Максим Залізняк:гайдамацький гетьман

Особливістю селянства на Русі було те, що землі було багато, а робочих рук мало. Це, до речі, було однією з головних перешкод для насадження кріпосного права. Феодал найчастіше охоче позичав селян грошима на обзаведення на своїй землі, але і селянин дивився на це, як на вигідну угоду.

«Займ під роботу, – писав В. Ключевський, – був для бідної людини в Стародавній Русі найбільш вигідним способом приміщення своєї праці».

Іноземці, які проїжджали через українські землі Речі Посполитої, неодноразово відзначали жорстоке поводження магнатів зі своїми посполитими. Так, наприклад, австрієць Йоган Йозеф Кауш відзначав у своїх«Листах Пастофіля», що включно до 1768 року володарі приватних міст на Київщині та Брацлавщині мали право страчувати їхніх жителів за будь-яку провину. Зокрема, австрійця вразила новина, що у 1754 році один магнат (прізвища його не вказувалося) наказав повісити 5 міщан лише за те, що вони підібрали декілька рибин на березі його озера. У1763 році інший коронний « олігарх » спалив 5 українських дівчат «за чари».

Весною 1768 року, Максим Залізняк та його сподвижники розпочали одне з найбільших тогочасних повстань нижчих станів у Східній Європі, яке в історіографії дістало назву Коліївщини.

Коліївщина продовжила традиції попередніх визвольних змагань українців.
«Понєваж не за майно стараємось, тільки щоб віра християнська… більше не осквернялась і щоб не було ворогів на державу», — заявляв пізніше один із ватажків повстанців Семен Неживий про причини збройного виступу проти влади Речі Посполитої.

Максим Залізняк народився у селі Івківцях поблиз Медведівки (тепер Чигиринського району Черкаської області). Залізняк був дуже ревний православний християнин. В 1767 р. став послушником спочатку Онуфріївського, а згодом Мотронинського Троїцького православного монастиря на Чигиринщині.

Максим Залізняк мав розвинену політичну самосвідомість і загострене почуття соціальної справедливості. Тому його не залишили байдужим різке посилення релігійних переслідувань православного населення, репресії та загострення соціальних обставин на Правобережній Україні, спричинені діяльністю учасників Барської конфедерації.

У своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення православних християн закликав також отець Мельхіседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського монастиря, в якому Максим Залізняк був послушником.

У березні 1768 р. Залізняк разом з кількома побратимами-запорожцями зібралися на таємну зустріч уМотронинському Троїцькому монастирі. На ній було ухвалено рішення про підготовку до повстання. Залізняка проголошено полковником. На Запорожжя, Правобережну і Лівобережну Україну відправлено козацьких посланців із закликами до боротьби проти польсько-шляхетських поневолювачів. Вже у травні в Холодному Яру (поблизу Мотронинського монастиря) було сформовано боєздатне ядро повстанського війська чисельністю близько 400 чоловік. 26 травня цей загін на чолі з Максимом Залізняком виступив у похід.

Повстанці швидко захопили Канів, Медведівку, Мошни, Жаботин, Смілу, Богуслав, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку, та багато інших населених пунктів Подніпров’я.

Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та єврейським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом М. Залізняка, виданим на початку червня 1768 р.

 Рятуючись від народного гніву, в укріплені міста кинулися шляхтичі, їхні управителі, слуги, орендарі та лихварі. Багато тисяч їх зібралося в Умані. Це місто було потужною фортецею. Його оточували рови, вали з міцним палісадом, на яких розміщувалося 32 гармати. Всередині міста знаходилися додаткові оборонні споруди. Умань захищали солдати гарнізону, а також полк надвірних козаків польського магнатаПотоцького.

Напередодні штурму міста до повстанського загону Максима Залізняка приєдналися надвірні козаки, на чолі з сотником Іваном Гонтою. 

10 червня повстанці взяли Умань у свої руки.

Розпочалася нова фаза народного повстання. Урочище Карчівка поблизу Умані перетворилося на основний повстанський табір. Повстанча рада проголосила Максима Залізняка гетьманом і «князем смілянським», а сам він заявив про відновлення Гетьманщини.

Керівники Коліївщини приступили до організації влади на визволеній території на засадах козацького устрою. У цьому зв’язку Залізняк повсюдно розсилав свої універсали. Проголошувалася ліквідація польського панування, унії та панщини. Вживалися заходи для зміцнення бойових загонів повстанців, які будувалися на організаційних засадах й традиціях козацького війська (поділ на сотні, десятки, запровадження посад сотників і осавулів, використання військових прапорів та ін.). У різні райони Правобережжя вирушали загони, перед якими ставилося завдання проганяти польську шляхту з української землі. Дедалі більшого розмаху набувало покозачення селянства.

Такий характер повстання не на жарт налякав російський уряд, якому гайдамаки, як військова сила, вже були не потрібні. Катерина II вирішила силою зброї придушити визвольний рух на Правобережжі. Реалізації подібних намірів сприяло те, що в цьому регіоні вже знаходилися російські війська, які допомагали польському королю загнуздати рух конфедератів.

Російське командування відправило до Умані карателів – полк донських козаків, який вів полковник Гур’єв. Не виказуючи своїх справжніх намірів, царський полковник розташувався зі своїми силами під містом поруч з табором повстанців. Вдаючи з себе союзника Залізняка і Ґонти, Гур’єв став обговорювати з ним перспективи спільних військових операцій проти конфедератів. 8 липня, дізнавшись про наближення до Умані додаткових континґентів російських військ, він розпорядився влаштувати для повстанців бенкет. Тим часом його солдати непомітно захопили склад зброї, коні повстанців і оточили їхній табір. Запросивши Залізняка, Ґонту та інших ватажків до свого намету, Гур’єв наказав їх заарештувати. Одночасно царські війська почали брати у полон учасників повстання.

Протягом липня-серпня 1768 р. виявилися розгромленими більшість повстанських загонів. Гайдамаки – жителі Правобережжя, разом із Іваном Гонтою, як піддані Речі Посполитої були передані полякам і страчені.. Особливо жахливими і масовими стали страти учасників Коліївщини у селі Кодні (тепер Житомирського району Житомирської області).

8 липня 1768 р. Максима Залізняка разом з 73 гайдамаками, що вважалися царськими підданими, було ув’язнено в Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх було засуджено на побиття батогами, таврування, виривання ніздрів і довічне заслання до копалень Нерчинська (Сибір). За вироком Київської Губернської канцелярії Залізняка засуджено до середньовічної кари – колесування. Утім, цю кару було замінено іншою – повстанському ватажку було завдано 150 ударів батогом, піддано клеймуванню і також заслано в Нерчинськ на довічну каторгу. 

1 листопада 1768 р. по дорозі до Білгорода, в слободі Котельві (нині Котелевського району Полтавської області) Максим Залізняк разом з близько півсотнею ув’язнених роззброїли конвой і втекли, однак невдовзі були спіймані і відправлені на каторгу, де, ймовірно, й помер видатний ватажок народних повстанців.

Героїчна постать Максима Залізняка оспівана в усній народній творчості – історичних думах, піснях, переказах, епосах та леґендах.

Максим козак Залізняк,
Козак з Запорожжя.
Як поїхав на Вкраїну,
Як пишная рожа!
Зібрав війська сорок тисяч
В місті Жаботині.
Обступили город Умань
В обідній годині.
Обступили город Умань,
Покопали шанці
Та вдарили з семи гармат
У середу вранці.
Та вдарили з семи гармат
У середу вранці,
Накидали за годину
Панів повні шанці…
Отак Максим Залізняк
Із панами бився,
І за те він слави
Гарной залучився.
Лине гомін, лине гомін
По степу німому.
Вертаються козаченьки
Із бою додому.

 Антон ВОЛОШИН