Таємниці і загадки битви під Берестечком

Їх було триста. Триста відважних лицарів козацького війська, змучених двотижневою битвою, але сповнених рішучості воювати до кінця. Всі вони до єдиного загинули смертю хоробрих, із презирством відмовившись від пропозиції здатися. Програно битву, та дух козацький так і не був зломлений. Вцілілий із козаків, загнаний у воду, відбивався до останнього подиху. Вже потонув пробитий кулями човен, усі боєприпаси давно закінчилися, не витримала і загартована в боях козацька шабля. Він, отримавши за свідченнями польських очевидців 14 куль, усе ще відбивався однією лише косою. Сам король, побачивши відважного воїна, запропонував йому пощаду, але той вибрав смерть, а не неволю. Два німецькі солдати і шляхтич убили його, для чого їм довелося зайти у воду по самісіньке горло
.

Трапилося це 365 років тому під Берестечком, де на початку літа вирішувалася доля України. Хоча про битву написано немало, із нею пов’язано чимало загадок і багато чого дотепер залишається таємничим і незрозумілим. Спробуємо трохи розібратися в загадкових хитросплетіннях апофеозу визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького.  
 У 1651 року Богдан Хмельницький вже отримав переконливу перемогу під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. У середині березня він приймає литовських послів від князя Радзивілла й після переговорів розраховує на те, що Литва не братиме участі в подальшій війні. У московському архіві міністерства юстиції збереглися свідчення посла Григорія Унковського, який повідомляв, що до 1651 року «Литва Польщі не допомагала, оскільки був у Литви з гетьманом і Військом Запорізьким договір, що Хмельницький із Військом Запорізьким і татарами на їхню землю війною не піде, а за це литовське військо ляхам не допомагатиме».
 Наприкінці березня в польовий табір Хмельницького під Животовим прибувають посли й від турецького султана з пропозицією надіслати допомогу. Десятитисячне молдавське і таке саме за чисельністю військо мунтянського князя Матвія чекало лише наказу султана виступити в похід. Гетьман, подякувавши послам, відмовляє. Щодо цього існує чимало версій, проте, через століття, можна лише здогадуватися про справжню причину відмови козацького вождя. Хмельницький, який тривалий час перебував у турецькому полоні, добре знав підступництво і мінливу політику блискучої Порти. Він вибирає інших союзників — татар. Його вибір можна пояснити лише тим, що в усіх попередніх битвах союзниками козаків були татари, хоча в останні роки вони стали підводити його дедалі частіше й частіше. Так було й 1649 року, коли військо Конецпольського і Вишневецького доїдало в обложеному Збаражському замку останніх собак і кішок, а в битві під Зборовим сам король ледь не потрапив до полону. Ян Казимір поспішав із польським військом на допомогу обложеному Збаражу. Чимало очевидців стверджують, що Хмельницький зупинив козаків у самий розпал битви, оскільки не захотів брати в полон короля — свого сюзерена. Чому, незрозуміло.

У «Літописі Самовидця» йдеться про те, що «Хмельницький не хотів, щоб християнський король потрапив у неволю до бусурманів...» Цю ситуацію Ян Казимір негайно використовує. 

Ян Казимір

Він пише татарам примирливого листа й обіцяє грошей. Татари відразу укладають із поляками мир та йдуть у Крим, розорюючи та грабуючи все на своєму шляху. 1651 року Хмельницький знову вибирає татар, які через кілька днів приречуть козацьке військо на загибель. Та поки що нічого не передвіщає поразки. Козацьке військо почуває піднесення, адже кожний бореться і за волю, і за віру. На початку 1651 року майже вся Україна звільнена від шляхти. Лише окремі армійські гарнізони обороняються в укріплених фортецях і замках. Коронний гетьман Калиновський із сильно пошарпаною армією змушений відступати болотами і лісами на Сокаль. Під містечком Стіна назустріч полякам виходять озброєні городяни і, як пише польський історик С.Освенцим, вони «стріляли в нас, дулі показували і, пробачте, задниці на нас вип’ячували». Калиновський узяв Стіну, потім Ямпіль і пішов на з’єднання з армією короля. Радзивілл теж з’єднав свої полки з королівськими. Армія Речі Посполитої на той час розділялася на військо литовське (Великий литовський гетьман Радзивілл) і коронне (Великий коронний гетьман Калиновський). Великі гетьмани призначали польових, які й керували окремими арміями, полками та загонами. Крім регулярної армії, кожний крупний магнат мав і військо, часто кілька десятків тисяч чоловік, яких утримував на власні гроші. Король вважався головнокомандуючим. Сам Папа Римський у квітні надіслав Яну Казиміру прапор і меч у золотих ножнах, благословив його на боротьбу за віру.
Війну 1648—1654 рр. у всіх підручниках називають «Визвольною», і часто забувають, що це була ще й війна за віру. У статтях мирних договорів попередніх та наступних і Зборовського, і Білоцерківського завжди обмовлялися питання віросповідання. Католицька церква повільно «наступала» на багатовікове православ’я України. Міняли віру не лише прості жителі, а й могутні князі. Останні з них — Острозькі та Вишневецькі — трималися аж до XVII століття. Костянтин Вишневецький та його племінник Єремія Вишневецький — нащадки староруських князів і запорізького гетьмана Дмитра Вишневецького (Байди) — переходять на початку XVII століття в католицтво, попри те, що всі їхні предки були православними. У шляхти, незважаючи на давність роду і колосальне багатство, вони завжди вважалися «ницими схизматами». Дарма митрополит київський благав Єремію не зраджувати віру батьків... Єремія Вишневецький навіть вважався одним із головних претендентів на польський престол. Та він, народившись 1612 року, лише 1631 року прийняв католицтво, і ця обставина значно зменшила його шанси стати главою католицької держави. Під час визвольної війни озлоблений, із лютою жорстокістю немилосердно страчував він братів по крові. А традиційна страта для козаків була одна — захопленого зі зброєю живцем саджали на палю. Та чим сильнішими були репресії та окатоличення України, тим більше наростав опір простого народу, в якого не було причини міняти віру предків.

 І ось дві армії зустрілися... До Берестечка, де були просторі поля й пасовища, поляки підійшли перші. Точну кількість тих, хто брав участь у цій битві, встановити складно, оскільки воювали й озброєні слуги шляхтичів, і навіть ксьондзи, які взяли в руки шаблі, щоб надихнути наступаючих. Більшість істориків погоджується, що татар, якими командував Іслам-Гірей, було близько 30 тисяч. Щодо чисельності та боєздатності козацького війська теж багато розбіжностей, адже крім запорожців і реєстрових козаків, у битві брало участь чимало повсталих селян, подекуди озброєних одними лише косами. Тому обмежимося тим, що чисельність військ, які безпосередньо брали участь у військових діях, перевищувала сто тисяч чоловік із кожного боку. Крім Лянцкоронського, Калиновського, Конецпольського, Вишневецького і Любомирського, польськими загонами командувало чимало інших досвідчених полководців: воєвода брестський і померанський князь Радзивілл, вітебський воєвода Ян Сапега. Перемишльською і волинською кавалерією командував князь Михайло Чарторийський. Це був колір не лише польської армії, а й всієї Європи. До Конецпольського Хмельницький відчував і особисту ворожість. Олександр Конецпольський був чигиринським старостою, це він дозволив Д.Чаплинському захопити Суботів і вигнати сім’ю Хмельницького з дому, а самого Богдана багато днів протримав у темниці.
Однією зі складових успіху королівських військ у битві під Берестечком була тактика побудови й ведення бою, що сильно відрізнялася від застосовуваної поляками раніше. Річ в тім, що війська були розставлені цього разу незвичним німецьким способом, і козаки не змогли скористатися досвідом, який вони нагромадили за час попередніх війн. Всі атаки зустрічалися і відбивалися з незвичайною ефективністю.
Тактика битви
 Спробуємо відновити хід битви під Берестечком і підняти завісу таємниці, яка дотепер не дає спокою дослідникам історії України. 27—28 червня (17—18 за старим стилем) татари спалюють сусіднє село й намагаються «розкачати» супротивника. 
Початкова фаза битви
Вони атакують, потім відступають, знову атакують, застосовуючи традиційну тактику, відому ще від часів хана Батия. Конецпольський із Любомирським самі атакують татарську кінноту. Взагалі польська кіннота, навіть важка, опрацьовуючи багаторічну тактику боїв із татарськими вершниками, намагалася ніколи не вступати з ними у відкриту сутичку. Найчастіше польські улани огороджувалися возами, застосовуючи артилерію, відстрілюючись із рушниць, а у відкритий бій вступали піхотинці. Татари теж застосовували традиційну тактику й намагалися не штурмувати укріплені польові табори. 29 (19) червня Іслам-Гірей займає основні висоти перед Берестечком і битва відновлюється. 
Удар королівських сил і втеча татар
До кінця дня всі армії відходять на вихідні позиції, і козаки захоплюють 28 польських прапорів, серед яких і прапор Потоцького. 30 червня. Вранці король, який молився всю ніч, вишиковує свою армію в такому порядку: праве крило — гетьман Потоцький, ліве — гетьман Калиновський. У центрі, де перебуває переважно польська та німецька піхота, — сам король. Польські гусари здають свої списи з червоними прапорами, які встановлюють за позиціями, імітуючи величезну чисельність армії. Мости через Стир заздалегідь розбираються, кожний воїн знає, що бігти нікуди. Коли ранковий туман розсіюється, обидві армії постають у всій пишноті, і, як пише французький історик Шевальє, «ця мить нагадувала завісу, яка, піднімаючись, відкриває театральну панораму». Татари з невеличким загоном силістрійських турків розташувалися проти поляків ліворуч у вигляді півмісяця, а козаки стали проти флангу Калиновського. Особливо жахала важка кіннота — польські гусари, одягнені в зброю, і з крилами за спиною з орлиних пір’їн. Німецький офіцер Хартунг свідчив, що кримський хан, уважно оглянувши королівське військо, послав до короля гінця з пропозицією про готовність підписати разом із козаками мирний договір. У випадку незгоди козаків він погрожував силою доставити Хмеля до поляків! Чи не тут криється таємниця наступного захоплення Хмельницького?
Татари, ще не вступаючи у вирішальний бій, вже злякалися! Морально битва була ними програна. Що й казати — кримський хан вирішив знову, як і під Зборовим, не витрачаючи сил, отримати максимальну вигоду. До трьох годин дня обидва супротивники не починають активних дій. Король звертається до війська із полум’яною промовою (а говорити він умів, оскільки до коронування був єзуїтським кардиналом і часто виступав перед численною паствою), закликає рятувати католицьку віру й права Речі Посполитої, покарати «перевертнів і бунтівників». Армія рветься до бою. Отримавши дозвіл короля, Вишневецький, у війську якого були й реєстрові козаки (шість хоругв), атакує український табір. Хмельницький контратакує, та його зупиняє німецька піхота. Козаки відходять у табір, і тоді поляки починають обстріл татар, які розташувалися на пагорбі. Гармати стріляють не лише ядрами, а й мушкетними кулями, які щедро засипали в їхні жерла. Незабаром одне з ядер розривається біля ніг хана, вбиває султана Амурата, який командував облогою Збаража. Хан наляканий, він чує потужні мушкетні залпи, бачить ескадрони, що йдуть на штурм. Разом із солдатами в бій йдуть і ксьондзи із шаблями в руках. Іслам-Гірей, досвідчений воїн, вагається, ...і, зненацька для усіх, покидає бойовище. Втеча поспішна, при цьому татари, переслідувані польською кіннотою, кидають дорогою навіть трупи співвітчизників, чого раніше ніколи не бувало.
 З утечею Іслам-Гірея теж не все дотепер зрозуміло. Татари згодом стверджували, що в ніч перед битвою вони отримали підкидні листи про те, що у вирішальний момент бою козаки разом із королівським військом нападуть на татар і знищать. Кримський хан, сам неодноразово використовуючи підступництво як звичайну військову і політичну тактику, близько п’яти років жив у польському полоні. Це було розкішне придворне оточення знатного польського воєводи Станіслава Любомирського, куди Іслам-Гірей потрапив після боїв під Бурштином ще 1628 року. У «неволі» кримського хана утримували як знатного гостя, він вільно пересувався, спілкувався і добре вивчив не лише мову, а й вдачу та звичаї польської шляхти. Він знав, що підступництво й інтриги властиві не тільки татарам... 
План бою під Берестечком. П — поляки, Х — військо Хмельницького, Т — татари.
Побачивши, що королівська армія зосереджує вогонь гармат лише по ньому й що в атаку йде лише правий фланг, хан не витримує. Він вагається (знак під яким хан народився — Терези). Наслідки виявилися для українського війська жахливими. Татари втікають, оголивши лівий фланг об’єднаного війська. Королівська артилерія починає обстріл козацького флангу, армія розгортає фронт, підходить до табору, очікуючи контратаки. Кілька годин під рясним дощем польське військо стоїть в повній бойовій готовності. Козаки, проте, не атакують «мокре військо». Хмельницького вже немає в таборі. Він, доручивши командування Джеджалею(?), кидається вмовляти татар. Тут знову загадка, оскільки козаки, дізнавшись про відсутність Хмельницького, призначають Джеджалея польовим гетьманом, але той противиться і його обирають всупереч волі! 
Кінцева фаза битви
Грушевський вважає, що ніхто з полковників, які залишилися, не захотів прийняти командування, оскільки «знали, що Хмельницький цього не любить, і боялися його гніву». Гетьман із Виговським наздоганяють хана біля Ямполя й умовляють його повернутися. Той чинить неадекватно і захоплює Хмельницького в полон. Виговський, який перебував з Хмельницьким у цій поїздці, теж намагається напоумити татар. Хан посилає з ним 20 тисяч вершників, але ті тікають при наближенні поляків. В історії з прибуттям гетьмана до татар дотепер чимало незрозумілого. Чому Хмельницький, залишаючи табір, не дав чітких розпоряджень і не залишив гідного заступника, адже Джеджалей буде через кілька днів переобраний і замінений іншим?


Чому й друга за ієрархією особа в козацькому війську Виговський теж пішов разом із Хмельницьким до татар? Деякі з тих, «хто вивчив» історію Визвольної війни, стверджують, що Хмельницький кинув своє військо і сам хотів утекти разом із татарами, але це лише спроба подати «смажене».
Факти битви
Три безперечні факти свідчать про рішучість гетьмана продовжувати битву.
Перший факт наводять як доказ чимало очевидців, які бачили Хмельницького, прив’язаного до татарського коня по шляху відступу Іслам-Гірея. Навряд чи кримський хан став би утримувати «не бранця» у такому становищі.
Другий факт. Хмельницький залишив у таборі військову скарбницю, гетьманську булаву і печатку — символи державної влади, тобто він неодмінно розраховував повернутися.
Третій факт — Хмельницький уже через кілька днів після визволення розсилає універсали з закликом продовжувати боротьбу. Козаки, які залишилися без гетьмана, застосовують традиційну військову тактику — пересувають уночі табір ближче до болота, огороджують його возами, насипають земляний вал і навіть намагаються атакувати.
 1 липня обидві армії відпочивають. Воєнні дії обмежуються лише перестрілкою. Супротивники збирають трупи вбитих, король посилає за гарматами до Брод, а козаки збільшують висоту земляного вала.
2 липня поляки продовжують обстріл. Козаки відповідають артилерійським вогнем і роблять успішну вилазку.
3 липня дві тисячі козаків виходять з табору і зганяють поляків з пагорбів, де трьома днями раніше розташовувалися татари. Вночі Конецпольському вдається вибити їх із висот і відтіснити назад до табору.
4—5 липня продовжується обстріл укріпленого табору з польських гармат.
6 липня козаки відправляють до польського короля послів — полковників миргородського Гладкого, чигиринського Крису й писаря військового Переяславця.
7 липня король, залишивши в заручниках Крису (польські й чимало українських істориків стверджують, що Криса добровільно залишився в короля і і сам давно шукав нагоди, щоб перейти до поляків), посилає до взятого в облогу табору листа, де пропонує козакам попросити вибачення, видати 17 козацьких полковників, булаву Хмельницького, гармати й скласти зброю.
8 липня замість Джеджалея обирають нового гетьмана — Матвія Гладкого. Козаки відмовляються від польських умов і вимагають дотримання Зборовського договору. Король наказує припинити переговори, готуватися до штурму й посилює артилерійський обстріл.
9 липня козаки дізнаються, що Лянцкоронський переправився через Пляшеву. Це загрожує повним оточенням табору, оскільки до цього в козаків було кілька загат через болото, які зв’язували їх із незайнятою супротивником землею. Через них вони поповнювали припаси й доставляли корм коням. Старшини знову відправляють до Яна Казиміра нове посольство, але Потоцький розриває вимоги козаків на очах у короля. Полковник Криса пропонує затопити козацький табір, зробивши на Пляшевій земляну греблю.
10 липня вінницький полковник Богун, обраний новим гетьманом, приймає рішення відігнати Лянцкоронського з правого берега ріки. Вночі, навівши з підручних засобів мости через ріку Пляшеву, дві тисячі запорожців виходять із табору.
Чому Богун не попередив інших — невідомо. Польські джерела стверджують: у козацькому таборі починається паніка, багато хто кричать, що Богун кинув усіх напризволяще й утік. 
Іван Богун на переправі
Козацькі полки, що залишилися, починають відходити до переправ. Конецпольський, бачачи, що суперник іде, залишає свою армію на відступаючих і особисто кидається в бій. За свідченнями польських істориків, на переправі починається хаос, мости не витримують, сотні козаків падають у Пляшовець та Ікву, чимало тоне, частина робить спроби прорватися, кинувшись на поляків. Більшість козаків намагаються врятуватися вплав через ріку й болото, кинувши перед цим у воду золото й срібло, щоб воно не дісталося ворогу.
За польськими джерелами, близько тридцяти тисяч козаків гине в цій битві, але кілька тисяч на чолі з Богуном і усього лише з двома гарматами відходять уночі за Пляшеву. В останні десятиріччя в історичному заповіднику «Поле Берестецької битви» археологи проводять масштабні розкопки, і, судячи з багатьох знахідок, кількість загиблих українців значно перебільшена. Так, у районі переправи через Пляшеву знайдено лише близько сотні останків тих, хто переправлявся. Та найвагоміший факт, що вже через шістдесят днів під Білою Церквою знову зібралася потужна армія. Поляки не зважилися продовжити війну й підписали мирний договір. Навряд чи Хмельницький зміг би зібрати велике військо лише за два місяці. Очевидно, що його кістяк склали воїни, які пройшли горнило Берестечка.
З нагоди перемоги шляхта влаштувала грандіозні бенкети і святкування по всій Польщі. Трофеї дісталися полякам багаті. Це й печатка Війська Запорізького, і меч, подарований гетьману константинопольським патріархом, і прапори. Скарбницю з 30 тисяч талерів, що призначалися для виплати кримському хану, розграбували солдати Людвіга Вейгера. Булава ж Богдана Хмельницького ворогу не дісталася. Ще до закінчення битви, під час переговорів із козаками, король постійно вимагав, щоб булава як символ влади була здана супротивниками, та в архівному списку трофеїв її немає.

За деякими свідченнями очевидців, вона, щоб не дісталася ворогу, швидше за все була потоплена в болоті. Через місяць після Берестецької битви помирає Вишневецький, який отримав безліч ран у битвах із козаками, а в листопаді від раптового апоплексичного нападу і Потоцький. Через рік, оточений під Кийком, гине коронний гетьман Калиновський. За лічені роки Польща втрачає майже всіх полководців, які прославилися під Берестечком. 1668 року й сам польський король складає із себе корону, їде до Франції, де стає ігуменом монастиря святого Германа (Сен-Жермен де Парі). Після його смерті був споруджений саркофаг, який французький скульптор Жан Тібо прикрасив барельєфами, які славлять перемогу короля під Берестечком. 
Та ця перемога не принесла справжньої слави королю, адже незабаром ослаблена Польща втрачає Україну, Прибалтику, Пруссію, Смоленськ. Михайло Вишневецький — син Ієремії — став усе-таки польським королем. Чотири роки правив він Річчю Посполитою, але з його смертю 1673 року рід Вишневецьких перервався... 
«Пам'ятник загиблим козакам». НІМЗ «Поле Берестецької битви»
Через сто років і сама Польща втратить свою незалежність на тривалі 150 років. Піррова перемога...


Микола Метьолкін

Таємниці і загадки битви під Берестечком Таємниці і загадки битви під Берестечком Reviewed by Василь Герей on 13:26:00 Rating: 5

3 коментарі:

  1. основна битва була під мізочем до речі хмельницький не участвував він з татарами втік

    ВідповістиВидалити
  2. з европейскої сторон було 150 тисяч а з нашої 105 під берестечком знайшл тільки 10 тисяч залишків тіл це ще раз доводить що основна битва була не там

    ВідповістиВидалити