Петро Франко:доля сина Каменяра



Франко Петро Іванович (15.11.1890, с. Нагуєвичі Дрогоби­цького повіту Львівського воєвод­ства-ймовірно 1941, місце смерті невідоме)-третій син Івана Франка, письменник, журналіст, член НТШ, інженер-хімік, організатор першої української летунської ескадрильї, осередків спортивно-військової організацїї«Пласт» в Галичині, пер­ший директор літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові.

Після закінчення гімназії ще в останній передвоєнний рік поступив вчитися до Львівської політехніки. З 1911 р. захопився скаутським рухом.
Петро був добрим спортсменом, грав у футбольній команді "Україна", любив судити матчі, організовував спортивні товариства "Луґ".  З самого  дитинства, як свідчить листування, батьки прищеплювали дітям любов до спорту і майже спартанського способу життя. Франкові діти пра­цювали у полі на рівні дорослих селян. У листі до Івана Франка з Підгірок (серпень 1904р.) його дружина повідомляла: "Діти могли би похвалитися умінням і працею. Гандзя уміє жати і їхати верхи на коні. Петрусь навчився плавати... Андрусь і Тарас возять снопи, косять сіно від рана до вечора".
У роки Першої світової війни Петро Франко був добровольцем Легіону українських січових стрі­льців, четарем сотні Романа Сушка.
У період Західноукраїнської республіки після спеціальної під­готовки (на Балканах) організував першу українську ескадрилью і за подвиги був нагороджений Симоном Петлюрою військовою відзнакою.
1919 року П. Франко потрапив у полон. Його інтернували в краківському таборі для військовополонених. Але син Каменяра не занепадав духом. За золотий перстень він виміняв в охоронця мундир польського вояка, переодягнувся й утік. Перечекавши певний час, він прибув до Львова. Невдовзі одружився та переїхав до Коломиї, де його призначили професором місцевої державної гімназії (1922-1930). Водночас викладав у так званому “таємному” Львівському українському університеті та брав активну участь у пластовому русі.

Від 1922 до 1930 року учитель гімназії в Коломиї. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі переробки молока.

З 1936 до 1939 року учителює в гімназіях у Львова та Яворова. Між тим, в 1937 році, видає працю «Іван Франко зблизька». Від 1939 по 1941 рік працює деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. 
У       1923 р. закінчив Політехнічний інститут, одержавши диплом хіміка, але за спеціальністю роботи знайти не міг, і йому з сім'єю довелось шість років проживати в Коломиї, де працював в квітникарстві та вів уроки хімії і фізкультури в коломийській гімназії, звідки часто приїжджав у Підгірки. Пізніше пра­цював у яворівській школі і нарешті -львівській гімназії. Там організував спортивно-військові організації «Пласт», які з його почину по­ширилися по всій Галичині. Для цього написав декілька підручників та ме­тодичних порад («Пластові ігри та забави» (1913), «Підручник шведсь­кої руханки для народних і середніх шкіл» (1923)). За контрактом п'ять років (1931 -1936) працював хіміком у Харкові в науково-дослідних інститутах. Там написав словник хімічної термінології, який не вдалося видати; досліджував тему одержа­ння казеїну з молока, добування сірчаної кислоти з гіпсу. Пережив там голод 1933 р. Після повернення до Львова знову був безробітним. Працював на громадських засадах в Науковому товаристві ім. Шевчен­ка та викладачем таємного українсь­кого університету.
Петро Франко - депутат
У 1939р. Петра Франка «обрали» депутатом Народних зборів для підписання акту «возз'єднання» Західної України з Радянською Україною та депутатом Верховної Ради УРСР. Він став доцентом Львівського торгово-економічного факультету. У жовтні 1940 р. в будинку письменника відкрито літературно-меморіальний музей Івана Франка, директором якого призначили Петра Франка. У перші дні війни його, як і багато інших представників інтелігенції Львова, було заарештовано і до цього часу ніяких документальних відомостей про них не знайдено, хоча існують різні версії їх знищення радянською владою.
Петро Франко - письменник
Як письменник Петро Франко - єдиний з франкового роду до цього часу виявив досить потужно художній талант, написавши ряд оригінальних повістей, оповідань, п'єс, дитячих нарисів, які у свій час користувалися популярністю, але сучасному читачеві маловідомі через півстолітнє замовчування імені самого автора ( "Від Стрипи до Дамаску», «Пригоди четаря УСС", "В пралісах Бразилії", "Дядько шкі­пер» та ін.). Тільки в наш час привідкриваються нові сторінки його дуже оригінальної і різностильової прози з інтригуючими сюжетами, що сягають то пустель, то льодовиків, то морських просторів, то напівфантастичних авторських уявлень, то глибоко інтимних людських почуттів. Він рівнявсяна європейські виміри, але обов'язково з українським героєм.
Щодо франкознавчих дослі­джень, то Петро Іванович проявив себе теж як глибокий аналітик, вмі­лий критик, досвідчений дослідник, продовжувач батьківських тради­цій, а також пропагандист його ідей.
Петро Франко переклав поль­ською мовою поеми Івана Франка «Іван Вишенський»та «Мойсей» (не опубліковані).
У 1913 р. у Відні Петро Франко організував видавництво «Франко-Син і спілка», яке проіснувало 10 років. За цей час Петро Іванович видав багато брошур різного змісту («Огляд території України» (після С. Рудницького), «Теорія зглядности. Після А. Айнштейна» (1921).
Він видав окремою книжкою інсценізацію повісті Івана Франка «Захар Беркут» (1928). Створив драму «Без праці», «Борислав сміє­ться» (1930) та дописав дві глави до цієї повісті за батьківським сюже­том. У 1940 р. драма була ним пере­кладена і видана російською мовою.
Добре написані Петром Франком мемуари, які він у 1937 р. видав у «Рідній школі» під назвою «Іван Франко зблизька», частина з них увійшла до книги «Спогади про Івана Франка».
Сім'я Петра Франка
Франко Ольга Федорівна (Білевич)
Одружений в 1919 р. з Ольгою Білевич (1919-1967), яка при його допомозі видала куховарську книжку «Всенародна кухня», що декілька разів перевидавалася і прославила її. Донька Віра (1923-1996) більше десятиріччя відбувала покарання в концтаборах Равенсбрюка та сталінських. Мала дві доньки Надію (1950 р. н.) та Іванну (1952 р. н.).

Друга дочка Петра Франка - Іванна (Ася) (1925-1978) мала п'я­теро дітей -Любу (1951 р. н.), Петра (1954 р. н.), Ірину (1957- 1997), Адріану (1959 р. н.) та Мар'яну (1961 р. н.).

Знищення
З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 р. вивезений радянською владою зі Львова. Загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі на станції Прошова коло Тернополя з поїзда, яким Петра Франка радянські солдати намагалися вивезти на схід. За іншими даними, загинув в катівнях НКВС влітку того ж року
Петро Франко:доля сина Каменяра Петро Франко:доля сина Каменяра Reviewed by Василь Герей on 13:56:00 Rating: 5

Немає коментарів: