Останній опришок

«Це правнуки бунтівних невільників, які втекли від канчука і шибениць, підстаростів і отаманів, правнуки повстанців проти здирства румунських бояр, турецьких панів і мадярських магнатів». (Іван Ольбрахт)

Хронологія життя і смерті

Никола Петрович Сюгай (Шугай) за церковною метрикою народився в Нижній Колочаві (Міжгірського району Закарпаття ) 3 квітня 1898 року. Був найстаршим сином у родині лісоруба Петра Сюгая. Неписьменний, до школи не ходив. У селі хлопця вважали забіякою, односельці стверджували, що був веселим і мав майже завжди усміхнене обличчя. Був низького зросту, але кремезної статури. У 1917 році Николу Сюгая призвали на військову службу. Потрапив він до 85-го угорського полку, однак незабаром утік, прихопивши з собою гвинтівку. Втікача знайшли в присілку Колочави і повернули, але він знову втікає. Відтоді переховується в карпатських лісах. Угорські жандарми марно шукають дезертира. Хоча одного раз під час облави Николу ледь не схопили, але від застреливши двох жандармів, зміг врятуватися.

У листопаді 1918 року до Колочави доходить революція. Але Сюгая вона не цікавить і він не бере участі у цих подіях. Восени 1919 року угорці покинули Закарпаття, натомість приходять румуни. Того ж року Никола одружується з колочавською дівчиною Ержією з родини Драчів. На жаль, їх перша дитина вмирає відразу після пологів.

Тим часом у серії вбивств, які не були розкриті жандармами підозрюють саме дезертира Николу. Перше з них сталося 20 вересня 1919 року біля польського кордону – вбито торгівця Вільгельма Гайслера. Наступного року на нього вішають ще одну жертву. Влада в краї переходить до Чехословаччини. Є свідчення, що в руки жандармів випадково потрапив Никола Сюгай, його підозрюють у крадіжці брини та урди. Втім, врятувала його дружина (як вона стверджувала) – принесла жандармові колочавської дільниці хабара і той, нібито, не завадив втечі.

З того часу починається справжнє полювання на розбійника Сюгая з Колочави (саме так його тепер називали). 26 липня 1920 року був виписаний ордер на затримання Николи Сюгая (чехи писали його прізвище як Шугай). З цього моменту починається легенда про Миколу Шугая, яка знайде своє продовження у романі відомого чеського письменника Івана Ольбрахта та безлічі інших літературних творах.

24 жовтня 1920 року Никола Сюгай підозрюється у вбивстві жандарма колочавської дільниці Войтеха Кубіна. У лютому наступного року жандарми намагалися приписати йому вбивство односельчанина. 26 березня 1921 року Николу підозрюють у вбивстві 4 євреїв у селі Сойми. Коли у травні був застрелений жандарм, який вистежував колочавського дезертира, сумніві ні у кого вже немає – це зробив розбійник Шугай! Ще одного жандарма було поранено у Гукливому...

Починається знущання над родиною Сюгаїв, і в гори до старшого брата втікає малий Юрко.

Тим часом про Шугая вже знають далеко за межами краю. Тому, хто допоможе спіймати Шугая обіцяно 3000 чеських крон. Але це нічого не дає. Місцеві мешканці не поспішають до жандармів. Сюгая звинувачують у вчиненні нападу на євреїв-крамарів біля села Нижній Бистрий.

20 червня жандарми заарештовують матір, сестру і двох менших братів розбійника. Батько з іншими члена сім’ї покидають Колочаву. Натомість стаються гучні крадіжки поблизу Драгова.

1 липня 1921 року міністерство внутрішніх справ приймає рішення відправити поповнення до Ужгорода – загалом 100 жандармів, більша частина яких відряджалась на пошуки Сюгая.

Коли 6 червня влада дізнається про нову витівку дезертира (він викрадає золото у драгівського єврея Вольфа), то збільшую суму винагороди до 10-20 тисяч крон. Єврейські громади у свою чергу обіцяють за піймання розбійника аж 30 тисяч крон, хоча юридично не оформили свою обіцянку. Жандармське відділення у Хусті просить дозволу вирубати з двох боків усі кущі вздовж доріг у окрузі на відстані 50 метрів від доріг. На всі села, мешканці яких підтримують Сюгая, планують накласти контрибуцію за утримання понаднормової жандармерії і війська.

На початку 1921 року на дорозі до Хуста було вбито Якуба Тамбора і пограбовано ще трьох євреїв. Провину поклали звісно на братів Сюгаїв. Незабаром, як стверджує слідство, Никола вчинив напад на свого сусіда Івана Дербака і спалив його хату.

7 липня на присілок Колочави – Лаз влада накладає контрибуцію 15 тисяч крон. Через тиждень Хустський суд виписує ордер на арешт неповнолітнього Юри Сюгая. З 2 серпня у селах Волівського округу (нині Міжгірський район) запроваджується пропускний режим – всім селянам виписуються іменні посвідчення. Заходити у ліс дозволяється тільки з одноденною перепусткою від старости села. Стає зрозумілим, що Николі Сюгаю залишаються лічені дні.

13 серпня Марія Дербак зазнається жандармам, що Сюгаї вбили її чоловіка. Через два дні після цього Николу і Юру Сюгаїв знаходять мертвими на горі Жалобка біля села Нижня Колочава.

Хто вбив Шугая?

У державному архіві Закарпатської області Станіслав Аржевітін знайшов цікавий документ. Це доповідна вахмістра Карла Тржескі окружному урядові у Воловому про переслідування і смерть братів Шугаїв від 19 серпня 1921 року.

Він пише, що 16 серпня близько другої години ранку жандармський патруль у складі самого Тржескі та ще сімох поліцейських вистежили Николу Шугая на горі Жалобка. “Небезпечний вбивця” був разом з братом Юрою. Никола, побачивши жандармський патруль розпочав стрілянину, але нікого при цьому не поранив. Патруль також застосував зброю у відповідь і вбили обох злочинців. Як повідомляє вахмістр, “під час обшуку у Николи Шугая знайшли військову гвинтівку М95 та 50 бойових патронів (деякі з них “дум-дум”), один золотий кишеньковий годинник із ланцюжком, одне шкіряне нагрудне портмоне з 220 кронами та дві гільзи з поясом. У брата Юрія було 20 штук набоїв у кишенях і більше нічого. Поряд з ним лежав мішок з кількома шматками хліба і кілька зіпсованих аркушів паперу, які нічого не варті і додаються до протоколу...” Додавався також план місця подій. Трупи були перевезені до Колочави, де після розтину поховані на цвинтарі.

Але урядовці у Воловому (Міжгір’ї) цій доповідній не повірили. Начальник окружного уряду в свою чергу пише іншу доповідну, яку відіслав (з приміткою “особисто в руки жупану) у Мукачево. Виявляється, місцевий уряд про смерть Шугаїв повідомив 17 серпня відомий єврей з Нижнього Синевіру, який вказав, що розбійника вбили самі ж колочавці. Цей момент змусив начальника особисто виїхати в Колочаву. Там він був присутнім при розтині тіла і зробив інші висновки. На голові старшого Шугая була виявлена січена рана довжиною декілька сантиметрів, з гострими краями. Однозначно, що це не була рана від пострілу гвинтівки. На трупі молодшого також знайдена довга січена рана аж до кості, також з гострими краями. Крім того, у обох сильно розбиті щелепи. “У обох Шугаїв було по декілька стріляних ран, найбільше в голові, а молодшому стріляниною була значно розтрощена голова”, – йдеться у доповідній.

Також вказується про те, що говорять самі мешканці Колочави про загибель Николи Шугая. Як відомо, за декілька днів перед тим Никола вбив свого колишнього сусіда – Івана Дербака (Дербачка). І хоча ці родини працювали майже рука в руку, після цього вбивства між ними виникла серйозна напруга. Багато хто з колочавців говорив, що цим вбивством Шугай покарає скоро і себе.

15 серпня 1921 року Шугай спустився з братом Юрою до відомого русина в Колочаві, взяв свіжоспеченого кукурудзяного хліба і пішов знову до лісу. За донесенням, увечері того ж дня три русинські молодики випивали у корчмі Вольфа в Колочаві. Там вони і розповіли жандармам про те, що Шугая та його брата вбито. Нібито вихованець Дербака купив у селі літр “модри” (спирту) і пішов у ліс у компанії з п’ятьма іншими молодиками. Там вони знайшли і вбили Шугаїв.

Трупи Миколи і Юрка Шугаїв 

Втім вахмістр Тржеска продовжував наполягати, що це жандарми вбили розбійників. Капітан Бенко, який на події зробив ескізи, заявив, що цілком виключено, щоб на тій горі обидва Шугаї були застрелені жандармами, оскільки гора мала, і трупи впали б долу.

“Але ж цікава річ, чому жандарми беруть на себе смерть Шугаїв. Думаю. Що єдиною справжньою відповіддю була б ідеалістична безкорисливість, тому що жандарми хотіли продемонструвати свою сумлінність у надзвичайно важкопрохідному гірському краї та ще хотіли заявити, що виконують важливе доручення”, — робить висновок службовець. Він також наполягає на ексгумації обох трупів, аби точно з’ясувати причину смерті, чи кульові рани потрапили в Шугая вже мертвого.

Але здається, що так і не було доведено офіційно хто насправді вбив Николу Сюгая та його брата. Головне для уряду було, що колочавський розбійник більше не буде їх турбувати.

Цікаво, що чеський уряд навіть після смерті Шугая не квапився знімати контрибуцію, яка була накладено на Колочаву. Тому місцеві мешканці вирішили подати листа з проханням не стягувати 15 000 крон з їхнього села. Втім контрибуція була все одно залишена, незважаючи на протести. Делегація з Колочави поїхала навіть в Ужгород, аби потрапити на прийом до віце-губернатора Еренфельда. “Делегація не застала губернатора дома, а у військових колах все-таки отримала лаконічну відповідь: “Нам шкода, але військова диктатура...” – пише журналіст однієї з ужгородських газет того часу. Мабуть свобода слова також посприяла тому, що все-таки у 1923 році зібрані гроші були перераховані до будівельного фонду, а потім направлені на будівництво мостів на дорозі Буштино-Синевір. Роботи розпочалися 15 липня 1924 року.

На сторінках преси та літератури

Влітку 1921 року ім’я Шугая на сторінках закарпатських газет стало справжньою сенсацією. А смерть Николи взагалі стала топ-новиною і темою, яка ще довго цікавила газетярів. Втім цензура в той час працювала у відкриту, тому багато матеріалів надходило до читачів у скорченому вигляді, або їх взагалі знімали з газети.

14 липня 1921 року до окружного уряду надходить лист під грифом “таємно”: “Деякі часописи, що надають інформацію про Миколу Шугая, відомого розбійника, містять вигадки і є упередженими, а тому загрожують державній справі і можуть підірвати авторитет уряду. Деякі статті приписують Шугаю чесноти, завдяки чому в очах простого люду він виглядає героєм-переможцем. Наказуємо, щоб газетні публікації про Шугая були без винятку вилучені цензурою”.

Могила Шугая

19 червня 1921 р. одна чеська газета писала, що банду, “яка нараховує чи то 50, чи то 100 осіб, Шугай озброїв кулеметами”. Далі – ще більше фантастичних деталей. Виявляється, Шугай отримував допомогу з Польщі, звідки йому надходять гроші і боєприпаси.

А “Народна газета” навіть через два роки після загибелі братів Сюгаїв подає викривлену інформацію. Ніби “Шугай наказав селянам іти за ним у ліс, де він хотів їх застрелити”. Нібито “ у відчаї селяни вступили з розбійниками у нерівний бій, під час якого небезпечного ватажка бандитів було вбито”.

До речі, перший художній твір про Шугая створив угорський письменник Белла Іллеш вже у 1922 році. Він написав повість “Микола Шугай”, яку у 1925 році переклали на українську. Саме Іллеш і змалював Сюгая свідомим борцем за волю свого народу. У творі Микола іде у село за хлібом, там був оточений жандармами і гине в перестрілці біля рідної хати.

По-своєму на Шугая подивився чеський письменник Іван Ольбрахт. 

Донька Шугая з письменникою Іваном Ольбрахтом

Знаний чеський літератор не став ідеалізувати народного месника, але ретельно вивчив побут і народну творчість верховинців, зібрав доступні йому урядові документи і написав у 1933 р. роман про Николу Сюгая, в якому розповідається як після Першої світової війни волелюбний юнак став опришком за історичними обставинами, "карпатським Робін Гудом", котрий вселяв страх не тільки на жандармів, але й самих горян, він грабував багатих і роздавав бідним, і який, врешті-решт, загинув через зраду коханої дівчини Ержики. За мотивами цієї повісті у 1947 році чеські кінематографісти зняли однойменний фільм.