Софія Потоцька:"уманська амазонка"

Її привабливість, розум, схильність до вишуканго й тонке чуття в політичних інтригах розкрили перед нею двері палацових покоїв, тронних залів і навіть штабів армій.
На які тільки безумства здатні закохані чоловіки! Які подвиги здійснюють вони заради коханої жінки! Красуня-грекиня Софія так зачарувала свого чоловіка, могутнього магната Станіслава Фелікса Потоцького, що той на її честь побудував чудовий парк, який радує нас своєю красою й досі. Хто ж вона, ця загадкова жінка – Софія Потоцька?
Софія Глявоне народилася 12 січня 1760 року в турецькому місті Бурса, в родині збіднілого грецького торгівця худобою Костянтина. Згодом сім’я переїхала до Стамбула. Після смерті батька мати Софії, Марія, залишившись без засобів до існування, змушена була стати куртизанкою. А свою 17-річну доньку Дуду (так звали Софію в сім’ї) привела до польського посла в Туреччині Кароля Боскампа-Лясопольского і... продала всього за 20 золотих піастрів. Дівчина була дуже гарна й витончена. Її незвичайна зовнішність так вразила дипломата, що він поселив Софію у своєму палаці і найняв їй викладача французької мови. Боскамп брав дівчину з собою на напівофіційні прийоми, на сімейні заміські прогулянки дипломатичного корпусу, де Софія мала величезний успіх.

Незабаром у супроводі опікунів молода Софія виїхала до Польщі, але до Варшави так і не доїхала. Під час зупинки в Кам’янець-Подільському вона познайомилася з 39-річним сином коменданта місцевої фортеці, майором Юзефом Зефірином Віттом. Уперше побачивши дівчину у почті королівського посла, молодий Вітт втратив сон і спокій. Софія стала його мрією. Юна спокусниця переконувала пана майора, що походить зі знатного роду Панталіса Маврокордато, що належить до царської грецької сім’ї, і є дочкою грецького магната Челіче, але була вкрадена яничарами. Після звільнення з турецького полону нібито опинилася під опікою французького посла в Стамбулі, а згодом і Боскампа. А нині – вже як наречена останнього – прямує до Варшави.
Закоханий Юзеф Вітт проігнорував забобони й перекупив у Боскампа предмет свого обожнювання за 10 тисяч злотих! Для цього він зважився на термінові позики, бо справа не підлягала розголошенню. Так Софію було продано вдруге.
Софія Вітт 1780р.

14 червня 1779 року Юзеф і Софія таємно від його батьків обвінчалися в костелі села Зіньківці, неподалік від Кам’янця-Подільського. Можна собі уявити сімейний скандал у будинку старого коменданта Яна Вітта, коли син наступного дня відрекомендував йому свою дружину – колишню «константинопольську madame»! Однак, хоча старий був обурений, варто було чарівній Софії впасти на коліна перед суворим генералом, благаючи про прощення й благословення, як той відразу розтанув і визнав цей шлюб.
Кам’янець-Подільський
Мати Юзефа, Марія, не змогла пробачити синові такий мезальянс. Вона злягла в ліжко і вже більше не вставала, а в листопаді наступного року померла.
У весільну подорож молодята вирушили до Парижа, по дорозі роблячи зупинки у Варшаві, Берліні та Відні. За кордоном Софія викликала справжній фурор у вищому світі. Виявилося, що вона володіє не тільки рідкісною красою, а й природним глибоким розумом, талантами й здібностями, про які її чоловік і не відав. А її сміливість і жага пригод зводили з розуму і юних офіцерів, і сивих державних мужів.
Під час подорожі Європою чоловік дуже швидко став лише «додатком» до красуні-дружини. Софію із задоволенням приймає польський король Станіслав Август Понятовський, потім вона знайомиться з королем Пруссії Фрідріхом II.
Станіслав Август Понятовский
 У курортному місті Спа мадам Вітт проводить дозвілля в компанії австрійського імператора Йосифа II, якого вона так зачарувала, що той рекомендував своїй сестрі, французькій королеві Марії Антуанетті, прийняти красуню-гречанку в Луврі. Столиця Франції подарувала Софії знайомство з юним графом д’Артуа (майбутнім французьким королем Карлом Х) і графом Прованським (згодом – королем Людовіком XVIII), який обожнював незрівнянну Софі та виявляв до неї їй щиру прихильність.
Світський, літературний, театральний Париж був біля її ніг. Красу Софії оспівували поети. Титул «королеви краси» вона носила недаремно: люди мріяли, аби поглянути на неї бодай разок.

У Парижі в подружжя народився первісток – син Ян. Через рік молода пара повернулася в Кам’янець-Подільський. Незабаром у неї народився другий син, названий Корнелій Йосип Станіслав, але він помер іще в дитинстві.
Після повернення із закордонної подорожі Софія спробувала налагодити відносини з Тульчинським двором, який тоді був резиденцією Станіслава Щенсного-Потоцького та його дружини Юзефіни Амалії. Від протекції цього магната Речі Посполитої залежало соціальне та суспільне становище кожної місцевої шляхетської родини. Щойно отримане чоловіком Софії – Юзефом Віттом генеральство було приводом для офіційного візиту. Та план не вдалося втілити в життя.
Юзефіна Амалія
Пані Потоцька, уроджена Мнішек, дізнавшись про наближення мадам Вітт до Тульчина, спеціально поїхала з дому перед її прибуттям. Цей епізод яскраво свідчить про те, як у той час ставилися до Софії в сім’ях деяких магнатів. Тульчинська невдача була дуже неприємним моментом її життя. Та чи могла Софія тоді подумати, що до Тульчина, де її так принизили, за кілька років вона в’їде з тріумфом?
Старовинні мемуари та історичні хроніки середини 80-х років XVIII століття оповідають про неспокійне, сповнене пригод життя прекрасної гречанки. Вона швидко освоїлася в кам’янецькому товаристві, ґрунтовно вивчила польську та французьку мови; її манери були вишуканими, а кокетство – витонченим.
Незабаром Юзеф Вітт стає комендантом фортеці в ранзі генерал-майора, а його дружина – всемогутньою пані генеральшею. Та законний чоловік дедалі більше дратує красуню, яка пізнала принади європейського придворного життя.
Софія Вітт 1785
Привабливість пані Вітт, її розум, схильність до вишуканої розмови й тонке чуття в обговоренні політичних інтриг розкрили перед нею двері палацових покоїв, тронних залів і навіть штабів армій під час воєнних дій. У Парижі Софія мала можливість спостерігати, наскільки успішно впливали на прийняття політичних рішень прекрасні дами. Адже за тих далеких часів любов і політика не існували одне без одного. Перші кроки Софії на цьому шляху вкриті пеленою таємниці.
Незабаром кам’янецька комендантша відпливає до Константинополя відвідати свою постарілу й хвору матір. Їхня зустріч була таємною, короткою, без зайвих емоцій та щирості. Софія не хотіла виставляти напоказ своїх родичів, які компрометували її в очах світського оточення. Після недовгого візиту вона повертається, але не до Кам’янця-Подільського, а до Львова. Змучена ревнощами чоловіка, Софія вирішує оселитися тут надовго.
Однак Юзеф Вітт, якому за службовим обов’язком належало перебувати у фортеці, забуває про свій обов’язок, коли дізнається, що його законна дружина вирішила залишити його. І навіть король Польщі Станіслав Август, який заборонив Віттові залишати фортецю, виявився не в змозі приборкати ревнивця! Юзеф все-таки їде до Львова й невдовзі повертається звідти зі своєї непосидючої другою половиною. У глибині душі Софія завжди його побоювалася.
У самий розпал російсько-турецької війни (у травні 1788 року) мадам Вітт гостювала в таборі російського генерала-красеня Миколи Салтикова, який зі своїми військами стояв під стінами Хотинської фортеці.
Хотин1788
Зачарований красою Софії, генерал влаштовував на її честь блискучі бали. І так піддався її чарам, що навіть поступився військовою честю! При облозі Хотинської фортеці він на прохання турків погодився на триденне перемир’я. А потім іще двічі його відновлював. Фельдмаршал Григорій Потьомкін був украй цим не задоволений. А причиною дев’ятиденного перемир’я стала любов Салтикова до красуні-дружини кам’янецького коменданта Вітта. Хитрий Салтиков, бажаючи стримати гнів Потьомкіна і знаючи його слабкість до гарних жінок, відправив до нього грекиню Софію. Побачивши її, фельдмаршал усе зрозумів...
Після знайомства з князем Таврійським Софія Вітт виконувала його особисті доручення, перевозячи дипломатичну пошту. Генерал-фельдмаршал довіряв чарівній комендантші виконання й більш відповідальних доручень – приміром, вирушити до Варшави і розвідати, що відбувається в керівництві Речі Посполитої. Нагорода за блискуче виконану роботу не змусила себе чекати. Завдяки Потьомкіну чоловіка Софії було переведено з Кам’янця-Подільського й призначено комендантом Херсона, йому присвоїли звання генерала і графський титул. Новоспечена графиня була представлена імператриці Катерині II. Самодержиця прийняла графиню Вітт вельми ласкаво, подарувала їй діамантові сережки і маєток у Білорусії.
Однак раптова смерть князя Таврійського, завдяки якому Софія протягом кількох років була однією з перших дам Польщі та Російської імперії, перекреслила всі її доволі амбітні плани.
Прохання Потьомкіна схилити до співпраці графа Станіслава Потоцького Софія виконала так блискуче, що польський граф не тільки перейнявся інтересами Росії, а й без пам’яті закохався в незрівнянну красуню. Очевидець згадує: «У Варшаві графиня Вітт була прекрасна, як богиня Гріду. Одягалася один раз по-грецьки, інший – по-європейськи. Де з’являлася, приводила всіх у невимовний захват; багато хто ставав на лави, щоб тільки її побачити».
Але граф Потоцький не одразу зважився на зв’язок із чарівною Софією. Вона інтуїтивно відчувала його сумніви і внутрішню боротьбу. Як майстерний стратег на полі бою, витончений дипломат і жінка, яка не сумнівалася в неминучості свого тріумфу, Софія зачаїлася, немов гнучка пантера перед рішучим останнім стрибком.
Граф Потоцький
Зближення прекрасної гречанки зі Станіславом Щенсним-Потоцьким почалося під час мирних переговорів у Яссах 1792 року. Мадам Вітт виступала тут у ролі політичного агента, кокетством схиляючи Потоцького пристати на пропозицію «північної союзниці». Там, у Яссах, граф Потоцький прийняв остаточне рішення про розрив зі своєю другою дружиною Юзефіною Амалією. І вже ніщо не могло його зупинити. Про роман графа Станіслава і пані Софії у Варшаві і Петербурзі ходили легенди. Незабаром Потоцький, ставши маршалом Тарговицької конфедерації, викликає з Херсона до себе в Тульчин Софію, і вони вже не розлучаються. Про це, звісно ж, дізнається дружина графа Юзефіна Амалія. Мати одинадцяти його дітей (щоправда, її законний чоловік був батьком лише трьох старших) навідріз відмовляється розірвати шлюбні узи. Тоді Потоцький вирішує назавжди покинути Польщу і Росію. Він виїздить до Гамбурга, де й оселяється разом із Софією. Закохана пара прожила там два роки. Саме в цей час Польща переживала агонію третього поділу, мимовільним винуватцем якого став польський магнат Потоцький.
Мабуть, граф так і не повернувся б на батьківщину, якби не Юзеф Вітт. Законний чоловік його коханої Софії відправив Потоцькому грізний ультиматум, вимагаючи повернути назад дружину, на що мав усі права. Закохані на той час мали вже двох синів – Костянтина та Миколу. Тож назріла необхідність розриву попередніх шлюбних союзів. Граф Потоцький тут-таки відбув до Петербурга, де при дворі жила його дружина – статс-дама Катерини II. А Софія з дітьми за деякий час виїхала до Львова, щоб почати шлюборозлучний процес із Юзефом Віттом. Дорогою вона часто писала коханому листи. Один із них розповідає про виникнення ідеї будівництва парку у володіннях Потоцького. Проїжджаючи через Польщу, Софія зупинилася в містечку Неборов (неподалік від Варшави) у графині Гелени Радзивілл. Господиня повела її у свій розкішний парк «Аркадія», побудований у романтичному стилі з елементами грецької культури. Тоді Софія писала Потоцькому: «Важко собі уявити щось краще і романтичніше. В «Аркадію» я закохана до божевілля; немає в світі жодного виду квітів, які б тут не росли. Гуляючи садами «Аркадії», я відчувала, що в розпал літа переживаю знову весну...».
Юзеф розумів, що повернути дружину вже не зможе. Тоді ним оволоділо бажання отримати за неї викуп. Софія вирішила особисто брати участь у торгах. Їй лестили фінансові претензії двох іменитих шляхтичів, які не поступалися один одному в бажанні володіти нею.
Угоду про розлучення між Юзефом і Софією Вітт було підписано 18 лютого 1796 року. Закохані віддали за щастя бути разом чимало: Софія поступилася Юзефові правами на всі свої білоруські маєтки й 150 тисяч злотих, а понад те дала йому 400 тисяч злотих на купівлю ще одного маєтку. А Потоцький розплатився за всі борги генерала Вітта і зобов’язався виховувати п’ятнадцятирічного сина Софії та Юзефа – Яна. У підсумку, за всіма пунктами цієї угоди, виплачена колишньому чоловікові сума перевищила 2 млн злотих.
Так прекрасну гречанку було продано вже втретє. Без жалю розлучившись із маєтками, грошима й кріпаками, граф Потоцький зберіг головний скарб свого палацу – «грецьку богиню», з якою він мріяв провести останні роки життя в спокої і любові.
А от Юзефіна Амалія Потоцька не хотіла задовольняти бажання чоловіка і звернулася зі скаргою на Софію до імператриці Катерини II. Цариця гнівно засудила поведінку Софії і фактично вже розлучену грекиню прирекла на закордонні поневіряння. Лише після смерті імператриці граф Станіслав на початку 1798-го отримав довгоочікуване розлучення. Того самого року, 17 квітня, закохані повінчалися в Тульчинському костелі. Вінчання було скромним, але подвійним: таїнство вчинили два священики – католицький і православний. Станіславу на ту пору виповнилося 46 років, Софії – 38. Нарешті вона здобула законне право носити прізвище Потоцька й стала однією з найбагатших жінок Європи. Саме тоді ідея про прохолодну тишу липових алей палацового парку полонила діяльну натуру графа. Він побажав створити щось виняткове – диво-парк, який перевершив би своєю красою все бачене до цього часу. Тож не випадково на стику двох століть в урочищі Кам’янка, поблизу Умані, з’явився унікальний дендропарк, що його Потоцький вирішив назвати на честь своєї коханої дружини Софії.
На будівництво було виділено 15 млн польських злотих. Урочисте відкриття парку відбулося 15 травня 1800 року в день іменин дружини. «Коханий дарує Софії...», – мовив Станіслав Потоцький і навіки подарував парку ім’я «Софіївка». Кожий куточок цього місця дихає коханням. Софія, яка народила чоловікові сімох дітей (троє померли в дитинстві), стала для нього втіленням земного раю.
Однак тульчинська ідилія тривала недовго. Через рік до маєтку приїхав син графа від першого шлюбу – 23-річний красень Єжи. Все ще дуже приваблива 39-річна мачуха не залишила його байдужим.
Єжи Потоцький
Маєтки, розкидані по численних землях, постійно вимагали господарського ока й уваги. Старий граф сліпо довіряв своїй дружині, і коханці віддавалися утіхам буквально в нього за спиною. Того дня, коли гордий магнат застав незрівнянну Софію в обіймах свого старшого сина, рай одразу перетворився для графа на пекло. Побачене підкосило Станіслава Потоцького: з ним стався удар, від якого він так і не оговтався. 16 березня 1805 року він помер, не пробачивши улюблену дружину й улюбленого сина. Однак жалоба у Тульчинському палаці тривала недовго. Після смерті господаря вдова з пасинком приймали у себе в гостях найвідоміших карткових шулерів Європи. У палаці гриміли нескінченні гуляння. Мільйони переходили з рук у руки. Велику частину спадщини Єжи Потоцький програв у карти.
Першою отямилася Софія. Умови, що їх вона поставила Єжи, були жорсткими. Графиня вирішила розлучитися зі своїм молодим пасинком, розрахувалася за його боргами й пообіцяла виплачувати йому щорічну допомогу. Єжи назавжди залишив країну, виїхав до Парижа, де через рік помер.
Минуло 10 років. Підростали діти Софії. Квитанції, купчі, рахунки – саме це тепер наповнювало її життя. Вона більше нікого не кохала...
Наприкінці 1820 року здоров’я графині Потоцької погіршилося. Немов отямившись, вона спішно дарувала гроші та маєтки близьким друзям і родичам. Внесла в заповіт розпорядження про будівництво двох лікарень на 100 місць й асигнування на подальше їх утримання. На початку літа 1822 року Софія виїхала в Берлін до знаменитих лікарів того часу – Гуфланда і Горна. Ті не обіцяли їй довгого життя, і тому вона просила лише про полегшення страждань. Але дні гречанки були полічені: тому причиною стала злоякісна пухлина.
Софія Потоцька1805

Графиня Софія Потоцька померла в Берліні 24 листопада 1822 року й була похована в Успенському соборі в Умані. Через деякий час після поховання однієї ночі пролунав надзвичайно сильний грім. У саму середину кам’яного надгробка, де було висічено ім’я Софії, вдарила блискавка й розсікла могильний камінь. Люди подейкували, що це – Божа кара! Діти графині таємно перевезли прах матері в село Тальне і перепоховали його в підземеллі фамільної церкви, без усяких пишних церемоній. Так закінчилася земна історія Софії Глявоне-Вітт-Потоцької.

 НАРДЕП
Софія Потоцька:"уманська амазонка" Софія Потоцька:"уманська амазонка" Reviewed by Василь Герей on 13:36:00 Rating: 5

Немає коментарів: