Максим Рильський:за завісою приватного



У творчому житті Максима Рильського було багато злетів і падінь. Він був неперевершеним поетом-ліриком, віртуозним перекладачем віршів багатьох іноземних письменників. І разом із тим змушений був писати «Пісню про Сталіна» та виправдовуватися перед партійними бонзами чому в Україні «поля жовтіють, а небо синіє». Між тим, особисте життя поета теж було вельми цікавим. Він багато років прожив із старшою на 9 років дружиною Катериною, яку відбив у друга. Коли вона померла, вони удвох – перший та другий чоловік, плакали над труною жінки обійнявшись

Максим Рильський народився у сім’ї відомого етнографа, публіциста та громадського діяча Тадея Рильського. Його з дитинства оточували представники інтелігенції. На час народження сина – 19 березня 1897 року, батькові було вже 54 роки. Максим народився у другому шлюбі
Тадея Розеславовича. Після смерті своєї першої дружини він одружився з романівською селянкою Меланією Федорівною Чуприною. Поет Євген Маланюк, посилаючись на свідчення Михайла Мухина, шкільного товариша Рильського, писав:
– Мати Рильського була взірцем тактовності, натуральної шляхетності й товариської культури, вона частувала чаєм, як справжня пані дому, і ніхто не відгадав би її селянського походження.
Дитинство Рильський провів у селі Романівка Житомирської області. Хлопець мав багато захоплень.
– Взагалі, завше (був) чим-небудь захоплений, – писав про себе (в третій особі) Максим Рильський в автобіографії 1924 року. – То проектує збудувати машину для літання, то – захопившись теслярством і столярством – ходить до старого майстра Хведька по науку й носить вічно порубані та порізані пальці, то – і в значно пізнішому часі – носиться з садівницькими ножицями та книжками про садівництво тощо. Два особливо яскравих нахили, з любов’ю до природи сполучені, – рибальство й полювання...
Але, крім стихійної «самоосвіти», було й систематичне навчання з домашніми вчителями: Максима готували до гімназії.

Рильський відбив дружину в односельця
1923 року Максим Тадейович переїжджає до Києва, де влаштовується вчителем української мови і літератури у Другій залізничній трудовій школі (нині СШ №7 імені Максима Рильського). У столиці лідер неокласиків не мав де жити. Щоб якось улаштуватися, пішов до свого односельця Івана Очкуренка, який уже давно мешкав у місті. Двері йому відчинила дружина Івана Катерина Миколаївна, веліла зачекати господаря у вітальні.
У кімнаті, де лишився Максим Тадейович, стояло фортепіано. Зрештою, знудившись від довготривалого очікування, чоловік сів за рояль. Поет грав надзвичайно чудово, адже музики вчив його сам Микола Лисенко, батьків друг. Почувши мелодію своєї улюбленої пісні «Ой одна, я одна та й у батенька була…», Катерина Миколаївна увійшла і стиха заспівала. Так почався їх роман.
Максим Тадейович лишився квартирувати у домі Очкуренків на Бульйонській. Катерина, старша за Маскима на 9 років, турбувалася про молодого вчителя, як про рідну людину, а в хвилини перепочинку просила пограти, а сама співала. Пісня зріднила їх. Зрештою, Максим попросив Катерину вийти за нього заміж. Вона поставила лише одну умову: якщо він всиновить її шестирічного сина Жоржа. Поет погодився. Одружилися вони 12 липня 1926 року.
Спочатку Іван Очкуренко чинив перешкоди закоханим, їм навіть довелося таємно викрасти Жоржика і переховуватись у подруги Катерини Миколаївни. Згодом все стихло. Іван Панасович теж одружився, а Максим Тадейович матеріально підтримував їхню родину. У подружжя Рильських народився ще один син Богдан. А родини Очкуренків і Рильських стали друзями. Сини Жоржик і Богданчик завжди ходили до них у гості на релігійні свята, а на радянські Іван Панасович і Олександра Олександрівна (друга дружина Івана Очкуренка) були бажаними гостями в родині Рильських.
Катерина Рильська ніколи не з’являлася перед ріднею в халаті та капцях
Хоча Катерина Миколаївна була старша на дев’ять років, але, цього не було помітно. Вона була невисока, худенька, тендітна, завжди стежила і за зачіскою, і за одягом. Ніколи вона не дозволяла собі вийти зі спальні в халаті чи в капцях – тільки в платті чи спідниці з кофтинкою і обов’язково на підборах.
У Рильських була своя кухарка, проте Катерина Миколаївна часто готувала сама. Ніхто не вмів так зварити суп із дикої качки чи засмажити зайця. Це навіть у своєму творі увічнив давній друг родини Остап Вишня.
Катерина Миколаївна вміла не лише організувати належним чином побут родини, а й була другом і порадником, першим читачем і критиком більшості поезій Рильського. Поет поважав і цінував цю підтримку, присвячував дружині вірші. Проте був у його житті один епізод, коли він порушив подружню вірність. Про цю інтрижку майже ніхто не знав, крім найближчих родичів. У Максима Рильського були стосунки з молодим хіміком Валерією Познанською. Їм в один день вручали сталінську премію. Роман Рильського і Познанської зав’язався у Москві 1943 року, де жив на той час поет. Тим часом його родина мешкала в Уфі, куди була евакуйована на початку війни.


Коли про роман стало відомо рідним, син Богдан довго не міг простити батькові зраду матері. Гнівався на нього, вимагав, щоб забув, що в нього є сім’я. І тоді на захист Максима Тадейовича стала дружина. Вона сказала синові, що той не має права судити батька, сама ж не дорікнула чоловікові ні словом, ні поглядом. Хоча прекрасно розуміла, що це випробування вірністю на відстані вона витримала, він же оступився. Максим Тадейович був безмежно вдячний дружині за те, що вона пробачила йому, а сам порвав із коханкою.
Після допитів слідчих НКВС поет почав писати вірші про радянську дійсність
Максим Рильський тривалий час у своїй творчості, як і всі неокласики, уникав віршів про владу. Проте йому цього не простили. 1931 року органи НКВС арештували письменника, у Лук’янівській тюрмі він провів майже рік. За цей час його друзі-неокласики були репресовані і загинули в таборах. Йому закидали незрозумілі звинувачення. Слідчий знущався з поета, кажучи, що, оскільки він не визнає себе винним, матиме десять років на Соловках, хоча й знав, що є вже постанова про звільнення. У документах допитів під час слідства, переданих музею у листопаді 1989 року КДБ, знаходимо «Додаткові свідчення», власноруч написані Максимом Тадейовичем, які закінчуються проханням, продиктованим обов’язком щодо долі родини:
– Сім’я моя в дуже тяжкому стані: хвора на серце жінка з чотирьохмісячним хлопчиком і другий хлопчик, учень трудшколи, зосталися без чоловіка й батька, отже, й без засобів для існування. Прошу, коли це можливо, дати мені змогу вернути собі своєю роботою ім’я чесного громадянина Радянського суспільства, а сім’ї моїй спокій.
І невдовзі з’явилося те, чого від нього чекали – твори декларативні, вірші на потребу дня (чим грішили чи не всі тогочасні письменники): «Знак терезів – доби нової знак», «Визвольник людства – вольний пролетар» і «Моя батьківщина – удар молотка…». А 12 березня 1936 року Рильський написав «Пісню про Сталіна», яка стала народною.
Удруге звинуватили за націоналістичні помилки
На республіканській нараді молодих письменників, розширеному пленумі правління Спілки письменників України (15-20 вересня 1947 року) проти Максима Рильського висунули безпідставні звинувачення за те, що він знову припустився націоналістичних помилок.
Критики доходили до абсурду:
– Невідомо, яких рад ви син, – закидали йому за патріотичний вірш, написаний у дні воєнного лихоліття «Я – син Країни Рад».
За рядки «вже й поля жовтіють і синіє небо…» з вірша «Яблука доспіли…» дістав прізвисько петлюрівець: бачте, це ж кольори націоналістичного прапора! Навіть за рядки ліричного вірша «Ластівки літають, бо літається…» теж дісталося:
– Як це в час планового радянського господарювання може хтось літати, коли заманеться?
Таких «шедеврів» було вдосталь. Найактивніше взявся за Рильського (а ще за Юрія Яновського та Івана Сенченка) Лазар Каганович.
Існують спогади Олександра Довженка, як «розпинали» Рильського. Поет вийшов і поклявся, що в Україні споконвіку небо синє, а пшениця золота.
Почалися довгі наполегливі вимоги покаяння, навіть найближчий друг Андрій Малишко приходив і просив:
– Це треба для збереження не тільки вас, а й України. Нарешті 11 грудня 1947 року «Літературна газета» надрукувала «зізнання» Максима Рильського «Про націоналістичні помилки в моїй літературній роботі».
Турбот і хвилювань додав ще й лист від Сталіна, який принесли співробітники відповідних органів якось на світанку. Від таких організацій у ті часи годі було сподіватись на щось добре. Але насправді це був дозвіл Сталіна на можливість отримати кредит на зведення будинку. Якоюсь мірою цей лист став «охоронною грамотою» для поета.
Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року. Він пережив свою кохану дружину Катерину на кілька років, був похований у Києві на Байковому кладовищі.

ДОВІДКА 
 У радянську добу Рильський написав тридцять п’ять книжок поезій, найкращі серед яких – «Знак терезів», «Літо», «Україна», «Збір винограду», «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград», «Голосіївська осінь», «Зимові записи»; чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов’янських та західноєвропейських літератур. 1943 року його обрано академіком. У 1944-1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію.
ОЛЬГА ПРАВДЕНКО


Максим Рильський:за завісою приватного Максим Рильський:за завісою приватного Reviewed by Василь Герей on 13:26:00 Rating: 5

Немає коментарів: