ленінград, зроблений на острові Валаам в 1974 році. Двічі під час запеклих бомбардувань він опинявся заживо похованим. Майже не сподіваючись побачити його живим, товариші відкопували воїна. Підлікувавшись, він знову йшов у бій. Свої дні закінчив засланим і живцем забутим на острові Валаам.
______________________________________________________________________________
Цитата:
Всіх нас, таких от як я, зібрали на Валаамі. Кілька років тому нас, інвалідів, було тут багато: хто без рук, хто без ніг, а хто й осліп до того ж. Всі - колишні фронтовики.
«Тема навали» на Валаамі
Володимир Зак
___________________________________________________________________________
«Невідомий солдат». Ніхто нічого не знає про життя цієї людини. У результаті важкого поранення він втратив руки і ноги, позбувся мови і слуху. Війна залишила йому тільки можливість бачити. Малюнок зроблений на острові Валаам у 1974 році, куди радянська влада примусово заслала всіх калік війни.
______________________________________________________________________________
Цитата:
У 1950 р. на Валаамі влаштували Будинок інвалідів війни та праці. У монастирських і скитських будинках жили каліки, які постраждали під час Великої Вітчизняної війни ...
Історія Валаамського монастиря
______________________________________________________________________________
«Розповідь про медалі». Навпомацки рухаються пальці по поверхні медалей на грудях Івана Забари. Ось вони намацали медаль «За оборону Сталінграда» «Там було пекло, але ми вистояли», - сказав солдат. І його немов висічене з каменю обличчя, щільно стиснуті губи, осліплені полум'ям очі підтверджують ці скупі, але горді слова, які прошепотів він на острові Валаам.
______________________________________________________________________________
Валаам був лише одним, але найвідомішим із десятків місць заслання інвалідів війни. Це дуже відома історія. Шкода, що деякі "патріотики" викочують очі.
Комуністи були гіршими за шведів. Це найважчі часи в історії Валаама. Те, що недограбували перший комісари в 40-х, осквернили і зруйнували пізніше. На острові творилися страшні речі: в 1952-му з усієї країни туди звезли убогих і калік і залишили вмирати. Деякі художники-нонконформісти зробили собі кар'єру, малюючи в келіях людські обрубки. Будинок-інтернат для інвалідів та людей похилого віку став чимось на зразок соціального лепрозорію – там, як і на Соловках часів ГУЛАГу, містилися в ув'язненні "покидьки суспільства".
Цитата:
А в 1950 році за указом Верховної Ради Карело-Фінської РСР утворили на Валаамі і в будівлях монастирських розмістили Будинок інвалідів війни та праці. Ось це був заклад!
Не пусте, ймовірно, питання: чому ж тут, на острові, а не де-небудь на материку?Адже і постачати простіше і розмістити дешевше. Формальне пояснення: тут багато житла, підсобних приміщень, господарських (одна ферма чого варта), орні землі для підсобного господарства, фруктові сади, ягідні розплідники; а неформальна, справжня причина: аж надто намуляли очі радянському народу-переможцю сотні тисяч інвалідів: безруких, безногих, неприкаяних, які промишляли жебрацтвом по вокзалах, у поїздах, на вулицях, та чи мало ще де. Ну, поміркуйте самі: груди в о-р-д-е-н-а-х, а він біля булочної милостиню просить. Нікуди не годиться! Позбутися від них, у що б то не стало позбутися. Але куди їх дівати? А в колишні монастирі, на острови! З очей геть – із серця геть. Протягом кількох місяців країна-переможниця очистила свої вулиці від цієї "ганьби"! Ось так виникли ці богадільні в Кирило-Білозерському, Горіцкому, Олександро-Свірському, Валаамському та інших монастирях. Вірніше сказати, на руїнах монастирських, на зламаних радянською владою стовпах Православ'я. Країна Рад карала своїх інвалідів-переможців за їхні каліцтва, за втрату ними сімей, даху над головою, рідних гнізд, розорених війною. Карала убогістю існування, самотністю, безвихіддю. Кожний, хто потрапляв на Валаам, миттєво усвідомлював: «Ось це і все!» Далі – глухий кут. «Далі тиша» у невідомій могилі на покинутому монастирському кладовищі.
Читачу! Любий мій читачу! Чи дано зрозуміти нам з Вами сьогодні міру безмежного відчаю, горя нездоланного, яке охоплювало цих людей в ту мить, коли вони ступали на землю цю. У в'язниці, в страшному гулагівському таборі завжди в ув'язненого жевріє надія вийти звідти, знайти свободу, інше, менш гірке життя. Звідси ж виходу не було. Звідси лише в могилу, як засудженому до смерті. Ну, і уявіть собі, що за життя потекло у цих стінах. Бачив я все це зблизька багато років поспіль. А ось описати важко. Особливо, коли перед уявним поглядом моїм виникають їх обличчя, очі, руки, їх невимовні посмішки, посмішки істот, які ні би в чомусь навік провинилися, які ніби просять за щось пробачення. Ні, це неможливо описати. Неможливо, напевно, ще й тому, що при згадці про все це просто зупиняється серце, перехоплює дихання і в думках виникає неможлива плутанина, якийсь згусток болю! Вибачте ...
«Вааламський зошит»Євген Кузнєцов

Сергій Мельникофф
Таємниця в'язнів-інвалідів другої світової Таємниця в'язнів-інвалідів другої світової Reviewed by Василь Герей on 09:22:00 Rating: 5

Немає коментарів: