Богдан Хмельницький:таємниця замахів і вбивства

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття привела до радикальних змін на Сході Європи. За висловленням В’ячеслава Липинського, Чигирин став центром, де “справи Сходу вирішувались, де стикалися дві цивілізації і де творча організуюча цивілізація європейська брала все більшу перевагу над примітивним хаосом і стихійністю азіатського”.

За словами анонімного автора, Б.Хмельницький – “була людина з тисячею “штук”, і його слід було остерігатися тим більше, чим більше він виявляв покори”. “Воєнна справа така, – казав сам гетьман в розмові з польськими послами, – куди буде думка іти в війну, щоб тої думки ніхто не відав і недруг би не остерігався”.

Перемоги козацької зброї послабили військову могутність Речі Посполитої, а утворення самостійної козацької держави поклало початок остаточному її занепаду. Неспроможність поляків силою зброї приборкати революційний вибух в Україні змушувала Варшавських вождів шукати інших методів боротьби з молодою козацькою державою. Як і тепер, в арсеналі середньовічних політиків дієвою зброєю були організація інтриг, змов та заколотів.

Ще на початку визвольної війни здійснювалися спроби скомпроментувати гетьмана в очах народу, посіяти розбрат у війську, розколоти лави повстанців. Близько середини травня 1649 року була викрита змова, що її готував серед старшини польський посол Смяровський. Використовуючи підкуп, він намагався привласнити Черкаську й Чигиринську землю, маючи на це якийсь привілей.

Десь у грудні 1649 р. відбувся похід випищиків на Чигирин. Вони скаржилися на зловживання шляхти і заявляли, що “себе оберут иного гетмана”. У лютому 1650 р. підняли повстання запорожці, обравши гетьманом Худолія. 2 серпня 1650 р. “Французька газета” писала: “Хмельницький покарав на горло одного полковника, що готував замах на його життя”. 13 серпня у тій же газеті читаємо: “Хмельницький покарав на смерть трьох головних старшин, що готували замах на його життя”.

У 1650 році козацькі посли до сейму Гурський, Маркевич і Петро Дорошенко, що привезли на затвердження умови Зборівського договору, отримали шляхетське достоїнство і, вочевидь, чималі подарунки. Вже у 1651 році Гурський, який командував козацькою піхотою, за домовленістю з поляками під час атаки гусар Яреми Вишневецького наказав розімкнути бойові лави. Як наслідок, поляки вдарили на спішених татар. Хан помітив рух козацьких військ і віддав наказ до відступу. У результаті зради Гурського козаки зазнали однієї з найбільших поразок.

Упродовж 1651-1653 років було вчинено близько семи змов і заколотів проти особи Богдана Хмельницького. Очевидно, що деякі з них були організовані поляками.

З 1651 року Варшава виношує ідею отруєння гетьмана. Інструментом для реалізації цього задуму мала стати дружина гетьмана Олена (Мотрона) Чаплинська. 14 червня шляхтич Кшицький повідомляв: “Кажуть, Хмельницький наказав жінку повісити на гак за те, що виявлено перехоплені листи Чаплинського до неї, щоб вона всі скарби закопала в землю, а самого Хмельницького отруїла”. Це ж саме засвідчив і полонений козак Мартин: “Про його жінку кажуть, що (Хмельницький) наказав її повісити. Табором ширяться чутки, що причиною цього стали листи до неї від Чаплинського про те, щоб скарби сховала, а самого Хмеля отруїла”.

Після укладення союзу з Москвою проти Хмельницького виступає й Османська Порта, якій гетьман заприсяг на три роки раніше. “Цісар християнський та цар турецький (…) так проти нього озлобилися, що не лише йому, а і всій Україні почали погрожувати” (Г. Грябянка). Таким чином, турки й поляки, побоюючись зміцнення української держави, поставили перед собою мету – підступно вбити Хмельницького.

Навесні 1656 року в Чигирин прибуває “некий шляхтич Хрещонович, подосланный от поляков, буто сватать дочери” гетьмана. Він подарував Хмельницькому кілька сулійок горілки і, “припрошуючи його почастуватися, налив у чару повільно діючу отруту”. Зілля дало знати про себе тоді, коли Богдан довідався про хід польсько-московських пермовин у Вільно у жовтні 1656 року. Новина про відступ А. Ждановича з Польщі ще більше підірвала здоров’я гетьмана і його “розбив апоплексичний удар” (С. Величко). 

 

Т.Г.Шевченко. Смерть Богдана Хмельницького. [1836 – 1837. С.-Петербург].

Відчуваючи близький кінець, 5 квітня 1657 р. Б. Хмельницький скликав до Чигирина старшину. Тільки полковників приїхало на поклик гетьмана двадцять шість. У місті грали музики, салютували гармати. В такій обстановці Богдан склав свої повноваження, передавши гетьманську булаву сину Юрію. Династичні наміри старого Хмеля зустріли опозицію серед старшини. Владний гетьман жорстоко розправився з нею: наказав стратити полковника Лесницького та ще чотирьох старшин, а Івана Виговського звелів прикувати до землі на цілий день.

У червні 1657 року до Чигирина прибули московські посли і “застали гетмана до того ослабевшим, что он едва мог вставать с постели”. “Барзо хворим Хмельницкий был, где юже с той постели не встал, а в скором часи помер” (Самовидець).

 

Іллінська церква у Суботові - усипальниця Богдана Хмельницького. Світлина 1931 р. В. Ковальов. 

27 липня 1657 р. сумно задзвонили дзвони в Чигирині: помер гетьман Війська Запорозького, засновник української держави Зиновій-Богдан Хмельницький. Забальзамоване тіло гетьмана спочатку поклали в церкві Успенія Богородиці в Чигирині. 23 серпня траурна валка виїхала з Чигирина повз Сторожову та Погибельні могили, через міст, через заболочені Притясминські заплави до Суботова…

 

Остання рада на Січі.

Смерть Богдана Хмельницького, імовірно від рук найманого вбивці, поклала початок міжусобиць, які сьогодні називають “гібридними війнами”, і які, врешті-решт, привели до великої Руїни.

Доля гетьманського кохання

Олександр Солодар