Історія водяних млинів

Важливе місце в господарському житті міст відігравали водяні млини. З’явилися вони в ХП ст.. , а з ХУІ ст.. згадуються в люстраціях, метриках, інвентарних описах сіл, де описуються вигляд, обладнання, матеріал з якого виготовлені та  повинності мельника. Оскільки всі містечка  гуцульсько-покутської  межі знаходилися на берегах річок то кожне з них мало навіть по декілька млинів.

          В привілеях на заснування міст поряд з іншими дозволами знаходимо вказівки на необхідності побудови млинів. Так, в дозволі на застосування м. Владків за 1602 р говориться, що потрібно влаштувати «також і міський млин у містечку, мешканці якого матимуть як потрібної собі».

         Найдавніша згадка про млини належить млинувальнику Делятина, який згадується за 1515 р. На 1565 рік припадає згадка про кутський млин. Про млин в Добрилові та Ланчині відомо з 1670року. В 1680 році згадується 3 млини Делятина, 1 Добрилова, 1 Ланчина. На 1664 рік припадає згадка про мельника в Уторопах. В інвентарі за 1622 рік говориться «що на млині в Кутах сплачують «орендне» - 25 злотих» . В 1738 році в Яблуновці « на водяному млині на двох каменях працював мельник, який за рік мусів викормити для панського двору 1 вепра». В Косові за 1753 рік згадується мельник, що проживав на вул.. Монастирській , також відомо, що млинівку , з якої використовували і воду для солеварні. В Пістині в середині ХІХ ст.. згадується млин та сукновальня , що знаходилися в західній частині містечка та в південній частині від середмістя ще один млин. В Кутах в 1765 році з млинів брали 5 тисяч злотих податку, в кінці ХІХ поч.. ХХ ст.було 2 млини, а в 1931 році 3 водяні млини.

         Із інвентаря м. Надвірна за 1754 р, де детально описано будівлі та начиння млинів, дізнаємося про 4 млини.

1 млин Спільний Павлової і Степанової Бледзіни в котрій одна стіна мурована з каменю, друга збудована з дерева. До нього двері на дерев’яних бігунках із засувом, другі двері подібні, але на вихід.

         У нім є чотири камені ,парплиця обертаюча і панцьолка на валах: чопи і виступи залізні. Тут же  є коші ,двоє точил для гострення кіс. Засік або скринь на муку –- 2.На вимір також – 2. Той млин покритий гонтами.

2-й млин. Олекси Федорового , збудований з різаного дерева і накритий гонтами. До нього двері на дерев’яних бігунках. Має два камені. Нижній камінь з верченими парплицями: на валах чопи і виступи залізні з усім порядком. Там ступи товчення проса, верстат для вибивання олії.

3-й млин. Василя Остапового. Він збудований з різаного дерева і покритий гонтами: одні двері з приходу, а другі на вихід. Обоє на дерев’яних бігунах із засувом. У нім також два камені. Ступи для товчення проса - 2,а для вибивання олії також дві.

4-й млин. Леся Бобрецького. Два камені  з нижняками обертаючими, парплицями і втулками; на валах – чопи і залізні виступи.

         Про мельників згадується майже в кожному населеному пункті. Вони фактично були на службі в панському дворі. Окремі з них сплачували данину,  вигодовували худобу і виконували функцію теслі. Надвірнянські мельники в 1754 році мали такі повинності :сторожування в кушнірському цеху або за це заплатити 14 талярів, 4 дні щотижня з сокирою робити все , що накажуть. З грунту мельницького – 4 злотих, а за годівлю кабанів від  каменю платить ще 8 злотих, а також в ленях разом з грунту і двох каменів належить по 20 злотих. Від виміру різного збіжжя – 3 мірки, а мельникові четверта, а орендареві четвертий грош.

         Млини, як виробничі споруди тісно пов’язані з хліборобством. Кожний млин приносив власникам неабиякі доходи. Так в 1861 році доходи з Делятинських  млинів  (5 каменів) становили 1947 злотих, Ланчинських  (5каменів) –1247 злотих, Добротівського (3 каменів) – 470 злотих. Кожний власник встановлював свої правила помолу та оплати за нього. За звичаєм розрахунок за помол збіжжя здійснювався також міркою (зерно) . Млини гуцульсько-покутської межі мали переважно одинакову будову, відрізнялися  один від одного хіба що кількістю коліс, каменів та іншими додотковими пристосуваннями.

         Технологія побудови млинів , що знаходилися на всіх гірських річках одинакова. Місце для спорудження млина вибиралося на пологому березі річки, враховуючи можливість відведення води в спеціально прокопане річище – млинівку. Можливість побудувати млинівку і спростувати в неї воду було важливим в побудові млина. Немаловажним також було врахувати напрям розливу річки під час повені, яка б мала якомога менше наносити шкоди греблі, млинівці та самому млинові. Важливим було , щоб млин знаходився якнайближче до населеного пункту.

         Млинівка – рукотворне річище, яке брало свій початок за кількасот метрів вище по течії річки. Ширина каналу сягала 2-3 метри. Грунтом, що викопувався, та каменем насипався захисний вал, що мав захищати млинівку від розливу річки. Закінчувався канал   настилом- лотоками- з якого вода падала на млинне колесо. Для спрямування води в млинівку в тому місці де вона починалася , насипалася так звана гребля (гать). Виготовлялася вона із підручних матеріалів: каміння, лози, дерева перетинаючи під кутом частину річки. Роботи по виготовленню  греблі та догляду за неї викопувалися жителями містечок. Це були повинності, які виконувалися по заперечно, невідкладно і за першою вказівкою пана. За невчасний вихід на такі роботи винні каралися  навіть «на горло». В інвентарі Надвірної за 1754 р.говориться «В разі стихії всі генерально (поголовно) повинні виходити без  панщини на рятування гребель і млинів».

         Будівлі млинів мали вигляд однокамерного або двокамерного будинку, виготовлялися із розрізаних або суцільних колод хвойного дерева в зруб. Розміри таких млинів залежали від кількості каменів. Найпростішими вважалися млини на 1 камінь. Були 2,3 і більше, в окремих були «валила» для миття вовни, ступи для вибивання олії, камені для загострення кіс, ножів, шабель і т.інше.

         Основним елементом конструкції млина були механізми які перетворювали поступальний рух води в обертовий рух млинного каменя. Народна видумка, що формувалася століттями, ввібрала в себе найкращі винаходи, які служили людям до середини ХХ ст..

         Вода, що прямовувала млинівкою, падала на колесо, яке насаджувалося на довгий горизонтальний вал. Вал виготовлявся із деревини твердої породи (явір, ясен, дуб) добре висушувався і припасовувався у вертикально закопані стояки. Своєрідні отвори, куди вставлявся цей горизонтальний вал, служили

« підшпинками ковзання « в яких він доволі легко обертався. Насаджене водяне колесо було довільних розмірів , але усіх випадках мала горизонтальні перетинки. Насправді, це були своєрідні ящики, в які падала вода і своєю вагою обертала колесо. Такі колісні водяні млини називалися наливні. На горизонтальному валі, який проходив через увесь млин, встановлюється так зване трибове колесо. Воно мало вигляд двох звичайних коліс з’єднаних між собою дубовими круглячками(трибами). Це колесо мусіло бути великих розмірів, бо більша кількість трибів, надавало більших обертів горизонтальному колесові-пальчастому. Пальчасте колесо насаджувалося на вертикальний вал ,кінці якого теж вставлялися в дерев’яні отвори(підшипники). Рухаючись, трибове колесо, приводило в рух пальчасте, при  цьому кількість обертів вертикального вала значно зростала.

         Вертикальний вал проходив з підвального до робочого приміщення через так званий кіш, в якому знаходилися камені – зернотерни. Камені – суцільні круглі плити діаметром 1-1.5 м, товщиною 25-40 см. В центрі нижнього каменя  вироблявся отвір 15-20 см, куди вставлявся несучий вертикальний вал, верхній теж мав отвір. Обидва камені були одинаковими, нижній встановлювався нерухомо, верхній  прилаштовувався   для обертання.

         Система приводу в рух млинного каменя є аналогічною до добудови керата. В обидвох випадках вони виконували дуже важливу роботу, замінивши затрати людської сили. Сьогодні важко встановити де вперше застосовувався цей механізм чи в млинах чи на солеварнях.

         Із початку ХУШ ст.. головні механізми млинів обковують чи повністю заміняють залізними. Там в усіх 4  млинах Надвірної в 1754 р. на валах були «гони і виступи залізні».

         Млини, як складні гідротехнічні споруди, виконували різноманітні функції. Однак найголовнішою була – помол збіжжя.

         Грубий помол для годування худоби називався  «нараз», а  тонкий «питель» 2 використовувався для виготовлення мілкої муки.

         Велика кількість млинів, що була в досліджуваних містечках та в навколишніх селах ( на поч.. ХХ ст.. тільки в Надвірнянському повіті було 40 млинів) в неповній   мірі забезпечували   вчасний помол збіжжя. Це найперше стосується пительного помолу, тільки окремі млини могли добре про- петлювати мливо. До цих млинів тягнулися волами підвіз з зерном, влаштовувавшись в довгі черги. Такі млини називалися в народі завізні.

         Опис інтер’єру водяних млинів зводиться до того , що були це в основному двокамерні , покриті драницями або гонтами, будівлі. Робоче приміщення займали дві третини загальної площі. В обох приміщеннях  влаштовувалося підлога з  протез , а в кімнаті , де знаходилася піч- повал на сволоках. Вхідні двері вели у робоче приміщення, розташовані вони у фронтальній стіні, ближче до кімнати.  Вхід у кімнату з робочого приміщення. Піч - праворуч від входу. У кімнаті були 1-2 віконця у фронтальній стіні. Дахи млинів двосхилі та чотирисхилі.

         Млини були місцями, де обговорювалися місцеві події. Тут можна було почути найрізноманітніші правдиві та вигадані історії, а ще продати, купити, виміняти воли чи коня, знайти нареченого чи наречену для своїх дітей.

Іван ЯНКО