Княгиня Ольга:відоме та невідоме

Велика київська Княгиня Ольга оповита славою. Як у літописах, а ще більше у народних легендах. Це, певно, найвідоміша особа жіночої статі за всю нашу писану та неписану історію. Недаремно ж новітня Українська держава на відзначення заслуг жінок у розвитку Української держави, духовному відродженні нації, вихованні дітей встановила відзнаку Президента України «Орден княгині Ольги» I, II, III ступеня.

«О, богоблаженна Ольго, помолися за твоїх дітей Богу;

мир міцний для Вітчизни нашої виблагай

і відпущення гріхів усім, хто завжди прославляє тебе!»

(із молитви до святої рівноапостольної княгині Ольги)

Липень, 24-й день. Преставлення святої і блаженної рівноапостольскої великої княгині київської Ольги, у святому хрещенні Єлени.

Чим найбільше запам’яталася українцями ця вольова сильна харизматична жінка? Тим, що була мудрою у правлінні? Чи, може, тим, що виховала свого внука як Великого Володимира – Хрестителя Київської Русі?

Очевидно, що княгиню Ольгу слід почитати як мудру в урядуванні. Після смерті свого чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки сильною рукою правила великою державою від імені свого малолітнього сина Святослава. «Нікому з володарів, – каже історик Наталія Полонська-Василенко, – не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в ореолі мудрості й жіночого чару».

З історії знаємо, що князь Ігор залишив своїй дружині трохи занедбану державу. Знову зміцнити Київську Русь можна було тільки владною рукою. Ольга першою навела лад у справі плати данини. Якщо казати сучасною мовою, вона встановила норми оподаткування. Впровадила кілька видів платежів: «устави» та «уроки». Данину з древлян та інших племен відтоді ділили на три частини: дві йшли на Київ, а третя – на Вишгород, де була резиденція Ольги. Княгиня налагодила промисловий відлов хутрових звірів, визначила території, які мали постачати державі відповідний товар. Окрім того, саме хутром підлеглі землі та племена сплачували данину. Цей товар Київської Русі користувався неабияким попитом з боку інших держав.

Нікому з володарів не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в ореолі мудрості й жіночого чару

Та найбільше велич княгині Ольги виявилася в тому, що вона прийняла християнську віру і саме цим сильно піднесла авторитет свій і своєї держави в очах Візантії та християнських володарів Західної Європи. «Княгиня Ольга, – вважає історик Микола Чубатий, – стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України».

Хрещення Ольги відзначають як визначну подію не лише вітчизняні джерела. Про це згадують і німецькі хроністи, і візантійський історик XI століття Скіліца. Хоча сама подія повита багатьма гіпотезами та суперечностями.

Як зазначає літописець у запису під 955 роком, «пішла Ольга в греки й прийшла до Царграда». В гавані Золотий Ріг кинула якір армада лодій-човнів з численним посольством княгині. З Ольгою був її племінник, не названий у пам`ятках на ім`я, декілька своячок – руських княгинь та бояринь, священик Григорій. Саме лише посольство мало 100 осіб. Поміж ними було 12 близьких до Ольги жінок, 18 осіб двірського жіноцтва, 20 послів, 42 купці та 12 товмачів. Усього ж разом з обслугою, воями та моряками прибульці складали майже півтори тисячі народу. Якогось із цих днів і сталося хрещення Ольги патріархом Константинопольським.

Та все ж вірогідність цього факту історична критика ставить під сумнів. По-перше, видається дивним, що Константин Багрянородний, котрий так докладно описує церемонії, пов’язані з перебуванням Ольги в Царграді, жодним словом не прохопився про таку важливу подію як хрещення княгині. Отож і М. Грушевський (та й інші дослідники) припускав, що це хрещення сталося не в Константинополі, а після повернення Ольги додому. «Се хрещення її, писав він, – мусимо класти десь коло часу подорожі до Царгорода, але скорше по ній, як перед нею, бо візантійські протоколи нічим ще не натякають, що Ольга була християнка».

Ольга сиділа на святочному обіді за одним столом з імператором та імператрицею. Це було б неможливо, коли б княгиня була язичницею

Про те, що княгиня Ольга могла охреститись в Царгороді (Константинополі) вказує легенда, яка дійшла до нас. Імператор Константин VII Багрянородний, коли побачив княгиню, вирішив одружитися з нею. Княгиня Ольга була проти цього, але відкрито не виступила. Вона поставила умову, що перед одруженням вона має охреститись і хресним батьком має бути сам імператор Константин. Після хрещення імператор знову почав розмову про одруження, але у відповідь почув запитання: «Чи може дочка одружуватись з батьком?».

Але все ж таки, либонь, мають більше рації ті дослідники, котрі стверджують, що княгиня появилася в Константинополі вже християнкою. Докази на те, нехай непрямі, містять візантійські протоколи, де описано церемоніал прийому її в імператорському палаці. Під час урочистої церемонії від Ольги не зажадали проскінесису – потрійного поклону. Згідно з узвичаєним ритуалом, годилося тричі низько схилитися перед імператорським троном і впасти навколішки. Ольга сиділа на святочному обіді за одним столом з імператором та імператрицею. Це було б неможливо, коли б княгиня була язичниця. Не зберігали б у Софійському соборі в Константинополі золотої тарелі з християнською символікою, якби подарувала її язичниця. Та й навряд чи язичниця зробила б такий дарунок. Ці факти, а також присутність у складі Ольжиного посольства священика, дають підстави для висновку, що княгиня охрестилася в Києві невдовзі перед своєю подорожжю до візантійської столиці.

Повернувшись до Києва, княгиня, як свідчать давньоруські джерела, почала зносити язичницькі капища

Йморвірно, хрещення Ольги в Києві було приватною справою, та ще й потаємною. Як припускають дослідники Церкви, у Константинополі ж під час урочистої відправи у Софійському соборі могло статися благословення княгині патріархом, така собі легалізація її причетності до християнства. Така акція мала б означати вже не приватний, а державний рівень прилучення до християнської віри – перший крок до навернення в християнство цілої Київської Русі, народу руського. Цим власне і визначалася значущість апостольського подвигу Ольги.

Історики Євген Голубинський, Іван Огієнко, Сергій Шумило стверджують, що в Київській Русі у період правління княгині Ольги християнство було широко розповсюджене. Більше того, вони висловили припущення, що вже сам князь Ігор схилявся до віри Христової. А український історик Михайло Брайчевський у своїй книзі «Утвердження християнства на Русі» висловив припущення, що князь Ігор разом з дружиною княгинею Ольгою міг бути охрещеним восени 945 р. напередодні його вбивства древлянськими язичниками на чолі з князем Малом. Тому, на його думку, до загибелі Ігоря могли докласти руку й варяги-язичники з його дружини.

Повернувшись до Києва, княгиня, як свідчать давньоруські джерела, почала зносити язичницькі капища. Їй приписують ініціативу спорудження дерев’яної церкви святої Софії, що стояла, за повідомленням Іоакимівського літопису, в Києві, неподалік Золотих воріт. Храм цей знищила пожежа, і, можливо, саме на тому місці в дальшім часі було зведено кам`яний Софійський собор.

Княгиня Ольга, ще будучи при владі, всіляко хотіла впровадити християнство як державну релігію. Найперше чекала підтримки у такому від Константинополя, проте страх перед величчю Київської Русі переважив: не вийшло домовитися княгині Ользі із Патріархом Феофілактом про відновлення у Києві митрополії, яка існувала вже при Аскольдові.

Княгиня Ольга всіляко хотіла впровадити християнство як державну релігію

місце хрещення княгині

У 959 та 962 роках княгиня Ольга, яку на Заході титулували «Helena Russorum Regina – Олена королева Русів», направила посольство до імператора Оттона І з проханням прислати духовенство для початку християнської місії на Україні. «Монументальна Германська історія» та інші німецькі літописи свідчать про те, що у свято Різдва Христового 960 року у місті Франкфурті на Майні, в присутності самого короля Оттона І (912-973), був висвячений перший єпископ для Київської Русі в особі монаха Либутія, який однак не прибув до Києва, оскільки через місяць після висвячення помер. Але на повторне прохання княгині Ольги Оттон І подбав про висвячення наступника померлого єпископа в особі монаха Адальберта, який одразу відбув на Русь і прибув до Києва в кінці 961, або на початку 962 року. Однак на той час на київському престолі вже сидів князь Святослав, за якого місія Адальберта була неможливою, а тому він повернувся назад.

Княгиня Ольга померла 11 (25) липня 969 року. Нібито на її прохання Святослав поховав матір за християнським звичаєм у київському храмі святого Миколая, що на Аскольдовій могилі. Тіло княгині залишалося нетлінним, і її онук Володимир переніс мощі святої в Десятинний храм Успіння Пресвятої Богородиці. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, де вони зберігалися до XVIII ст. За наказом московського Святішого Синоду їх перепоховали, але місце нікому не відоме.

Храм на Аскольдовій могилі

Культ святої Ольги і святкування дня її смерті існували в нашій Церкві ще до приходу монголів. Здається, також, що і чуда за її посередництвом діялися, бо її ім'я було поміщено у список святих приблизно XII ст., і, що цікаво, набагато швидше княгиня Ольга визнана святою, аніж Володимир Великий – Хреститель Київської Русі.

Ім'я княгині було поміщено у список святих приблизно XII ст., раніше, аніж Володимира Великого

Про святкування пам'яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих київської области, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: «Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння».

Історія одного із перших на Русі християнських храмів на честь Святителя Миколая на Аскольдовій могилі доволі багата як на історичні події, так і овіяна загадками. Цю церкву кілька разів паплюжили вже в суверенний період, а за всю свою історію нищили стільки, що й не порахувати.

Церковний історик проф. А. Карташев в «Очерках по истории Русской Церкви» зауважував, що "Свято-Миколаївська церква на Оскольдовій могилі поставлена була для пошанування памяті про Оскольда як християнина".

Чимало поважних істориків вважають, що церква на Аскольдовій могилі збудована самою княгинею Ольгою. Зокрема, ректор Києво-Могилянської колегії архімандрит Інокентій (Гізель), перший ректор Київського університета святого Володимира професор М.Максимович, посилаючись на літописи, зауважували, що Свято-Микольська церква на Оскольдовій могилі споруджена княгинею Ольгою. «І захоронили Оскольда на горі, де після велика княгиня Ольга, охрещена, першу церкву святого Ніколи в Києві поставила», – мовить Київський Синопсис. Аналогічні свідчення зустрічаються у Тверському літописі, Четьї-Мінеях Дмитра Ростовського, письмових памятках Києво-Печерської лаври. Зокрема, у «Короткому історичному описі Києво-Печерської лаври», виданому в 1795 році, зазначено, що «Оскольдова могила, яка стоїть нижче Миколаївського монастиря на горі, над Дніпровим берегом, де згодом блаженна Велика княгиня Ольга, прийнявши хрещення, першу церкву чудотворця Миколая побудувала на память поховання на тій горі Оскольда». Більше того, за переказами, нібито княгиня Ольга заповідала себе поховати саме в цій церкві, і тому, можливо, і будувала для таких цілей. Адже відомо, що в давнину зазвичай хоронили князів саме у побудованих ними ж храмах.

Чимало поважних істориків вважають, що церква на Аскольдовій могилі збудована самою княгинею Ольгою
Долі українських княжних та княгинь

Сучасна кам’яна церква на Аскольдовій могилі – творіння Андрія Меленського має трохи більше двохсот років. На початку ХІХ століття дерев’яна церква на Аскольдовій могилі потребувала серйозної реконструкції. Саме тоді було вирішено на її місці звести кам’яний храм. Проект нової церкви створив, за тодішньою термінологією «начальник губернської архітектурної креслярні» Андрій Іванович Меленський. Це йому ми маємо завдячувати, що саме Хрещатик визначено як головну вулицю Києва. За проектом і планом А. Меленського був забудований Поділ після його пожежі в 1811 році, споруджено Коннтрактовий будинок, келії та господарські будівлі Києво-Печерської лаври.