Таємниця порятунку гауляйтера України

Нацистського керівника окупованої України не повісили. Еріх Кох став останнім нацистським лідером, доживши до 1986 року в комфортній камері в польській тюрмі. Ані УРСР, ані Радянський Союз не вимагали його видачі або смертної кари.

6 липня1942 року рейхскомісар України Еріх Кох видав розпорядження про заборону службовцям цивільних установ рейхскомісаріату "Україна" відвідувати будь-які культурні заходи, організаторами яких є українці.

Рейхкомісаріат "Україна" - колоніальне адміністративне утворення на деяких окупованих нацистами українських і білоруських землях (Волинь, Поділля, Полісся, Центр, Полтавщина, Запоріжжя). Кох був господарем цієї квазідержави з вересня 1941-го по листопад 1944-го. 

Незважаючи на формальну "українізацію" (мова, поліція, окупаційні карбованці), нацисти розглядали комісаріат суто з територіальної, функціональної для Третього рейха точки зору. Навіть столицею Кох обрав не Київ, а Рівне.

Йому приписують фразу "Українським дітям не потрібні школи. Необхідних знань їх навчать німецькі господарі". За час урядування Коха 4 млн громадян України загинули, а 2,5 млн були вивезені на роботи в Німеччину як "остарбайтери". Окуповані території нещадно грабувалися - від чорноземів до картин.

Проти Коха у Рівному нібито діяв радянський партизанський загін за участі оспіваного в часи СРСР розвідника Кузнєцова. Маючи можливість знищити рейхскомісара, підпільники не зробили цього, що дає змогу окремим дослідникам висувати версії про співпрацю нациста з радянськими спецслужбами.

Кох народився в Східній Пруссії. Власне, з цією землею було багато що пов’язано в його житті. Тут він «виріс» як націонал-соціалістичний діяч. Керував націонал-соціалістами в цьому краї. Займався евакуацією населення Східної Пруссії, коли цю землю займали радянські війська. Зрештою, прусська земля його й «порятувала».

Правда, слава (чи безслав’я?) Коха пов’язана не з Пруссією. Коли постало питання про призначення рейхкомісарів для завойованих німцями земель Радянського Союзу, Альфред Розенберґ, який відповідав у нацистському керівництві за «східну політику», рекомендував призначити «другого Сталіна» рейхскомісаром Росії. Але чомусь Коха призначили керувати рейхкомісаріатом Україна. Чи то сам він постарався, чи хтось підказав цю ідею «великому фюреру» – важко сказати.

Так ось, за часів рейхкомісарювання Еріха Коха в Україні був встановлений винятково жорстокий окупаційний режим. Результатами цього режиму стали 4 мільйони загиблих і 2,5 мільйони вивезених на роботу в Німеччину. Частина останніх, які працювали в промисловості, через недоїдання та важкі умови праці фактично були приречені на смерть. Не дивно, що коли в перші місяці німецької окупації в Україні українські діячі ладні були йти на співпрацю з німцями, сподіваючись на створення Української держави під протекторатом Німеччини, то після призначення Коха рейхкомісаром ці сподівання швидко зникли. Зрештою українські націоналісти взяли курс на збройну боротьбу проти німецьких окупантів.

Гуманне ставлення комуністів до ката України

Після падіння нацистської Німеччини Кох опинився в англійській зоні окупації. Відомо, що радянські спецслужби полювали за різного роду ворогами СРСР на теренах зон окупації своїх союзників. Однак, схоже, за Кохом ніхто не полював. Але у травні 1949 року його виявила британська розвідка. Наївні англійці передали ката України радянській адміністрації.

І тут почалися дива. Коха раптом радянська сторона передала Польщі, щоб там його судили «за злочини, які він скоїв як гауляйтер Східної Пруссії». Річ у тім, що частина Східної Пруссії відійшла до «народної Польщі». Але ж частина цієї землі відійшла також до СРСР (зараз це Калінінградська область Російської Федерації). Тобто з таким же успіхом гауляйтера Східної Пруссії можна було судити в Радянському Союзі. Але чомусь судили у Польщі.

Власне, до суду справа йшла довго – хоча з іншими нацистськими керівниками розбиралися миттєво. Лише в 1958 році над Кохом почався суд. Під час судового засідання нацистський злочинець демонстрував свої симпатії до СРСР і ставив собі в заслугу те, що… протидіяв створенню Української держави.

Зрештою, 9 травня 1959 року Коха засудили до страти. Проте вирок не виконали (подумати тільки!)… через слабке здоров’я засудженого. Якою ж гуманною була комуністична влада!

Незважаючи на нібито слабке здоров’я, Кох прожив ще 27 з половиною літ. Помер на дев’яносто першому році життя. Утримувався він у польській в’язниці в Барчево у винятково гуманних умовах. У його камері був телевізор, йому давали газети, журнали, навіть для лікування виписували ліки із-за кордону. Не тюрма – а комфортабельний будинок для престарілих.

Як пояснити таке гуманне ставлення до одного з найбільших нацистських злочинців? Є підозри, що Кох був радянським агентом. Але ні довести, ні заперечити цього не можемо. Багато радянських архівів, які стосуються Другої світової війни, і далі залишаються під замком. Однак логіка речей підказує: «другий Сталін» працював на Сталіна «першого» – за що й отримав нагороду у вигляді комфортабельної в’язничної камери